Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 8 страница
Підприємства, установи та організації, а також; громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
У районах можливого забруднення земель небезпечними підходами, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров'я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому. Розміщення, збирання, зберігання, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону "Про відходи".
Використання ерозійно та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України. З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.
|
|
Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Територіальний розвиток житлової та громадської забудови в межах населених пунктів, а також спорудження об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури здійснюються з урахуванням вимог раціонального використання земель. Розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів. Забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом.
|
|
Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб та спорудження конкретних об'єктів здійснюються на підставі затвердженої містобудівної документації, документації із земле устрою, схем планування територій переважно на землях не сільськогосподарського призначення. При здійсненні місто будівної діяльності передбачаються заходи щодо: максимального збереження площі земельних ділянок з ґрунтовим і рослинним покривом; зняття та складування у визначених місцях родючого, шару ґрунту з наступним використанням його для поліпшення: малопродуктивних угідь, рекультивації земель та благоустрою населених пунктів і промислових зон; недопущення порушення гідрологічного режиму земельних ділянок; дотримання екологічних вимог, установлених законодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об'єктів.
Вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб здійснюються з урахуванням необхідності максимального збереження сільськогосподарських і лісових угідь та ґрунтового покриву в установленому законом порядку. При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, застосуванні нових технічних засобів і технологій, які справляють негативний вплив на екологічний стан, передбачаються заходи щодо запобігання небезпечним екологічним і санітарно-гігієнічним наслідкам, раціонального використання та охорони земель.
|
|
Розміщення об'єктів, які справляють негативний вплив на екологічний стан і якість земельних ресурсів, проводиться з урахуванням результатів інтегральної оцінки цього впливу і розробки відповідних заходів щодо запобігання небезпечним екологічним і санітарно-гігієнічним наслідкам та раціонального використання і охорони земель лише після проведення державної екологічної експертизи в порядку, визначеному законом.
Охорона земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення здійснюється шляхом включення цих земель до складу екологічної мережі, обмеження їх вилучення (викупу) для інших потреб та обмеження антропогенного впливу на такі землі. Порядок використання земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і створення екологічної мережі встановлюється законом.
|
|
Такі види антропогенного впливу, як скидання стічних вод, забруднення земель небезпечними хімічними речовинами, розміщення відходів, засмічення земель є небезпечними чинниками, що справляють згубний вплив не тільки на ґрунти, але й на можливість використання земельних ділянок як просторово-операційного базису для розміщення різних об'єктів. Згідно з Законом "Про державний контроль за використанням та охороною земель" забруднення земель — це накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін. Засміченням земель, на відміну від забруднення, є привнесення у землі всілякого сміття, твердих відходів, металобрухту та інших твердих тіл, що перешкоджають нормальному використанню земельної ділянки, у тому числі як просторово-операційного базису. На жаль, земельне законодавство не закріплює визначення поняття "засмічення земель". Також зазначений Закон надає визначення узагальнюючого поняття "псування земель", яке включає в себе і забруднення, і засмічення земель — порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість. Тому заходи охорони земель від ерозії, затоплення, підтоплення, псування (забруднення і засмічення) є спільними і для охорони земельного простору, і для охорони ґрунтів.
80. Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.
Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо пов'язано забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація й екологізація аграрного землекористування — це в першу чергу розв'язання продовольчої, економічної, екологічної проблем і, в цілому, забезпечення національної безпеки. Під впливом наукових розробок, які довели, що земля і ґрунти — різні об'єкти, у ст. 168 ЗК встановив особливий режим охорони ґрунтів. Тим самим ґрунти визнано самостійним об'єктом правових відносин, зокрема охоронних. У зв'язку з цим ЗК має дати юридичне визначення їх поняття.
Однак наукове визначення терміна "ґрунти" дає Закон "Про охорону земель". Ґрунт — це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості. Родючість ґрунту — здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості ґрунту. Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу — органічної складової частини ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рослинних і тваринних решток та формує його родючість. Згідно зі ст. 53 Закону "Про охорону земель" вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення наукових досліджень, забороняється. Ґрунтова маса — це знятий родючий шар ґрунту.
Ґрунти є особливим об'єктом не лише аграрних, але й екологічних відносин. Тому в ст. 1 Закону "Про охорону земель" закріплено визначення охорони ґрунтів. Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.
На відміну від землі ґрунт є рухомим об'єктом, він може бути вилучений з земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту означає втрату родючості в результаті зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової структури. Згідно зі ст. 168 ЗК власники земельних ділянок і землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Однак, при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого, шару ґрунту з дозволу зазначених органів, власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якого він був знятий (рекультивація), чи на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.
Закон "Про охорону земель" встановлює основні вимоги до охорони родючості ґрунтів. Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.
З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або наданні в користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розмірів плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.
