Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 13 страница
69. Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.
Основою законодавства України з боротьби зі злочинністю є Конституція України. Наступну ланку у цій системі займають кодифіковані законодавчі акти (зокрема, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України , Кодекс України про адміністративні правопорушення). Далі йдуть Закони України (зокрема, “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про боротьбу з тероризмом”, “ Про засади запобігання і протидії корупції”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” тощо) та підзаконні нормативно-правові акти (зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки” від 20.12.2006 р. № 1767, Указ Президента України “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” від 9.02.2004 року № 175/2004 тощо). Слід також зазначити, що важливі положення щодо запобіжної діяльності (її ролі, значення, змісту, відповідності принципам справедливості, гуманності, законності) містяться у багатьох міжнародних правових актах, до яких приєдналася наша держава.
70. Профілактичне значення кримінального закону.
Кримінальний закон виступає у вигляді Кримінального кодексу, іншого систематизованого нормативного акта або окремо чинного правового акта є юридичною базою боротьби зі злочинністю. Кримінальний закон, визначаючи вихідні принципи і загальні положення кримінального права, описуючи об'єктивні і суб'єктивні ознаки діянь, які визнаються злочинами, і встановлюючи конкретні види і розміри покарань за вчинення цих суспільно небезпечних діянь, формулює тим самим орієнтири правозастосовні органам, основним завданням яких є: забезпечення в кожному випадку виявлення ознак злочину кримінального переслідування і призначення винним справедливого покарання, керуючись при цьому Кримінально-процесуальним кодексом і Кримінальним кодексом України; забезпечення відмови від кримінального переслідування невинних, звільнення їх від кримінальної відповідальності і від покарання, реабілітація кожного, хто необґрунтовано піддався кримінальному переслідуванню.
|
|
|
Таким чином, юридичне значення кримінального закону полягає в тому, що він спонукає відповідні компетентні правоохоронні органи і громадські об'єднання своєчасно виявляти і розкривати скоєні злочини, створює їм для цього належну юридичну базу, дозволяє відмежовувати злочинне від неприступної, обирати найбільш доцільну міру кримінально-правового реагування на особу, яка вчинила злочин, і тим самим сприяє забезпеченню законності в боротьбі зі злочинністю.
|
|
|
Кримінальний закон встановлює заборони, обов'язки, дозволу і заохочення кримінально-правового характеру, які, будучи доведеними до загального відома населення країни шляхом офіційного опублікування закону, впливають на свідомість і волю громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, спонукають їх погоджувати свої рішення , дії і вчинки з цими заборонами, обов'язками або дозволеними. Тим самим кримінальний закон уже фактом свого існування надає певний попереджувально-виховне та регулює вплив на громадян. Попереджувально-виховний ефект кримінального закону тим вище, чим повніше він відображає моральні погляди більшості суспільства.
Багато років в нашій країні кримінальний закон розглядався в якості одного з важливих знарядь будівництва нового суспільства, боротьби із злочинністю, охорони прав і свобод громадян. В сучасних умовах кримінальний закон і кримінальне законодавство в цілому слід розглядати як юридичної бази протидії злочинності, засоби охорони найбільш важливих суспільних відносин, що складаються між людьми в економічній, політичній і соціальній сфері, у функціонуванні і вдосконаленні яких зацікавлене сучасне російське суспільство.
|
|
|
Таким чином, кримінальний закон - це опублікований в офіційному порядку і введений в дію федеральний правової нормативний акт, в якому передбачаються юридичні норми, що визначають, які суспільно небезпечні діяння і за яких умов визнаються злочинами і які види покарання та інших заходів кримінально-правового характеру застосовуються до осіб, які вчинили злочини.
71. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні.
Насильницька злочинність проти життя і здоров’я — це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Коло насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи різноманітне та широке. Вони передбачені розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. До них належать злочини проти життя людини: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство через необережність; доведення до самогубства (статті 115–120). Злочини проти здоров’я людини: умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; умисне легке тілесне ушкодження; побої і мордування; катування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством (статті 121–129). Інші злочини проти життя та здоров’я особи, передбачені цим розділом Кодексу (статті 130–145), крім насильницького донорства (ст. 144), не пов’язані з насильством.
|
|
|
Цей розділ присвячений найбільш небезпечним проявам насильницької злочинності — тяжким і особливо тяжким злочинам проти життя та здоров’я особи: умисне вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження, питома вага і кількісні показники яких у злочинності проти життя і здоров’я особи у 1990-х рр. помітно збільшилися і погіршилися, але у наступні роки динаміка цих злочинів суттєво зменшилась.
