ГОЛОВНІ ПРОЦЕДУРИ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ. 4 страница
Номінація кандидатів політичними партіями. Американська термінологія чітко розрізняє номінацію – акт висунення кандидата партією та обрання – тобто вибір, який роблять громадяни між кандидатами, запропонованими різними політичними партіями. Ступінь втручання партій у процес висунення кандидатів різноманітний. І першочерговим тут є питання: що має місце – монополія чи конкуренція? Чи повинен кандидат обов’язково бути представлений партією чи він може вільно, без будь-якого партійного покровительства добиватися схвалення виборців? У деяких країнах партії володіють правом монополії: лише вони можуть висувати кандидатів, минаючи їх ніхто не може повстати перед виборчим корпусом. Але крім абсолютної монополії – відносно рідкісної – існує й відносна монополія: в Сполучених Штатах та деяких інших країнах виборчі закони зобов’язують тих, що висувають свої кандидатури поза партіями, збирати відповідну кількість підписів (наприклад, в штаті Нью-Йорк – 2000). Однак юридична монополія партій є менш важливою, ніж фактична монополія: надання незалежним кандидатам повної свободи – порожня формальність, якщо в звичайних умовах одні лише партійні кандидати мають шанси на успіх. Проте фактична монополія часто не носить такого абсолютного характеру, просто партійні кандидати мають більше шансів, ніж незалежні, але й останні тим не менше повністю їх не позбавлені. Партія інколи виступає посередником, створюючи кандидата ex-nihilo (лат. з нічого): одного висунення від неї достатньо, щоб повстати перед виборчим корпусом і отримати перемогу. Але такий екстремальний випадок є рідкісним: це зустрічається в комуністичних партіях і в деяких країнах з двопартійним режимом чи пропорційною виборчою системою. Звичайно ж стосунки між партіями та кандидатами є складнішими: офіційно другі висуваються першими, але фактично висунення нагадує щось середнє між загальною номінацією та ратифікацією; воно набирає форми складних торгів, де рівність учасників є дуже ілюзорною, оскільки партії не завжди беруть гору. Інколи не стільки партії вибирають кандидата, скільки кандидат – партію. Можна, таким чином, говорити не про одностороннє висування, яке включає в себе відносини субординації, але про рівноправну та двосторонню угоду: суттєва різниця з точки зору можливих наслідків, коли справа стосується залежності депутата від його партії та її втручання в процес відбору депутатів. Ступінь впливу кандидата на висунення кандидатів залежить від багатьох факторів. Звичайно вказують на пряму залежність від юридичних факторів і законів, які можуть закріпити за партіями монополію та надати їм різного характеру переваги. Крім положень про висунення кандидатів партією, суттєва роль належить виборчим законам. Історичні традиції та менталітет нації також, зрозуміло, відіграють тут значну роль. У тих країнах, де збереглася повага до традиційних еліт, престиж імені й без партій забезпечить ефективність кандидатури. Однак всі ці фактории є другорядними порівняно з виборчим режимом і внутрішньою структурою партій. Точно оцінити вплив виборчого режиму досить непросто. Для цього необхідно окремо розглянути кожний елемент виборчої системи, який відіграє у цьому свою роль: розмір округів, спосіб голосування, систему розподілу місць, наявність чи відсутність другого туру. Всі ці фактори інколи можуть протистояти один одному, що послаблює їх сукупну роль. Очевидно, що досить суттєвими є розміри виборчої території. Тут можна вивести майже математичну формулу: вплив партій на висунення кандидатів залежить від величини округів. Чим більшим є округ, тим більшим є вплив партії; чим він менший, тим більш обмеженим є їх втручання. Чим меншим є округ, тим більшою мірою можливе особисте знайомство виборців з кандидатом – тим частіше виборча кампанія набирає характеру боротьби особистостей, і вибір між ними виборець робить на підставі притаманних їм рис, а не через їх політичну приналежність. Коли ж територіальні рамки розширюються, прямий контакт між кандидатами та виборцями послаблюється: другі вже не знають перших особисто. Політична етикетка стає суттєвим елементом голосування, тоді як у малих округах це має другорядне значення. Справа однак не лише у можливості безпосередніх контактів між виборцями та кандидатами: не можна нехтувати