Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 58 страница
Але жорсткі заборони розрахунків готівкою, які діяли в Україні, давали можливість кримінальним елементам робити «бізнес» на тому, що вони відкривали рахунки на ім'я фізичних осіб, на які зараховувалася готівка, а «власники рахунків» передавали їх за певну плату дійсним власникам коштів. Ці доходи повністю уникали оподаткування. Тому держава змушена послаблювати перехід до виключно безготівкових розрахунків і дозволяти здійснювати деякі розрахунки у готівковій формі. Розрахунки готівкою юридичні особи і індивідуальні підприємці та громадяни здійснюють як за рахунок коштів, які отримали в касі кредитної установи, так і за рахунок виторгу. Сума платежу готівкою платника – покупця другому підприємцю – продавцю не повинна перевищувати десять тисяч гривень протягом одного дня за
466
одним чи кількома документами. Кількість одержувачів готівки Не обмежується. Якщо сума платежу готівкою за день перевищує десять тисяч, то розрахунок понад десять тисяч проводиться безготівково. Цільове витрачання готівки підтверджується документами. За порушення встановленого порядку використання готівки винні притягуються до відповідальності.
Законодавство України дозволяє юридичним і фізичним особам проявляти ініціативу, надавати послуги і виконувати роботи з метою одержання прибутку. Однак держава, підтримуючи таку ініціативу, встановлює деякі обмеження, в тому числі і в галузі обігу готівки та встановлює відповідальність за їх порушення. Нормативно-правовими актами, що регулюють обіг готівки і встановлюють відповідальність за їх порушення, є в першу чергу Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 р. № 436 із змінами та доповненнями, Інструкція Національного банку України «Про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні», Інструкція Національного банку України «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» від 19 лютого 2001 р. із наступними змінами і доповненнями.
|
|
|
| 467 |
Кожному підприємству, що здійснює діяльність із готівковими коштами, встановлюється сума коштів, яку можна залишити в касі і не здавати в банк. Розмір ліміту залежить від режиму, специфіки роботи підприємств, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, установлених термінів і порядку здачі касової виручки. Як правило, ліміт залишку касової готівки встановлює банк, в якому відкрито основний рахунок підприємства чи організації. Деякі підприємства (колективні, сільськогосподарські, колгоспи та подібні їм організації) встановлюють розмір готівкових коштів, що залишаються в касах, самостійно, а індивідуальним підприємцям та фермерським господарствам, що займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, ліміт не встановлюється. Національний банк України дозволяє використовувати готівкові кошти в необхідних розмірах на оплату праці, забезпечення господарських потреб, на відрядження тощо. Для цього підприємства і організації можуть витрачати кошти як з виторгу, так і одержані в касі банку.
|
|
|
30-3-472
Конституція України
Розділ IV. Стаття 100
Стаття 100. Рада Національного банку України розробля основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Правовий статус Ради Національного банку України визна- чається законом.
Коментована стаття присвячена питанню розробки Національним банком України засад грошової політики і механізмам здійснення контролю за її реалізацією.
Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом. Рада Національного банку відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня поточного року розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх до Верховної Ради України для інформування та здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. Зміст цієї політики визначається Конституцією України та законодавчими актами.
|
|
|
Основні засади грошово-кредитної політики визначені ст. 24 Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України»: вони ґрунтуються на основних критеріях та макроеко-номічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Грошово-кредитну політику реалізує Національний банк України. Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, як установлено ст. 25 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції Закону України від 13 липня 2000 р. № 1919-111), є регулювання обігу грошової маси через: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами; регулювання імпорту та експорту капіталу; емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.
|
|
|
468
рада Національного банку України здійснює контроль за реалізацією грошово-кредитної політики. Вона аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї та приймає відповідні рекомендації Правління Національного банку стосовно основних питань, віднесених до компетенції Національного банку в межах Основних засад грошово-кредитної політики.
Статтею 8 Закону України «Про Національний банк України» Рада Національного банку України віднесена до керівних органів Національного банку. Рада може звернутися до Верховної Ради України з викладенням своїх позицій. Рада затверджує кошторис доходів та витрат банку і подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про суму перевищення доходів над витратами за кошторисом для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік.
Рада Національного банку України наділена правом визначати аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку України і публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації Щорічний баланс Національного банку.
Щорічно до 1 липня Рада затверджує звіт про виконання кошторису Національного банку України та розподіл прибутку за
звітний бюджетний рік.
Рада затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях.