Абсолютна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні починаючи з 1972 р. зросла більш ніж у 3,5 разу і склала у 2000 р. — 4 806 і 6 852. Однак останніми роками їх рівень суттєво знизився і у 2004 р. було зареєстровано 3 788 і 5 855 злочинів, у 2006 р. — 3 220 і 5 283, у 2007 р. — 2 907 і 5 486. Така тенденція, як уявляється, буде продовжуватися. Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісно або причина смерті яких не встановлена.
Структура насильницької злочинності проти життя визначається і зараз сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю.
Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності. Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки.
Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої), що виникла за раптового розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.
Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпечності насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості.
Крім користі, мотивами розглядуваних злочинів стають ревнощі, пом ста, хуліганські спонукання і так звані «неприязні стосунки», змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, заздрість та ін. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов’язаний, певно, з внутрішньою готовністю до злочину. Почастішали випадки «багатосерійних» вбивств, учинених вбивцямиманіяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.
При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання та особливості.
Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставин вона припадає на 19–25, 30–40 років; по умисних вбивствах — 30–40, 41–50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях — 26–40 років. Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих обставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь. Для вікової групи 30–40 років характерні алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо. Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від 30 до 50 років, взаємовідносини яких із середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо.
Неповнолітні теж додають свій «внесок» у насильницьку злочинність проти особи: у середньому за останні роки, за даними кримінально-правової статистики, ними вчиняється до 200 умисних вбивств і понад 250 тяжких тілесних ушкоджень. Переважна біль шість злочинців мають базову або базову спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов’язані не стільки з їх освітою, скільки із загальною проблемою виховання людей.
72. Попередження насильницьких злочинів.
З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного запобігання умисним вбивствам і тілесним ушкодженням: кримінологічна профілактика, відвернення злочинів та їх припинення.
Кримінологічна профілактика — діяльність різних суб’єктів боротьби з насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенно небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними комплексами є: втручання у кризові ситуації; зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів; виховна та інформаційна робота серед населення; залучення громадськості до запобігання насильницьким злочинам; надання допомоги жертвам цих злочинів.
Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв’язання міжособистісних напружених конфліктів за допомогою набору спеціальних засобів діяльності суб’єктів запобігання насильницьким злочинам. Цей набір складається з таких заходів:
– здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих осіб і вироблення конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напруження;
– орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;
– ефективне застосування Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»;
– обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарань;
– створення електронно-пошукової системи «Насильство» для обліку злочинів проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет невпізнаних трупів;
– проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспорт них магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей у містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку факторів;
– підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з психічними аномаліями та ін.
Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів — це аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиття заходів, що максимально ускладнювали б вчинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього потрібне: посилення патрулювання у населених пунктах, містах, мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години; припинення перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн, використання для цього відповідних адміністративно-правових норм; практикування комплексних оперативно-запобіжних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна обстановка; посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом запобігання злочинам проти життя і здоров’я особи.
Виховна та інформаційна робота серед населення може включати таку групу заходів: запровадження у масштабах країни кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності, причини і умови вчинення насильницьких злочинів, особу злочинців і потерпілих; запобіжні заходи і роль населення при їх здійсненні; пропагандистські заходи з використанням засобів масової комунікації; розроблення програм навчання для різних верств населення засобам захисту від насильницьких посягань тощо.
Надання допомоги жертвам злочинів. Надання моральної підтримки і матеріальної допомоги громадянам, які потерпіли від насильницьких злочинів, — обов’язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі пропозиції: створення фонду відшкодування шкоди громадянам або їх представникам, які зазнали збитків від насильницьких злочинів; підвищення готовності громадян до самооборони; прийняття закону про надання допомоги жертвам насильницьких посягань тощо.
73. Попередження злочинності неповнолітніх.
Головним напрямком діяльності у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх є її попередження. Остання представляє складний комплекс різноманітних заходів попереджувального впливу. Метою попередження даного виду злочинності є не тільки й не стільки досягнення і збереження зниження кількості злочинів, скільки соціальне і моральне оздоровлення підростаючого покоління, якому належить визначати майбутнє країни.
