Залежування перед родами (paraplegia gravidarum)
Цією назвою визначають такий стан вагітної тварини, коли вона не може стояти на ногах, хоч при цьому загальний стан її не порушується і немає видимих клінічних ознак хвороби, що можуть бути причиною такого залежування.
Залежування перед родами можна спостерігати у старих корів, але частіше воно буває у молодих. Рідше це захворювання проявляється у кіз, овець і свиней і дуже рідко у кобил.
Розділ 9
Причини. Залежуванню перед родами сприяє загальна слабкість тварини, зумов-лена недостатньою годівлею та неправильним утриманням.
Неповноцінність годівлі може бути як кількісною, так і якісною. Вагітні тварини особливо чутливі до недостачі кальцію, бо більша частина його, надходячи в організм матері, йде на побудову кістяка плодів. Коли в кормі мало солей кальцію, у тварини розвивається остеомаляція, яка буває основною причиною залежування перед рода-ми. Так, кози, яких годують кухонними відходами, дужечасто хворіють на залежуван-ня перед родами, бо цей корм бідний на солі кальцію.
Неправильне утримання вагітної тварини, яке сприяє виникненню цієї хвороби, полягає у відсутності моціону, в утриманні її у вузькому станку з дуже похилою підлогою.
Крім того, можна спостерігати залежування перед родами внаслідок надмірного обтяження задньої частини тіла вагітної тварини (черевна водянка, двійні, водянка плодових оболонок).
Симптоми. На початку захворювання тварини дуже довго лежать, їм надто важко вставати. Під час стояння у них спостерігається хитання таза і часте переставляння задніх кінцівок. Щодо апетиту, дихання, загальної температури, ремиґання і т. д. хво-ра тварина нічим не відрізняється від здорових, але, якщо підняти її на ноги, то вона не завжди може стояти.
|
|
|
Якщо захворювання виникло на ґрунті остеомаляції, то тварина під час лежання тримає кінцівки зігнутими в суглобах. Коли хвору козу, наприклад, поставити і під-тримувати, то кінцівки її залишаються зігнутими у карпальних суглобах. Випростати кінцівки тварина не може. Коли спробувати обережно їх випростати або злегка натис-кати пальцями в ділянці карпальних суглобів, то у тварини виникає сильний біль, що вона проявляє меканням.
При затяжному перебігу хвороби тварина дуже марніє, розвивається атрофія м’язів. Нерідко залежування перед родами ускладнюється випаданням піхви. При тривалому за-лежуванні звичайно вагітність може закінчуватися патологічними родами, бо внаслідок загальної слабості потуги бувають дуже слабкими, і плід затримується у родових шляхах.
У свиней з настанням родів можуть спостерігатися явища еклампсії.
|
|
|
Діагноз ставлять на основі поданих вище ознак. Прогноз. Чим менше часу залишилося до настан-ня родів, тим він сприятли-віший для одужання твари-ни. При залежуванні за два тижні і менше до настання родів тварина, звичайно,
починає вставати через Рис.69. Підіймання корови за методом Іонка. кілька днів після родів. У
286
Патологія вагітності
випадках більшого строку до настання родів тварина може загинути від ускладнень (розладу травлення, пролежнів та ін.).
Лікування. Насамперед тварині треба давати легко перетравлювані корми, багаті на білки, мінеральні речовини й вітаміни (овес, добре сіно, траву, моркву, пророщене зерно пшениці). Кухонну сіль треба давати менше, 50–70 г (краще покласти в годів-ницю грудку солі – “лизунець”).
Якщо тварина під час хвороби пробує вставати, треба допомагати їй у цьому. Щоб підняти корову, треба обв’язати мотузку навколо тулуба, як показано на ри-сунку 69. При цьому мотузка спереду повинна проходити під виступом грудної кістки, а ззаду – під горбами сідничних кісток. Коли корову таким чином обв’яза-но, з кожного боку від неї стають 3–4 чоловіки і по команді піднімають тварину. Часто тварина, простоявши деякий час, знову лягає, а іноді взагалі стояти не може. Тому треба звернути увагу на її догляд й утримання. Щоб запобігти пролежням, треба дати багато м’якої підстилки. Крім того, треба перевертати тварину з боку на бік не менш 2-х разів на день. Добре впливає на шкірний кровообіг розтирання по-перекової і крижової ділянок, а також усіх чотирьох кінцівок. Перед розтиранням слід змочити шкіру камфорним спиртом.
|
|
|
При запорах треба дати глауберової солі (корові – 250,0–300,0; козі – 20,0–30,0; свині – 10,0–15,0 два рази на день). Коли ж консистенція калу дуже тверда, то роблять клізми.