Використання з метою удобрення ґрунтів осадів стічних вод, що накопичуються на водоочисних спорудах, здійснюється з дозволу органу виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики та охорони здоров'я. Застосування осадів стічних вод не допускається на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, землях водного фонду та інших територіях, що підлягають особливій охороні, і на земельних ділянках, які використовуються для випасання худоби, вирощування овочів та фруктів, а також на земельних ділянках, де вміст будь-якої з токсичних речовин перевищує гранично допустиму концентрацію. Ввезення на митну територію України осадів стічних вод забороняється.
У ст. 166 ЗК встановлено, що рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності порушених земель. Рекультивації в обов'язковому порядку підлягають усі землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід, і гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт.
Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом пошарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби — і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель. Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізичних та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.
Комплекс робіт з рекультивації містить у собі: вивчення земельної ділянки, уточнення проектних рішень, прийнятих у техніко-економічному обґрунтуванні заходів для охорони довкілля і черговості рекультивації. Рекультивація провадиться у 2 етапи: технічний і біологічний. Технічний етап рекультивації включає проведення робіт з землювання, заходи для організації порушеної території (засипання прогинів, Провалів, мульд осідання тощо), а за необхідності проведення меліоративних робіт. Біологічний етап рекультивації включає внесення добрив, вапнування, гіпсування, розробку креслень, виположування схилів кар'єрів, вирощування багаторічних трав'яних культур, проведення меліоративних робіт."
Від рекультивації земель варто відрізняти їх меліорацію, здійснювану відповідно до Закону "Про меліорацію земель". Рекультивація становить відновлення порушених господарською діяльністю ґрунтів зі здійсненням землювання, а меліорація земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агро лісотехнічних та інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного та поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Тобто, меліорація — поліпшення земель, а не їх порушення з наступним відновленням.
Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо).
Культуртехнічна меліорація передбачає заходи для упорядкування поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні тощо) та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб.
Хімічна меліорація охоплює заходи для поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування і збагачення ґрунтів фосфором).
Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на поліпшення потужності і агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, гайнування, щілювання тощо).
Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи для поліпшення ґрунтівшляхом використання корисних властивостей захисних лісонасаджень.
Меліорація земель здійснюється згідно з проектами, затвердженими в установленому законодавством порядку.
Підприємства, установи та організації при проведенні меліорації земель зобов'язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забрудненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів. Порядок здійснення будівництва, експлуатації та забезпечення екологічної безпеки при проведенні меліорації земель встановлюється Законом "Про меліорацію земель".
Законодавство висуває особливі вимоги до охорони ґрунтів. Зокрема, заслуговують окремого розгляду законодавчі вимоги до хімізації ґрунтів, меліорації земель, складування відходів. Таким чином, можна говорити про наявність самостійного правового інституту — правової охорони ґрунтів. Він має широкий комплексний зміст.
Нормативною основою правового регулювання хімізації ґрунтів є закони "Про захист рослин", "Про пестициди й агрохімікати", "Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення". Найбільш часто забруднювачами ґрунтів є застосовувані при веденні сільського господарства засоби захисту рослин — пестициди, а також добрива — агрохімікати. Під пестицидами Закон "Про пестициди й агрохімікати" розуміє отруйні речовини, призначені для знищення шкідливих організмів. Агрохімікати, на відміну від пестицидів, становлять мінеральні чи органічні добрива, застосовувані для підвищення врожайності і поліпшення родючості ґрунтів. Використовувані в Україні пестициди й агрохімікати в обов'язковому порядку підлягають державним випробуванням, реєстрації й сертифікації. Перелік пестицидів й агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, регламенти їх використання ведуться Мінприроди. Законодавство встановлює також вимоги до технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів.
Правові вимоги щодо охорони земель від забруднення і засмічення відходами містяться у законах України "Про відходи", від 30 червня 1995 р. "Про поводження з радіоактивними відходами" і нормативних актах, прийнятих на їх основі. Визначення поняття забруднення ґрунтів надає Закон "Про охорону земель".
Ґрунти України — еталонно найцінніші у світі, де домінують чорноземи різних типів. У ст. 150 ЗК наводиться їх юридична градація, з віднесенням до "особливо цінних земель" і встановленням спеціального порядку їх вилучення. До особливо цінних ґрунтів відносяться: різні види чорноземів, буроземи, дерново-підзолисті суглинкові ґрунти, землі природно-заповідного фонду й історико-культурного призначення, а також деякі інші види ґрунтів. За даними Державного земельного кадастру особливо цінні ґрунти України займають площу понад 12 млн га чи 37,6% від площі земель сільськогосподарського призначення.
Моніторинг земель і ґрунтів проводиться з метою своєчасного виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості фунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків цього впливу. Залежно від цілей спостережень та охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.
Для ведення моніторингу земель на національному рівні рішенням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів на всій території України створюється мережа дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами з метою проведення на них необхідних спостережень, вимірювань та обстежень екологічного стану земель, зміни показників корисних властивостей ґрунтів під впливом господарської та інших видів діяльності.
Ведення моніторингу земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за участю уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань аграрної політики. Одержана інформація надсилається органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій і своєчасного прийняття рішень щодо поліпшення охорони земель, запобігання негативним змінам їх стану та додержання вимог екологічної безпеки.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 110; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!