Пропозиція або надання неправомірної вигоди (ст. 172-3 КУпАП)
Адміністративна відповідальність за пропозицію або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі у розмірі, що не перевищує 100 н.м.д.г., у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, передбачена ст. 172-3 КУпАП. Під службовою особою у цій статті розуміється особа, визначена в п. 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону, а суб’єктом даного правопорушення може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Так, наприклад, постановою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя накладено стягнення за ч. 1 ст. 172-3 КУпАП у виді штрафу в розмірі 850 грн. на громадянина (призовника), який за сприяння у видачі довідки про можливість виїзду за межі території України, передав виконувачу обов’язки районного військового комісара неправомірну вигоду – грошові кошти у сумі 300 грн.[25]
Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 172-4 КУпАП)
У ст. 172-4 КУпАП встановлено відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Такі обмеження згідно ч. 1 ст. 7 Закону полягають у забороні займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Для з’ясування змісту обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності слід додатково визначити деякі поняття. Підприємництво, згідно ст. 42 Господарського кодексу України[26], – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Під виконанням роботи за сумісництвом слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. При вирішенні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 р. «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, що затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України № 43 від 28.06. 1993 р. та доданим до нього Переліком робіт, які не є сумісництвом.
|
|
|
Таким чином, за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП до відповідальності притягуються особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, які допустили порушення встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю. Так, згідно постанови судді Тростянецького районного суду Сумської області Тростянецький міський голова визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-4 КУпАП, оскільки був єдиним засновником приватного підприємства «Меркурій», яке було створене в цілях задоволення суспільних потреб у випуску продукції, виконання робіт та послуг, і здійснював підприємницьку діяльність через дане підприємство із залученням найманої праці.[27]
|
|
|
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності не поширюється на зайняття викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною практикою, інструкторською та суддівською практикою із спорту.
Поняття «викладацька діяльність» використане у постанові Верховного Суду України «Про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю складу корупційного правопорушення» від 21 березня 2008 р. За визначенням цієї постанови викладацька діяльність – це процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи – учнів, студентів, стажерів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо. Вона може включати у себе навчально-виховну роботу.[28]
|
|
|
Визначення наукової діяльності міститься у ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»[29]. Під нею розуміється інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань, основними формами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Конституційний Суд України у своєму рішенні № 21-рп/2010[30] зазначив, що творча діяльність людини призводить до створення якісно нових духовних або матеріальних цінностей, яких потребує суспільство. Наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.
Згідно ст. 1 Закону України «Про культуру»[31], творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність. Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; кожний громадянин має право на результати своєї творчої діяльності.
|
|
|
Під медичною практикою, згідно п. 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики[32], розуміється діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострим і хронічними захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.
За ч. 2 ст. 172-4 КУпАП до відповідальності притягуються особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, які допустили порушення встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. У ст. 83 Цивільного кодексу України[33] встановлені організаційно-правові форми юридичних осіб, основними з яких є товариства та установи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Кодексу). Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо. У загальних зборах мають право брати участь усі його члени (учасники, засновники). Загальні збори учасників (акціонерів) підприємства (організації) проводяться періодично, вони визначають основні напрями діяльності підприємства (організації), вносять зміни до його статуту, приймають рішення про його ліквідацію та ін. Виконавчий орган підприємства (організації) здійснює керівництво його поточною діяльністю, організовує виконання рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, діє від імені підприємства (організації).
Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В установі обов’язково створюється правління. Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта (ст. 101 Кодексу).
Прикладом порушення заборони щодо входження до наглядової ради підприємства, може бути постанова судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, якою визнано винною у вчиненні корупційного правопорушення за ч. 2 ст. 172-4 КУпАП сільського голову с. Ковалівка. Вона, одночасно з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, була одним із засновників ККП «Меткабель», що має на меті одержання прибутку, а також входила до складу ревізійної комісії цього підприємства.[34]
Варто зазначити, що згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2012 передбачена у п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону заборона особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, брати участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, визнана неконституційною, оскільки участь в загальних зборах здійснюється в межах реалізації особою корпоративних прав, не пов’язаних з участю (членством) в управлінні поточною діяльністю господарського товариства. При цьому зазначається, що такі особи мають право на придбання акцій (часток, паїв) господарського товариства, управляти ним, беручи участь у загальних зборах учасників (акціонерів), отримувати дивіденди, інформацію щодо діяльності товариства, частину його активів у разі ліквідації товариства тощо.[35]
Відповідно до Закону не визнаються корупційним правопорушенням: 1) участь у складі органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що не має на меті одержання прибутку, тобто здійснює некомерційну господарську діяльність; 2) здійснення функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представництво інтересів держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства. В першому випадку йдеться, наприклад, про входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики. В другому – особа здійснює управління акціями, що належать державі чи територіальній громаді, або представляє інтереси останніх, в зв’язку з покладеними на неї службовими обов’язками чи за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади (місцевого самоврядування).
Суб’єктами відповідальності за ст. 172-4 КУпАП є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, за винятком депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних. Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини, що обумовлено бажанням отримати прибуток за виконання роботи за сумісництвом чи суміщення з іншими видами діяльності. Стосовно певних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, законодавством визначено зміст несумісності їх статусу з іншими посадами та видами діяльності. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»[36], депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті. Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 176; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!