У тих випадках, коли залежування перед родами є наслідкомостеомаляції, спричи-неної мінеральним (кальцієвим) голоданням, вводять корові внутрішньовенно такий розчин: хлориду кальцію кристалічного – 30,0; хлориду магнію кристалічного – 8,0; дистильованої води – 300,0. Перед введенням у вену розчин треба профільтрувати і простерилізувати кип’ятінням і вводити його повільно, протягом 3-х – 10-ти хвилин.
При загрозливому стані або при залежуванні тварини задовго до настання родів треба викликати штучні роди, після чого ознаки хвороби зникають.
9.4. Передчасні перейми та потуги (dolores ad partum immatures)
Передчасними переймами і потугами називають такі, які з’являються завчасно до родів. Найчастіше вони виникають у кобил в останній третині вагітності при закритій шийці матки і відсутності інших ознак наближення родів чи аборту.
|
|
|
Причини. Найчастішими причинами є охолодження тіла і надмірне фізичне на-пруження тварин. Крім того, передчасні перейми і потуги можуть зумовити посилені рухи плода від подразнення його та ударах по черевній стінці матері. Звичайно, і інші моменти, які ведуть до спорадичного аборту, можуть викликати передчасні потуги. Якщо подразник продовжує сильно діяти, то до скорочень матки приєднуються ско-рочення черевного преса.
Симптоми. Тварина на початку проявляє помітне занепокоєння, яке виявляється у жуйних тварин у тому, що вони стогнуть і мукають. У кобил до появи виразних по-туг можна спостерігати ознаки колік. Надалі у всіх тварин вигинається спина і дуже
Розділ 9
скорочуються черевні м’язи. Якщо ці явища затягуються, то у тварин прискорюється дихання, частішає пульс, вони потіють.
Діагноз. Ставлячи діагноз, треба відрізняти передчасні перейми і потуги від нор-мальних родів. При передчасних потугах вим’я порожнє і дрябле, не видно западання крижово-тазових зв’язок, статеві губи мало набряклі. Точніше ж це розпізнати можна вагінальним дослідженням. Для цього треба старанно вимити руки, продезінфікувати і змазати вазеліном. Потім обережно ввести руку в піхву, де можна знайти шийку мат-ки, щільно закриту клейким слизом.
Прогноз. Завжди обережний. Потуги можуть незабаром припинитися. Іноді вони через деякий час знову з’являються і припиняються. Нерідко можна спостерігати їх посилення, а це може призвести до таких ускладнень, як аборт, випадання піхви, се-чового міхура або прямої кишки. У кобил, корів, кіз і овець бувають випадки раптової смерті внаслідок розриву матки.
Лікування повинно спрямовуватися на зняття потуг та збереження вагітності. Для цього тварину треба насамперед заспокоїти – їй роблять легку проводку або ж перево-дять в ізольоване темне приміщення і ставлять так, щоб задня частина тіла була вища від передньої. На поперек та крижі накладають зігрівальний компрес (нагрітий пісок в мішку, гарячі грілки, припарки з сінної потерті). Коровам можна задавати через рот алкоголь (в наркотичних дозах), а кобилам хлоралгідрат (15–20 мл розведений в 0,5 л води). Добрі наслідки дає епідуральна низька сакральна анестезія та підшкірне вве-дення атропіну в лікувальних дозах. Якщо ж вагітність вже перервалася, то слід чим швидше видалити мертвий плід.
9.5. Грижа матки (кила – hernia uteri)
Під грижею матки розуміють розрив черевних м’язів або попадання матки у не-вагітному стані в пахвинний канал (сука й кішка), внаслідок чого матка у вагітному стані, випинаючи черевну стінку, розміщається безпосередньо під шкірою в очере-
винному мішку.
Грижа матки спостерігається найчастіше у корів і кобил, рідше у інших видів тварин.
Причини. До утворення грижі головним чином спричиняються травматичні ушкодження (удар,
Рис. 70. Грижа матки у корови.
падіння, стрибок). Сприятливим фактором є надмірне розтягнення черевних стінок, спричинене вели-ким розміром плода, двійнями, во-дянкою плодових оболонок. У сук і кішок випадки пахвинної грижі звичайно бувають природженими.
Патологія вагітності
Симптоми. Спочатку на будь-якій ділянці живота виникає невелике припухання м’якої консистенції, яке збільшується в міру росту плода і досягає великого розміру.
Нерідко спостерігається відносне зміщення вим’я наперед, що буває тільки при розриві прямого черевного м’яза біля лобкового зрощення. У цих випадках нижня че-ревна стінка може доходити або навіть доходить майже до землі (у дрібних жуйних), що частіше буває при випадінні матки через розрив очеревини.
У сук і кішок невагітна матка, що розміщена у пахвинному каналі, не турбує твари-ну, а в період вагітності вона збільшується і спричиняє незначний біль під час руху.
Діагноз. Не зв’язаний з великими труднощами, бо під час пальпації грижового мішка можна промацати окремі частини плода. Іноді можна навіть спостерігати рух плода.
