Переказ літературних творів. Вимоги до їх підбору. Особливості навчання дітей переказу в різних вікових групах. Прийоми навчання.
Переказ – це зв’язне виразне відтворення прослуханого художнього твору; свідоме відтворення літературного тексту в усному мовленні. Це — складна діяльність, в якій задіяно пам’ять, уяву, мислення дитини. Для виконання завдання з переказу, дитина має навчитись уважно слухати літературний текст, розуміти основний його зміст, запам’ятовувати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського передавання змісту, свідомо, зв’язно та виразно відтворювати текст під час переказу. Великого значення переказу надавали К. Ушинський і Л. Толстой, які вбачали в ньому обов’язкову умову, важливий етап опанування мовленнєвої діяльності, обов’язковий ступінь літературного учнівства. Такої самої думки дотримуються й сучасні українські науковці І. Волощук, О. Коненко, М. Стельмахович, які наголошують, що правильно організовані спостереження над зразками мовлення спонукають дитину до власної творчості. Ознайомлення з кращими зразками художнього мовлення має велике значення для розвитку в дитини вміння будувати власне висловлювання. Завдання педагога — підвести дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності. Під час навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення. Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з яких є добір літературних текстів, які дитина здатна самостійно відтворити. Тексти мають відрізнятися чіткістю композиції, в якій послідовно простежуються основні події, особливого значення набуває динамічність сюжету. Персонажі казок та оповідань з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків мають бути добре знайомі дітям з інших творів. Особливе значення для успішного переказу твору має мова, яка повинна бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів, не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів.
|
|
|
У молодшій групі вихователь і діти на початку заняття-бесіди пригадують основні події, головних героїв добре знайомої казки, яку вони неодноразово слухали на заняттях або бачили виставу за її мотивами. Допоміжним матеріалом слугують ілюстрації, фігурки настільного театру і обов’язково запитання. Вони мають бути побудовані так, щоб допомогти дитині відтворити центральну сюжетну лінію, послідовність подій, окремі фрагменти тексту (пісеньки, діалоги, описові моменти тощо). Отже, потрібно ставити конкретні запитання, використовуючи спонукальні слова: «Розкажіть…», «Пригадайте, якими словами…».
|
|
|
У середній групі на занятті з переказу у вступній частині вихователь повідомляє про мету заняття, а також допомагає дітям пригадати твір. (Зміст тексту краще оновити в пам’яті дітей напередодні заняття). Бесіду за змістом проводять із використанням наочного матеріалу. Вимоги до запитань залишаються такими самими, як і в молодшій групі, ускладнюються тільки художні тексти. Педагог включає в бесіду запитання щодо характеру, настрою, стану персонажів, націлює дитину на вибір засобів виразного промовляння фраз: «Як потрібно сказати, щоб усі зрозуміли, що зайчик переляканий?» Якщо впродовж бесіди вихователь виявляє, що усвідомлення та відтворення окремих висловів із тексту викликає в дітей труднощі, він вибірково читає складні епізоди. Обов’язковим моментом є вказівки щодо вимог до переказу, а саме: нічого не забувати та нічого не додавати від себе; переказувати голосно, щоб усім добре було чути; змінювати голос за героєм, щоб було цікаво слухати; довго не думати над кожним реченням, щоб було зрозуміло. Вихователь має повторювати ці вимоги перед кожним наступним переказом, поєднуючи зі схваленням: «Діти, ви звернули увагу, як добре розповідав Сашко. Він нічого не випустив і нічого не додав від себе», чи просто даючи вказівку: «Діти намагайтеся переказувати точно, нічого не забувайте та нічого не додавайте від себе». Дітям середнього дошкільного віку можна запропонувати розгорнутий словесний план (це може бути добірка ілюстрацій до тексту казки чи оповідання, яку діти з вихователем розміщують послідовно, або ж дитячі малюнки). План є перехідним пунктом до самостійного переказування дитиною твору. Вихователь визначає основні напрями та спрямовує дитину, в разі якщо вона неспроможна самостійно переказувати, застосовує підказку, промовляє останню фразу або ставить навідні запитання. Найдоцільнішим для дітей середньої групи є переказ за ролями чи за частинами (командами). Такі перекази спонукають дитину, яка ще не має достатнього досвіду розповіді, до самостійних мовленнєвих дій, привчають уважно слухати висловлювання інших. Починаючи з середньої групи, обов’язковим прийомом навчання є позитивна оцінка та аналіз вихователем дитячих переказів, який здійснюють після кожного висловлювання, щоб запобігти помилкам наступного промовця. У завершальній частині заняття можна запропонувати дітям пограти в казку. Таким чином, переказування може плавно перейти у гру-драматизацію.
