Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. 19 страница
Частина 2 коментованої статті містить положення щодо обмеження деяких конституційних прав та свобод судді, а саме: а) заборону брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності; б) обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності. Ці обмеження спрямовані на попередження протиправного використання суддею наданих йому владних повноважень, вчинення дій, що підривають його репутацію і авторитет судової влади в цілому. Вони встановлені з метою захисту і охорони інтересів різних суб'єктів суспільних відносин і є додатковими гарантіями, що забезпечують незалежність і неупередженість правосуддя.
Заборона брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності є обмеженням конституційного права судді на свободу членства в політичній партії і громадській організації для захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Встановлення цієї заборони зумовлено тим, що ніякі політичні, ідеологічні чи інші пристрасті та інтереси судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Судові рішення мають бути засновані виключно на законі, забезпечуючи тим самим підтримку державного устрою.
Частина 2 коментованої статті забороняє суддям бути членами профспілок – громадських організацій, що об'єднують громадян із спільними інтересами за родом професійної діяльності.
|
|
|
626
Згідно з ч. З ст. 36 Конституції України метою діяльності профспілок є захист трудових і соціально-економічних інтересів своїх членів. Частина 6 коментованої статті передбачає, що захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом. Тобто Конституцією передбачена необхідність створення відмінної від профспілкової форми організації захисту професійних інтересів судців. Основним принципом функціонування будь-якої форми об'єднання суддів має бути недопущення якого-небудь впливу на процес виконання суддею своїх професійних функцій.
Незалежність судді від політичних партій є однією з гарантій незалежності судової влади в цілому. Слід зазначити, що у світовій практиці склався неоднозначний підхід до необхідності обмеження політичних прав судців. Так, законодавство країн Центральної і Східної Європи з метою зміни сформованої раніше традиції, що вимагала членства судді в партії, яка була при владі, забороняє суддям бути членами якоїсь політичної партії. Законодавство ж північноєвропейських країн, зокрема держав загального права, у більшості випадків сприймає суддів як звичайних громадян, а відтак, такими, які не можуть бути позбавлені політичних прав. У більшості держав від суддів вимагаються лояльне ставлення до існуючого в країні ладу і утримання від активних політичних дій, особливо спрямованих проти чинної влади.
|
|
|
Отже, передбачене Конституцією обмеження політичних прав суддів зумовлено певними історичними традиціями і є необхідним на період становлення правової держави, розвитку громадянського суспільства, формування авторитету судової влади.
Сумний досвід диктату комуністичної партії, при якому партійна дисципліна була основним засобом тиску на суддів, змусив творців Конституції закріпити це положення в такій жорсткій формі. Проте слід вказати на деякий декларативний характер коментованої норми. Суддя не може бути позбавлений права участі (хоча б і пасивної) у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади і органів місцевого самоврядування. Неможливо заборонити співчувати, поділяти ідеї, проголошені тією чи іншою політичною партією (особливо в умовах багатопартійності) або політичним діячем, адже ці процеси стосуються внутрішньої, емоційної сфери людини. Тому законодавцеві треба приділити особливу увагу закріпленню гарантій суб'єктивної неупередженості суддів при розгляді конкретної справи.
|
|
|
627
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 127
На сучасному етапі розвитку суспільства доцільно закріпити в законодавстві вичерпний перелік дій, які можуть бути розцінені як політична діяльність і заняття якими несумісне з професійною суддівською діяльністю (наприклад, участь судді в зборах, мітингах, пікетуваннях, агітації за кандидатів у депутати, матеріальна підтримка якоїсь партії та ін.).
Отже, передбачені обмеження політичних прав суддів є тимчасовими. В умовах правової держави, розвиненого громадянського суспільства свобода кожного носія судової влади від ідейного чи емоційного тиску забезпечується в першу чергу верховенством права. Гарантіями незалежного, неупередженого відправлення правосуддя є високий рівень професійної правосвідомості суддів, внутрішнє сприйняття ними правил змагальності судового процесу. Такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить його високий авторитет у суспільстві.
Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності спрямоване на створення сприятливих умов для заняття суддею професійною діяльністю. Конституційне положення, яке забороняє поєднувати основну діяльність судді з якоюсь іншою оплачуваною трудовою діяльністю, за винятком наукової, викладацької і творчої, зумовлено декількома обставинами. Це обмеження спрямоване, по-перше, на забезпечення незалежності і неупередженості судді; по-друге, на створення умов належного і сумлінного виконання ним своїх прямих професійних функцій; по-третє, на запобігання можливості використання ним свого службового становища в особистих цілях. Така конституційна заборона тим самим захищає репутацію судді і авторитет судової влади.
|
|
|
В Європейській хартії про статус судів (п. 4.2.) підкреслюється, що поряд зі службовою суддя може вільно займатися різноманітними видами діяльності, зокрема й тими, що виражають його права як громадянина. Проте ця свобода може (і повинна) бути обмежена тією мірою, в якій ці додаткові види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності судді або з вимогами необхідності уважно і в розумні строки розглядати справи. Із таких позицій повинен виходити й вітчизняний законодавець.