У сук при пахвинній грижі виявляють припухання в ділянці пахвини розміром з гусяче яйце і більше. При натисканні воно може зникати (широке пахвинне кільце і вправлювана грижа), але іноді воно при цьому й не зникає, що буває при вузьких пахвинних кільцях. Коли ж під час промацування такого припухання у суки виникає сильний біль, то це свідчить про наявність защемленої грижі.
Прогноз. Обережний, хоч кила матки на загальному стані тварини відбивається мало. Іноді відбувається защемлення плода в грижовому кільці, від чого плід гине.
При настанні родів потуги бувають дуже слабкі, а тому треба надавати тварині акушерську допомогу. Після народження плода тварин не доцільно надалі використо-вувати для відтворення.
У сук, при наявності пахвинної грижі, що містить одну ампулу з плодом (без за-щемлення останнього), прогноз сприятливий. При защемленні матки в пахвинному кільці і при родах, що вже почались, прогноз обережний.
Лікування. Щоб запобігти дальшому збільшенню грижового мішка, слід накласти бандаж; корм для тварин має бути поживним, по можливості не дуже об’ємистим і задаватися невеликими порціями. При родах здебільшого треба, щоб тварина лежала на спині. Цим досягають правильного напряму плода для виходу з матки. Щоб під-силити потуги, роблять натискаючі рухи рукою на вміст грижі.
У сук при пахвинній грижі вдаються до операції. Для цього в ділянці грижового мішка вистригають шерсть і обробляють шкіру. Тварину кладуть на спину. Операцій-не поле дезінфікують спиртовим розчином йоду (дворазове змазування з проміжком у 10 хв.). Далі роблять місцеву анестезію, для чого у дезінфіковану шкіру грижового мішка вводять 0,5–1 %-ий розчин новокаїну, до якого перед введенням додають 2–5 краплин адреналіну (1: 1000). Розріз шкіри 6–8 см завдовжки роблять уздовж гри-жового мішка. Роз’єднавши пухку сполучну тканину, натикаються на ампулу матки. Потім пальцем відшукують пахвинний канал і розширяють його. Для цього вводять палець у канал і по пальцю, ґудзикуватим скальпелем, роблять розріз тільки в пе-редньо-бічному куті. Після цього вправляють ампулу матки в черевну порожнину. Накладають кисетний шов на пахвинний отвір з кетгуту, на шкіру – з шовку і рану закривають антисептичною пов’язкою.
Розділ 9
Таку операцію роблять у тих випадках, коли серозна оболонка матки має нормаль-ний вигляд. При запаленні серозної оболонки матку треба видалити разом з її вмістом (ампутація матки).
Операцію у кішок роблять так само, як і у сук.
9.6. Вивертання і випадіння піхви (contorsio et prolapsus vaginae)
Під випадінням піхви розуміють вивертання її стінки через статеву щілину назо-вні (результат інвагінації верхньої стінки піхви), що часто спостерігається у корів і рідше у інших тварин (рис. 71). Випинається звичайно верхня стінка, бо вона більш рухома. Нижня ж стінка трохи фіксована в своєму положенні сечівником та сечовим міхуром, який в свою чергу фіксується зв’язкою, прикріпленою другим кінцем до нижньої черевної стінки.
Слід відзначити, що у сук і кішок це захворювання буває не тільки в період вагіт-ності, але й під час тічки.
За ступенем випадіння розрізняють:
– неповне (часткове) випадіння, коли лише частина піхвової стінки випадає на-зовні;
– повне випадіння піхви, коли вся піхвова трубка разом з шийкою та тілом матки випинається з вульви у вигляді кулястого тіла (рис. 72).
Причини. Основною причиною є зниження загального тонусу організму і як ре-зультат – розслаблення фіксуючого апарату піхви, розриви навколопіхвової клітко-вини. Сприяє виникненню захворювання нестача в організмі вітаміну В, внаслідок чого в тканинах статевих органів затримується велика кількість води та знижується тонус вегетативної нервової системи. Схильність до захворювання у вагітних тварин виникає при стійловому утриманні їх на похилій підлозі, при відсутності активного моціону, неповноцінній годівлі, старечих змінах в організмі, підвищенні внутрішньо-черевного тиску, при двійнятах і т. п.
Окремі автори вважають випадіння піхви спадковообумовленим, тому вряді країн не залишають для племінних цілей нащадків від таких корів.
Симптоми. При частковому випадінні піхви в останній третині вагітності при ле-жачому положенні тварини відмічають невелике червоне випинання з піхви, розміром від курячого яйця до кулака. При вставанні тварини випнута частина піхви звичайно втягується. Пізніше, з наближенням родів, розміри випнутої частини піхви зростають і вона вже не втягується при стоянні тварини.
