Натуральні засоби наочності. Використання гербарію, колекцій в формуванні природознавчих уявлень і понять.

І. Натуральні об’єкти:

- предмети й явища об’єктивної дійсності для безпосереднього вивчення (живі організми, гербарії, вологі препарати, мікропрепарати, скелети, колекції, опудала, мумії, тушки, зразки гірських порід, ґрунту, палива тощо);

- натуральні предмети й технічні засоби для демонстраційного та лабораторного відтворення явищ природи, кількісного та якісного їх вивчення (прилади, інструменти, реактиви, матеріали тощо);

- матеріальні й технічні засоби для виготовлення предметів навчального обладнання, для догляду за ними та ремонту (інструменти, технічні пристрої, матеріали тощо).

Натуральні засоби наочності

До натуральних належать об’єкти живої і неживої природи.

Живі рослини i тварини - це група натуральних об'єктів, які дозволяють отримувати учням найбільш повні i конкpeтнi знання про живу природу .

Гербарii - це засушені рослини або їх частини, які прикріплені до цупкого паперу.

Гербарії доцільно використовувати в комплексі з іншими засобами наочності.

Колекції - це зібрання однорідних об’єктів, які мають спiльнi ознаки.

Для колекції пiдбирaються невеличкі за розмірами об'єкти, але в яких добре розрізняються вci частини.

Вологі препарати - це природні об'єкти, які законсервовані у спирті або концентрованому розчині солі .

Основні методи, що застосовуються в роботі з натуральними об’єктами –спостереження, експеримент.

За способом використання натуральні об’єкти поділяються на:

1) демонстраційні (використовуються вчителем);

2) роздаткові.

Для демонстрування використовуються натуральні об’єкти розмірами не менше, як 60х40. Найефективніше використання натуральних об’єктів як роздаткового матеріалу. Не так важливо показати сам об’єкт, як навчити працювати з ним, спостерігати, робити висновки.

Ознайомлення учнів з об’єктом має відбуватися від цілого до деталей, а потім на основі проведеного спостереження – знову до цілого.

В шкільній практиці трапляються випадки методично непродуманого використання натуральних об’єктів, коли роздатковий матеріал використовується як демонстраційний (гербарії, вологі препарати), що не сприймається учнями.

Об’єкти необхідно відбирати з яскраво вираженими типовими ознаками, необхідними для розкриття змісту природних понять.

Частину живих рослин і тварин збирають на шкільній навчально-дослідницькій ділянці безпосередньо перед уроком або беруть в куточку живої природи.

Образотворчі засоби наочності. Методика використання картин, таблиць, та їх роль у формуванні природознавчих понять та уявлень

(засоби зображення й відображення об’єктів)

Засоби цієї групи впливають переважно на чуттєве сприймання, сприяють формуванню образів, уявлень, розвитку абстрактного мислення.

Муляжі – це точні копії натуральних об’єктів, але й другорядні ознаки натури.

Їх виготовляють з воску або пластмаси.

Для шкільного курсу природознавства пропонуються комплекти муляжів промислового виробництва – «Плоди та насіння», «Їстівні та отруйні гриби» Основні методи, що застосовуються в роботі з натуральними об’єктами – спостереження, експеримент.

За способом використання натуральні об’єкти поділяються на:

3) демонстраційні (використовуються вчителем);

4) роздаткові

Навчальні таблиці

Навчальні таблиці - це засоби наочності, на яких iнформацiя про цiлiснi об’єкти природи або їх частини подаються у певній логiчнiй послiдовностi з допомогою фрагментарних малюнків, тeкcтiв, цифрової iнформацiї.

Навчальні таблиці друкуються фабричним способом, але багато з них , особливо текстових, цифрових, комбінованих виготовляються вчителем, батьками.