|
|
|
У старшому дошкільному віці крім добре знайомих дітям казок та оповідань можна використовувати для переказу незнайомі тексти, які мають відповідати певним вимогам: бути невеликими за обсягом, з простим, легко відтворюваним сюжетом, яскравою, виразною мовою, позбавлені незнайомих та важких для промовляння слів. Текстами для переказу можуть бути, наприклад, казки М. Коцюбинського «Про двох цапків» та «Про двох кізочок», короткі казки та оповідання В. Сухомлинського, К. Ушинського. Структура заняття складається з таких етапів:
|
|
|
• вихователь пропонує дітям послухати оповідання чи казку, націлюючи їх на уважне сприймання тексту та виконання вказівок щодо виділення в ньому специфічних дій, слів, образів тощо, потім виразно читає текст; • бесіда за змістом твору з використанням наочності для усвідомлення дітьми теми, ідеї, головної сюжетної лінії;
• повторне читання твору для кращого запам’ятовування та переказування;
• коротка бесіда з метою привернути увагу дітей до характерів персонажів, засобів інтонаційної виразності, що передають ці образи.
• складання плану переказу разом із дітьми. Вихователь дає вказівки щодо вимог до переказу. Можливе застосування методу моделювання;
• вихователь керує дитячими переказами, оцінює й аналізує їх. Якщо в молодших групах вихователь сам аналізує дитячі перекази, то в старшій групі до аналізу залучаються діти. Вони відзначають пропуски, порівнюють переказ із текстом, враховуючи такі критерії: самостійність, послідовність, повноту, плавність, виразність.
Отже, вихователь сам добирає, якими методичними прийомами відповідно до вікової групи вчити дітей переказувати художні текст.
48. Показ способів зображення на заняттях із зображувальної діяльності, його види та місце в різних вікових групах. Програма дитячого садка встановлює обсяг образотворчих умінь та навичок, яким повинні оволодіти діти в процесі навчання. Оволодіння порівняно невеликим колом умінь дасть можливість дитині зображати найрізноманітніші предмети. Н-д, для того, щоб намалювати будинок, треба знати прийоми зображення прямокутної форми, тобто вміти поєднувати лінії під прямим кутом. Ці ж прийоми будуть потрібні для малювання машини, потяга та будь-якого іншого предмета, що має прямокутні обриси. Показ вихователем способів зображення є наочно дієвим прийомом, який вчить дітей свідомо створювати потрібну форму на основі їх конкретного досвіду. Показ може бути двох видів: показ жестом і показ прийомів зображення. У всіх випадках показ супроводжується словесними поясненнями. Жестом пояснюється розташування предмета на аркуші. Рухи руки або олівця по аркушу паперу буває достатньо, щоб діти навіть 3-4 років зрозуміли завдання зображення. Жестом може бути відновлена в пам’яті дитини основна форма предмета, якщо вона нескладна, або його окремих частин. Ефективним є повторення того руху, яким вихователь супроводжував при сприйнятті своє пояснення. Таке повторення полегшує відтворення утворених у свідомості зв’язків. Н-д, при спостереженні дітей за будівлею будинку педагог жестом показує контури споруджуваних корпусів, підкреслюючи їх спрямованість нагору. Цей же рух він повторює на початку заняття, на якому діти малюють висотний будинок. Жест, що відтворює форму предмета, допомагає пам’яті і дозволяє показати рух руки, що малює при зображенні. Чим менша дитина, тим більше значення в її навчанні має показ руху руки. Дошкільник ще неповністю володіє своїми рухами і тому не знає, який рух буде потрібно для зображення тієї чи іншої форми. Відомий і такий прийом, коли вихователь в молодшій групі робить зображення разом з дитиною, ведучи його руку. Жестом можна описати весь предмет, якщо його форма нескладна (м’яч, яблуко, книга), або деталі форми (розташування гілок у ялини, вигин шиї у птахів). Більш дрібні деталі вихователь демонструє в малюнку або ліпленні. Показ зображення всього предмета дається у тому випадку, якщо ставиться завдання навчити правильно зображати основну форму предмета. Зазвичай цей прийом використовується в молодшій групі. Якщо при зображенні предмета необхідно точно передавати послідовність малювання тієї чи іншої деталі, то також може бути даний цілісний показ всього предмета. При такому показу бажано, щоб вихователь залучав дітей до аналізу предмета питанням: «Що тепер треба малювати?». У навчанні дітей старших груп частіше використовується частковий показ – зображення тієї деталі чи окремого предмета, який дошкільнята ще не вміють зображувати. При повторних вправах по закріпленню умінь і потім самостійного їх застосування показ дається лише в індивідуальному порядку дітям, які не засвоїли ту чи іншу навичку. Постійний показ прийомів виконання завдання привчить дітей у всіх випадках чекати вказівок і допомоги вихователя, що веде до пасивності і гальмування розумових процесів. Показ вихователя завжди необхідний при поясненні нових технічних прийомів
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!