При повному випадінні з піхви виступає велике червоне кулясте тіло верхівкою якого є шийка матки. Слизова оболонка з блискучої яскраво-рожевої поступово стає синьо-червоною з ознакою венозного застою, вона легко забруднюється, висихає, на ній з’являються ссадна, тріщини, що призводять до розвитку гнійно-запальних про-цесів та вогнищ некрозу, інколи повне випадіння піхви супроводжується вивертанням сечового міхура, при цьому з вульви виступають два кулястих випинання: верхнє – піхва, нижнє – сечовий міхур, на поверхні якого помітні отвори сечопроводів.
Патологія вагітності
У свиней вивернута слизова оболонка має не-
рівну поверхню. У важких 2 1 2 1 2випадках виступає назовні 1
піхвова частина шийки мат-ки, яку видно в середині ви-
3 I 3 II 3 III
вернутих тканин у вигляді вузлика. При повному ви-падінні піхви може випада-ти і пряма кишка.
Піхву, що випала назо-
Рис. 71. Схематичне зображення випадіння піхви:
І – нормальний стан, ІІ – випинання дорзальної стінки піхви, ІІІ – випа-дання піхви: 1 – статева щілина, 2 – порожнина піхви, 3 – сечовий міхур;
пунктиром позначено слизову оболонку.
вні, можна спостерігати як під час лежання, так і під час стояння тварини. Загальний стан тварини не порушується. Коли ж на слизову оболонку попадає кал і сеча, у тва-рини виникає подразнення. Вцей час вона виявляє біль, вигинаючи спину і підтягую-чи живіт. При надмірних потугах може випасти сечовий міхур.
Коли захворювання триває довго, розвивається запалення вивернутої слизової оболонки піхви. Від довгого перебування зовні вона підсихає, тріскається, може трав-муватися тваринами, що стоять поруч чи будь-якими предметами.
Прогноз. Якщо у корів, кіз і овець загальний стан буває задовільним, то лікування завжди дає ефект. А у тих тварин, що мало ходять, а більше лежать і у яких випадіння піхви наступило задовго до родів, прогноз обережний, бо у них можуть виникнути ускладнення (змертвіння слизової оболонки, уремія, запалення очеревини).
У свиней при випадінні тільки піхви прогноз сприятливий. Якщо незадовго перед родами випадіння піхви ускладнилося ще й випадінням прямої кишки, тоді прогноз обережний.
У сук і кішок прогноз сприятливий.
Лікування. В першу чергу слід відрегулювати годівлю, зменьшити кількість об’є-мистих кормів. При частковому випадінні піхви корову ставлять на щит із дошок, який кладуть на підлогу так, щоб задня части-
на тіла стала вищою від передньої на 15– 20 см. Це послаблює внутрішньочерев-ний тиск на тазові органи. Пряму кишку слід періодично очищати від калу.
При повному випадінні необхідно вправити випинання і зафіксувати так, щоб не допустити повторного випадін-ня. Перед вправленням рекомендується
перевірити ступінь наповнення сечово- А Б го міхура. Якщо він дуже повний, треба
звільнити його від сечі через катетер. До вправлення піхви приступають, коли
Рис. 72. Випадіння піхви у корови
А – неповне; Б – повне.
291
Розділ 9
тварина стоїть з піднятим тазом. Наводять туалет випнутих тка-нин – очищають механічно і об-ливають слабкими холодними
а б
дезінфікуючими розчинами (пер-манганат калію 1: 500, 0,5 %-им розчином таніну, 2 %-ним розчи-ном галуну), обсушують чистим рушником чи марлею, загортають мокрою серветкою чи рушником, змоченими одним із вказаних де-
Рис. 73. Фіксація вульви при випадінні піхви:
а – мотузяною петлею; б – металевою петлею.
зінфекторів і поступово руками вправляють у таз в напрямі вгору і вперед. Якщо натужування тва-
рини перешкоджає вправленню, то слід зробити парасакральну або сакральну епідуральну блокаду. У корови, щоб вона не вигиналася, треба відтягувати складку шкіри на спині.
Іноді піхву легко можна вправити під час руху тварини. Якщо вказаним методом вправити піхву не вдалось, і тварина не перестає натужуватися, їй роблять сакрально-епідуральну або парасакральну блокаду.
Після вправлення треба ввести руку в піхву, щоб вирівняти її складки. Щоб змен-шити подразнення і скорочення тканини, корисно промивати піхву 1 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.
Щоб запобігти повторному випадінню піхви, треба поставити тварину в стійло, де підлога має нахил наперед і обмежити можливість зміни положення тварини.
Крім того, накладають на піхву фіксаційну петлю, яку притягують до попруги або шлеї. Таку фіксацію застосовують тільки в тих випадках, коли випадіння піхви стало-ся в самому кінці вагітності (рис. 73).
