Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень (ст. 172-8 КУпАП)
Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень утворює об’єктивну сторону складу адміністративного корупційного правопорушення, що передбачене ст. 172-8 КУпАП. Суб’єктом правопорушень за цією статтею є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону. Так, постановою судді Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області визнано винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ст. 172-8 КУпАП, депутата Іванковецької сільської ради, який використовуючи свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості, маючи вільний доступ до інформації щодо вільних земельних ділянок на території Сніжківської балки Іванковецької сільської ради, на які не виготовлені державні акти, в подальшому її використав у власних цілях для вирощування сільськогосподарської культури.[44]
Стаття 172-8 КУпАП не повною мірою узгоджується з приписами ст. 10 Закону, яка встановлює спеціальні обмеження для осіб, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Вказані особи не можуть бути притягнуті до відповідальності за цією статтею, адже звільнившись із відповідних посад, вони втрачають статус суб’єкта відповідальності за корупційні правопорушення. Також слід враховувати, що КК встановлена відповідальність за незаконне використання деяких видів інформації, що виключає адміністративну відповідальність за ст. 172-8 КУпАП. До такої інформації належать відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результати (ст. 132 КК), конфіденційна інформація про особу без її згоди (ст. 182 КК), комерційна чи банківська таємниці (ст. 232 КК), інсайдерська інформація (ст. 232-1 КК), відомості, що становлять державну таємницю (ст. 328 КК) та ін.
|
|
|
Невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції (ст. 172-9 КУпАП)
Відповідальність за невжиття заходів щодо протидії корупції передбачена ст. 172-9 КУпАП. Так, посадові та службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення зобов’язані вжити передбачених законом заходів. Відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону вони повинні у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції. До таких суб’єктів віднесено органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Ці суб’єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень.
|
|
|
Аналіз ч. 7 ст. 5 Закону дозволяє дійти висновку, що передумовою відповідальності за ст. 172-9 КУпАП є факт вчинення іншою особою корупційного правопорушення, що підтверджено матеріалами адміністративної справи. У разі відсутності таких відомостей, накладення адміністративного стягнення за невжиття заходів щодо протидії корупції унеможливлюється. Не може бути притягнута до відповідальності за ст. 172-9 КУпАП особа, яка не вжила заходів щодо припинення чи не повідомила про корупційне правопорушення, вчинене нею самою, оскільки в цьому випадку вона відповідатиме і за корупційне правопорушення, і за невжиття заходів щодо протидії цьому правопорушенню. На жаль, судова практика розгляду цих справ свідчить про значну поширеність такої помилки. Суддя Березнівського районного суду Рівненської області визнав винним у вчинення правопорушення за ст. 172-9 КУпАП міського голову, який призначив на посаду завідувача організаційним відділом ради, що знаходиться у його безпосередньому підпорядкуванні, свою колишню дружину, з якою вони проживали у спільній квартирі, мали взаємні права та обов’язки. Незважаючи на лист спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Рівненській області з вимогою вжити заходів щодо усунення порушень, пов’язаних з роботою близьких осіб, міський голова не виконав вимог антикорупційного законодавства щодо переведення чи звільнення колишньої дружини[45].
|
|
|
Заради справедливості слід зазначити, що в окремих випадках судді вірно підходять до вирішення питання про відповідальність особи за ст. 172-9 КУпАП. Наприклад, постановою судді Білгород–Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.01. 2012 р. притягнуто до адміністративної відповідальності керівника апарату районної державної адміністрації за невжиття заходів щодо протидії корупції. Керівник апарату, будучи головою конкурсної комісії на заміщення вакантних посад державних службовців, після отримання інформації про виникнення конфлікту інтересів у її підлеглої – в.о. начальника юридичного відділу, а саме участі нею у конкурсі на заміщення посади начальника юридичного відділу при тому, що вона одночасно була членом цієї конкурсної комісії, не вжила заходів із виведення останньої зі складу комісії та письмо не повідомила про це голову РДА. При цьому на момент розгляду даної справи в суді вчинення в.о. начальника юридичного відділу правопорушення за ст. 172-7 КУпАП (неповідомлення про наявність конфлікту інтересів) вже було підтверджено відповідною постановою суду.[46]
|
|
|
Дискусійним питанням залишається можливість віднесення до адміністративних корупційних правопорушень тих діянь, які не зазначені у Главі 13-А КУпАП. Це насамперед стосується статей 184-1 та 212-3 КУпАП. Так, наприклад, за ст. 184-1 КУпАП наступає відповідальність у разі використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує 5 н.м.д.г. На нашу думку, вказане діяння містить ознаки корупції і, якщо воно вчинене особою, яка зазначена в ч. 1 ст. 4 Закону, то має визнаватись адміністративним корупційним правопорушенням. Так, наприклад, постановою судді Яворівського районного суду Львівської області від 17.01. 2012 р. накладено адміністративне стягнення за ст. 184-1 КУпАП на начальника дорожнього відділення в/ч А4150, який використав в неслужбових цілях надане в службове користування приміщення кабінет № 5 адміністративної будівлі військового містечка № 41 в селищі Івано-Франкове Яворівського району, а саме надав дане приміщення в безоплатне тимчасове користування в період з 31.10. 2011 р. по 28.11. 2011 р. фізичній особі-підприємцю, заподіявши державі шкоду на суму 218 грн. 03 коп.[47]
Висновок Пленуму Верховного Суду України[48] про те, що правопорушення за ст. 184-1 КУпАП не належить до корупційних діянь слід тлумачити виходячи із норм чинного на момент винесення відповідної постанови Закону «Про боротьбу з корупцією». Як уже зазначалося, корупціонери притягувались до адміністративної відповідальності на підставі норм саме цього Закону, а не на підставі КУпАП. Усі корупційні правопорушення згідно вказаного законодавчого акту були поділені на корупційні діяння (вичерпний перелік яких містився у ч. 2 ст. 1 цього Закону) та інші правопорушення, пов’язані з корупцією (ст.ст. 5, 6, 10, 11 Закону). Так як відповідальність за неправомірне використання державного майна передбачена спеціальною нормою КУпАП, а не ст. 1 Закону «Про боротьбу з корупцією», Верховним Судом України було дане обґрунтоване роз’яснення, що це правопорушення не належить до корупційних діянь. Однак, вважаємо, що в сучасних умовах у зв’язку з кардинальною перебудовою системи відповідальності за адміністративні корупційні правопорушення, зазначений правовий висновок цілком утратив свою актуальність.
