Мова і мовлення. Функції мови
Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих в межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Мова – це система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування.
Мовлення – це конкретне говоріння, усне чи письмове, і так само сприйняття. Мова існує виключно в актах мовлення. Мовлення – це функціонування мови в процесі вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду діяльності. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.
Функції мови
Питання про функції мови є складним. У різних працях виділяють від двох до двадцяти функцій.
1) комунікативна (мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві);
2) мислетворча (засіб формування думки);
3) пізнавальна, або гносеологічна (мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу);
4) ідентифікаційна (за допомогою мови людина ототожнює себе в межах певної спільноти);
5) акумулятивна (мова акумулює в собі досвід людських поколінь).
6) номінативна (усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості; мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под.);
|
|
|
7) емоційна, або емотивна (вираження ставлення мовця до змісту його повідомлення, йдеться про почуття, емоції);
8) експресивна функція (кожен текст, несучи в собі інформацію про позамовну дійсність, водночас містить інформацію про автора);
9) апелятивна, або імпресивна (пов’язана із впливом мови на слухача);
Виділяють ще культурологічну, естетичну, етичну, фатичну, магічну, волюнтативну, виховну, державотворчу та ін. функції мови.
Літературна мова
Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
– у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
– у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних і соціальних діалектах.
Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
Літературна мова реалізується в усній і писемних формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
|
|
|
Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський, основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.
Статус української мови як державної закріплено в Конституції України. Мовному питанню присвячено статтю 10.
«Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».
Поняття про стиль мови
Слово «стиль» – багатозначне, воно походить від латинського «stylus» – «паличка для письма».
Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. В українській мові традиційно виділяють такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний.
Кожен стиль має:
1) призначення;
2) сферу використання;
3) ознаки;
4) мовні засоби;
5) підстилі;
|
|
|
5) жанри (різновиди текстів певного стилю).
Офіційно-діловий стиль
Сфера використання: офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному житті, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.
Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.
Ознаки: документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.
Мовні засоби: широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до); велика повторюваність тих самих слів, зворотів, форм; прямий порядок слів; використання професійної термінології; до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються прості поширені.
Підстилі та жанри: законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (договори, меморандуми, заяви, ультиматуми, комюніке (повідомлення)), адміністративно-канцелярський (заява, автобіографія, характеристика, доручення тощо).
Науковий стиль
Сфера використання: наука, техніка, освіта.
Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.
|
|
|
Ознаки: понятійність, предметність, підкреслена логічність, об’єктивність, узагальненість, аргументація, переконливість.
Мовні засоби: терміни, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм часто вживаються безособові.
Підстилі: власне науковий (призначений для фахівців), науково-популярний (розрахований на масового читача), науково-навчальний (використовується з навчальною метою).
Жанри: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія.
Публіцистичний стиль
Сфера використання: громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.
Призначення: обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.
Ознаки: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.
Мовні засоби: суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.
Підстилі: стиль засобів масової інформації, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.
Жанри: нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.
Художній стиль
Сфера використання: мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.
Призначення: різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.
Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність; все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості та спрямовується на особистість читача.
Мовні засоби: застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні; емоційно експресивна лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання історизмів, архаїзмів, діалектизмів; вживання дієслівних форм; всіх типів печень; синтаксичних зв’язків, використовуються стилістичні фігури та ін.
Підстилі: епічні, ліричні, драматичні, комбіновані.
Жанри: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.
Розмовний стиль
Сфера використання: побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.
Призначення: обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги; виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.
Ознаки: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників, лаконізм, емоційні реакції.
Мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення, тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб’єктивної оцінки, різних типів простих речень; можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.
Жанри: бесіда, приватний лист.
Поняття про документ
Велика частина робочого часу працівника у будь-якій сфері життя суспільства пов’язана з роботою над документами (їх написанням, опрацюванням, виконанням тощо), і тому необхідним складником підготовки фахівця вищої кваліфікації є формування основних знань основ справоведення, вироблення в нього умінь і навичок роботи з документами різних типів.
У наукових джерелах пропонуються найрізноманітніші визначення поняття «документ», що зумовлено використанням документів у різних сферах людської діяльності, а отже, й різними суспільними функціями, які виконують документи. Адже документ – це джерело інформації, об’єкт дослідження (для вченого), засіб фіксації, передачі інформації та керуванням суспільством у цілому, колективом громадян чи окремою особою (для працівника управління), засіб доказу (для правника) тощо.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 422; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!