Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 55 страница
але не більш як наполовину.
Верховна Рада може прийняти рішення про визнання будь-якого проекту невідкладним і за власною ініціативою, а також за процедурою ad hoc, з метою пришвидшення розгляду законопроекту, прийняти рішення про відхилення від вимог Регламенту, якщо це не суперечить Конституції і чинним законам.
Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України,
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отриман ня закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі сво'Счи вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
443
Конституція України
Уразі якщо Президент України протягом встановленого строк не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схва леним Президентом України і має бути підписаний та офіційно оп рилюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підпи сати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не ра ніше дня його опублікування.
Коментована стаття у цілому присвячена питанням конституційного регулювання взаємовідносин між Верховною Радою України і Президентом України на заключній стадії законодавчого процесу, яка в світовій теорії і практиці позначається термінами «королівська санкція» (у монархічних державах), «промульгація» – у країнах із республіканською формою правління. В Україні ця стадія іменується стадією «підписання та оприлюднення». Зміст даної стадії полягає в офіційному засвідченні того факту, що закон прийнятий належним чином, з дотриманням встановленої процедури його підписання та опублікування в офіційних джерелах.
|
|
|
Частина 1 коментованої статті закріплює необхідність підписання закону Головою Верховної Ради України і невідкладне направлення його Президентові України. Світова конституційна доктрина і практика виходить з того, що з прийняттям законопроекту парламентом закінчується тільки розгляд конкретного нормативно-правового акта. Останнє підтверджується підписом Голови парламенту. Але цим не завершується законодавча процедура, оскільки для надання законопроекту юридичної сили закону необхідне його остаточне оформлення – підписання главою держави, а також видання розпорядження про його опублікування.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України текст законів, прийнятих Верховною Радою, оформлюється Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписується Головою Верховної Ради України, після чого закони (разом з постановами про порядок введення їх в дію) передаються на підпис Президенту України. Конституція України чітко не закріплює конкретний строк, протягом якого підписаний закон направ-444
|
|
|
Розділ /V. Стаття 94
яється Президентові, використовуючи термін «невідкладно», тіпя забезпечення термінового направлення закону главі держави відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України бід 25 березня 2002 р. № 153 підписані Головою Верховної Ради України закони протокольний відділ парламентського апарату невідкладно фельдзв'язком надсилає до Адміністрації Президента України на підпис Президентові України.
Норми, що містяться в ч. 2 коментованої статті, визначають дії Президента України після отримання закону. Глава держави може підписати отриманий закон і тим самим взяти його до виконання та офіційного оприлюднення, або повернути його до Верховної Ради України для повторного розгляду. Підписуючи закон, Президент констатує, що він прийнятий належним чином і підлягає виконанню після опублікування і набрання чинності. При цьому конституційно закріплюється п'ятнадцятиденний строк, протягом якого Президент має визначити подальшу долю закону. Цей строк необхідний для того, щоб глава держави та його апарат могли ретельно проаналізувати закон, провести необхідні консультації, юридичну експертизу, залучаючи до цього вчених і
|
|
|
фахівців.
На сьогодні питання порядку роботи із законами, які надійшли на підпис Президентові, регулюється розпорядженням Президента України «Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України» від 30 травня 1997 р.№ 221 /97-рп та розділом VIII Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 5 червня 2000 р. № 915. Відповідно до вказаних актів закон, що офіційно надійшов на підпис, у той самий день доповідається Главі Адміністрації Президента України і його копія надсилається до Кабінету Міністрів України для вивчення і візування. Одночасно такий закон передається для експертизи ДО Головного державно-правового управління Адміністрації Президента та іншого підрозділу Адміністрації, до компетенції якого належать питання, що регулюються цим законом.
|
|
|
Кабінет Міністрів України повинен у семиденний строк повернути копію закону, завізовану Прем'єр-міністром України, а в разі його відсутності – Першим віце-прем'єр-міністром України, а також міністром, до компетенції якого належать питання, Що регулюються цим законом, і Міністром юстиції України та
445
Конституція України
повідомити про зауваження і пропозиції, якщо буде визнано з доцільне застосувати до цього закону право вето Президента Ук раїни. Пропозиції про застосування права вето мають бути вмотивованими, в разі потреби економічно обгрунтованими і містити нову редакцію відповідної законодавчої норми.