Значення:

1) на етапі засвоєння знань можуть компенсувати відсутні з різних причин натуральні об’єкти;

2) доповнюють, уточнюють уявлення дітей про реальний об’єкт і відіграють допоміжну роль;

3) учні вчаться будувати послідовну розповідь за таблицею, використовувати її як основу для актуалізації необхідних знань;

4) за допомогою вчителя учні користуються матеріалом таблиць, оволодівають умінням ілюструвати свої відповіді, робити висновки

Види навчальних таблиць

1. За формою передачі iнформацiї:

− художньо оформлені ;

− цифрові;

− графiчнi;

− комбiнованi.

2. За змістом i дидактичною метою:

− порівняльні;

− запитальні;

− контрольні;

− довідкові

Динамічні таблиці бувають двох видів:

− вci елементи складаються на магнiтнiй дошці.

− незмiннi елементи явища або процесу зображуються на таблиці статично, а змінні - на картках.

Цей засіб дозволяє учням спостерігати й сприймати об’єкт поелементно, в динаміці. Він також економний у часі, ним можна легко регулювати темп діяльності школяра. Використання динамічних таблиць є доцільним як під час засвоєння, так і під час закріплення та перевірки. З їхньою допомогою вчитель створює варіативні ситуації для застосування знань та умінь.

Динамічні таблиці можуть бути виготовлені для таких тем: «Умови життя рослин», «Кругообіг води в природі», «Цикл розвитку білана капустяного» тощо.

Крім демонстраційних, виготовляються невеликі за розміром таблиці, які є роздавальним матеріалом, і діти з ними працюють індивідуально.

Роздавальні таблиці – картки виконують різні функції, тому різні за змістом. Це можуть бути картки-інструкції для виконання основних видів пізнавальної діяльності з природознавства, картки-завдання для контролю і перевірки засвоєних знань та умінь на різних етапах уроку. Ці засоби дають можливість диференціювати індивідуальний підхід до кожного учня.

Таблиці повинні вiдповiдати таким методичним вимогам:

• демонстрацiйнi таблиці повинні мати вiдповiднi розміри;

• об’єкти, зображені на них, повинні бути достатньої величини, щоб діти усього класу змогли їх детально розглянути, прочитати;

• таблиці повинні представляти монографiчнi зображення (бажано, щоб на них був зображений один об’єкт або однорiднi об’єкти, які пов’язані між собою певними зв'язками);

• малюнки, тексти, цифровий матеріал слід розміщувати в певній системі, дидактичній послiдовностi, щоб школярі легко могли його "прочитати";

• навчальні таблиці не заміняють натуральні об’єкти, а доповнюють їх i використовуються як основа актуалiзацiї уявлень, сформованих під час спостережень за природою.

Навчальні картини

В процесі вивчення курсу «Я і Україна» застосовуються сюжетні картини, які спеціально створені для окремих тем та репродукції художніх полотен.

Особливості картин:

• на передньому плані чітко, концентровано зображуються основні ознаки предметів і явищ. Це дозволяє дітям легко відрізняти основне від другорядного, істотне від неістотного.

• їхня велика інформативність. Вона досягається через художнє зображення об’єктів, відсутність на них незначних деталей, які відволікають увагу дітей.

• навчальні картини є своєрідними художніми творами і мають емоційний вплив. Позитивні емоції підсилюють гостроту сприймання, яскравість і чіткість образів та уявлень, які створюються у свідомості учнів.

• картина дає змогу створити просторове уявлення про об’єкти та їхнє місце у природі, побачити зовнішні взаємозв’язки між елементами природи.

Завдання вчителя: навчити дітей працювати з картиною:

 описувати об’єкти, які на ній зображені відповідно до поставлених цілей;

 порівнювати їх між собою та з власними спостереженнями;

 встановлювати зв’язки між об’єктами. Складати тематичну розповідь за картиною.

План і карта як засоби навчання, методика роботи з ними, їх значення у формуванні географічних уявлень і понять.

Методика роботи з планом і картою

Карта – важливе джерело географічних знань, щоб вміти читати карту учні повинні спочатку опанувати географічну грамоту. Читати карту – це означає навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, якою вона є насправді, навчитися оживляти карту. Ознайомлення з планом і картою у 4 класі починається з вивчення теми “Орієнтування на місцевості”. Учні дістають знання про горизонт, основні і проміжні сторони горизонту, їх позначення, правила визначення їх за допомогою гномона і компаса.

