Юридичні помилки в нормотворчій діяльності
Існує презумпція істинності юридичної норми. Презумпція, але не аксіома. Варто визнати, що законодавець здатний помилятися.
Відступ від визначених вимог призводить до юридичних помилок у нормотворчій діяльності (інакше ‑ до нормотворчих помилок).
Нормотворча помилка ‑ зумовлений неправильним і ненавмисним діянням нормотворчого органу негативний результат, що полягає у виданні нормативно‑правового акта, не здатного досягти цілей упорядкування суспільних відносин і вимагає юридичного розгляду. Це ‑ прогалини в нормативному акті, суперечності (колізії) між його статтями, нечіткі формулювання, стилістичні погрішності, неправильне вживання термінологічного апарату і навіть вульгарність стилю, які знижують якість акта, ускладнюють його з’ясування і роз’яснення (тлумачення), утруднюють реалізацію норм права в конкретних відносинах.
Види юридичних помилок у нормотворчій діяльності (нормотворчих помилок):
1. Власне юридичні ‑ уживання синонімів при визначенні тих самих юридичних понять, що змінює їх зміст, оскільки в юридичній мові практично немає абсолютних синонімів; прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм ‑ норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно‑правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін.
|
|
|
2. Логічні ‑ наявність логічних суперечностей між окремими нормативними приписами, порушення пропорційності у визначеннях понять; тавтологія ‑ повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий термін, наприклад, визначення оперативно‑розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно‑розшукових заходів та ін.; порушення системних зв’язків і помилкові відсилання, у результаті чого знижується якість законів, відсутня необхідна техніко‑юридична однаковість (наприклад, у законодавчих актах України немає однаковості у вживанні прикметників: «приватний», «особистий» та «індивідуальний»; «суспільний», «громадянський» і «публічний» тощо).
3. Граматичні‑наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що утруднюють розуміння змісту статті нормативного акта та ін. Необхідно вчасно (на стадії підготовки акта) виявляти та усувати помилки.
Нормотворчий (нормативно‑правовий, нормативно‑договірний) акт повинен мати властивості нормативно‑структурної стрункості, мовної доступності, логічної узгодженості, технічної документальності, процедурної чіткості.
|
|
|
Розділ 18. НОРМАТИВНО‑ПРАВОВІ АКТИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
§ 1. Нормативно‑правовий акт, його ознаки та співвідношення з піднормативними актами
Нормативно‑правовий акт ‑ офіційний акт‑документ, ухвалений уповноваженими суб’єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.
Нормативно‑правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права.
Ознаки нормативно‑правового акта:
1) є правоутворювальним актом, оскільки встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст юридичних прав, обов’язків, відповідальності;
2) є офіційним актом ‑ приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (нормотворчими органами) або ухвалюється народом (референдум) в межах їх компетенції;
|
|
|
3) поширюється на неозначене коло осіб і розрахований на неодноразове застосування;
4) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його (акт) видає. Його форма визначена Конституцією, а також законом про нормативно‑правові акти (у разі його прийняття);
5) займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів, відповідно до субординації за юридичною силою ‑ не суперечить актам вищої юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;
6) розробляється і приймається з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);
7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити ‑ назва акта вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб;
8) підлягає обов’язковій державній реєстрації та обліку (в Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів);
9) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку ‑ публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.
|
|
|
У юридичній субординації з нормативно‑правовим актом перебувають піднормативні акти:
• ‑ інтерпретаційні {акти тлумачення норм права) ‑ мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти[50];
• ‑ індивідуальні {акти застосування норм права) ‑ породжують
права й обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, з конкретного випадку.
Поєднує їх те, що вони усі ‑ взаємозалежні акти правового змісту. Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:
1. Нормативно‑правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права й обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлювальним актом. Акт застосування права та акт тлумачення права зазвичай не встановлюють норм права. Акт застосування права лише конкретизує (індивідуалізує) чинні норми, а акт тлумачення права дає роз’яснення цим нормам. Вони ‑ піднормативні.
2. Нормативно‑правовий акт містить норми права, що адресуються усім або певній частині населення, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість ‑ стосується конкретної особи (наприклад, ушкодження насаджень заборонено ‑ адресовано до всіх, а стягнення штрафу з громадянина «А» за ушкодження насаджень ‑ акт застосування норм права). Інтерпретаційний акт адресується суб’єктам, котрі застосовують норми права, що роз'яснюються.
