Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 9 страница

З метою своєчасного виявлення змін стану земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться  моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призна­чення. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; кон­троль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень — через кожні 5—10 років. Суцільне ґрунтове обстеження прово­диться через кожні 20 років. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється уповнова­женим органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Порядок проведення моніторингу земель встановлює Кабінет Міністрів України.

81. Правовий режим екологічно уражених земель.

Глави 27 і 28 ЗК встановлюють правовий режим техногенно забруднених, деградованих і малопродуктивних земель. Внаслі­док катастрофи на Чорнобильської АЕС велика кількість земель зазнала радіоактивного забруднення.

Згідно зі ст. 169 ЗК техногенно радіоактивними забрудне­ними визнаються землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель і нега­тивних наслідків для довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених належать землі радіаційно небезпечні і радіоак­тивно забруднені землі, і землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. Техногенно забруднені землі — різновид деградованих. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання. Особливості режиму і порядку використання тех­ногенно забруднених земель встановлюються законодавством України.

У ст. 170 ЗК окремо закріплюється, що техногенно забруд­неними визначаються землі сільськогосподарського призначен­ня, на яких не забезпечується одержання продукції, що відпо­відає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), та підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Правовий режим зони екологічного лиха в першу чергу визначається Законом України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Законом України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.).

Відповідно до Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" до територій, що зазнали радіоактивного забруд­нення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення на рівні понад 1 мЗв (0,1 бер) у рік. Стаття 2 Закону за ступенем радіаційного забруднення поділяє радіоактивно забруднені тери­торії на чотири зони.

Такими зонами є:

1. зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.;

2. зона безумовного (обов'язкового) відселення — це тери­торія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0, 5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3. зона гарантованого добровільного відселення — це тери­торія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;

4. зона посиленого радіологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінен­ня людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержала у доаварійний період.

У ст. 3 зазначеного Закону визначено що радіаційно небез­печні землі це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають національним та між­народним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. У ст. 170 ЗК передбачені вимоги щодо вилучення із сільсько­господарського обігу техногенно забруднених земель. Управ­ління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) ііідселення здійснює спеціальний орган — Адміністрація зони. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, природокористування, будь-яка інша діяльність, що не забез­печує дотримання режиму радіаційної безпеки. На території зазначених зон проводиться запобігання винесення радіонуклідів за межі зони, екологічний моніторинг, утримання території в належному санітарному стані, застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

Згідно зі ст. 16 Закону у зоні гарантованого добровільного відселення забороняється: будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпе­ченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя і праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відпо­відає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється: будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків від­починку, а також будівництво нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і навколишнє середовище; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм ра­діаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отруто­хімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабі­нету Міністрів України. У зоні посиленого радіоекологічного контролю застосовуються заходи соціального захисту населення, що гарантовані ст. 17 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи", за винятком добровільного переселення людей із зони.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про охорону земель" деградація земель — природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів. До деградованих земель, згідно із ч. 1 ст. 171 ЗК належать: земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслі­док землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, пе­резволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх використання за призна­ченням є економічно неефективним.

З наведених вище положень можна зробити висновок, що за своїм змістом поняття "малопродуктивні" є ширшим за по­няття "деградовані" землі. Деградованими визнаються землі, на яких у результаті антропогенних чи природних чинників відбуваються сталі негативні зміни стану ґрунтів. Загальна площа деградованих і малопродуктивних угідь в України становить 5133,7 тис. га чи 8,51% земельного фонду України. Згідно з ст. 12 Закону "Про плату за землю" земельний податок за сіль­ськогосподарські угіддя радіоактивно забруднених територій земельних ділянок не стягується.

82. Правові вимоги щодо консервації деградованих, малопродуктив­них та техногенно забруднених земель.

Консервація земель - "припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також тех ногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров 'я" (ст. 1 ЗУ "Про охорону земель").

Можлива консервація як конкретних земельних ділянок, так і великих масивів земель. Загальнодержавні й регіональні програми консервації земель можуть розроблятися на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Після погодження і затвердження цих програм відповідними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування розробка проектів консервації земель та їх реалізація здійснюються у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Наказ Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель").

Відповідно до ст. 172 ЗКУ консервації підлягають деградовані, малопродуктивні та техно­генно забруднені землі. Наведені положення практично дослівно відтворені у ст. 51 ЗУ "Про охорону земель", їхня деталізація здійснена у Наказі Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель". Легальні поняття техногенно забруднених земель наводяться у ст. 169, а деградованих та малопродуктивних земель - у ст. 171 ЗКУ.

Відповідно до розділу 3 "Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", затвердженої ЗУ від 21.09.2000, здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів є одним із пріоритетних завдань формування екологічної мережі.

У землевпорядній науці розрізняють т.з. консервацію-реабілітацію та консервацію-трансформацію. У першому випадку рілля після певного періоду відпочинку знов залучається у виробництво (після відновлення показників ґрунту), при трансформації деградовані та малородючі ґрунти вилучаються з ріллі безповоротно.

Консервація передбачає припинення використанні земель на певний, чітко визначений строк. Після закінчення строку консервації земель, визначених проектом консервації, орган, який прийняв рішення про консервацію земель, розглядає пропозиції щодо повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціональне та екологічно безпечне використання. За наявності негативних висновків строк консервації продовжується у відповідності до подальших обґрунтувань (п. 14 Порядку консервації земель).

Вибір форми консервації залежить від конкретних характеристик земельної ділянки. Зокрема, залісення доцільно здійснювати у випадках із ярами, крутими схилами, земельними ділянками вздовж доріг, по берегам водойм. Залуження доцільно здійснювати тоді, коли в подальшому передбачається повернення земельної ділянки до сільськогосподарського обробітку тощо.