Головне Державно-правове управління Адміністрації Президента України здійснює правову експертизу закону, перевіряє відповідність його положень Конституції, іншим законам України, узагальнює пропозиції і зауваження, висловлені Кабінетом Міністрів України, структурними підрозділами президентського апарату та готує остаточний текст пропозицій і зауважень до закону. Про підготовлені пропозиції і зауваження до закону повідомляється Постійному представникові Президента України у Верховній Раді України.
У разі коли зауважень до закону немає, його оригінал візується Главою Адміністрації Президента України, Керівником Головного державно-правового управління і разом з копією закону, завізованою Прем'єр-міністром України і міністром, до компетенції якого належать питання, що регулюються цим законом, і Міністром юстиції України, передається на підпис главі держави.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 7 липня 1998 р. № 11-рп / 98 (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) визначив, що перебіг п'ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 коментованої статті, слід обчислювати в календарних днях. Вказані строки починаються з наступного дня після отримання закону Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2 коментованої статті, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 статті, припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день.
Президент України може відмовитися від підписання закону, повернувши його до парламенту, скориставшись тим самим правом відкладального вето. Конституція України термін «вето» не застосовує, але за змістом повноважень Президента, закріплених ч. 2 коментованої статті, можна застосувати даний термін, який традиційно застосовується конституційним правом і державною практикою зарубіжних країн. Право вето закріплюється у консти-
446
Розділ IV. Стаття
туціях багатьох країн світу як традиційне повноваження глави держави і розглядається як один з елементів системи стримувань і противаг, необхідних для реалізації принципу поділу влади. Використання цього права є досить сильним і ефективним засобом впливу на парламентську діяльність.
При цьому Конституція України не закріплює перелік підстав повернення Президентом закону для повторного розгляду Верховною Радою України, лише зазначаючи, що таке повернення можливе тільки разом із вмотивованими і сформульованими главою держави пропозиціями. Тобто у разі відхилення закону Президент України повинен повернути його до парламенту, а також викласти і направити до Верховної Ради свої зауваження та пропозиції, які можуть стосуватися закону в цілому або його окремих розділів, підрозділів, статей. Таккм чином мотиви відмови глави держави від підписання закону можуть бути різні – наприклад, суперечність прийнятого закону з точки зору Президента Конституції України, можливість обмеження даним законом прав і свобод людини і громадянина, можливість негативно вплинути на обороноздатність, стан національної безпеки України, на взаємовідносини з іншими державами і суб'єктами міжнародного
права і т.п.
Частина 3 коментованої статті встановлює, що у разі неповернення Президентом України протягом п'ятнадцятиденного строку закону для повторного розгляду Верховною Радою України він вважається схваленим главою держави і тому має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
У частині 4 коментованої статті містяться норми, що регламентують дії Верховної Ради України і Президента України під час повторного розгляду закону, тобто після того, як глава держави скористався правом вето. Для подолання президентського вето необхідно, щоб під час повторного розгляду закону Верховною Радою України він був знову прийнятий не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту, тобто не менше 300 народними обранцями. У такому разі глава держави зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
При цьому, як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 1998 р. № П-рп / 9$ (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою
447
Конституція України
України), встановлена вимога шодо повторного прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від д конституційного складу поширюється лише на закони, пропозиції Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується прийняття закону в цілому. Якщо пропозиції Президента України до закону у пропонованій ним редакції враховано повністю, повторного прийняття закону не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України не вимагається. У разі прийняття Верховною Радою України закону після повторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента України глава держави зобов'язаний підписати його та офіційно оприлюднити у десятиденний строк. Якщо під час розгляду пропозицій Президента України до закону будуть внесені зміни, не передбачені цими пропозиціями, Президент України діє відповідно до ч. 2 коментованої статті Конституції України.
Частина 5 коментованої статті встановлює норму, що визначає момент набуття чинності законом, відповідно до якої через десять днів з дня офіційного оприлюднення закону цей акт набирає чинності, якщо інше не передбачено самим законом. Тобто передбачається виняток із загального правила набуття законом чинності, коли цим актом встановлюється якийсь інший варіант вступу в силу (наприклад, вказана календарна дата, з якої закон набуває чинності, або передбачено настання інших обставин, з якими пов'язується набуття чинності). Але при цьому чітко закріплено, що у будь-якому випадку закон не може набрати чинності раніше дня його опублікування.
