Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 17 страница

Правомочності власників земельних ділянок зафіксовані у ст. 90 ЗК. Відповідно до зазначеної статті вони мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно госпо­дарювати на землі; власності на посіви і насадження сільсько­господарських та інших культур, на вироблену продукцію; ви­користовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, пе­редбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зі змісту цих правомочносте випли­ває, що більшість з них мають безпосереднє відношення до власників земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення.

Як відомо, право власності на майно, у тому числі і на землю, передбачає наявність у його суб'єкта 3 груп правомочносте й, а саме: правомочносте й володіння, користування і розпорядження майном (землею). Аналіз правомочносте й влас­ників земельних ділянок, закріплених у ст. 90 ЗК, дає підстави стверджувати , що практично усі вони належать до правомочнос­ті володіння та користування і за змістом частково збігаються з колом правомочносте й, наданих землекористувачам (ст. 95 ЗК). Ілише правомочність, передбачена п. "а" ч. 1. ст. 90 ЗК, належить до правомочності, пов'язаної з розпорядженням земельними ділянками, тобто відповідно до неї власники ос­танніх мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Однак на сьогоднішній день не кожною з наданих законом правомочносте й власник земельної ділянки сільськогоспо­дарського призначення може скористатися у зв'язку з наявністю псиних обмежень, встановлених Перехідними положен­нями ЗК.

Правомочності власників земельних ділянок не підлягають тлумаченню. Проте це не стосується обов'язків, зафіксованих у ст. 91 ЗК. Згідно з нею власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання земельних діля­нок за цільовим призначенням; додержувати вимог законодав­ства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотри­муватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з вста­новленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом також можуть бути встанов­лені інші обов'язки власників земельних ділянок.

Специфіка використання сільськогосподарських угідь полягає у втручанні їх користувачів у механізм еко - зв'язків земель з іншими природними об'єктами, у перетворенні екосистем шля­хом зміни режиму їх функціонування. Це обумовлено тим, що зазначені угіддя поділяються на біоценози (природні угіддя) — не піддані окультуренню пасовища, сіножаті, луки тощо і агроценози (землі, окультурені людською працею) — рілля, багато­річні насадження, окультурені (меліоровані) пасовища, сіножаті та інші сільськогосподарські угіддя. Оранка природних угідь перетворює їх на сільськогосподарські угіддя, які виконують свою природну функцію лише під впливом людської праці.

З урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення закон зобов'язує громадян-власників, земле­користувачів та інших осіб під час їх використання забезпечу­вати: оптимальний режим ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі мають захищати земельні ділянки від під­топлення і пересушення. Вони вправі у встановленому порядку здійснювати зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливання води, засолення і заболочування земель і створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової пологи.

Використання затоплюваних земель здійснюється відповід­но до землевпорядної документації з урахуванням можливих причин затоплення (повінь, паводок), нахилу дна річки (її ок­ремих ділянок) й частоти можливого затоплення; належний сольовий режим ґрунтів шляхом захисту земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, повинна вести боротьбу з підвищеною кислотністю ґрунтів.

99. Поняття та склад земель житлової та громадської забудови.

Земельні ресурси для населення країни є найважливішим природним засобом життєдіяльності і умовою життєзабезпечення. Водночас вони виступають як просторо­вий операційний базис, тобто як місця розміщення жителями сільської місцевості та городянами своїх житлових, соціальних, виробничо-господарських, побутових та інших об'єктів.

У Концепції сталого розвитку населених пунктів, схваленій постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. № 1359-ХІV, визначені основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку інфраструктури міст, селиш та сіл, їх планування, благоустрою тощо. Значна роль у цьому відводиться раціональному використанню та належній охороні земельних ресурсів.

Певною мірою Концепція вплинула і на правовий статус заселених земель. У цьому документі вони визначаються не як землі населених пунктів, а як землі житлової та громадської забудови. Згідно зі ст. 38 ЗК до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд та інших об'єктів загального користування. На відміну від попереднього ЗК, що охоплював відповідні правові режими всіх земель міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів у їх межах і не враховував заселені землі робітничих, курортних, садових, дачних, а також гірських і хутірських селищ та історичних міст, чинний ЗК закріплює ці землі як категорію земель житлової та громадської забудови, окреслюючи тим самим їх основне цільове призна­чення, а отже, й пріоритетне використання у зазначених цілях.

