Увага як регулятор психічної діяльності особистості

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 10Следующая ⇒

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи ті об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу. Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

Увага як перцептивна дія

Слід відзначити, що поняття “перцептивна дія” є центральною категорією теорії розвитку сприймання, яка належить до однієї з розроблених галузей психологічної науки. Відповідно до названої концепції, перцептивна дія є видом орієнтувальних дій, за допомогою яких здійснюється обстеження предметів і явищ, а також побудова образів, які орієнтують і регулюють практичну поведінку людини. За визначенням В.П. Зінченка, перцептивна дія являє собою своєрідний саморегулюючий процес пошуку і переробки інформації, детермінований завданням живої системи, який володіє механізмом зворотного зв'язку. В результаті здійснення перцептивних дій формуються перцептивні моделі об'єктів, адекватні завданням живої системи. На основі цих моделей відбувається орієнтація в ситуації і регуляція поведінки.

Увага і моторна дія

Основну роль рухів в акті уваги Рібо позначив наступним чином. Рух фізіологічно підтримує і посилює даний стан свідомості. Для органів чуття, зору і слуху увага позначає зосередженість і затримку рухів. Рухомий ефект уваги, на думку Рібо, полягає в тому, що деякі відчуття, думки отримують особливу інтенсивність порівняно з іншими. В умінні керувати рухами міститься секрет самовільної уваги. Довільно відтворюючи рухи, пов'язані з чимось, ми тим самим звертаємо на це нашу увагу. Такі характерні риси моторної уваги, запропонованої Т. Рібо.

Увага як вольова дія

Вольова дія - це психічний процес, який є основою всякої цілеспрямованої діяльності. Воля забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій - спонукальної і гальмівної. В них вона і виявляється. Довільна (активна, вольова) увага - це свідомо регульоване зосередження на об'єкті, зумовлене умовами діяльності. Характерними рисами її є цілеспрямованість, організованість, стійкість. Підтримання довільної уваги вимагає від працівника значних зусиль, особливо за складних умов, при наявності перешкод, зниженні пізнавального інтересу та пасивних емоційних станах і втомі. Зменшенню цих зусиль сприяють поєднання розумових процесів з практичними діями, відсутність на робочому місці відволікаючих подразників, сприятливий соціально-психологічний клімат, заінтересованість у результатах праці. Найбільш характерним проявом волі є поведінка людини в умовах ризику. Ризик - це характеристика діяльності з непевними для суб'єкта наслідками і наявними у нього передбаченнями щодо можливості цих несприятливих наслідків у випадку невдачі. Вольові дії мають місце не тільки в ризиковій діяльності. Повсякденна, особливо рутинна, нецікава робота також вимагає вольових зусиль і якостей працівника. Вольове зусилля - це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусиллям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розв'язанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного.

27. Розвиток уваги особистості. Патологія уваги

Виділяють такі види розвитку і формування особистості:

1) цілеспрямоване

2) стихійне

3) саморозвиток

4) самоформування.

Розвиток особистостей залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування, в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе, між спадковими даними і потребами виховання, між рівнем розвитку особистості і ідеалами, оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості, між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона стримується моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості, між прагненням особистостей та її можливостей: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не

28. Особистісна зумовленість розсіяності уваги

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі діяльності внутрішніми засобами. Несприятливі умови діяльності, важкі за змістом і способом виконання завдання, а також нецікаві, відсутність інтересу до змісту діяльності та вміння і навичок працювати прискорюють утому і відволікають увагу від об'єктів діяльності. Особливо помітно відволікання уваги виявляється у розсіяних людей. Розсіяність - це негативна особливість уваги, яка зумовлюється ослабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на якомусь із них, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш тривалий час.

29. Загальне поняття про властивості уваги: обсяг, стійкість, концентрація, розподіл та переключення уваги.