Заняття суддею науковою, викладацькою або творчою діяльністю сприяє підвищенню його професійного рівня, збагаченню спеціальних знань, утвердженню його статусу як фахівця найви-
628
щої категорії. Водночас у законодавстві доцільно передбачити критерії допустимості такої діяльності: вона має здійснюватися тільки у вільний від основної роботи час, не повинна заважати виконанню професійних функцій судді, впливати на його незалежність і неупередженість та повинна мати характер додаткової трудової діяльності.
Частини 3–5 коментованої статті закріплюють основні вимоги до кандидатів на посади суддів. Відповідно до ч. З кандидатом на посаду судді може бути громадянин України, який відповідає певним вимогам і має відповідну рекомендацію кваліфікаційної комісії суддів. Конституційні вимоги щодо кандидатів на посаду суддів стосуються характеристик соціального статусу: громадянство, вік, освіта, досвід і стаж роботи, строк проживання на території України і володіння державною мовою. Правовою нормою встановлюється лише нижня межа цензу осілості, вікового і фахового цензу щодо цих кандидатів. У ч. 5 передбачається можливість встановлення додаткових (підвищених) вимог щодо кандидатів на окремі суддівські посади (наприклад, якщо кандидат претендує на посаду судді військового суду, він повинен перебувати на військовій службі і мати офіцерське звання. Військові звання суддям військових судів присвоює Президент України за поданням Голови військового суду).
Частина 4 містить декілька винятків із загальних вимог щодо кандидатів на відповідні посади суддів. Передбачається можливість зайняття посади судці особою без вищої юридичної освіти, але лише в спеціалізованому суді. Згідно з ч. З ст. 59 Закону «Про судоустрій України» у даному випадку на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає на території України не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в сфері знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за фахом не менше п'яти років. Тому розширення і конкретизація фахового цензу щодо суддів спеціалізованих судів залежать від розвитку судової системи держави. На цих суддів поширюється статус професійного судді, але акцентується, що вони відправляють правосуддя виключно у складі колегії суддів, отже, судді-юристи в складі колегії превалюватимуть.
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 128
Достатньо цінним є положення Закону «Про судоустрій України» щодо обмеження допуску до зайняття посади судді окремих категорій громадян. Так, відповідно до ч. 4 ст. 59 цього Закону не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни: а) визнані судом обмежено дієздатними і недієздатними; б) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; в) стосовно яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не погашену чи не зняту судимість.
Частина 5 коментованої статті передбачає можливість встановлення додаткових вимог до окремих категорій суддів, але тільки щодо стажу, віку та професійного рівня. Так, ст. 7 Закону «Про статус суддів» передбачає, що суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на момент обрання тридцятилітнього віку, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п'яти років, у тому числі не менше трьох – на посаді судді.
Суддею Вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше семи років, у тому числі не менше п'яти – на посаді судді. Аналіз структури судової системи дозволяє припустити, що аналогічні вимоги повинні ставитися й щодо кандидатів на посади суддів Апеляційного суду України і Касаційного суду України.
Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на момент обрання тридцятий'ятирічного віку, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше десяти років, у тому числі не менше п'яти – на посаді судді.
Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верхов ною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звіль няється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верхов ного Суду України в порядку, встановленому законом.
Стаття містить основні положення щодо завершальної стадії процесу формування суддівського корпусу – стадії призначення
630
(обрання) на посаду судці. Норма містить розмежування компетенції глави держави й вищого законодавчого органу держави щодо формування суддівського корпусу судів загальної юрисдикції. Загальні питання призначення (обрання) на посади суддів Конституційного Суду України врегульовані ст. 148 Конституції.
Частина 1 ст. 128 закріплює, що подання про призначення на посаду судді щодо осіб, які вперше претендують на її зайняття, вноситься компетентним органом Президентові. Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» (далі – Закон) подання Президентові про призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років вносить Вища рада юстиції на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Рішення про призначення особи на посаду судді строком на п'ять років оформлюється Указом Президента України, у якому вказується конкретний суд, посада, на яку його призначено, і строк повноважень.