Заліснення як форма консервації земель здійснюється за проектами землеустрою щодо визначення земельних ділянок, які підлягають залісненню, в розрізі сільських рад. Залісення конкретних земельних ділянок здійснюється на підставі робочих проектів.

Залуження та залісення належать до меліоративних заходів, їхнє здійснення регламентується положеннями ЗУ "Про меліорацію земель" (ст.ст. 5, 8 та ін.).

Залісення регламентується також положеннями лісового законодавства про лісорозведення (ст. 81 ЛК України, ПКМ від 01.03.2007 №303 "Про затвердження Правил відтворення лісів"). При залісенні відповідна земельна ділянка переводиться до земель лісогосподарського призначення (ст. 20 ЗКУ, ст. 81 ЛК України).

Консервація здійснюється на підставі договору із власником земельної ділянки, розпоряд­ження (прийнятого рішення) відповідного органу, проекту консервації земель (розглядається, проходить експертизу та затверджується як землевпорядний проект - п. "д" ч. 1 ст. 20, ст. 30 ЗУ "Про землеустрій", ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації").

Ідея проведення консервації у договірному порядку ґрунтується на намірі здійснити економічне стимулювання власника земельної ділянки до відновлення стану земельної ділянки (див. п. "г" ч. 1 ст. 205 ЗКУ, ч. 1 ст. 27, ст. 55 ЗУ "Про охорону земель").

Землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації не підлягають оподаткуванню (ст. 283 п. 283.1.2. Податкового Кодексу).

До частини четвертої. Порядок проведення консервації земель на підставі коментованої норми визначено Наказом Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель".

 

83. Правова характеристика змісту економічного стимулювання ра­ціонального використання та охорони земель.

Економічне стимулювання раціонального використання та ефективної охорони земель становить комплекс взаємозалежних заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості осіб, які здійснюють використання земель, у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, захисті земельних ресурсів від негативних наслідків господарської діяльності людини.

Зазначене поширення економічне стимулювання раціонального використання та ефективної охорони земель набуло у 60-ті рр. XX століття. До того часу проблеми використання та охорони земельних ресурсів вирішувалися виключно адміністративно-правовими методами. Практика засвідчила, що використання лише прямих методів впливу на землекористувачів на основі відносин влади і підпорядкування є неефективним, оскільки не приводить до помітного поліпшення стану земельних угідь. Тому було вироблено комплекс заходів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, які адекватно відповідають сучасним ринковим відносинам.

Згідно зі ст. 205 ЗК економічне стимулювання раціонального використання та охорони включає: надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану відповідно до державних та регіональних програм; компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини. Передбачені цією нормою заходи частково відображені в інших нормативно-правових актах. Наприклад, згідно зі ст. 283 п. 283.1.5. Податкового Кодексу України не стягується податок з земельних ділянок сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.

84. Правові засади проведення оцінки земель.

Оцінка земель є економічним інструментом, за допомогою якого визначається вартість земельної ділянки. Остання — це еквівалент цінності земельної ділянки, виражений у ймовірній сумі грошей, яку може отримати продавець.

Об'єктами оцінки земель у межах території України є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території оціночних районів та зон, земельні ділянки чи їх частини або сукупність земельних ділянок і прав на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До суб'єктів оціночної діяльності належать: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, заінтересовані у проведенні оцінки земельних ділянок; юридичні особи — суб'єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму складі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та які отримали ліцензії на виконання земле-оціночних робіт у встановленому законом порядку; фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок та ліцензію на виконання землеоцініючих робіт у встановленому законом порядку; юридичні особи — суб'єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які в установленому законом порядку отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Правове регулювання оцінки земель здійснюється відповідно до ЗК, Закону України від 12 липня 2001 р. "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Закону "Про оцінку земель" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЗК економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві й як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі. Вона визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі і провадиться для порівняльного аналізу ефективності використання земель різного призначення. Так, економічна оцінка сільськогосподарських угідь здійснюється на основі врахування їх продуктивності, окупності витрат та диференційованого доходу, а земель несільськогосподарського призначення — їх розташування, екологічного значення, інженерної забезпеченості територій, соціально-економічних умов їх використання.

Економічна оцінка земель населених пунктів провадиться за розмірами їх територій з урахуванням місць розташування ділянок від центрів громадського обслуговування, магістральних ліній, інженерно-транспортних комунікацій, а також архітектурно-ландшафтного, історико-культурного і функціонального призначення. Землі лісогосподарського призначення оцінюються за нормативами економічної ефективності водоохоронних, кліматорегулюючих, захисних та інших корисних природних властивостей лісів, а також їх лісосировинного значення. Економічна оцінка земель водного фонду здійснюється з урахуванням їх розташування, якісного складу і кількості води у тому чи іншому водному об'єкті, його екологічного значення, а також соціально-економічних умов використання. Має враховуватись і продуктивність цих земель.

Показники економічної оцінки земель застосовуються в процесі здійснення державного управління земельним фондом, для обґрунтування ставок земельного податку, визначення ефективності землевпорядних проектних рішень. Дані цієї оцінки можуть бути прив'язані до окремих територій, областей і регіонів. З урахуванням цього оцінка може бути внутрішньогосподарською (середньою по господарству або по його частинах), районною (середньою по району або по його окремих частинах), регіональною, міжрегіональною тощо. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Проте треба зазначити, що у зв'язку з інфляційними процесами в економіці нашої держави грошова оцінка щороку станом на 1 січня уточнюється з урахуванням коефіцієнта індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 127; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!