Коментована стаття містить два взаємопов'язаних терміни – «оприлюднення» і «опублікування». Оприлюднення закону означає офіційне доведення його до відома населення, яке може проводитися за допомогою різних засобів – шляхом опублікування, обнародування по телебаченню, радіо, передачі по каналах зв'язку, безпосереднього направлення виконавцям та зацікавленим суб'єктам і т.п. Опублікування – це один із сучасних засобів оголошення закону, акт його офіціалізації і надання публічного характеру.
Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97 було встановлено, що закони України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх
448
Розділ IV. Стаття 95
прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають прилюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Відповідно до зазначеного Указу офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр». Акти Верховної ради України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Указом Президента також зазначено, що нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до розділу 6 Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. офіційною публікацією законів вважається публікація у «Відомостях Верховної Ради України, а також у газеті «Голос України».
Стаття 95. Бюджетна система України будується на заса дах справедливого і неупередженогорозподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Виключно законом про Державний бюджет України визнача ються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.
Коментована стаття присвячена принципам формування
бюджетної системи України.
Без бюджету не може існувати держава і органи місцевого самоврядування, оскільки без фінансового опосередкування не можна не тільки виконати функції щодо соціально-економічно-го розвитку, забезпечення оборони і безпеки країни, правопорядку, але й прийняти й виконати управлінське рішення будь-якого рівня. Державний бюджет забезпечує функціонування держави, а місцеві – служать фінансовою основою розвитку і здійснення місцевого самоврядування.
449
29 3-472
Конституція Україна
При формуванні і виконанні державного і місцевих бюджетів реалізується загальний (публічний) фінансовий інтерес (держави, області, району, села, селища). У бюджетах концентрується значна частина фінансових ресурсів держави і органів місцевого самоврядування. Бюджетний кодекс визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування (ст. 2 Бюджетного Кодексу). Слід зазначити, що цей основний фінансовий план держави або певної території обов'язково затверджується актом органу, який приймає бюджет. Право на затвердження бюджету своєї території є виключним правом органу законодавчої влади або представницького органу місцевого самоврядування, оскільки ці органи втілюють загальний (публічний) фінансовий інтерес. Частина 2 ст. 92 Конституції України встановлює, що Державний бюджет України і бюджетна система встановлюються законами. Державний бюджет України щороку затверджується Верховною Радою України, а бюджетна система та її принципи на підставі Конституції України встановлені Бюджетним Кодексом, який прийняла Верховна Рада України і який 21 червня 2001 р. був підписаний Президентом України.
Закон «Про Державний бюджет України» затверджує план утворення і використання загальнодержавного фонду коштів, тобто бюджет можна розглядати і як централізований фонд коштів держави, а кожна адміністративно-територіальна одиниця має свій централізований фонд коштів – місцевий бюджет. У Законі про Державний бюджет або рішенні місцевої ради про місцевий бюджет органом держави або місцевого самоврядування встановлюється завдання досягнути певних наслідків – протягом бюджетного року мобілізувати затверджену Верховною Радою України суму доходів (не менше, ніж затверджено) та використати суму коштів (не більше, ніж затверджено) на безперебійне функціонування суспільства.
Джерела доходів і склад видатків установлені Бюджетною класифікацією, а порядок надходження доходів і їх витрачання визначається чинним фінансовим законодавством. Протягом року передбачені актом про бюджет (законом або рішенням місцевої ради) доходи повинні планомірно надходити в бюджет і по мірі їх надходження використовуватися для виконання функцій держа-
450
Розділ V. Стаття 95
6ц в цілому і органів місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях, які виражають публічний фінансовий інтерес і надають послуги фізичним і юридичним особам. Якшо вони не мають в розпорядженні фонду коштів у вигляді бюджету, вони не зможуть виконувати свої функції. Тому кожна держава має свій бюджетний устрій і бюджетну систему, побудовану на принципах, закріплених законодавством.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!