Варто також зазначити, що завдяки приписам ст. 212-3 КУпАП реалізуються передбачені ст. 16 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» вимоги щодо прозорості інформації, зокрема, заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом і надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону. Порушення даних заборон, а також законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень» тягне за собою відповідальність за ст. 212-3 КУпАП і при умові вчинення особою, яка зазначена в ч. 1 ст. 4 Закону, з одержанням за це неправомірної вигоди чи прийняттям обіцянки (пропозиції) такої вигоди, також має визнаватись адміністративним корупційним правопорушенням. Додатковим аргументом на користь цього твердження є й те, що до прийняття Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» згідно з приміткою ст. 212-3 КУпАП посадові особи, на яких поширювалась дія Закону «Про боротьбу з корупцією», притягалися до відповідальності за порушення права на інформацію на підставі ст. 8 цього Закону. Заборона відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну була визначена одним із спеціальних обмежень, встановлених для державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції (п. «г» ч. 1 ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією»). Нагляд за додержання законів щодо забезпечення права на інформацію в діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, здійснюється Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами. Так, відповідно до ст. 255 КУпАП складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 212-3 цього кодексу, мають право виключно прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури. Крім того, згідно з п. 4.1. наказу Генерального прокурора України № 14 гн від 18.05. 2012 р. на прокурорів усіх рівнів покладено завдання забезпечити обов’язкову участь у розгляді судами таких протоколів.
Можливість віднесення правопорушень, відповідальність за які передбачена ст.ст. 184-1, 212-3 КУпАП, до корупційних має не лише теоретичне, але й важливе практичне значення, особливо, зважаючи на подовжений строк притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення (згідно ч. 3 ст. 38 КУпАП – 3 місяці з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення). Так, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області 19.12. 2011 р., застосувавши строки накладення адміністративного стягнення, встановлені для корупційних правопорушень, притягнув до адміністративної відповідальності за ст. 212-3 КУпАП у виді штрафу розміром 425 грн. першого заступника Васильківського міського голови, який відмовив в наданні інформації про розпорядження комунальним майном на інформаційний запит громадянина. Однак апеляційний суд дійшов висновку, що це адміністративне правопорушення не має ознак корупційного і віднесено законодавством до адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, тому за правилами ст. 247 КУпАП провадження у справі закрив у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП[49].
Слід звернути увагу на те, що деякі обмеження та заборони антикорупційного характеру, визначені Законом, залишаються лише декларативними нормами, оскільки адміністративна відповідальність за їх порушення у КУпАП не передбачена. Серед них, наприклад, обмеження щодо роботи близьких осіб (ст. 9 Закону), обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст. 10 Закону), обов’язок осіб, зазначених у п. 1 та підпунктах «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону, вживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону), заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 17 Закону). Відсутність прямих норм про відповідальність за вчинення цих корупційних діянь створює ситуацію, при якій правоохоронні органи вдаються до штучного «натягування» певної статті КУпАП на факти порушення відповідних обмежень і заборон, встановлених Законом «Про засади запобігання і протидії корупції». Достатньо поширеною є практика кваліфікації порушення обмеження щодо роботи близьких осіб за ст. 172-7 КУпАП як неповідомлення про наявність конфлікту інтересів. При цьому відбувається неприпустиме, на нашу думку, змішування двох окремих і різних за своїм змістом норм антикорупційного характеру. Відсутність єдиної судової практики з цього питання лише загострює існуючу проблему. Так, наприклад, Рожищенський районний суд Волинської області 22.11. 2011 р. у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП, обґрунтовано закрив провадження у справі відносно заступника начальника Рожищенського районного управління юстиції – начальника відділу державної виконавчої служби, який, при наявності в його підлеглості на посаді головного спеціаліста відділу державної виконавчої служби дочки, не вжив заходів щодо усунення цієї обставини, яка могла привести до конфлікту інтересів, письмово не повідомив безпосередньо керівника про дану обставину. Однак, за протестом прокурора, апеляційним судом особу визнано винною у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення.[50]
З метою недопущення невиправданого притягнення до адміністративної відповідальності за фактами порушень зазначених антикорупційних обмежень та заборон, КУпАП має бути доповнений відповідними нормами, які би прямо передбачали відповідні склади корупційних правопорушень.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 136; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!