Під час вивчення теми “План” діти визначають що таке план, ознайомлюються з умовними знаками плану, з’ясовують значення плану, вчаться креслити план сірникової коробки, стола, класу, майданчика школи користуючись власними вимірами і заданим масштабом. Це підводить учнів до розуміння умовних знаків географічної карти, до вміння читати їх. При вивченні теми “Карта” діти з’ясовують різницю між планом і картою, яка полягає у масштабі і площі зображуваної території: на карті зображено більші території, але масштаб їх зображення менший.

При ознайомленні з об’єктами карти вчителеві потрібно спочатку назвати об’єкт, показати на карті, пояснити їх значення, звернути увагу на характерні особливості, написати назви на дошці і запропонувати учням ці об’єкти знайти на своїх картах.

Щоб створити відповідне образне уявлення про виучуваний географічний об’єкт, роботу з картою потрібно поєднувати з використанням інших наочних посібників, які конкретизують зображення на карті, розкривають зміст умовних знаків. Треба довести учням, що карта є не тільки наочним посібником, а й джерелом знань. Карта вміщує стільки відомостей, скільки може дати найдокладніший текстовий опис, тому необхідно вміти її читати.

Для кращого орієнтування по карті доцільно проводити різноманітні практичні роботи, використовуючи масштаб карти, визначення напрямку розміщення окремих об’єктів (основні і проміжні).

Ефективним методом закріплення знань карти є умовні подорожі, коли вчитель вказує учням маршрут подорожі, учні розповідають усе, що їм відомо про місцевість, через яку проходить подорож.

Під час перевірки засвоєння матеріалу про план і карту не слід вимагати від дітей переказування відповідних статей підручника. Щоб карти частіше “працювали”, потрібно частіше пропонувати дітям знаходити ті або інші об’єкти на карті. Перш ніж показати об’єкт на карті, вчитель розповідає про нього, показує на картині, виявляє характерні особливості, вияснює його значення. Наприклад, показуючи Чорне море, вчитель говорить, що Чорне море не замерзає. Свою назву воно одержало за те, що під час бурі, особливо восени і взимку його поверхня здається зовсім чорною, хоч в спокійному стані воно яскраво-голубе, виблискує на сонці. Вчитель показує картини “Буря на морі” і “Спокійне море”.

Алгоритм роботи з картою

1. Біля карти слід стояти справа, щоб не затуляти її собою.

2. Вказівну паличку слід тримати в лівій руці.

3. Показувати треба не на міста, а умовний знак, яким місто позначене.

4. Щоб показати море, озеро, гори, треба обвести їх вказівною паличкою по береговій лінії чи межі гір.

5. Річку починати показувати із витоку і закінчувати там, де вона впадає.

6. Коли показують міста, гори, річки, називають їх місцезнаходження (на півночі, південному заході тощо).

Робота з контурною картою

У ІV класі виробляються лише найпростіші навички роботи з контурними картами.

Методика роботи з ними ґрунтується на методі порівняння контурної карти з фізичною або картою півкуль.

• Назви географічних об’єктів на контурній карті потрібно писати великими буквами.

• Міста підписують праворуч від умовного знака.

• Назви річок підписують вздовж течії, великі річки підписують два рази – біля витоку і гирла, назви гірських хребтів,морів – вздовж їх простягання.

• Умовні знаки, якими позначають корисні копалини, слід робити чорним кольором.

• Кордони нашої країни позначають червоним кольором .

Глобус-модель Землі

Глобус є моделлю Землі. Це повинні собі чітко уявляти діти. Він розфарбований, як і карта. На глобусі можна легко показати основні сторони горизонту.. Розміщення океанів легше запам’ятати, користуючись таким прийомом: вчитель показує на карті Тихий океан і пояснює, чому його так називають, а потім записує на дошці назву, а на глобус прикріпляє смужку з написом “Тихий океан”. Діти роблять такий же надпис на папері і накладають на карту півкуль.

Дата добавления: 2019-07-17; просмотров: 284; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!