й фінансовим фактором. У невеликому окрузі фінансові витрати менші, ніж у великому; висунення кандидатів без підтримки партій є можливим, хоча й доволі складним. У великому окрузі це виключено: оплатити видатки виборчої кампанії можуть лише партії або інші колективні організації, які мають риси партії. Розмір округів, очевидно є важливішим, ніж характер голосування: на муніципальних виборах роль партії не така значна, як на загальнонаціональних. Голосування за партійними списками чи за уніномінальним принципом мають однаковий вплив. Однак голосування за партійними списками в силу свого колективного характеру звичайно зменшує вплив особистостей, зобов’язує до співпраці між сукупністю особистотей, віддаючи перевагу єдності цілей та устремлінь перед особистими якостями кожного – всі ці елементи діють у напрямку зростання впливу партій. Якщо існує процедура блокування партійних списків, роль особистісного фактору збільшується: стає можливим віддати свій голос на користь окремого кандидата, незважаючи на колективний характер голосування. Однак блокування передбачає ініціативу виборця, який повинен внести зміни в надруковані списки, запропоновані йому для голосування: практика ж показує, що сила інерції серйозно заважає змінам такого характеру. При колективному голосуванні індивідуальні кандидатури завжди мають менше шансів на успіх, ніж повні партійні списки. Система пропорційного представництва збільшує вплив партій на висунення кандидатів. Його дещо обмежує блокування та преференційне голосування. Як показує досвід, пропорційна виборча система, приводить фактично до монополії партій. Мажоритарне голосування може також мати подібні наслідки якщо воно відбувається в один тур і поєднується з дуалізмом партій: феномен поляризації працює проти індивідуальної кандидатури і веде до партійної монополії. В кінцевому рахунку одна лише мажоритарна система у два тури, у тому випадку, коли вона поєднується з невеликими округами, дає відносну свободу висунення кандидатів. Однак за всіх обставин партійні кандидати мають значні переваги над всіма іншими. Разом з тим внутрішня структура партій може досить глибоко змінити цей стан речей. Кадрові партії, які постійно відчувають фінансові труднощі, завжди позитивно наставлені до кандидатів, що можуть самостійно покрити виборчі витрати. Масові партії звичайно відрізняються меншою схильністю до цієї “капіталістичної” форми підбору кандидатів. До того ж статути цих партій нерідко містять норми, які заважають незалежному кандидату в останній момент отримати сприяння партії: лише члени партії, які мають відповідний стаж, можуть бути висунені нею кандидатами в депутати. Такий порядок веде до старіння кадрів, але підтримує домінування партій. Разом з тим свобода кандидатур точно так само залежить і від ступеню централізації партії. У децентралізованих партіях кандидати підбираються на локальному рівні, комітетами, які спокійно ставляться до висунення місцевих діячів; у централізованих партіях, де кандидатури погоджуються національним керівництвом, досягнути такої прихильності значно складніше.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Попередні вибори (праймеріз) . У США застосовується особлива процедура визначення офіційного кандидатів від політичної партії на президентских виборах, яка отримала назву попередні вибори (праймеріз). Сформувалась вона на початку ХХ ст. щоб зламати вплив керівництва партій на відбір кандидатів. Вони офіційно організуються публічною владою за державний кошт і звичайно проводяться в таких же пунктах голосування, але все відбувається всередині кожної з партій. Загалом під загальною назвою праймеріз розуміють досить різноманітні техніки голосування. На початку року президентських виборів партійні організації у кожному штаті приступають до обрання делегатів на свої з’їзди. Вибори делегатів проводяться двома шляхами: у 26 штатах діє праймеріз, під час якого виборці затверджують єдиного кандидата в президенти, висунутого партійними організаціями штату від даної політичної партії. Другий – за допомогою “кокусів” – передвиборчих мітингів прихильників партії, на які вони збираються для обрання делегатів на національний з’їзд партії. В залежності від штату розрізняють закриті та відкриті праймеріз. У закритих право участі мають лише члени та симпатизанти партії, у відкритих – усі бажаючі