Увага відповідає не тільки за спрямування потоку психічного життя людини, але й за інші його важливі можливості. Дійсно, потік може рухатись по широкому або вузькому руслу. Від цього буде залежати його енергія, певний напрямок може утримуватись довгий або короткий час. Потік психічного життя здатен переключатись, роздвоюватись, спрямовуючись при цьому у різних напрямках. Складна динаміка психічного життя виявляється в основних якостях уваги.

Особливе значення для досягнення успіху в певній діяльності має концентрованість і сталість, які характеризують глибину, тривалість, і інтенсивність психічної діяльності людини. Саме концентрованість і сталість відрізняють людей, які здатні заради однієї справи, відключитись від багатьох зайвих подразників.

Але навіть якщо людина має дуже концентровану і сталу увагу, це не позбавляє її від короткочасних мимовільних змін ступеня інтенсивності, напруженості уваги. Ці зміни отримали назву коливань уваги.

Піднесіть до вуха годинника і ви помітите, що його звуки інколи посилюються, а інколи слабшають. Вони можуть навіть інколи зовсім зникати. Коливання уваги легко виявити при зорових сприйманнях подвійних зображень.

Рис.15. Подвійне зображення усіченої піраміди.

Прикладом подвійного зображення є зображення усіченої піраміди (рис. 15). Вона може виглядати то повернутою верхівкою до глядача, то зі спрямованою вглиб задньою стінкою. При цьому людина, що дивиться на зображення, бачить по черзі то одну, то іншу картину: стіна то наближується, то віддаляється від глядача.

Але коливань уваги в даному випадку можна позбутися, якщо поставити перед собою нову складну задачу. Уявімо собі не просту геометричну фігуру, наприклад, кімнату, яку необхідно обставити. Поки ми будемо «розставляти» меблі в цій кімнаті, коливань уваги не буде.

Таким чином, можемо зробити висновок, що для збереження сталості уваги необхідною є зовнішня і внутрішня активність особистості, потрібна постановка нових та нових задач.

Враховувати цю особливість важливо при вивченні нового матеріалу. Так, для повного засвоєння тексту певного параграфу підручника або статті, необхідно декілька разів прочитати цей текст. Щоб уникнути виникаючих при цьому, коливань уваги, необхідно перед кожним наступним читанням ставити нові завдання. Наприклад: «Перший раз читаю для загального ознайомлення, наступного разу читатиму, щоб засвоїти логіку доведень, що приведені автором, далі важливо зрозуміти, як цей матеріал пов'язаний з попереднім» і так далі. Інакше кажучи, важливо вчитись дивитись навіть на знайомі речі з нової точки зору.

У динамічному процесі психічного життя людини сталість уваги тісно пов'язана з іншою важливою якістю - переключенням. Здатність до переключення виявляється в швидкому переході від однієї діяльності до іншої, в переносі уваги з одного об'єкта на інший. Так, наприклад, водій транспортного засобу постійно повинен переключати увагу з показників приладів на сигнали світлофорів, зустрічний транспорт, дорожні знаки.

Переключення може бути обумовлене або програмою свідомої поведінки, вимогами діяльності, або необхідністю включення в нову діяльність у відповідності до мінливих умов, або здійснюватись з метою відпочинку (коли попередня діяльність вже втомила людину). У випадках, коли діяльність протягом тривалого часу залишається незмінною, а відбувається лише зміна об'єктів або операцій, має місце переключення уваги в межах її сталості. Таке переключення при тривалій роботі запобігає втомі і тим самим підвищує сталість уваги. Можна виділяти ряд показників переключення уваги. Передусім це час, необхідний для переходу від однієї діяльності до іншої; продуктивність роботи (її обсяг і час, за який цей обсяг було виконано, порівняно з тим обсягом роботи, що був виконаний без переключення уваги); якість, точність роботи (безпомилковість або наявність помилок).