Очевидно, що кількість подань, які повинен розглянути Президент для ухвалення рішення про призначення кандидата на посаду судді, є чималою. У зв'язку з цим в Україні необхідно прийняти відповідний закон, яким встановлювався б особливий порядок попереднього розгляду подань щодо кандидатур на посади суддів в Адміністрації Президента, були б урегульовані всі процедурні питання цієї стадії формування суддівського корпусу, з тим щоб гарантувати обіймання посади судді гідними кандидатами.
Перед тим як призначений суддя одержить можливість реалізувати повноваження по здійсненню судової влади, він зобов'язаний пройти ще один етап – стадію вступу на посаду. Згідно зі ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» уперше призначений суддя в урочистій обстановці приносить присягу перед Президентом України.
Присяга є одним із найважливіших атрибутів вступу на посаду носіїв судової влади; вона символізує їх особливий статус, відповідальність перед суспільством.
Принесена привселюдно і скріплена підписом судді присяга є юридичним актом, що фіксує момент його вступу на посаду, визначає фактичне набуття ним права відправлення від імені держави правосуддя. Суддя, який не приніс присяги, не може бути допущений до здійснення судової влади. Тому перед законодавцем постає завдання розробити і прийняти відповідний закон, що визначав би порядок і строки проведення цієї церемонії.
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 129
Прийняття рішення про обрання на посаду судді без визначення строку повноважень Конституцією віднесено до компетенції Верховної Ради України. Відповідно до ч. 1 ст. 61 цього Закону подання про безстрокове обрання судді на посаду до Верховної Ради України вносить Голова Верховного Суду України (голова відповідного Вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Конституція проголошує, що на зазначені посади судді обираються, чим наголошується, що відповідне рішення приймається колегіальним органом за результатами голосування. Це положення зумовлює необхідність прийняття відповідного закону про обрання на посаду професійного судді безстроково, у якому мають бути врегульовані процедурні питання ухвалення відповідного рішення Верховною Радою України, як-от: підстави розгляду кандидатури, порядок попереднього розгляду кандидатури для обрання на посаду судді безстроково, порядок обрання на пленарному засіданні Верховної Ради України, питання опублікування рішення про обрання судді на посаду безстроково.
Частина 2 коментованої статті встановлює загальний порядок обрання на посаду і звільнення з посади Голови Верховного Суду України. Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом. Таємне голосування забезпечує анонімність волевиявлення кожного голосуючого. Згідно зі ст. 51 Закону Голова Верховного Суду України обирається строком на п'ять років із правом повторного обрання, але не більше ніж на два строки. Голова Верховного Суду України вважається обраним, якщо за його кандидатуру проголосувала більшість від загального складу Пленуму.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону процедура обрання на посаду Голови Верховного Суду України і звільнення його з посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, затвердженим Пленумом. Не допускається зміна регламентної процедури пізніше шести місяців до закінчення строку повноваження Голови Верховного Суду України.
Таким чином, Голова системи судів загальної юрисдикції обирається самим суддівським співтовариством – членами Пленуму Верховного Суду України. Голови інших судів загальної юрисдикції призначаються на посаду (і відповідно звільняються з по-632
сади) строком на п'ять років із числа суддів Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів – голови відповідного Вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів). Ці положення передбачають необхідність нормативного врегулювання процедури попереднього розгляду кандидатури на посаду Голови суду в Адміністрації Президента зі збереженням гарантій незалежності судової влади.
Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування техні чними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішен ня суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду.
Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридич ної відповідальності.
Стаття, що коментується, регламентує базові положення здійснення судочинства та визначає основні засади судочинства, які є системою загальноправових, міжгалузевих та галузевих принципів, що розкривають природу та сутність цивільного, кримінального та інших форм судочинства, напрями та досягнення
633
Конституція України
Розділ VIII. Стаття І29
завдань правосуддя та реалізацію прав, свобод і законних інтересів учасників процесу.
Конституційні положення про незалежність суддів і підкорення їх лише закону, а також здійснення судочинства одноособово суддею, колегією суддів чи судом присяжних, що передбачаються частинами 1 та 2 ст. 129, не включені до переліку основних засад судочинства. Разом з тим за своїм характером незалежність судців і підкорення їх лише закону, а також здійснення судочинства відповідним складом суду є загальними засадами судочинства, які, на відміну від основних засад судочинства, в різних процесуальних системах мають характер правових аксіом. Це відрізняє названі засади від тих, що закріплені у ч. З коментованої статті. Частина 1 коментованої статті передбачає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. В ній відтворені міжнародні стандарти правосуддя. Так, Загальна декларація прав людини проголошує, що кожна людина для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення має право на те, щоб її справу розглянув з додержанням усіх вимог справедливий незалежний і безсторонній суд (ст. 10). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права також визначає, що кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 110; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!