виборці. У багатьох штатах законодавчі органи доручають партійним органам самостійно регламентувати проведення праймеріз, способи голосування (таємні вибори, індивідуальні вибори та виборчі списки), вимоги, які висувають до їх учасників, наприклад, обов’язок заявити про свою партійну лояльність, тобто голосувати тільки за кандидатів даної партії, підтвердити, що на попередніх виборах учасники праймеріз голосував за ту саму партію; заборона протягом певного часу (до 12 місяців) до проведення праймеріз належати до іншої партії чи брати участь у праймеріз. Системи і процедури вибору делегатів на конвенції не є однаковими у різних штатах. Практикується лише в США.
Номінаційні зїзди партій. З’їзди, що проводяться Республіканською та Демократичною партією США з метою визначення партійного кандидата на посаду президента держави. Номінаційні з’їзди – одна з головних прикмет політичного життя США. Вони проводяться влітку напередодні кожних президентських виборів, тобто в роки, що діляться на чотири. Кожен штат має кількість голосів, більш-менш пропорційну кількості голосів у Колегії виборщиків. Нещодавно на номінаційних з’їздах почали ухвалювати наперед визначені резолюції, бо якийсь один кандидат завжди збирав зобов’язання віддати свій голос від більшої частини делегатів ще до з’їзду. Хай там як, це явище недавнє. З’їзд Демократичної партії 1880 р. провів тридцять шість голосувань, перш ніж вибрати Джеймса А. Гарфілда. Партійні організації окремих штатів можуть давати обіцянки підтримувати своїх “улюблених синів”, від яких не сподіваються, що вони виграють, але які можуть використати віддані за них голоси як переговорний інструмент.
3.6. Р еєстрація кандидатів . Визначена в часі процедура перевірки уповноваженими на те органами – виборчими комісіями – відповідності фактичного порядку висування кандидатів у депутати порядку, який встановлений законом; сукупність дій відповідних виборчих комісій щодо офіційного посвідчення юридичного права суб’єктів виборчого процесу реалізувати своє пасивне виборче право в ході голосування виборців та встановлення результатів виборів.У більшості країн Центральної та Східної Європи процес висунення кандидатів, подання заяв та документів і початок реєстрації визначаються окремими часовими рамками. Існує поширена практика чіткого визначення дати звернення із заявами і кінцевий термін для реєстрації на участь у виборах. У Болгарії заява партії про участь у виборах до парламенту має бути подана не пізніше як за 46 днів до дня виборів, виборчі квитки реєструються не пізніше як за 30 днів до початку виборів. У Латвії списки для виборів до Сейму подаються за 80 днів до дня виборів, подача закінчується за 60 днів, офіційної дати закінчення реєстрації немає, однак за 20 днів до виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) має оприлюднити результати; у Литві термін подачі заяви на реєстрацію для участі у виборах до парламенту розпочинається за 65 днів і закінчується за 31 день до виборів, рішення про реєстрацію виноситься не пізніше ніж за 31 день до виборів. У Молдові процес висування кандидатів на парламентські вибори розпочинається відразу після оголошення виборів і закінчується за 40 днів до дня проведення виборів, реєстрація закінчується не пізніше ніж за 30 днів до виборів. У Словаччині список кандидатів має бути представлений не пізніше ніж за 65 днів до виборів, ЦВК реєструє списки кандидатів не пізніше ніж за 45 днів. Інколи подання заявки та подання списків кандидатів розводиться в часі – наприклад, у Боснії та Герцоговині політична партія має подати заяву з проханням про сертифікацію не пізніше ніж за 140 днів до дня виборів, виборчий блок – за 110 днів. Остаточні списки до виборчої комісії необхідно подавати за 85 днів до виборів. Однак у більшості країн чіткого відділення в часі подачі заяви і окремо списків виборців немає. Існує практика зазначення лише кінцевого терміну реєстрації (Албанія – реєстрація політичних партій для виборів до Асамблеї має відбуватися не пізніше як за 45 днів до виборів; Болгарія – реєстрація на виборах президента відбувається не пізніше як за 35 днів до початку виборів; Румунія – реєстрація кандидатів здійснюється окружною виборчою комісією не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення виборів. У законодавстві у більшості випадків не передбачено часу для