Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. 22 страница
Аналогічні норми містяться у КПК України. Відповідно до ст. 347 КПК апеляція може бути подана:
1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;
650
2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.
Апеляція також може бути подана:
1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбаченихКПК.
Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо забезпечення касаційного оскарження рішень суду, також містяться у чинному процесуальному законодавстві.
Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень сприяють підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською конвенцією з прав людини та основних свобод право на справедливий суд не порушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтересованій особі вже надавалося право бути заслуханим у суді першої інстанції. Право вимоги доступу до другої або третьої інстанції Конституція, а також Європейська конвенція з прав людини не визначають. Хоча, виходячи з принципу про необхідність надання ефективного правового захисту (ст. 6 Конвенції), таке право може існувати, але у такому разі є доцільним регламентувати процесуальні механізми допуску до апеляції чи касації, виходячи з того, що пріоритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, в тому числі з незначними вимогами та тими, що не мають принципового характеру.
|
|
|
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Обов'язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов'язується з набранням рішеннями законної сили. Виходячи з обов'язковості рішення, законодавчо передбачені процедури звернення рішень до виконання, якими завершується судова справа. Так, відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій те-
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 129
риторії України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»
Наприклад, вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення встановленого законом строку його оскарження в апеляційному порядку тривалістю 15 діб з моменту його проголошення, а для засудженого, що перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому вироку (ст. 349 КПК України).
|
|
|
Обов'язковість судових рішень, таким чином, є передумовою їх здійснимості, яка проявляється у примусовому характері рішень, можливості їх примусового виконання.
Так, виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі або виправних робіт без позбавлення волі, здійснюють відповідні органи, передбачені нормами кримінально-виконавчого права. Суд, який постановив вирок, зобов'язаний стежити за тим, щоб він був звернений до виконання (ч. 7 ст. 404 КПК). Органи по виконанню вироку або інших рішень суду у кримінальній справі повідомляють суд, який постановив вирок, про його виконання ( ч. 8 ст. 404 КПК).
Відповідно до ст. 382 КК України невиконання судового рішення є самостійним складом злочину.
Судове рішення, яке набрало законної сили, крім обов'язковості та здійснимості, має й інші правові властивості: незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність. Тому обов'язковість судових рішень є складовою законної сили судових актів і передумовою їх виконавчої сили.
|
|
|
Ідеальний судовий механізм захисту неможливий без процедур примусової реалізації рішень суду. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 р. зазначив, що у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
Конституція передбачає, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
У конституційно-правовому аспекті це означає, що засадами судочинства є основні конституційні засади, а також засади, передбачені законом. У статті 129 законодавець перерахував основні засади судочинства. Це означає, що і в самій Конституції можуть
міститися, поряд з окремо визначеними, правові положення, які за своїми ознаками та регулятивним значенням можуть бути також названі засадами судочинства і які забезпечують права і свободи людини. Так, до них можна віднести: державну мову судочинства (ст. 10), недоторканність людини (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), охорону особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32), доступність і гарантованість судового захисту і свобод людини і громадянина (ст. 55) та інші.
|
|
|
У механізмі реалізації конституційних засад судочинства з точки зору правової визначеності мають значення межі конкретизації цих засад у процесуальному законодавстві, а також формування специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом правового регулювання відповідного процесуального законодавства .
Так, КПК України передбачає як принципи, крім визначених у Конституції, безпосередність, усність судового розгляду (ст. 257), незмінність складу суду при розгляді справи (ст. 258) тощо.
Частина 5 коментованої статті передбачає відповідальність за неповагу до суду і судді, яка є самостійним складом правопорушення.
Так, ЦПК України передбачає відповідальність свідків та експертів (статті 44, 58). Відповідно до ст. 44 ЦПК, якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом не поважними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ.
Стаття 1853 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за неповагу до суду. Відповідно до цієї статті неповага до суду, що виразилася у злісному ухиленню від явки в суд свідка, потерпілого, позивача або непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від 15 діб. Злісне ухилення експерта перекладача від явки в суд тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
653
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 130
Кримінальна відповідальність встановлена за втручання у діяльність судових органів, за погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя або присяжного, за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (статті 376, 377, 379, 382 КК України).
Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддів ське самоврядування.
Норми цієї статті присвячені гарантіям забезпечення незалежності суддів, але на відміну від гарантій, закріплених у ст. 126, вони визначають фінансові, матеріальні і організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають із їх статусу.
Незалежність і самостійність судової влади – якості, необхідні для здійснення правосуддя, діяльності суддів, які у своїх рішеннях, вироках, постановах можуть визнавати дії посадових осіб неправомірними, акти органів державної влади і місцевого самоврядування – незаконними, виконання зобов'язань – неналежним, у діях осіб – ознаки складу злочину, доводи позивача або відповідача – необгрунтованими тощо. Іноді зацікавлені особи шукають різні шляхи впливу на суд з намаганням прийняття рішення на свою користь. Тому розроблені механізми протидії таким проявам, які закріплені в ряді міжнародних документів, зокрема, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 p., у Рекомендаціях № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р.
Наявність механізмів протидії важлива не тільки щодо процесуальної діяльності суду, процедури здійснення правосуддя, а й стосовно організації судової влади, оскільки від вирішення
654
організаційних питань залежить належне судочинство. Тому в цих документах містяться, поряд з іншими, вимоги до держав-членів щодо надання судовим органам відповідних засобів, які б давали змогу їм належним чином виконувати свої обов'язки (ст. 7 Основних принципів); забезпечували відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, а також надавали необхідний персонал і обладнання, зокрема засоби діловодства і зв'язку, щоб судді могли діяти ефективно та без невиправданих помилок (пункти b, d Принципу III Рекомендацій). Серед механізмів, націлених на охорону суддівських інтересів і збереження судової незалежності, міжнародною спільнотою визнаються і органи суддівського самоврядування (п. 9 Основних принципів, Принцип IV Рекомендацій). Ці механізми гарантують захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв судової влади.
З урахуванням важливості організаційного забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя на конституційному рівні у ст. 130 закріплені такі гарантії:
—забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів покладається на державу. У Державному бюджеті задля реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів;
—внутрішня діяльність судів вирішується через органи суддівського самоврядування.
Організаційне забезпечення діяльності судів становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, наукового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя. Раніше виконання цих заходів (крім Верховного Суду України, Конституційного Суду України та господарських судів) щодо усіх судів покладалося на Міністерство юстиції України і його обласні та районні управління як основне завдання.
Нині в Україні створена єдина система забезпечення функціонування судової влади – судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду, яку створюють кілька суб'єктів.
Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів
655
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 130
здійснюється апаратами цих судів. Вказані суди також виконують функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.
Організаційне забезпечення усіх, окрім перелічених, судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи здійснює Державна судова адміністрація України. Вона є головним розпорядником коштів для фінансового забезпечення діяльності цих судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій судів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації (статті 120,125 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»).
Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 р. № 182/2003). Спільно з територіальними управліннями вона утворює систему органів державної судової адміністрації, яку очолює. Посадові особи державної судової адміністрації є державними службовцями.