Виходячи з цієї мети попередження злочинності неповнолітніх спрямовано на вирішення таких завдань:
1) здійснення та захист прав і законних інтересів неповнолітніх, охорона їх життя і здоров'я, забезпечення оптимальних умов формування особистості, усунення джерел негативного впливу на умови життя і виховання;
2) підтримання соціального порядку і захист суспільства від правонарушающего поведінки неповнолітніх;
3) сприяння у реалізації та соціальної адаптації неповнолітніх, що характеризуються асоціальним або протиправною поведінкою.
Система учасників (суб'єктів) профілактики злочинів неповнолітніх з необхідністю включає:
1) органи влади і управління;
2) інститути соціального виховання, саме а родину, школу, культурної установи, досягав об'єднання і т. п.;
3) органи соціального захисту, медичної та правової допомоги дітям, які знаходяться в скрутній життєвій ситуації або потрапили в екстремальні життєві несприятливі обставини;
4) правоохоронні органи та їх спеціалізовані служби.
Результативність профілактики пов'язана з її своєчасністю, тому важливе значення набуває рання профілактикика. Її завданнями є залучення батьків в педагогічне виховання, будову дітей у міру необхідності в інтернати, групи продовженого дня; направлення дітей на лікування і т. п.
Раннє попередження злочинів неповнолітніх також здійснюється за допомогою заборонних та низки обмежувальних заходів (заборону продажу неповнолітнім тютюнових виробів, алкогольної продукції і т. д.).
У даний час боротьба зі злочинністю неповнолітніх передбачає координацію зусиль різних державних і суспільних інститутів, у тому числі правоохоронних органів. У зв'язку з цим пріоритетними напрямами їх діяльності в галузі боротьби зі злочинами неповнолітніх, а також із злочинами проти інтересів неповнолітніх повинні стати:
1) соціальна профілактика розглянутих злочинів, що включає комплекс заходів, спроможних усунути негативні соціальні явища, які породжують злочинність неповнолітніх. До них, зокрема, можна віднести стабілізацію політичної та економічної ситуації в країні, скорочення офіційної та прихованого безробіття, підвищення видатків державного бюджету на соціальну сферу, активну пропаганду кримінального закону і т. д.;
2) спеціальне попередження злочинів, спрямованих проти інтересів неповнолітніх. З метою поступового усунення умов, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, необхідно комплексно підходити до боротьби з пияцтвом, алкоголізмом та наркоманією як в цілому, так і конкретно по відношенню до сім'ї і неповнолітніх. Це має полягати в використанні правових, економічних, соціальних та ідеологічні заходів профілактики, а також у диференціації та індивідуалізації виховної роботи з конкретними особами:
- правозастосовна діяльність, заснована на дотриманні законності;
- правотворча діяльність державних органів, що передбачає вдосконалення конституційних, кримінальних, адміністративних і цивільно-правових норм, що регулюють питання відповідальності дорослих осіб за посягання у відношенні неповнолітніх;
- організаційно-методичне забезпечення боротьби зі злочинами неповнолітніх, що полягає в розробці і прийнятті спеціальних нормативних актів відомчого характеру, методичних матеріалів, проведення занять із службової підготовки особового складу органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, а також інших суб'єктів спеціального попередження;
3) безпосередня профілактика полягає в організації служби соціальної допомоги, залученні до адміністративної та кримінальної відповідальності дорослих, що роблять негативний вплив на неповнолітніх, влаштування в дитячі установи неповнолітніх, які втекли з дому через важку обстановки в сім'ї.
Одними з найважливіших заходів профілактики злочинів серед неповнолітніх є заходи попередження рецидиву злочинів, які включають:
діяльність спеціалізованих інспекторів по лінії карного розшуку, слідчих, прокурорів, суддів, спрямовану на усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, використання судочинства у виховних цілях;
своєчасне вилучення зброї та знарядь злочинів у раніше засуджених неповнолітніх;
правову та моральну підготовку до життя на волі неповнолітніх засуджених, які підлягають звільненню з місць позбавлення волі, а також подальший контроль за їх поведінкою.
Згідно із Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх» від 24 січня 2005 р., суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх є такі державні органи: Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту; служби у справах дітей, створені при органах місцевої виконавчої влади; відділи кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; притулки для дітей; служби у справах дітей; суди; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 100; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!