Якщо піхва випадає задовго до родів, тоді на вульву накладають шви. Для цього поле операції дезінфікують і накладають три шви: один ближче до дорзального кута статевої щілини, другий в середині і третій нижче, але з таким розрахунком, щоб у тварини нормально відбувалося виділення сечі. Шви не повинні бути натягнуті, але закладені глибоко в тканину, щоб запобігти розривам. У випадках звичного повного випадіння піхви доцільно проводити її підшивання. Краще в такому випадку наклада-ти шов за Я. Злонкевичем – проводять нитку в глибші тканини соромітних губ вздовж статевої щілини і її кінці зв’язують у нижньому куті статевої щілини.
9.7. Позаматкова вагітність (graviditas extrauterina)
Як вказано вище, запліднення відбувається у верхній третині яйцепроводу. Зиго-та, що утворилася при цьому, рухається по яйцепроводу в напрямку матки, де відбу-вається її подальший розвиток.
Патологія вагітності
Дуже рідко запліднення і розвиток зиготи може статися в розірваному фолікулі або на каймі яйцепроводу. Іноді зигота затримується в яйцепроводі і, не дійшовши до порожнини матки, продовжує розвиватися тут. Можуть бути й такі випадки, коли ран-ній зародок випадає з яєчника або з кайми яйцепроводу в черевну порожнину, де і роз-вивається. Такі відхилення у розвитку зародка називають позаматковою вагітністю.
Позаматкова вагітність спостерігається дуже рідко, але буває частіше у багато-плідних, ніж у одноплідних тварин.
Причини. Теоретично можна уявити, що зародок прикріпився і став розвиватися у яйцепроводі внаслідок його недостатньої скоротливої функції. Крім того, перешко-дою до просування зародка в порожнину матки можуть бути стенози, перегини і за-палення яйцепроводів.
Щодо причини яєчникової вагітності, то вона може виникнути коли спермії попа-дають у граафів міхурець, який щойно розірвався, а яйцеклітина чомусь затрималася в ньому.
Перебіг. Затримання зародка у яйцепроводі (трубна вагітність) завершується роз-ривом яйцепроводу, бо його стінки не настільки еластичні, щоб протистояти тискові ростучого зародка. Розрив яйцепроводу супроводжується великою кровотечею в че-ревну порожнину, що часто може спричинити смерть тварини. Якщо ж смертельної кровотечі і не наступило, то через розрив яйцепроводу зародок попадає у черевну порожнину (вторинна черевна вагітність), де умови для його розвитку мало придатні. Необхідні йому поживні речовини зародок дістає завдяки контакту з очеревиною.
У рідких випадках зародок, потрапивши зразу в черевну порожнину, починає там розвиватися (справжня черевна вагітність), прикріпившись до очеревини або брижі кишечника.
При позаматковій вагітності ембріон у більшості випадків гине, далеко не дій-шовши свого зрілого стану. Після загибелі він розсмоктується або муміфікується та інкапсулюється сполучнотканинною оболонкою, що виглядає, як пухлина.
Діагноз. Зажиттєва діагностика позаматкової вагітності дуже утруднена. Єдиною ознакою її є поява потуг при відсутності плода у матці. Треба відзначити, що з появою потуг шийка матки відкривається.
Трубну вагітність у великих тварин можна визначити тільки ректальним дослі-дженням. При цьому виявляється ампулоподібне розширення яйцепроводу.
Лікування. Видалити ембріон можна тільки хірургічним способом.
9.8. Додаткова вагітність (superfetatio)
Це запліднення і розвиток нової вагітності у вже вагітної тварини. Причини даної патології остаточно не з’ясовані. По-перше, це можливо лише на початку вагітності, коли один ріг матки ще вільний від ембріона (ембріонів) та плодових оболонок. Вва-жають, що в основі патології лежать розлади гормональної регуляції статевої функції, наприклад, весною при високому вмісті у зелених кормах фітоестрогенів, під впли-
Розділ 9
вом яких виникає статевий цикл, розкривається шийка матки і при осіменінні відбу-вається запліднення.
Така вагітність може завершуватися загибеллю одного з ембріонів (плодів) – пер-шого чи другого і розвитком другого, або ж виношуванням і народженням нормально розвиненого першого плода і недоноска чи, нарешті, виношуванням і своєчасним на-родженням першого, а тоді доношуванням і своєчасним народженням другого плода.
9.9. Несправжня вагітність (graviditas spuria)
Під несправжньою вагітністю розуміють настання секреції молока у статеводозрі-лих невагітних самиць. Таке явище спостерігають у тих випадках, коли у самиці лак-тація з’являється після тічки через той строк, який відповідає тривалості вагітності для даного виду тварин.