Таким чином, незважаючи на єдність та моноцентризм новоутвореної судової системи, Україна не пішла шляхом покладання на судову владу організаційного забезпечення діяльності суддів у повному обсязі, а зберегла у дещо зміненому вигляді змішану систему, поділивши здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади. Однак зміст діяльності цього органу виконавчої влади з вказаного питання не є тотожним змісту діяльності Міністерства юстиції України. Окрім того, судова влада має кілька важелів впливу на державну судову адміністрацію для забезпечення своєї незалежності та самостійності:
а) кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі певних нормативів. Ці нормативи державна судова адміністрація розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України. Вони є єдиними для фінансового забезпечення усіх судів загальної юрисдикції, котрі є юридичними особами, мають самостійний баланс і рахунки в установах банку. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію, контроль за якою з цього питання здійснює Рада суддів України;
656
б) для уникнення суб'єктивізму і протекціонізму у розподілікоштів видатки на утримання суддів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по Верховному Суду України, Конституційному Суду України, по загальних і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військовихсудах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційномусуду України і по кожному вищому апеляційному суду. Ці витратине можуть бути скасовані в поточному фінансовому році;
в) разом з Радою суддів України визначаються нормативинавантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляються пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;
г) Рада суддів України як вищий орган суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України наділена повноваженнями по здійсненню контролю за діяльністю державної судовоїадміністрації, заслуховує інформацію посадових осіб державноїсудової адміністрації про їх діяльність. При призначенні на посаду Голови Державної судової адміністрації України, якій призначається і звільняється в порядку, встановленому для призначеннякерівників центральних органів виконавчої влади, його кандидатура має бути узгоджена з Радою суддів України. Таке погодженнячи згода потрібні і при призначенні Головою Державної судовоїадміністрації начальників територіальних управлінь Державноїсудової адміністрації або своїх заступників. У разі коли суддівськаспільнота буде незадоволена якістю виконання Головою державної судової адміністрації України своїх повноважень, за рекомендацією з'їзду суддів України він може бути звільнений з посади.
Реалізоване в Законі «Про судоустрій України», у Бюджетному кодексі України та в інших нормативних актах інституціональ-не вирішення організаційного забезпечення діяльності судів створило лише механізми незалежного та неупередженого забезпечення діяльності суду і суддів. Між тим конституційна норма вимагає від держави покладання на себе не просто усіх витрат на функціонування судової влади, а витрат у такому обсязі, який би забезпечував належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Належне функціонування суду і суддів включає багато параметрів, зокрема:
– достойні судової влади приміщення для здійснення правосуддя, кошти на їх ремонт, переобладнання та утримання;
н
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 130
– витрати на суб'єктне і інформаційне забезпечення судовогопроцесу: виклик свідків, експертів, перекладачів; винагорода народним засідателям; придбання сучасних технічних засобівфіксування судового процесу; своєчасне відправлення кореспонденції; оплата поштових послуг.
Слід виокремити витрати, які забезпечують належні умови діяльності суддів як носіїв судової влади і націлені на задоволення професійних, матеріальних, соціальних потреб суддів. Міжнародна спільнота, враховуючи, що на суддів покладається обов'язок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов'язків і власності громадян, вимагає від держав забезпечення того, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхній професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, і гарантувалися законом (ст. 11 Основних принципів незалежності судових органів, п. b Принципу III Рекомендацій № (94)12). Між тим Закон України «Про судоустрій України» визначився з розміром заробітної плати (грошового забезпечення) суддів лише принципово, зазначив, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) суддів:
—повинен забезпечувати його фінансову незалежність;
—визначатися відповідно до Закону від 15 грудня 1992 р.«Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів щодоумов оплати праці суддів;
—не може бути зменшений (ст. 123 Закону).
Однак Закон України «Про статус суддів» теж не вирішує питань щодо заробітної плати (грошового забезпечення) суддів, оскільки ст. 44 Закону регулює структуру заробітної плати і її відсоткову кореляцію з посадовими окладами Голови Верховного Суду України і голови суду, де працює суддя. Тобто йдеться про співвідношення заробітної плати усередині суддівського корпусу. І хоча суттєва диспропорція у посадових окладах суддів судів різних рівнів є недемократичною, такою, що порушує принцип єдності статусу суддів усіх рівнів, суперечить традиціям і практиці сучасних демократичних правових держав, вона все ж врегульована законом. Отже, жоден закон не визнає, який саме розмір заробітної плати відповідає конституційним вимогам щодо створення належних умов діяльності суддів. Можливі кілька варіантів вирішення цього питання на законодавчому рівні: або закріплення певної суми у цифровому значенні з щорічними або необхідними
поправками з урахуванням процесів інфляції, або з вказівкою певного коефіцієнту від суми мінімальної заробітної платні, або в кореляції до заробітної платні вищих посадових осіб держави чи народних депутатів. Саме останньому варіанту має бути віддана перевага як найбільш поширеному в демократичних державах.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 117; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!