Успішність переключення залежить від багатьох умов. По-перше, воно пов'язане з особливостями попередньої і наступної діяльності. Успішність знижується при переході від легкої до більш складної роботи. Успішність переключення залежить від відношення людини до попередньої і наступної діяльності. Чим більш цікава була попередня діяльність і менш цікава наступна, тим важче відбувається переключення. Успішність також залежить і від того, наскільки інтенсивною, концентрованою була увага людини до попередньої діяльності. При глибокій концентрованості переключення відбувається з більшими зусиллями. Виявляються значні індивідуальні відмінності в переключенні уваги. Передбачається, що індивідуально-типологічні особливості переключення уваги пов'язані з особливостями рухливості нервових процесів.

Разом с тим можливо підвищення показників переключення уваги шляхом тренування. Багато професій вимагають високих показників переключення уваги. Велике значення належить йому у навчальному процесу. Раціональне переключення має важливе значення з точки зору гігієни розумової діяльності, є однією з важливих умов підтримки певного рівня працездатності.

Деякі операції у процесі своєї діяльності людина здатна виконувати одночасно. Так, наприклад, водій транспортного засобу одночасно слідкує за показниками приладів автомобіля, за дорожньою ситуацією, а також інформацією дорожніх знаків, світлофорів, розмітки.

В цьому виявляється інша важлива якість уваги - розподіл. Розподіл уваги - це здатність одночасно виконувати декілька видів діяльності. Студент, що записує лекцію, одночасно слухає лектора, пригадує матеріал, пов'язаний з темою, пригадує формули і, що й казати, нерідко встигає розмовляти з товаришем і дивитись у чужий зошит.

Розподіл уваги - дуже важлива якість людини. Недарма історики відмітили цю здатність у Наполеона та інших державних діячів. Один французький психолог минулого століття дивував оточуючих тим, що міг одночасно декламувати один вірш і писати інший. Він міг, декламуючи вірші, письмово виконувати складні арифметичні операції.

Можливість розподілу уваги залежить від багатьох умов. Чим більш складні види діяльності і завдання людина виконує одночасно, тим складніше їй розподіляти увагу. Якщо діяльність стає дуже складною, то виконання її одночасно з іншою стає практично неможливим. Важко поєднується одночасне виконання двох видів розумової діяльності. Більш ефективним є розподіл уваги між розумовою і моторною діяльністю. При їх поєднанні продуктивність розумової може знижуватись в більшій мірі ніж моторної. В усіх випадках основною умовою успішного розподілу уваги є автоматизація, в крайній мірі, одного з одночасно здійснюваних видів діяльності. Вміння розподіляти увагу формується в процесі оволодіння діяльністю, воно може бути розвинуте шляхом тренування й накопичення відповідних навичок.

До якостей уваги відноситься також її обсяг, що визначається кількістю одночасно чітко сприйнятих об'єктів. Встановлено, що при сприйманні великої кількості простих об'єктів ( літер, фігур і т. п. ) в інтервалі часу 0,07-0,1 секунди, обсяг уваги у дорослої людини дорівнює в середньому 5-7 елементів. Обсяг уваги залежить від особливостей об'єктів; які сприймаються. Так, при сприйманні тексту, легко сприймаються слова з 14 літер. Разом з тим, сприймаючи об'єкт в цілому, людина може не помічати в ньому помилок. У молодшому шкільному віці обсяг уваги порівняно малий. З часом він розширюється. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування вмінь групувати, систематизувати, поєднувати за смислом матеріал, який сприймається.

В трудовій діяльності, що вимагає швидких і скерованих дій переключення, розподіл і обсяг уваги знаходяться в єдності.

Переключення може переходити в розподіл, доповнюватися й замінюватися швидким переключенням

30. Основні види уваги: недовільна; довільна; післядовільна увага.

Види уваги

За характером походження і засобам здійснення розрізняють три основних види уваги:

• довільна;

• мимовільна;

• післядовільна.

Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів людини і без вольових зусиль з її сторони. Довільна увага - свідомо регульоване зосередження, що спрямоване і зв'язане з свідомо поставленою метою, з вольовим зусиллям. Виникнення мимовільної уваги визначається фізичними, психофізіологічними і психічними чинниками. Основними умовами його виникнення потрібно вважати особливості подразника, його новизну, силу впливу, відповідність актуальної потреби і т. д.