виборчої комісії на перевірку правильності поданих документів, вона має відразу або прийняти документи, або повідомити про помилки й неточності. Така практика закріплена в законодавстві Македонії, Польщі та інших країнах. В Україні термін на перегляд документів (у тому числі на невідповідність їх оформлення) складає п’ять днів. Після цього комісія зобов’язана або прийняти рішення про реєстрацію, або відмовити кандидатові чи партії в реєстрації. Якщо підрахувати “середній” термін, який дається центральним виборчим комісіям країн Центральної та Східної Європи на реєстрацію кандидатів чи партій то він коливається від кількох днів до місяця, однак найчастіше дається термін від 15 до 20 днів. Порядок реєстрації кандидатів у депутати визначається ст. 58 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Реєстрація кандидатів у депутати остаточно визначає коло суб’єктів виборчого процесу. Лише після реєстрації вони мають можливість повною мірою розгорнути свою передвиборну діяльність, використовувати ті засоби, які надані їм законом (вести передвиборну агітацію). Реєстрація кандидатів у депутати можлива лише за умови надання Центральною виборчою комісією (ЦВК) переліку правильно оформлених документів, визначених законом: заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, підписаної керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріпленої печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку); копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу; витягу з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партій про утворення виборчого блоку, засвідченого підписами керівників партій, що входять до блоку, та скріпленого печатками цих партій; угоди про утворення виборчого блоку (у разі висунення кандидатів у депутати блоком); витягу протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (міжпартійного з’їзду) про висунення кандидатів у депутати від партії (блоку); виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) за формою, затвердженою ЦВК; заяв осіб включених до виборчого списку партії (блоку), про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку) із зобов’язанням припинити в разі обрання депутатом діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв’язку з участю у виборах, а також із зобов’язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні їм підприємства, а також корпоративні права; автобіографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості; передвиборної програми партії (блоку), викладеної державною мовою, обсягом до семи тисяч восьмисот друкованих знаків; декларації про майно та доходи; документа про внесення грошової застави; фотографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку). Важливим аспектом процесу реєстрації кандидатів є визначення початку та закінчення подання відповідних документів до ЦВК. Відповідно до закону подання документів, є строк від початку висування кандидатів у депутати – за 85 днів до до дня виборів і до закінчення подання документів до ЦВК. Загалом цей строк складає 25 днів. Як видно, у термінах реєстрації український досвід цілком збігається з досвідом країн Центральної та Східної Європи. Незважаючи на досить значну територію і порівняно велику кількість населення, українським комісіям для реєстрації учасників виборів виділяється час, аналогічний західному. Як окрему вимогу, що має убезпечити партії та блоки від необґрунтованої відмови в реєстрації з підстав неотримання повного переліку документів, необхідних для реєстрації, закон містить положення, за яким представнику партії (блоку) видається довідка про дату і час прийняття документів. Така довідка має обов’язково передбачати вичерпний перелік усіх прийнятих від партії (блоку) документів. Певні особливості щодо реєстрації кандидатів у депутати виникають в разі ненадання чи відкликання кандидатом у депутати згоди балотуватися кандидатом у депутати. У цих випадках застосовується вилучення кандидата у депутати з виборчого списку відповідної партії чи блоку. Відкликання кандидатом у депутати заяви про згоду балотуватися кандидатом у депутати можливе у будь-який час до дня реєстрації відповідного виборчого списку ЦВК. Момент отримання такої заяви ЦВК є моментом, з якого відповідна особа вважається вилученою з виборчого списку партії (блоку). ЦВК у триденний термін інформує партію (блок) про надходження