Особливості правового режиму розглядуваної категорії земель полягають у віднесенні до них у межах населених пунктів земельних ділянок, використовуваних для розміщення об'єктів житлової забудови та громадських будівель комунально-по­бутового і соціально-культурного призначення. Тому землі, наприклад, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі промисловості, тран­спорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані у межах населених пунктів, мають належати до відповідної категорії земель з усіма наслідками, які з цього випливають. Адже вимоги чинного законодавства до управлін­ня зазначеними землями, внесення плати за їх використання, реалізації порядку відведення, забезпечення їх охорони тощо є різними.

Землі житлової та громадської забудови використовуються як просторово-територіальний базис, призначений для розміщен­ня житлових і громадських об'єктів. Причому треба зазначити, що ЗК не наголошує на пріоритетності житлового будівництва або громадської забудови під час використання земельних площ. Важливим є те, що зазначені землі знаходяться у межах населе­них пунктів і використовуються головним чином для житлового будівництва та громадської забудови.

Адміністративний порядок визначення площі міст, селищ та сіл шляхом позначення меж, що відмежовують їх землі від земель інших категорій, у цілому не зазнав суттєвих змін. Склад­нішим є питання розмежування у межах населених пунктів земельних ділянок, що використовуються не тільки для житлової та громадської забудови, а й для задоволення інших індиві­дуальних та публічних потреб населення. Вони використову­ються з метою виділення рекреаційних територій для масового відпочинку населення, розвитку пов'язаної з цим соціально-культурної інфраструктури, зведення комунально-транспортних об'єктів та прокладання комунікацій, здійснення виробничо-господарської діяльності тощо.

Внаслідок багатопланового використання земельних ресурсів населених пунктів відбувається "злиття" правових режимів ви­користання різних категорій земель, розташованих у їх межах. Безперечно, заміна поняття "землі населених пунктів" поняттям "землі житлової та громадської забудови" усунула традиційно "подвійну" підставу розподілу земельних ресурсів нашої країни на землі населених пунктів (за місцями їх розташування) та усі інші землі (за основним цільовим призначенням їх використан­ня). Проте і у чинному ЗК не визначені критерії відмежування земель житлової та громадської забудови від інших категорій земель, що ускладнює додержання правового режиму їх вико­ристання.

Доречно нагадати, що відповідно до ст. 84 ЗК 1970 р., на­приклад, землі міст, які найбільш придатні для багатопланового використання, поділялися на 5 груп. Законодавче визначення правового статусу тієї чи іншої групи земель сприяло додержан­ню відповідних правових режимів їх використання за цільовим призначенням та забезпеченню правових вимог до їх охорони. Нині характер використання земель населених пунктів визна­чається планами земельно-господарського устрою та місто­будівною документацією, що ускладнює здійснення контролю И їх використанням за основним цільовим призначенням, не кажучи вже про додержання природоохоронних вимог при від­веденні та забудові цих земель.

На правовий режим використання земель житлової та гро­мадської забудови суттєво впливають планування розміщення об'єктів індивідуального та громадського житлового фонду, за­будова земельних площ з виділенням присадибних ділянок та здійснення без садибного будівництва. Тому треба погодитися і думкою М.В. Шульги про те, що до садибної належить забу­дова, об'єкти якої (будинки садибного типу) розміщуються на присадибних ділянках, переданих або наданих громадянам.

Згідно зі ст. 121 ЗК присадибні земельні ділянки у містах, селищах та селах можуть передаватися у встановлених розмірах лише громадянам і тільки для цілей будівництва та обслуго­вування житлового будинку, а також зведення господарських будівель та інших споруд. Така забудова в основному характерна для сільської та селищної місцевості, де жилі будинки й господарські споруди зводяться на землях приватної власності. У свою чергу, без садибне розташування об'єктів житлової за­будови має місце при спорудженні багатоквартирних житлових будинків, що характерно для міст. Вони розташовуються на землях житлової та громадської забудови державної та комуналь­ної власності, які надаються у постійне користування підпри­ємствам, установам та організаціям цих видів власності.