Новизна може полягати у появі раніше відсутнього подразника, у зміні фізичних властивостей діючих подразників, у переміщенні подразників у просторі (рухомі предмети звичайно привертають увагу), а також у відсутності знайомих подразників або у зміні сили їхнього впливу. Все незвичайне так або інакше викликає увагу. Саме на цих особливостях мимовільної уваги будується реклама і засоби наглядної пропаганди. Різноманітні подразники, що володіють властивістю новизни, привертають увагу тільки тому, що реакція на них ще не послаблена в результаті звикання.

Привертають увагу також міцні подразники. Гучні звуки, яскраві фарби, різкі запахи - все це мимоволі змушує звернути увагу на предмет, що володіє відповідною якістю. При цьому, значення має не стільки абсолютна, скільки відносна інтенсивність подразника, тобто співвідношення по силі даного подразника з іншими, діючими в цей момент. Звук кроків людини, яка рухається за вами, ледве залучить до себе увагу удень на людному перехресті, зате виявиться надто сильним подразником вночі. Таким чином, вирішальне значення має контраст між подразниками, діючими в цей момент. Це відноситься не тільки до сили подразника, але і до інших його властивостей. Так, наприклад, великий предмет скоріше помічається серед дрібних, квадрат - серед трикутників і т. д.

Мимовільну увагу викликають також подразники, що відповідають потребам індивіда, мають для нього певне значення. Привертає увагу до себе те, що має для особистості постійну або тимчасову значимість. Так, тихий голос близької для нас людини, значно швидше залучить до себе нашу увагу, ніж могутній бас відомого співака. Французький психолог Т. Рибо писав, що характер мимовільної уваги знаходиться у глибинних схованках нашої суті. Напрямок мимовільної уваги даної особи відображає її характер або, меншою мірою, її інтереси і прагнення. Так яскравий захід сонця приверне увагу митця, впливаючи на його естетичне почуття, тоді як сільський мешканець у тому ж заході може побачити тільки наближення ночі; прості камені можуть викликати зацікавленість геолога, тоді як інші побачать в них кругляк і нічого більш. Таким чином, спостерігаючи за тим, на що людина звертає свою увагу, ми також можемо судити і про саму людину.

Основна функція мимовільної уваги полягає в швидкій і правильній орієнтації людини в умовах навколишнього середовища, яке постійно змінюється, у відокремленні тих ЇЇ об'єктів, що можуть мати в цей момент найбільш життєвий сенс. Воно притаманне як людині, так і тваринам.

Довільна увага є вищим видом уваги, вона можлива тільки у людини і виникає завдяки її свідомій трудовій діяльності. Воно виникає тоді, коли для досягнення певної мети людина ставить перед собою певну задачу, виробляє певну програму дій, робить те, що необхідно. При цьому, якщо для досягнення мети потрібно займатися не тільки тим, що саме по собі є цікавим, приємним і пізнавальним, для утримання уваги необхідно буде певне вольове зусилля.

Таким чином, довільна увага є свідомо спрямованим і регульованим зосередженням, пов'язаним з поставленою метою і вольовим зусиллям. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково «витягати» з пам'яті потрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильні рішення, здійснювати задачі, що виникають у діяльності. Рівень розвитку такої уваги характеризує не тільки спрямування інтересів людини, але і її особистісні вольові якості: адже, якщо мимовільною увагою розпоряджаються в більшій мірі зовнішні об'єкти, то господарем довільної уваги є сама особистість.

Зовнішні умови впливають і на організацію довільної уваги. Тяжко змусити себе бути уважним у незвичній обстановці, а також під впливом сторонніх подразників, що конкурують між собою. Тому робота є більш ефективною тоді, коли є чіткий режим, гарний ритм роботи, підготовлене робітниче місце (нехай навіть це робочий стіл або парта, на яких немає нічого зайвого), усунені сильні сторонні подразники (гучна музика і т. п.)