У сук несправжня вагітність спостерігається доволі часто і проходить дуже вираз-но. Через 2 місяці після кожної тічки (без запліднення) майже у всіх сук трохи збіль-шуються молочні залози, причому досить часто настає секреція молока. Молоко нічим не відрізняється від того, яке виділяється після родів. Таких сук можна використати як годівниць, бо підкладання їм цуценят викликає лактацію на час, потрібний для їх вирощування (5–6 тижнів). В противному разі виділення молока припиняється через 2 тижні. Іноді велике напруження молочної залози примушує суку ссати своє молоко. В таких випадках секреція молока посилюється і період лактації збільшується.
Цікаво відзначити, що під час несправжньої вагітності змінюється поведінка суки. Вона старається лишатися на самоті, часто лягає і приймає позу, як під час годування цуценят. У деяких тварин спостерігають відсутність апетиту,неспокій: вони щось шу-кають навколо себе. Іноді спостерігають у сук гру ніби в ляльки, тобто вони приносять на певне місце іграшки (ляльки, м’ячі та ін.) і кладуть їх поруч з собою, як цуценят.
Аборт
Аборт (Abortus, від латинського abortoi – народжувати передчасно) – переривання вагітності з наступним розсмоктуванням зародка (прихований аборт), зігнанням з мат-ки мертвого (викидня) чи недоношеного плода (недоноска), або ж затриманням у мат-ці мертвого плода з наступною його муміфікацією, мацерацією чи путрифікацією.
Аборти завдають тваринництву значних економічних збитків внаслідок недо-отримання приплоду і молока, а також затрат на лікування тварин з післяабортними ускладненнями. Відомі випадки, коли аборти ускладнювалися хворобами статевих органів, що обумовлювали тривалу чи постійну неплідність, а іноді й смерть самки. Особливо важко переносять аборти кобили. Небезпечні інфекційні аборти, оскільки хвороба може розповсюджуватися на інших тварин.
Причин абортів багато, проте Д. Хеммонд згрупував їх у три групи: 1) генетично обумовлена неповноцінність зародка;
Патологія вагітності
2) аномалії, що викликаються хімічними речовинами, які поступають в матери-нський організм;
3) шкідлива дія чи неповноцінність материнського секрету до імплантації зародка. А. П. Студєнцов розділив аборти за етіологією на три групи: незаразні, інфекційні
та інвазійні. В кожному з цих видів автор виділив ідіопатичні аборти (idios – само-стійний) – обумовлені патологічними змінами плода, пуповини та навколоплодових оболонок, і симптоматичні аборти, які є ознакою захворювання матері чи погрішнос-тей у її утриманні.
Таблиця 20 Класифікація абортів за етіологією
| Ідіопатичні | Симптоматичні | |
| Незаразні аборти | Аномалії та патології плода і плодових оболонок | Захворювання статевих та ін-ших органів матері аліментарні травматичні, звичний аборт |
| Інфекційні аборти | Бруцельоз, сальмонельоз, лістеріоз, кампіло-бактеріоз, інфекційний ринотрахеїт | Інфекційна анемія коней, туберкульоз, та ін. |
| Інвазійні аборти | Трихомоноз Хламідоз | Гемоспоридіози та ін. |
В основі патогенезу аборту лежать порушення нормальних взаємовідносин між організмом матері та плода, як наслідок ненормального стану плода та його оболо-нок, патології статевого апарату. Згадані фактори є стресовими; порушуючи меха-нізми внутрішньоутробної адаптації зародка чи плода, вони викликають виснаження нервових та гормональних механізмів, зниження секреції гонадотропінів та гормо-нальної функції яєчника, підвищення концентрації адреналіну та дезоксикортикосте-роїдів, які послаблюють, нейтралізують чи, навпаки, підсилюють дію окситоцину та естрогенів плаценти і, як результат, вагітність переривається, плід виганяється або ж затримується мертвим на певний час у матці.
За часом виникнення аборти бувають ранніми і пізніми, а за проявами у багато-плідних тварин повними і неповними.
Материнський організм реагує на переривання вагітності по-різному, залежно від строку вагітності. Так, якщо зародок гине на ранніх стадіях розвитку, до трьох міся-ців, то його смерть залишається прихованою непоміченою і він розсмоктується (ре-зорбується). Якщо ж вагітність переривається на стадії плода, то він або виганяється, або ж затримується в матці і піддається таким змінам, як муміфікація, мацерація чи путрифікація.
Розділ 9
Ранні або приховані аборти
Ранні аборти розповсюджені досить широко, лише недосконалі на сьогодні мето-ди діагностики не дозволяють їх діагностувати. Оскільки це переривання вагітності найчастіше буває на ембріональній стадії, то його ще називають ембріональною (або ранньою ембріональною) смертністю. Вважають, що низьку запліднюваність корів від першого осіменіння в 15–30 і навіть 40 % випадків можна пояснити ранньою емб-ріональною смертністю. У овець цей показник сягає – 20 %, у кобил значно більше (тривалий період плацентації).
