Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 54 страница
435
28-Ї472
Конституція України
ну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від І липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед в Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні».
Заяви та звернення – акти Верховної Ради України, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів іноземних країн здійснити певні дії або утриматись від певних дій з метою підтримання миру, подальшого розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин, усунення джерел і підстав ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у Заяві Верховної Ради України від 5 липня 1991 р. дається оцінка Заяві парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. В Заяві Верховної Ради України були сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин з Румунією відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Заклик до розвитку двосторонніх зв'язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р.
|
|
|
Для розвитку української державності і правової системи особливе значення має прийнятий 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, в якому було визначено, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України, що територія України є неподільною і недоторканною і що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Положення цього документа знайшли втілення в Конституції України 1996 p., інших законах та підзаконних актах.
Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, тобто не менш як 226 голосами. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91,104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради
436
Розділ IV. Стаття 9 /
України) від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп / 2002 Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією необхідна для прийняття відповідного рішення. Конституційний Суд також вирішив, що положення ч. 2, ч. З ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так: коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участь у голосуванні. В Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня № 11 -рп / 98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів зазначається, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, Законом про Регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Ради України є підставою для визнання їх неконституційними.
|
|
|
Конституція України встановлює деякі винятки із загального правила щодо прийняття рішень більшістю від конституційного складу парламенту. Так, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України приймаються закони щодо державних символів (ст. 20), не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України може бути подолане вето Президента України (ст. 94). Така ж кількість голосів необхідна для прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції (статті 15 5 і 156). Три четвертих голосів потрібно для прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).
|
|
|
Не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути прийнято рішення про скликання позачергової сесії Верховної Ради (ст. 83),
437
Конституція України
Розділ IV. Стаття 92
про підтримання запиту народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України до Президента України (п. 34 ст. 85), про створення тимчасової слідчої комісії (ст. 89) Такі розбіжності в конституційному закріпленні різної кількості депутатів для підтримання тих чи інших законів, подолання вето глави держави, оголошення імпічменту П резиденту України, вирішення внутрішньоорганізаційних питань функціонування парламенту зумовлено різними чинниками. Але основоположна мета такого підходу в нормативній регламентації організації і діяльності Верховної Ради України – це забезпечити стабільність Конституції, нормальне функціонування всього державного механізму, насамперед парламенту, створити умови для оптимізації контрольної діяльності Верховної Ради України.
|
|
|
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і сво бод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іно земців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організацІЇта експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпе чення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім% охоро ни дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії.підприємництва; правила конку ренції та норми антимонопольног'о регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності,митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи дер жавної служби, організації державної статистики та інформатики;
438
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової ек- сп ертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання іслідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основиорганізацІЇта діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, органі шиії Збройних Сил Украї ни і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзви чайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло чинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушення ми, та відповідальність за них.
Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційно го ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення дер жавного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обі гу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних
стандартів;
4) порядок використання і захисту державних символів;
5) державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7) державні свята;
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спе ціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, від мінний від загального.
Законом України оголошується амністія.
439
У цій статті реально відбився принцип пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Тим самим уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони й з інших питань своєї компетенції (див. ст. 85 Конституції).
Найважливіше коло питань, що мають регулюватись виключно законом, стосується прав людини і громадянина, основних обов'язків громадянина, прав корінних народів і національних меншин (пункти 1–3 ч. 1). Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, повинні прийматись у формі закону.
Другою великою групою питань виключного регулювання законом є питання економічної і соціальної основи держави і суспільства, які є визначальними для формування соціально-економічного ладу і соціальної держави: основи соціального захисту, форми і методи пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу і сім'ї; материнства і дитинства; виховання; правовий режим власності; правові засади підприємництва; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації транспорту і зв'язку; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (пункти 5– 8ч. 1,п. 8ч. 2).
З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).
Враховуючи важливість демографічних та міграційних процесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визначення законом (п. 10 ч. 1).
Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто найважливіших елементів механізму держави, а також місцевого самоврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пункти 12, 15, 16 ч. 1).
До цієї ж групи належать питання, пов'язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання судоустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пункти 14, 22 ч. 1, ч. 3), та з виконанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок використання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пункти 3–7 ч. 2).
Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка знаходить вираз у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов'язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовим режимом державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнним і надзвичайним станом, зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядком направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядком допуску та умовами перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).
Крім законів у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Всі вони мають підзакон-ний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому відношенні положення ст. 92 Конституції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконного акту тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, він може бути оскаржений до Кон
|
|
Конституція України
ституційного Суду України (ст. 150 Конституції), а щодо нормативно-правових актів органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій) та органів місцевого самоврядування – до судів загальної юрисдикції (статті 122, 144 Конституції). Відповідні судові інстанції можуть визнати ці акти такими, що не відповідають Конституції та законам України.
Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам Ук раїни, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
Коментована стаття визначає коло суб'єктів законодавчої ініціативи в парламенті України.
Право законодавчої ініціативи – це право на подання до Верховної Ради України на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту чи поправки до законопроекту. Процедура здійснення цього права встановлюється насамперед Регламентом Верховної Ради України.
Законопроекти, поправки до них чи законодавчі пропозиції вносяться суб'єктами права законодавчої ініціативи в письмовій формі. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішення Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прийняття. Пропозиції, внесені на ім'я комітету Верховної Ради, опрацьовуються ним у ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися.
Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом з супровідною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки і прийняття, а також характеристику цілей, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце у системі чинного законодавства, а також на очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування.
У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних або інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обгрунтування та пропозиції щодо по-442
Розділ IV. Статті 93, 94
ісриття цих витрат. Внесення ініціативних законопроектів (крім тих, що вносяться Президентом та урядом) супроводжується вказівкою на те, що ініціатор вносить законопроект для врахування його положень головним по законопроекту комітетом або наполягає на його розгляді Верховною Радою у першому читанні.
Конституційні законопроекти або конституційні положення (відповідно ті, якими вносяться зміни, і ті, які потребують внесення змін до Конституції) мають бути зазначені як такі.
Законодавчі пропозиції і проекти законів, що подаються на розгляд Верховної Ради, мають відповідати й іншим вимогам, передбаченим Регламентом Верховної Ради України, іншими актами, що визначають вимоги до їх оформлення, змісту, структури та викладу.
Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути відкликані їх ініціатором, якщо питання про їх розгляд ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради, а після того – лише за згодою Верховної Ради.
Згідно з ч. 2 коментованої статті Президент України може при внесенні законопроекту визначити його як невідкладний, що тягне за собою його позачерговий розгляд. Це означає, що питання про розгляд законопроекту має бути включене до порядку денного засідань відразу після внесення законопроекту. При цьому визнання законопроекту невідкладним (стаття 6.4.6 Регламенту Верховної Ради) дає можливість скоротити терміни подання пропозицій до законопроекту, поширення матеріалів до другого читання,
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 88; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!