Ледве чи вдасться зосередитися на роботі, якщо на всю потужність включений магнітофон або товариші поруч обговорюють хвилюючу, але не стосовну до вашої роботи проблему. Але також повна «стерильна» тиша не буде ідеальною гарантією успішної діяльності. Відомо чимало прикладів, коли навіть складна творча діяльність успішно протікала у незручних умовах. Так, польський письменник Генрік Сенкевич міг успішно писати свої твори за столом кондитерської. А французький письменник М. Пруст, який наказав оббити стіни свого кабінету пробкою, так і не зміг працювати удень, боячись шумів.

Вирішальне значення тут набуває звичний, свій, найбільш сприятливий стиль діяльності. Найчастіше відповідний стиль виробляється немов би сам по собі у процесі трудової або навчальної діяльності.

Основні види уваги - мимовільна і довільна - тісно пов'язані між собою, і часом переходять один в одного. Частіше, сідаючи за читання необхідної літератури або прослуховування навчальної лекції, ви додаєте з початку певне зусилля, щоб сконцентруватися на проблемі. Але відбувається так, що з течією часу, ви захоплюєтесь роботою і вже не почуваєте жодної напруги, не додаєте жодних вольових зусиль для підтримання уваги. Як назвати цей новий стан? За походженням і наявністю свідомої мети, яка збереглася, він нагадує довільну, а за характером діяльності, за яскравістю і за тим, що він не стомлює людину, - мимовільну увагу. Психолог Н. Ф. Добринін назвав цей вигляд уваги післядовільним.

Про післядовільну увагу слід говорити тоді, коли в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими і значними стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат, як при довільній увазі. В цьому випадку діяльність так захоплює людину, що їй стають не потрібні помітні вольові зусилля для підтримання уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою і високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

31. Поняття про відчуття та сприймання у психології.Єдність відчуттів та сприймання як основа пізнавальної діяльності людини.

Відчуття - це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи. Сприймання - це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх. Відчуття, їхня природа, закони формування і зміни вивчаються в спеціальній галузі психології, що називається психофізикою.

Вона виникла в другій половині XIX століття, і її назва пов'язана з головним питанням, яке ставиться і вирішується в цій області знань, - з питанням про залежність між відчуттями та фізичними характеристиками стимулів, що впливають на органи відчуттів. Еволюційно відчуття виникли на базі подразнень, які властиві живій матерії, яка вибірково реагує зміною свого внутрішнього стану на біологічно значущі впливи середовища. Елементарна відповідь на подразнення виявляється у найпростіших, одноклітинних живих організмів, які на вплив середовища реагують рухом. Подразнення, або збудливість органів почуттів, є найважливішою передумовою відображення організмом об'єктивних властивостей навколишнього середовища, що і складає суттєвість процесів чуттєвості

32. Психофізика та психофізіологія відчуттів та сприймання.

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги. Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта : його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик досягає значної досконалості. Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються також тактильне та кінестетично. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, виконуючи трудові дії, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі у розміщенні деталей об'єктів праці.

При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку. Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільнішим. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунд й. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано.