3. Нормативно‑правовий акт застосовується неодноразово, діє тривалий час, а правозастосовний ‑ винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку. Інтерпретаційний акт, що роз’яснює норми права, виражені в приписах нормативного акта, діє разом з цим нормативним актом і має допоміжне значення.
4. Нормативно‑правовий акт «дає життя» індивідуальному та інтерпретаційному актам ‑ скасування нормативно‑правового акта призводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичного скасування інтерпретаційного акта.
5. Нормативно‑правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм права.
Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів ‑ нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних,‑ є акти змішаного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і право‑ застосовних норм. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально‑конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Однак поєднання в одному акті норм нормативного і конкретного (індивідуального) призначення не відповідає правилам юридичної техніки і ускладнює розуміння документа щодо його дії в часі.
§ 2. Юридична сила нормативно‑правових актів, їх види
Однозначне розуміння видів нормативно‑правових актів може дати їх офіційна (юридична) класифікація. Вона, як правило, міститься в таких кодифікованих законодавчих актах, як: а) конституція держави; б) закон про нормативно‑правові акти (тут дається офіційний перелік актів, їх нормативна характеристика, засоби забезпечення з метою правильного співвідношення між ними). Такий закон існує в Італії (1942 р.), Болгарії (1973 р.), Туркменістані (1996 р.), Киргизстані (1996 р.), Казахстані (1998 р.) та в інших країнах СНД. В Україні підготовлено проект такого акта, але його ще не прийнято.
Існує чимало класифікацій нормативно‑правових актів. Найбільш значущою є їх класифікація за юридичною силою. Юридична сила нормативно‑правового акта ‑ специфічна властивість мати суворо означене місце серед інших нормативно‑правових актів, дотримуватися встановленої субординації. Зазвичай юридична сила акта залежить за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто суб’єкта нормотворчості. Юридична сила нормативно‑правових актів визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.
Види нормативних актів (законів і підзаконних актів) в Україні за їх юридичною силою:
1. Конституція, конституційні закони.
2. Закони, якими Верховна Рада України дала згоду на обов’язковість дії на території України міжнародних договорів, ухвалених відповідно до Конституції (ратифікаційні закони).
3. Кодифіковані закони (Кодекси, Основи законодавства),
4. Звичайні (ординарні) закони.
5. Постанови Верховної Ради України.
6. Укази Президента України.
7. Постанови Кабінету Міністрів України.
8. Накази, розпорядження, рішення міністерств та інших, центральних органів виконавчої влади. Накази, постанови, розпорядження інших органів державної влади[51].
Щодо нормативних актів місцевого значення, то в Україні їх дія відбувається відповідно до правила: акти місцевого самоврядування, що видаються в межах компетенції відповідного органу місцевого самоврядування, мають пріоритет над актами будь‑якого місцевого органу виконавчої влади, тобто юридична сила перших є вищою порівняно з актами місцевих державних органів.
Акти місцевого самоврядування ‑ це Постанови Верховної Ради АР Крим; рішення рад різних рівнів (обласних, міських, районних, районних у містах, сільських, селищних); розпорядження їх голів,
Акти місцевих органів виконавчої влади (державних адміністрацій на місцях) ‑ це Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим; накази міністерств та інших республіканських органів виконавчої влади АР Крим; накази територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; розпорядження голів і накази управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; розпорядження голів і накази управлінь, відділів, інших структурних підрозділів районних державних адміністрацій.
Щодо локальних актів, то це ‑ акти територіальних громад, акти певних підприємств, установ, організацій та ін.
Види нормативних актів в Україні за суб'єктами нормотворчості ‑ прийняті народом у порядку референдуму, парламентом, урядом, міністерством, органом місцевого самоврядування, головою державної адміністрації, територіальною громадою тощо.
Види нормативних актів за способами встановлення державою: ухвалені державою; санкціоновані державою (акти, що одержали попередню санкцію держави); визнані державою (акти, що дістали наступну санкцію держави).
Види нормативно‑правових актів за обсягом і характером дії: акти загальної дії (закон про вибори); акти спеціальної дії (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях); акти виняткової дії (надзвичайні обставини ‑ стихійне лихо, воєнні дії).
Види нормативно‑правових актів за характером волевиявлення держави: акти встановлення норм права; акти доповнення чи зміни норм права; акти призупинення дії норм права; акти скасування норм права.
Види нормативно‑правових актів за їх галузевою належністю: цивільні, адміністративні, міжнародні публічні, виправно‑трудові та ін.
Види нормативних актів за зовнішньою формою вираження: закони, постанови, укази, рішення, накази тощо.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 694; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!