Особливості та проблеми формування мовної/лінгвістичної компетенції студентів
Вивчення іноземних мов є унікальним явищем у педагогічній практиці. Більшість вчених зосереджуються на думці, що мета вивчення іноземної мови полягає в оволодінні нею як засобом комунікації задля успішного виконання подальшої професійної діяльності. Йдеться про комунікативність як основний компонент, що визначає кінцеву мету навчання іншомовного спілкування, а саме набуття студентами комунікативної компетенції в усному і писемному мовленні. Досягнути цієї мети можна завдяки комунікації, а комунікативні вміння можна вважати результатом даної мети. Відомий український мовознавець Андрій Білецький писав: «Мова – це сукупність правил, за якими будується мовлення, будується мовне повідомлення, за допомогою яких спілкуються люди. Мова – це норма, її використання в усіх можливих випадках» [22, 78]. Формування мовної та комунікативної компетенцій є рівнозначно важливими завданнями викладання філологічних дисциплін у вищій школі. Знання мовних норм та вміння ефективно використовувати їх у конкретних мовленнєвих актах є обов‘язковою умовою формування в студентів мовно-комунікативної професійної компетенції.
Мовна компетенція – це вміння будувати граматично правильні форми й синтаксичні структури, розуміти змістові відрізки мовлення та використовувати їх у тому значенні, у якому вживає носій мови. Під цим поняттям слід розуміти більш глибоке осмислення усного й писемного мовлення, знаків, правил і структури мови. Мовна компетенція включає в себе знання різних аспектів мови, засвоєння понятійної бази навчального курсу і вироблення мовленнєвих умінь і навичок. Вона забезпечує пізнавальну культуру особистості кожного студента, розвиток його логічного мислення, пам’яті, уяви, оволодіння навичками самоаналізу й самооцінки. Якщо студент знає систему мови й користується нею у практичній діяльності, то можна стверджувати, що він володіє лінгвістичною компетенцією. Мовна компетенція студента полягає в оволодінні ним системою відомостей про мову за її рівнями: фонетика, лексика, будова слова, словотвір, морфологія, синтаксис простого і складного речення, стилістика тексту тощо [38]. Мовна компетенція, складається зі знання мовного, а саме лексичного, матеріалу та мовленнєвих навичок володіння цим мовним матеріалом у процесі підготовки спеціалістів будь-якої спеціальності до участі в міжкультурному спілкуванні. Питанням мовної компетентності зацікавились у нашій країні після приєднання України до Болонського процесу. Проблемі формування мовної компетенції присвятили свої дослідження Н. Ф. Бориско [6], М. М. Вятютнєв [9], А. А. Залізняк [19], В. Л. Москалюк [35], О. В. Скляренко [39] та інші.
|
|
|
Усвідомлення мови як системи з її зв'язками й підсистемами означає осмислення необхідності вивчення мови в певній системі. Мовна компетенція означає засвоєння знань з мови як суспільного феномена і знакової системи, її розвиток, будову та функціонування; оволодіння на основі літературних норм мовою, збагачення лексичного запасу і граматичної будови мови, формування здібностей щодо аналізу і оцінки мовних фактів, володіння орфографічними, орфоепічними та пунктуаційними нормами. В ширшому смислі мовна компетентність може включати осмислення зв'язків між різними лінгвістичними науками, історію літературної мови, правописні реформи, вміння працювати з орфографічними словниками тощо. Вона є основним компонентом комунікативної компетенції. Мовна (лінгвістична) компетенція передбачає оволодіння учнями мовним матеріалом з метою його використання в усному і писемному мовленні. Іншомовна лінгвістична компетенція також охоплює низку компетенцій, основними з яких є фонетична, лексична, граматична, у техніці читання і письма [21, 15].
|
|
|
Саме на викладачів покладена відповідальність розпочати той нескінченний рух по колу, окресленому соціально і національно важливим поняттям мовлення як способу реалізації мови у процесі побудови дискурсів – текстів, занурених у життя. Процес навчання – це процес спільної діяльності того, хто вчить, і того, хто навчається. Довгий час в дидактиці він трактувався як передача знань від старшого покоління – молодшим поколінням, від вчителя – учням, від викладачів – студентам. Освіта – насамперед двосторонній процес взаємин у діяльності, для яких створюють певні умови. При традиційному навчанні той, хто навчав, був активним, а той, хто вчився, – пасивним. Нова парадигма навчання мови звертає увагу на те, що друга особа в цій парі повинна вчитися, буквально «вчити себе», здобувати мовну та мовленнєву компетенцію. Долучаючись до взаємин у педагогічному процесі, студент постає суб’єктом спілкування, діяльності, пізнання. Перебуваючи в педагогічних відносинах, суб’єкт активно розвивається, у динаміці перебувають його установки світосприйняття та моральні якості, оскільки проходить процес обміну досвідом між студентом та викладачем. Від таких взаємин залежить і формування позиції особистості як суб’єкта навчання. До позиції суб’єкта навчання М. М. Боритко зараховує світоглядну, професійно-педагогічну і пізнавальну зорієнтованість особистості [22, 37]. У студента як суб'єкта діяльності є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості. Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.