33. Теорії відчуттів та сприймання

Відчуття та сприймання – початковий момент пізнання. За до-помогою органів чуттів людина отримує інформацію про оточуюче.
Відчуття – це елементарний психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі под-разників на органи чуттів. Для нормальної життєдіяльності необхід-ний певний баланс інформації між людиною і середовищем. Його порушення виявляються у недовантаженні (сенсорна ізоляція) або перевантаженні. Сенсорна ізоляція вивчалась за допомогою досліду: людину закривали в спеціальному приміщенні з сірими стінами без вікон. Туди не надходили звуки, що забезпечувало мінімум нової інформації. Людину одягали в спеціальні окуляри і одяг. Вже з перших хвилин людина відчувала тривогу, а через дві години просила припинити експеримент.
Не всі вчені погоджуються, що відчуття дають об’єктивну ін-формаціюпро навколишнє. Це проблема відношення відчуття і ото-чуючої дійсності. Точки зору: 1) відчуття – це стіна, що відокремлює від зовнішнього світу. Ми сприймаємо не реальні об’єкти, а стани своїх органів відчуттів (Берклі, Кант, Мах – філософи). Формула їх позиції: зовнішній світ – це комплекс моїх відчуттів. 2) відчуття – це знак, ієрогліф, що вказує на об’єктивні предмети. Однакові подраз-ники, що діють на різні органи відчуттів викликають різні відчуття (механічний подразник може викликати відчуття тиску, звуку, світла в залежності від дії на шкіру, око, вухо). Цей факт використовується як доказ того, що наші відчуття, визначаються специфікою органів чуттів, а не зовнішніх подразників (теорія специфічної енергії органів чуттів (Гельмгольц, Іоган Мюллер)). 3) теорія відображення. Органи відчуттів спеціалізовані на відображенні різних видів енергії пов’язують нас з зовнішнім світом, дають його адекватний образ. Предмети і їх властивості – первинні, а відчуття – це результат їх впливу на органи відчуттів.
Відчуття мають рефлекторний характер. Відчуття – не пасив-ний процес, побудований за схемою: подразнення органів відчуттів ® проходження збудження нервовими шляхами ® виникнення від-чуттів в корі головного мозку. Досліди О.Л.Ярбуса довели, що неру-хоме око – є незрячим. Потрібно, щоб збудження від ока досягло ко-ри головного мозку і викликало зворотнє збудження до ока. Досліди: 1) нерухома присоска до склери ока стає непомітною через 2с. 2) за допомого присоски і дзеркала фіксувались рухи ока при розгляданні предмету. Розглянути предмет можна лише за умови спеціальних рухів очей. За таким принципом функціонують всі органи чуттів, тому відчуття мають активний характер.
Фізіологічною основою відчуттів є проходження нервового ім-пульсу через ланки рефлекторного кільця: рецептор (орган, що сприймає) – доцентрові нервові шляхи (аферентні) – відповідна ді-лянка КГМ – відцентрові нервові шляхи еферентні – ефектор. Ефек-тор і рецептор – це один і той же орган, що виконує різні функції.
Частина рефлекторного кільця без відцентрових ділянок – це аналізатор. Адекватне відчуття забезпечується комплексом аферент-них (до мозку) і еферентних (від мозку) нервових імпульсів.
« 2 »
Класифікуються відчуття 1) за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2) за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові.
« 3 »
Назвемо властивості відчуттів.
Модальність – це якість відчуття, що відрізняє його від інших (колір – сприймається оком, звук – вухом).
Інтенсивність – це кількісна характеристика, що визначається і силою подразника, і станом рецептора.
Тривалість – це часова характеристика, що залежить від тривалості дії подразника та його інтенсивності. Час від моменту впливу на рецептор до виникнення відчуття – латентний період. Час від моменту припинення подразника до зникнення відчуттів – це період післядії.
Просторова локалізація – це визначення розташування подразника в просторі.
« 4 »
Органи відчуттів характеризуються чутливістю, тобто відобра-жають предмет з більшою або з меншою точністю. Чутливість ви-значається силою мінімального подразника, який викликає відчуття. Подразники меншої сили – підпорогові, а більшої – надпорогові. Ці подразники хоча і впливають на органи відчуттів, але не викликають адекватного відчуття. Для кожного органа відчуттів є свій поріг чутливості. Для виникнення відчуття запаху потрібно 8 молекул речовини. Нижщий поріг чутливості смакового аналізатора становить в 25 тис.молекул більше. Чим вища чутливість, тим меншої сили подразник необхідний для виникнення відчуття – обернено пропорційна залежність: .
Сила подразника і інтенсивність відчуттів пов’язані між собою основним законом психофізики (закон Вебера-Фехнера): при зрос-танні сили подразника у геометричній прогресії, інтенсивність від-чуття зростає в арифметичній прогресії (логарифмічна залежність). Див. графік.