такої заяви. Повторна заява кандидата у народні депутати про згоду балотуватися не приймається. Закон надає ЦВК 5-денний строк з моменту прийняття заяви про реєстрацію кандидатів та інших необхідних документів для ухвалення рішення про реєстрацію партії (блоку) або відмову в реєстрації. У триденний строк ЦВК, прийнявши рішення про реєстрацію, зобов’язана надати відповідним суб’єктам копії такого рішення, а також видати посвідчення кандидатів у депутати представникові партії (блоку). Виборчі списки оприлюднюються в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. Закон встановлює загальний порядок, за якого черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначена партією (блоком), не змінюється після реєстрації кандидатів у депутати. У разі прийняття рішення про відмову в реєстрації виборчого списку партії (блоку) ЦВК, не пізніше наступного дня після його прийняття, видає представнику партії його копію із вказанням вичерпних підстав такої відмови. Закон не виключає можливості повторного подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати якщо таке рішення прийнято з підстав невідповідного оформлення поданих партією (блоком) документів. Така заява з виправленими відповідно до вимог закону документами повинна бути подана до ЦВК не пізніше ніж за 55 днів до виборів. Остаточне рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), ЦВК приймає не пізніше ніж за 53 дні до дня виборів. Стаття 62. закону передбачає можливість відмови в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати у разі: порушення законів України при утворенні виборчого блоку та висуненні кандидатів у депутати; відсутності або неналежного оформлення передбачених законом документів; звернення кандидата у депутати із письмовою заявою про відмову від балотування, звернення партії (блоку) не пізніше як за 15 днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації кандидата відповідно до рішення, прийнятого на підставі статуту партії (угоди про утворення блоку), припинення громадянства України кандидата у депутати, вибуття кандидата у депутати за межі України для постійного проживання, визнання кандидата у депутати недієздатним чи набрання щодо нього законної сили обвинувального вироку суду за вчинення умисного злочину, включення кандидата у депутати більше ніж до одного виборчого списку партії (блоку) при наявності заяви про згоду балотуватися, виявлення ЦВК суттєвої недостовірності відомостей про кандидата, встановлення судом факту підкупу виборців, використання службового становища, повторного порушення кандидатом виборчого законодавства після винесення йому ЦВК попередження. Рішення про відмову в реєстрації кандидатів у депутати повинно містити підстави відмови. Копія цього рішення не пізніше наступного дня після його прийняття видається представнику партії (блоку) у ЦВК. Відмова в реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), через невідповідне оформлення поданих партією (блоком) документів, не виключає можливості повторного подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Така заява з виправленими відповідно до вимог закону документами повинна бути подана до ЦВК не пізніше ніж за сімдесять п’ять днів до дня виборів. Остаточне рішення щодо реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), ЦВК приймає не пізніше ніж за сімдесять один день до дня виборів. Якщо внаслідок відмови ЦВК в реєстрації включених до виборчого списку кандидатів у депутати або подальшого скасування реєстрації кандидатів у депутати ЦВК кількість кандидатів у депутати у відповідному виборчому списку партії (блоку) залишилася меншою мінімальної кількості кандидатів у депутати, ЦВК приймає рішення про відмову в реєстрації або скасування реєстрації усіх кандидатів у депутати, включених до такого виборчого списку партії (блоку). Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата у депутати, яке не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку його оскарження. ЦВК може також прийняти рішення про зміни у складі виборчого блоку, якщо не пізніше ніж за 35 днів до дня виборів партія, що входить до його складу, приймає рішення з’їздом про вихід зі складу блоку. Закон також встановлює процедуру скасування реєстрації кандидатів у депутати.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 188; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!