Категорія земель, що розглядається, призначена не тільки для житлового будівництва, а й для громадської забудови. До останньої належать громадські будівлі, споруди та об'єкти закладів освіти та охорони здоров'я, торгівлі та громадського харчу­вання, соціально-культурних установ та підприємств побутового обслуговування тощо. Характерною рисою правового режиму зазначених земельних ділянок для зведення та експлуатації об'єктів громадської забудови є користувальницька підстава їх використання. Це обумовлено призначенням цих земель для задоволення суспільних потреб та публічних інтересів.

 Призначення земель житлової та громадської забудови пе­редбачає не тільки експлуатацію будівель та зведення нових будинків і споруд, а й проведення їх капітального ремонту, реконструкції, реставрації, благоустрою території тощо. Так, відповідно до ст. 23 Закону України від 6 вересня 2005 р. "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою тери­торії житлової та громадської забудови належать земельні ді­лянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об'єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об'єкти загального користування. Тому здійснення житлового будів­ництва і громадської забудови на землях населених пунктів спрямоване на комплексне використання земельних ділянок з метою формування у містах та інших населених пунктах житло­вих кварталів, масивів і мікрорайонів.

 На правовий режим земель житлової та громадської забудови впливає й те, капітальним чи тимчасовим є стан будівель і споруд. Залежно від цього земельні ділянки можуть передаватися у власність або надаватися у постійне чи тимчасове користуван­ня. У таких випадках вони надаються для зведення, обслугову­вання та експлуатації будівель і споруд. Крім того, капітальні будівлі у виді жилих будинків квартирного або садибного типу, громадських та виробничих будинків і споруд, а також господар­ських споруд та капітальних будівель належать до об'єктів неру­хомості та підлягають обов'язковій технічній інвентаризації за місцем їх розміщення відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затв. наказом Держбуду України від 24 травня 2001 р. № 127.

При цьому технічну інвентаризацію капітальної будівлі не треба плутати з реєстрацією земельної ділянки. За юридичною природою вони є різними правовими об'єктами.

 У складі земель житлової та громадської забудови в межах населених пунктів особливе місце посідають землі, зайняті іншими об'єктами загального користування. До них належать вулиці, провулки, проїзди, дороги, площі, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження від­ходів тощо. ЗК відносить їх до земель комунальної власності, що не підлягають передачі у приватну власність. Проте це не виключає права власності держави на такі об'єкти, наприклад, будинки та споруди спортивних комплексів, навчальних закла­дів, органів державної влади, а отже, й на відповідні земельні ділянки.

Характерною особливістю правового режиму земель загаль­ного користування в межах міст, селищ та сіл є їх використання як на підставі загального землекористування, тобто без закріп­лення за конкретними землекористувачами (наприклад, користу­вання вулицями, провулками, проїздами, дорогами і площами), так і надання у спеціальне користування комунальним підпри­ємствам (для складування, утилізації та знешкодження ко­мунально-побутових відходів). Водночас є багато різновидів правового режиму загального користування землями житлової та громадської забудови. Наприклад, правовий режим ви­користання земельних ділянок, зайнятих зеленими зонами, лісо­парками, гідропарками, набережними і пляжами, відрізняється під правового режиму використання земель, відведених під кладовища або для знешкодження відходів.

 До земель житлової та громадської забудови належать не тільки земельні ділянки, зайняті житловими і громадськими будівлями та об'єктами загального користування, а й ті, на яких планується розміщення комунально-побутових і соціально-культурних об'єктів та споруд. Вони можуть знаходитися в запасі та складати резерв земельних площ для здійснення будів­ництва і благоустрою, зберігаючи свій статус земель житлової та громадської забудови. Таким чином, землі житлової та громадської забудови в межах населеного пункту в комплексі утворять так звані поселенські землі, що включають земельні ділянки, зайняті житловими будівлями та громадськими за­будовами, вулично-дорожніми і транспортно-комунікаційними мережами, а також землі загального користування. їх неодно­рідність позначається на правовому статусі земель міст, селищ та сіл, що формує комплексний правовий режим використання земель житлової та громадської забудови.

100. Правове регулювання використання земель житлової та громад­ської забудови: умови і порядок надання та вилучення земель у містах та інших населених пунктах.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!