Увага як результат дії установки
Досліджуючи закономірності установки не тільки на людях, а й на тваринах, Узнадзе робить висновок про те, що здатність реагувати на оточення у формі тієї чи іншої установки є найбільш характерною особливістю будь-якого живого організму, хоч би на якому ступені розвитку він стояв. Установка є найпримітивніша, але й найістотніша форма реакції живого організму на впливи середовища. Виходячи з цього Узнадзе намагається поставити на ґрунт установки всі проблеми поведінки і всі психічні процеси. "Уся поведінка, як би і де вона не виникала, визначається впливом навколишньої дійсності не безпосередньо, а насамперед - опосередковано - через цілісне відображення цієї останньої в суб'єкті діяльності, тобто через його установку. Окремі акти поведінки та й уся психічна діяльність є явищами вторинного походження". Зокрема, таким вторинним явищем виступає увага. Стара психологія свідомості бачила в увазі окрему функцію. Узнадзе переосмислює увагу в плані своєї теорії. "В кожний даний момент у психіку діючого в певних умовах суб'єкта входить з навколишнього середовища і переживається ним з достотною ясністю лише те, що має місце в річищі його актуальної установки. Це означає, що те, чого не може зробити увага, що мислиться як формальна сила, стає функцією установки, яка виявляється, таким чином, не тільки формальним, а й чисто змістовим поняттям".
Інтереси та увага особистості
|
|
|
Коли предмет уваги має для нас певне значення, розгортається перед нами багатством своїх якостей і властивостей, коли разом із тим виникає інтерес й активне ставлення до цього предмета, - наша увага до нього стає стійкою. Це у свою чергу веде до розкриття все нових особливостей предмета, до пізнання все більшого багатства його якостей і властивостей. За таких умов розумова діяльність, наприклад, учнів буде напруженою, багатою, різносторонньою і тим самим продуктивною. Увага учнів досягає найвищої стійкості й стає найбільш продуктивним тоді, коли навчальний матеріал є змістовно наповненим, відповідає їх інтересам, динамічно розгортається перед ними і повністю наповнює своїм змістом їхню розумову діяльність. Отже, інтерес та увага тісно пов'язані між собою.
Увага та звичка
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості, як зосередженість. Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості до неї і особливо від індивідуальних особливостей людини - її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень в активних ділянках кори великих півкуль головного мозку. Популярна психологія з недавнього часу пропагує одну цікаву ідею: людина використовує в своєму житті лише незначну частку фантастичних можливостей свого мозку. Погодіться, ця думка дуже навіть надихає, адже фактично тут мовитися про те, що ми можемо стати набагато розумнішими. Виявляється також, що людські здібності не є фіксованими і успішно піддаються розвитку. Але, що ще більш цікаве - здорова людина володіє прекрасною пам'яттю і відмінною увагою і повному розкриттю цих можливостей заважають лише його комплекси, стереотипи, помилки і деякі звички.
|
|
|
Коли людина активно зосереджується на конкретному завданні, рішуче відкидаючи всі відволікаючі зовнішні і внутрішні чинники, вона фактично дає команду в свій мозок на включення повної, максимально можливої продуктивності, на розумовий аврал і мозок зазвичай підкоряється цьому наказу. Проте з незвички це не продовжуватиметься довго. Якщо ви не виділяли завчасно для тренування своєї уваги, то ледача звичка слухати "в піввуха", читати в "пів-ока" через деякий час знову візьме верх. Але зневірятися не варто, тим паче, що ваш мозок - це ваш друг, а не ворог, він завжди на вашому боці. Йому просто необхідно трохи часу, щоб звикнути до нового темпу роботи.
|
|
|
25. Взаємозв’язок уваги із сприйманням. Апперцепція. Зв’язок уваги з пам’яттю та мисленням.
Апперцепція (лат. ad - до і лат. perceptio - сприймання) - залежність сприймання від попереднього досвіду особистості.
Апперцепція є виявом загального закону, за яким зовнішні предмети і явища визначають зміст психічної діяльності, діючи через внутрішні суб'єктивні умови, що склалися в ході попереднього розвитку індивіда в результаті його взаємодії з середовищем. Сприймання залежить не тільки від об'єкта, а й від суб'єкта, від наявних у нього потреб, інтересів, уявлень, понять тощо Безпосередні враження від об'єкта активізують певні сліди минулих вражень; вони включаються у склад попереднього досвіду, завдяки чому сприймання відбувається швидше, набуває вибірковості й осмисленості.
Термін «Апперцепція» був введений Г.В. Лейбніцем. Й.Ф. Гербарт вважав, що всяке нове подання усвідомлюється і тлумачиться за умови його зв'язку із спорідненими уявленнями минулого досвіду, які він назвав апперцепіруючою масою. Сам же процес з'єднання і є апперцепція. Саме апперцепція визначає виразність, правильність і міцність сприйняття і засвоєння нового знання. Розвинуте Гербартом розуміння апперцепції з'явилося теоретичною основою його педагогічного вчення про принципи і прийоми засвоєння знань (побудови уроку, наступності, послідовності і т. ін.). Поняття «Апперцепція» отримало широке розповсюдження в психології завдяки роботам В. Вундта, надала йому сенс пояснювального принципу роботи свідомості. Вундт поставив у залежність від апперцепції складні діяльності свідомості - увага, мислення, а також вольові процеси.
26. Увага як регулятор психічної діяльності особистості: увага як перцептивна дія; увага і моторна дія; увага як вольова дія.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 134; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!