Р – сила подразника
Е – інтенсивність відчуттів
Е = К lgP + C
Пороги чутливості не постійні, а змінюються в залежності від навколишщнього середовища, фізіологічних і психологічних умов. Зміна чутливості в залежності від зовнішіх умов – адаптація. Форми адаптації: а) повна адаптація – зникнення відчуття (запаху); б) зни-ження чутливості – при переході з світла в темряву; в) підвищення чутливості – при переході з темряви на світло.
Сенсибілізація – зміни від внутрішніх умов: а) постійна – зале-жить від сталих змін в організмі (від віку, хвороби, професії, вправ); б) тимчасова. Причини: прийом ліків (адреналін загострює чутли-вість), прийом наркотичних засобів, в результаті взаємодії відчуттів (сильний шум знижує зір, слух загострюється при денному освітлен-ні); під впливом установок, інструкцій.
Взаємодія органів чуттів проявляється у неспецифічній чутли-вості. Під дією подразника, характерного для одного аналізатора, можуть виникнути реакції в інших – синестезія. Відомий феномен, коли людина відчувала колір кінчиками пальців. Більш поширені приклади синестезації виникнення кольорових образів при сприй-манні музики, словосполучення “гострий смак” (подразник смаково-го аналізатора викликає відчуття в дотиковому).
« 5 »
Як і відчуття, сприймання виникає лише при безпосередній дії на аналізатори. Перехід від відчуття до сприймання означає більш повне і складне відображення предметів. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання – предмет в цілому у взаємозв’язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання – джерело наших знань про дійсність.
Властивості сприймання: 1) активний саморегульований характер (для виникнення образу сприймання необхідна участь організму, рухи рецепторних апаратів). Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. В підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, згодом досліджувані починали сприймати дійсність адекватно. В групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало пізніше, ніж в першій; 2) історичність: обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом – аперцепція. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві (шкала музичних звуків, система геометричних форм і кольорів). При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам (художник у кольорі морської води бачить більше відтінків, оскільки система його еталонів повніша); 3) предметність – це віднесення всіх відомостей про навколишнє до об’єктивного світу. Виявляється предметність у структурності, цілісності.
Цілісність: образ виникає як результат послідовного обстежен-ня предмета, коли він виник, то всі сприйняті ознаки постають одно-часно в єдності. Людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча інформація може надходити лише про його частину. Наприклад: у вікно ми бачимо дерева, будинки, вулицю, хоча на сітківку потрап-ляє інформація про певні їх частини. У телевізорі говорить диктор, а не його голова.
Константність – відносна постійність образу сприйнятого при змінах умов сприймання. Так при віддаленні від будинку його зо-браження на сітківці зменшується, але розмір будинку сприймаємо як постійний. Ця особливість формується. Проводилось дослідження серед племен, які проживають у лісі. Виявилося, що віддалені пред-мети вони сприймають як маленькі. Відсутність у них константності розміру пояснюється браком досвіду сприймання певних об’єктів здаля і зблизька.
Осмисленість – людина відображає значення предметів, усві-домлює їх функції. Називаючи предмет, людина відносить його до певного класу, групи. Образ сприймання – не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних. Особливо виявляється при сприйманні подвійних і невизначених зображень (конфігурацію хмар сприймають як літаючу тарілку, кущ у темряві – як постать). Ця ознака свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням.
Об’єм сприймання – він визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти одномоментно. Число об’єму дорівнює 4-8 одиниць.
« 6 »
Види сприймання: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове).
Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характерис-тики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром ® формується образ).
Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприй-манню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір – два ока, забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух (розташування подразника, його віддаленість і напрямок); бімануа-льний дотик (сприймання форми і величини); диринічний нюх (сприймання напряму розташування джерела запаху).
Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забез-печується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмі-чна зміна процесів збудження і гальмування.
Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оціню-ваний проміжок часу.
В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. В сприйманні руху основну роль відіграють зоро-вий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні з рухом ока (Див. таблицю).
№ Зображення на сіткі-вці Рухи ока Сприймання об’єкту як рухомого
1. + – +
2. – + +
3. + + +
4. – – –
Умовні позначення: «+» – рухливість, «-» – нерухомість.