|
|
|
|
|
|
Педагогічна логіка навчального процесу розкриває три основні етапи засвоєння знань, які сприяють формуванню нових якостей особистості майбутнього вчителя-словесника: відбір, накопичення знань, необхідних для формування професійних мовленнєвих умінь; перетворення знань у переконання й формування на їх основі професійно-мовленнєвої компетенції; реалізація професійно-мовленнєвої компетенції в конкретних видах педагогічної діяльності. Важливим механізмом формування професійних мовленнєвих компетенцій у студентів під час вивчення іноземної мови є:
– взаємозв’язок теорії і практики мовленнєвої діяльності;
– оволодіння культурою конструктивного діалогу та полілогу;
– уміння зацікавлювати, захоплювати, переконувати, інтригувати;
– виконання рольових і сюжетних ігор, дія яких створює сприятливі умови для вироблення навичок логічно мислити, оперувати словом;
– уміння оперативно й доцільно включатися в мовленнєву взаємодію, передбачати результати педагогічного мовлення;
– збагачування словникового запасу;
– опановування термінологічної бази;
– моделювання інтонації, адекватної змісту і структурі висловлювання;
– здійснювання емоційно-експресивного впливу на студентську аудиторію;
– уміння дбати про виразність (змістова, інтонаційна, візуальна), правильність (орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна); чистоту ( що не допускає ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму) мови [33, 67].
Визначаючи компетенцію як сукупність реальних вимог до засвоєння студентом сукупності знань, способів навчальної діяльності, на основі яких формуються відповідні вміння та навички, формується спроможність успішної діяльності в суспільстві. Мовна компетенція передбачає засвоєння студентом основ науки про мову, знання її системи, володіння способами й навичками якісної діяльності з вивченим мовним матеріалом. Більшість дослідників зосереджує свою увагу на таких елементах мовної компетенції, як національно-мовна свідомість, мовні здібності, мовне чуття, мовний смак тощо.
Висновок до розділу 1
Китайська мова здавна привертає до себе увагу науковців. Розкриття її структури, лексичних та граматичних особливостей становить важливе питання сучасної синології, адже згідно до її формоізолюючої побудови, багато аспектів вивчення китайської мови виявляються проблемними, серед таких є явища синонімії та антонімії. Варто зазначити, що ці явища є характерними для китайської мови та вельме розповсюдженими, що значно ускладнює процес її вивчення. Тому, для якісної підготовки майбутнього філолога-китаїста дуже важливим аспектом навчання і формування мовної компетенції є розкриття та поглиблений аналіз джерел походження синонімічних та антонімічних лексем (слів), правил творення та особливостей їх уживання. Отже, спираючись на опрацьований матеріал, ми можемо зазначити, що синонімія – це специфічне явище китайської мови, яке полягає в тому, що велика кількість лексичних одиниць китайської мови, описуючи одне і те ж явище, виникає у мовленні в різному кількісно-складовому складі. Синоніми китайської мови можна поділити на три класи: відтіночно-смислові, експресивно-стилістичні і функціонально-стилістичні. Синоніми утворюють пари, можуть об'єднуватися в синонімічні ряди із замкнутою і відкритою структурами [19].
Антонімія – це протиставлення, що виражається засобами мови. Антоніми, що протиставлені семантично, є контрастними, і представляють своєрідне лексико-семантичне протиріччя. За кількісно-складовою структурою вони підрозділяються на односкладові і багатоскладові антоніми. Багатоскладові антоніми, в свою чергну, за способом утворення діляться на п'ять формальних типів: антоніми із однаковою структурою і протилежні за значенням компоненти; антоніми із однаковою структурою, де один компонент – спільний, а другий – протилежний за значенням; антоніми із різною структурою, де компоненти не виявляють протиставлення; багатоскладові антоніми із однаковою структурою; антоніми, у складі яких є префікси або префікси відсутні.
Тому, у зв’язку із наявністю великої кількості різновидів синонімічної та антонімічної лексики, всебічне дослідження цих питань відіграє важливу роль у процесі формування та розвитку мовної компетенції студентів, які вивчають китайську мову. Сьогодні основною метою навчання іноземних мов стає розвиток здібностей студентів використовувати іноземну мову з представниками інших культур, формування високого рівня комунікативної компетенції з метою здійснення спілкування у певних комунікативних сферах.
Мовна компетенція – це потенціал лінгвістичних знань людини, сукупність правил аналізу і синтезу одиниць мови, які дають можливість будувати й аналізувати речення, користуватися системою мови з метою спілкування. З більш широкої точки зору, мовна компетенція означає засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетичному, лексичному, граматичному, орфоепічному, семантичному, стилістичному аспекті та адекватне їх застосування в процесі будь-якої діяльності при використанні певної мови.
РОЗДІЛ 2
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 378; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!