Касіда, досліджуючи корів, що приходили повторно в охоту після осіменіння, ви-являв через декілька днів після овуляції 66 % запліднених яйцеклітин, а через 34 дні – лише 23 % живих зародків.
Т. Едей (1969) так класифікує приховані аборти:
Пренатальна смертність – загибель ембріонів чи плодів на будь-який стадії їх розвитку.
Ембріональна смертність – загибель зигот чи ембріонів з незавершеною імплан-тацією з наступною їх дегенерацією та розсмоктуванням.
Плодова смертність – загибель плодів, що наступає між завершенням імпланта-ції та родами.
П. А. Волосков і Н. Н. Михайлов (1968) об’єднують всі види абортів поняттям ембріопатія (правда, вони сюди також зараховують випадки мертвонароджень, гене-тичних вироджень, народження неповноцінного приплоду, що гине в перші години та дні життя).
Зародок, що гине на ранніх стадіях розвитку звичайно розсмоктується, без зо-внішніх клінічних ознак. Якщо ембріональна смертність наступає на фоні циклічного (малоактивного) жовтого тіла, то на 15–16-й день воно починає розсмоктуватися і така корова може приходити в чергову охоту в нормальні строки, і смертність зали-шається непоміченою.
Якщо ж зародок гине після 16–20-го дня вагітності, то поява чергового статевого збудження затримується. Таку ембріональну смертність можна діагностувати за видо-вженим інтервалом між суміжними охотами.
Можна встановити ембріональну смертність і прямими методами, підраховуючи (при лапаротомії) кількість зигот, зародків чи народжених плодів і порівнюючи їх з кількістю жовтих тіл в яєчнику.
Найбільш відомі причини ембріональної смертності такі:
генетична та імуногенетична несумісність плідника та самки в такому ступені, яка допускає запліднення, але розвиток ембріона переривається на тій чи іншій стадії.
Необхідно мати на увазі, що міжнародна таблиця летальних генів включає декількох десятків їх. Тут і гени резорбції плода, муміфікації, різноманітних вироджень і т. п.
Під час запліднення, як відомо, в результаті злиття яйця і спермія відбувається об’єднання двох генотипів. При несприятливій комбінації батьківської і материнської
Патологія вагітності
спадковості зародок може виявитися гомозиготним по якому небудь летальному гену і загинути на ранніх стадіях розвитку.
Про значний процент абортів і мертвонароджень, народження вироджених і не-дорозвинених, а також нежиттєздатних телят серед нащадків окремих плідників та матерів бестужівської породи повідомляв ще у 1930 році професор К. М. Лютиков. Проведений ним генетичний аналіз дозволив зробити висновок, що бестужівська по-рода успадкувала летальні гени від завезених з-за кордону поліпшувачів інших порід, зокрема голландської.
Прикладом несумісності, яка проявляється на пізніших стадіях вагітності у жі-нок, є несумісність за резус-фактором. На сьогодні відомо, що 85 % особин є по-зитивними, а 15 % негативними по резус-фактору крові. Якщо, наприклад, у вагітної резус-негативної самки плід виявляється резус-позитивним (успадкував від батька), тойого еритроцити, проникаючи через плаценту в материнський організм, викличуть утворення проти себе антитіл. Останні, нагромадившись в достатній кількості, про-никають через плаценту в кров плода і руйнують його еритроцити. Внаслідок цього плід або гине в утробі матері, або ж родиться з важкими ознаками ураження крові.
Аналогічна несумісність може спостерігатися у тварин, проте 5–6 шарова їх пла-цента непроникна для антитіл матері. Тому вони нагромаджуються в молозиві, згодо-вування якого новонародженим може закінчитися летально.
Причиною ембріональної смертності може бути й імуногенетична несумісність матері і плода.
Під час запліднення спермій та яйцеклітина вносять у зиготу свої спецефічні ан-тигени. В зародку, що розвивається, міститься три групи антигенів: а) видоспецифіч-ні – є на всіх стадіях розвитку ембріона; б) органоспецифічні – виникають на стадії утворення даного органа; в) стадіоспецифічні – властиві лише певним стадіям ембріо-генезу (І. І. Соколовська; В. А. Яблонський).
Антигени навколоплодових вод захищають плід від антитіл матері, тут вони й зв’язуються. Внаслідок цього, між плодом і матір’ю виникає стан імунологічної толе-рантності, який гарантує його існування.
Якщо ж біологічні та імунні протиріччя між ембріоном та материнським організ-мом виявляються значними – нормальний перебіг ембріогенезу буде порушено.