34. Класифікація відчуттів: зорове відчуття; смакові відчуття.

35. Класифікація відчуттів: слухове відчуття; нюхові відчуття;

Загальні властивості відчуттів. Відчуття - це форма відображення адекватних подразників. Наприклад, адекватним збудником зорового відчуття є електромагнітне випромінювання, яке характеризують довжини хвиль у діапазоні від 380 до 770 мілімікрон, що трансформуються в зоровому аналізаторі в нервовий процес, який породжує зорове відчуття. Слухові відчуття - результат відображення звукових хвиль, які впливають на рецептори з частотою коливань від 16 до 20000 Герц. Тактильні відчуття зумовлює дія механічних подразників на поверхню шкіри. Вібраційні, які набувають особливого значення для глухих, спричиняє вібрація предметів. Свої специфічні подразники мають й інші відчуття (температурні, нюхові, смакові). Проте різним видам відчуттів притаманна не лише специфічність, а й спільні для них властивості. До таких властивостей належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо. Якісне різноманіття відчуттів відображає нескінченне розмаїття форм руху матерії.

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. Її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назвулатентного (прихованого) періоду відчуття. Латентний період для різних видів відчуттів неоднаковий: для тактильних відчуттів, наприклад, він становить 130 мілісекунд, для больових - 370 мілісекунд. Смакове ж відчуття виникає через 50 мілісекунд після нанесення на поверхню язика хімічного подразника.

Так само, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, воно і не зникає одночасно з його припиненням. Ця інерція відчуттів виявляється в так званій післядії.

Зорове відчуття має певну інерцію і зникає не відразу після того, як перестає діяти те, що викликало його подразнення. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу. Розрізняють позитивні та негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ за яскравістю і кольором відповідає первинному подразненню. На інерції зору та збереженні зорового враження з плином певного проміжку часу у вигляді позитивного послідовного образу було засновано принцип кінематографа. Послідовний образ змінюється в часі, при цьому позитивний образ замінюється негативним. Якщо є кольорові джерела світла, відбувається перехід послідовного образу в додатковий колір.

Й. Гете в «Нарисі вчення про колір» писав: «Коли я одного разу під вечір зайшов у готель, у кімнату до мене увійшла росла дівчина зі сліпучо-білим обличчям, чорним волоссям і в яскраво-червоному корсажі, я пильно подивився на неї, вона стояла в напівтемряві на певній відстані від мене. Після того, як вона звідти пішла, я побачив на протилежній від мене світлій стіні чорне обличчя, оточене світлим сяйвом, одяг же цілком ясної фігури здавався мені прекрасного зеленого кольору морської хвилі» (Гете Й. Вибрані твори з природознавства).

Появу послідовних образів можна пояснити науково. Як відомо, в сітківці ока передбачається наявність світлочутливих елементів трьох видів. У процесі подразнення вони стомлюються і стають менш чутливими. Коли ми дивимося на червоний колір, відповідні йому приймачі стомлюються сильніше, ніж інші, тому, коли на ту ж ділянку сітківки потім падає біле світло, решта два приймачі зберігає велику сприйнятливість, і ми бачимо синьо-зелений колір.

Слухові відчуття, аналогічно до зорових, теж можуть супроводжуватися послідовними образами. Явище, що порівнюється при цьому, - це «дзвін у вухах», тобто неприємне відчуття, яким часто супроводжується дія приголомшуючих звуків. Після дії на слуховий аналізатор упродовж декількох секунд низки коротких звукових імпульсів організм починає сприймати їх злито або приглушено. Це явище спостерігається після припинення дії звукового імпульсу і продовжується кілька секунд, залежно від інтенсивності й тривалості імпульсу.

Подібне явище відбувається і в інших аналізаторах. Наприклад, температурні, больові, статеві та смакові відчуття також продовжуються якийсь час після дії подразника.

Нарешті, для відчуттів характерна просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття (тактильні, больові, смакові) співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною, ніж тактильних.

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 183; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8910 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!