Голова Ради та його заступник обирається Радою Національного банку строком на три роки. Припинення повноважень Членів Ради відбувається у зв'язку із закінченням строку їх повноважень або достроково при настанні деяких умов (наприклад, за власним бажанням, обвинуваченні їх у вчиненні злочину). Президент України та Верховна Рада України можуть звільнити членів Ради Національного банку, яких було призначено ними, зле не раніше одного року після їх призначення на посаду. Повноваження призначеного складу Ради Національного банку достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом країни або Верховною Радою України у зв'язку з тим, що вико-
469
Конституція України
Розділ IV. Стаття 101
нання Основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України У такому разі Президент України та Верховна Рада України зобов'язані звільнити своїх представників та призначити новий склад Ради Національного банку.
Повноваження Голови Національного банку України як члена Ради Національного банку припиняються у зв'язку з його відставкою або при звільненні його з посади. Члени Ради виконують свої повноваження на громадських засадах, а фактичні їх витрати, пов'язані із виконанням цих обов'язків, покриваються Національним банком за рахунок кошторисних витрат.
Законом України «Про Національний банк України» встановлено правомочність засідань Ради: вони проводяться, якщо на них присутні не менше десяти членів Ради. Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради. Кожний член Ради має один голос.
Рада не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку, крім випадків, пов'язаних з Основними засадами грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення яких є обов'язковим для Правління Національного банку.
У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Національним банком рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими в силу Закону України «Про Національний банк України», Рада може звернутись до Верховної Ради України або Президента України з викладенням своїх позицій.
Рада Національного банку наділена правом відкладального вето щодо окремих рішень Правління Національного банку з питань, віднесених до її компетенції.
Рада складається з 14 осіб – громадян України, які мають вищу фінансову або економічну освіту, або науковий ступінь у галузі фінансів чи економіки, мають досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або в банківській установі, досвід наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Президент України своїм Указом призначає сім членів Ради. Голова Національного банку, який призначається на посаду Вер-
47(1
ховною Радою України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради обговорюються на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді. Верховна Рада України своєю Постановою призначає також сім членів Ради Національного банку. Всі члени Ради призначаються на сім років, а Голова правління Національного банку – на строк своїх повноважень на посаді.
На засідання Ради можуть бути запрошені керівники центральних органів влади, представники суб'єктів підприємницької діяльності, науковці та інші фахівці. Члени Правління Національного банку можуть брати участь у засіданнях з правом дорадчого
голосу.
Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку.
Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Коментована стаття присвячена важливому інституту парламентського контролю в Україні – Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Однією з функцій Верховної Ради України є здійснення парламентського контролю. Він реалізується як безпосередньо, тобто на сесіях, через парламентські комітети, народних депутатів, а також через Рахункову палату (щодо бюджетно-фінансової сфери), Уповноваженого з прав людини (відносно захисту прав і свобод людини і громадянина).
У практиці українського конституціоналізму Конституція України 1996 р. вперше запроваджує посаду Уповноваженого з прав людини, який на постійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.
Конституція України
Розділ /V. Стаття 101
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 809 р в Швеції і нині існує в більш ніж ста зарубіжних країнах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, яка уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами без права зміни прийнятих ними рішень,
Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із змісту ст. 4 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляд компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод особи. Уповноважений заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.
Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових, конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. Демократичний характер інституту Уповноваженого полягає у тому, що він виконує правозахисну функцію не лише стосовно громадян України, а й щодо іноземців та осіб без громадянства, що відповідає положенню ст. З Конституції, згідно з яким людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України шляхом таємного голосування. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинен-472
ня злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята у встановленому законом порядку. В інтересах неупередженого ставлення до виконання своїх обов'язків і об'єктивного вирішення справ передбачено, що Уповноважений не може мати представницького мандата, займати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях незалежно від форм власності, крім викладацької, наукової або творчої діяльності. Він не може бути членом жодної політичної партії. Призначення омбудсмена парламентом цілком відповідає правовій природі цього інституту, і така практика існує у більшості країн світу.
При вступі на посаду Уповноважений складає присягу на пленарному засіданні парламенту, в якій урочисто присягає чесно та сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Він зобов'язаний діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання ним присяги. Його повноваження припиняються за таких обставин: у разі відмови Уповноваженого від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.
Парламент України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення терміну, на який його було обрано, тільки у таких випадках: порушення ним присяги; порушення вимог щодо несумісності діяльності; припинення громадянства України; неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. Законом про Уповноваженого встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія парламенту України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відпові-
473
Конституція України
Розділ IV. Стаття 101
дну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 83; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!