Невідповідність віку гамет, як наслідок а) надто раннього осіменіння, тобто ста-ріння сперміїв до запліднення; б) запізнілого осіменіння, тобто старіння яйцеклітини. Як відомо, запліднення може бути успішним у великої рогатої худоби протягом 6–12 годин після овуляції, овець – 4–6 годин, свиней 10–12 годин і кобил – до 24 го-дини. Чим більше пройшло часу від овуляції до осіменіння, тим нижчим буде про-цент запліднюваності, тим менше число зародків імплантується, тим більшим буде процент ембріональної смертності у багатоплідних тварин, тим нижчим буде процент нормальних вагітностей. Таку ембріональну смертність О. В. Квасницький пояснює біологічною неповноцінністю та нерівноцінністю яєць та сперміїв. Старіння яйцеклі-тин може привести не тільки до вищезгаданих наслідків, а й до поліспермії – (проник-
Розділ 9
нення в цитоплазму яйця декількох сперміїв під час запліднення) та дигинії – (пригні-чення виділення другого полярноготільця, внаслідок чогоодин чоловічий пронуклеус зливається з двома жіночими). Подібне явище зустрічається в 70 % кролячих яйцеклі-тин при заплідненні їх уже через 9 годин після виходу з фолікулів, у 22 % яйцеклітин свині при осіменінні через 36 годин від початку охоти і дуже рідко – у овець та корів. Порушення нормального середовища матки в період перетворення морули в блас-тоцисту внаслідок: а) нервово-гуморальних розладів, особливо синтезу прогестеро-ну та лютеотропного гормону; б) обсіменіння матки мікроорганізмами; в) інших, ще
нез’ясованих причин.
Розвиток зиготи в значній мірі залежить від збалансованості гормонального фону матері. Для підготовки ендометрію до прикріплення зародка потрібен перш за все прогестерон.
У багатьох випадках, внаслідок недостатньої активності жовтого тіла на слизовій оболонці матки, з одного боку, створюються сприятливі умови для імплантації зарод-ка, а з другого – в яєчнику починають дозрівати нові фолікули і наступає так званий гормональний аборт.
Зараз вважають, що активність ще повністю несформованого жовтого тіла вагіт-ності може знизитись при надмірному виділенні окситоцину, наприклад, при перед-часному роздоюванні корів чи тривалому ссанні.
У процесі розвитку зародка змінюється і його чутливість до навколишніх факто-рів: нешкідливі на одному етапі фактори можуть бути згубними на іншому. Ці періоди розвитку зародка називають критичними періодами. Залежно від сили і тривалості дії цих факторів зародок або гине, або його розвиток порушується.
Першим критичним періодом є денудація бластоцисти або звільнення її від прозо-рої оболонки, яка буває у корів на 8–14-ту добу, свиней – 6-ту добу, овець – 8-му добу.
Другим критичним періодом є процес імплантації зародка, що відбувається на 9–14–24-ту добу.
Третій критичний період ембріогенезу припадає на час формування плаценти (плацентація). Порушенню плацентації можуть сприяти нестача вітамінів (особливо вітаміну А), генетична несумісність матері і плода, порушення гормональної рівнова-ги в організмі матері, проникнення у статеві шляхи самки патогенних мікробів і т. п.
Після плацентації зародка в центральній нервовій системі формується домінанта вагітності, що забезпечує її нормальний перебіг.
Неповноцінна годівля тварин (нестача в раціоні окремих елементів живлення, не-правильне їх співвідношення або ж надлишок окремих з них, згодовування недобро-якісних кормів і т. п.) є однією чи не з головних причин ембріональної смертності.
Як вже зазначалося, приховані аборти відбуваються без характерних клінічних ознак.
Аборт із зігнанням недоноска. Цей аборт нагадує роди, у тварин з’являються окремі або ж весь комплекс передвісників родів, чому його ще називають передчас-ними родами.
Патологія вагітності
Недоношений плід може залишатися живим, якщо все тіло його вкрите шерстю і є рефлекс ссання, і при умові, що у нього не наступило глибоких змін.
Тварин, які абортували, необхідно ізолювати, організувати за ними спостережен-ня та призначити лікування; для них створюють такі ж умови догляду та годівлі, як для породіль.
Недоноска слід висушити, помістити в тепле приміщення (20–30°), або вкрити теплою ковдрою, обкласти грілками і часто поїти теплим материнським, а у випадку його відсутності – штучним молозивом.
У свинарстві, звірівництві, вівчарстві в зв’язку з відсутністю молозива у самки, яка абортувала, підсаджують недоносків до самок-годувальниць.
Аборт із зігнанням мертвого плода (викидня). Це найчастіший вислід аборту. Якщо аборт наступає на стадії плода, то він перетворюється у стороннє тіло, що ви-кликає реакцію материнського організму у вигляді перейм. Швидкість зігнання плода залежить від реактивності матки та її стерильності.
Ознаками смерті плода є: 1) відсутність його рухів; 2) набухання молочних залоз та поява в них молозива; 3) зниження надою в дійних корів та зміна якості молока (при кип’ятінні – зсідається, набуває рис молозива).
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 52; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!