Види нормотворчості держави і суспільства
Нормотворчість права, оформленого нормативно‑правовим актом (законом), здійснюється двома соціальними інститутами:
• державою в особі державних органів та їх посадових осіб;
• громадянським суспільством (на референдумі) та його окремими суб’єктами.
Види нормотворчості держави за юридичною силою актів:
1. Конституційна нормотворчість ‑ нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям конституції, внесенням змін і доповнень до неї. У конституційній діяльності головну роль відіграє народ, що бере участь у конституційному референдумі, і парламент.
2. Законодавча нормотворчість ‑ нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона становить навіть її велику частку. У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий орган держави ‑ Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами.
3. Підзаконна нормотворчість ‑ нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів. Підзаконна нормотворчість (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно‑правових актів залежить від рівня та обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, котре кожний з них у системі органів держави (глава держави ‑ Президент; виконавча влада загальнонаціонального масштабу ‑ Кабінет Міністрів, міністерства, комітети; виконавча влада місцевого значення ‑ Рада Міністрів АР Крим, голови державних адміністрацій на місцях; відділи, управління та інші служби місцевих органів виконавчої влади; локальна нормотворчість ‑ керівники державних підприємств і установ).
|
|
|
Види нормотворчості за формами участі в ній держави:
• безпосередня нормотворчість: розроблення і ухвалення
нормативно‑правових актів (а також їх зміна, доповнення, скасування, систематизація);
• санкціонована нормотворчість: а) закріплення (утвердження, визнання) актів, ухвалених громадськими організаціями; б) попередній дозвіл на видання таких актів; в) санкціонування норм‑звичаїв;
• спільна нормотворчість: спільне прийняття нормативного акта (договору) на галузевому, професійному та регіональному і місцевому рівнях. Це можуть бути спільні акти: а) державних органів і громадських об’єднань (профспілок); б) місцевих органів виконавчої і представницької влади; в) двох і більше органів виконавчої влади;
|
|
|
• делегована нормотворчість: делегування нормотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; можливе делегування державними органами нормотворчих повноважень громадським об’єднанням (передання профспілкам функцій соціального страхування). Акт, прийнятий у межах делегованих повноважень, наділяється юридичною силою, яка є рівною силі актів, що приймаються органом, котрий їх делегує.
Види нормотворчості громадянського суспільства за суб’єктами:
1. На загальнонаціональному рівні ‑ законотворчість народу (громадянського суспільства) ‑ всенародний референдум. Це засадна конституційно‑правова форма ухвалення законів та договорів громадянським суспільством (Конституція РФ прийнята всенародним референдумом; Маастрихтський договір у Франції та Ірландії затверджувався всенародним референдумом). В Україні рішення, ухвалені всенародним референдумом, мають найвищу юридичну силу і не погребують будь‑якого затвердження парламенту. їх зміна, скасування можливі лише в результаті проведення повторного референдуму.
|
|
|
2. На регіональному і місцевому рівнях ‑ підзаконна нормотворчість суб’єктів громадянського суспільства:
1) територіальної громади ‑ місцевий референдум або загальні збори (схід) громадян (статут територіальної громади; акти‑рішення, що є актами вищої юридичної сили в межах територіального утворення ‑ села, селища, міста);
2) органів місцевого самоврядування (рад, їх виконавчих комітетів та голів) ‑ їх нормотворчість близька до нормотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави, вид нормотворчої діяльності. Право ухвалювати нормативно‑правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і головам комунальних (муніципальних) утворень міста, селища, села. їх акти діють у суворо визначених територіальних межах;
3) громадських об'єднань (профспілок та ін., їх посадових осіб) ‑ зазвичай виключається самостійне прийняття ними норм права. Участь громадських об’єднань у нормотворчості відбувається шляхом: а) делегування їм державою нормотворчих повноважень (на певний строк та відповідно до встановленої законом процедури); б) санкціонування державою актів, що ними прийняті; в) спільне ухвалення актів разом з державою. У таких випадках норми громадських об’єднань набувають властивостей правових норм, охоронюваних державою;
|
|
|
4) трудових колективів (колективні договори і угоди).
Види нормотворчості за формою: первинна (первинне законодавче врегулювання найбільш важливих суспільних відносин), поточна (повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права), кодифікаційна (створення систематизованого нормотворчого акта вдосконаленням старих правових норм, що виправдали себе, і введенням нових, їх узгодженням).
Нормотворчий процес
Нормотворчий процес ‑ це спеціальна організаційно‑юридична діяльність уповноважених суб’єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур ‑ самостійних, логічно завершених стадій і організаційно‑технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття (видання) нормативно‑правового акта (закону).
Пропонуємо класифікацію стадій (поділених на етапи) нормотворчого процесу в узагальненому вигляді – у поєднанні процесів ухвалення законів і підзаконних актів (зазначимо, що за наявності спільного процес ухвалення кожного виду нормативно‑правових актів має свої особливості):
І. Передпроектна стадія:
1. Нормотворча (законодавча) ініціатива ‑ вмотивоване подання (пропозиція) суб’єктів нормотворчої (законодавчої) діяльності, а також спеціально уповноважених органів, організацій і осіб про ухвалення (видання), внесення змін або скасування нормативно‑ правового акта (закону). До нормотворчої ініціативи спонукає об’єктивна потреба у правовому регулюванні конкретних суспільних відносин (юридичний мотив). Формування юридичного мотиву ‑ це, скоріше, етап законотворчості, ніж законодавчого процесу.
Право законодавчої ініціативи в Україні, відповідно до Конституції 1996 р., мають: Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів ‑ має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону (пропозиції, поправки до нього) вноситься переважно письмово за підписами його ініціаторів з визначеними супровідними документами. Надходження проекту закону фіксується реєстрацією в апараті Верховної Ради України. Щодо нормотворчої ініціативи підзаконних нормативно‑правових актів, то вона майже зливається з наступним етапом.
2. Прийняття рішення про підготовку проекту нормативно‑правового акта (закону) означає включення відповідної пропозиції до плану нормопроектних робіт певного органу; обговорення пропозицій щодо складу майбутньої робочої групи (підготовчої комісії) з підготовки проекту акта.
II. Проектна стадія (нормопроектування):
3. Підготовка тексту проекту нормативно‑правового акта уповноваженими суб’єктами нормотворчості (аналіз існуючих норм, вивчення світового досвіду, формулювання норм права).
Початкова розробка проекту може проводитися фахівцями за конкурсом, дорученням або договором. Підготовці проекту акта має передувати розробка правової концепції. У концепції мають бути характеристика предмета і мети нормативно‑правового акта, його основні положення, передбачені можливі наслідки застосування його норм. У концепції пропонується зразкова структура акта.
Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента й уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачається участь у цьому спеціалістів відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами й організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають. До підготовки проектів нормативно‑правових актів (головним чином законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об’єднання.
4. Попередня експертиза проекту нормативно‑правового акта.
Наукова експертиза дає можливість уникнути внесення на розгляд парламенту проектів законів, які концептуально не витримані за змістом, мають прогалини, суперечності. Завдяки науковій експертизі забезпечується якість проекту, прораховується ефективність реалізації норм, які містяться в ньому. Юридичну експертизу законів (її проведення входить в обов’язок Міністерства юстиції України) та підзаконних нормативних актів доповнюють інші види соціальних експертиз: лінгвістична, психологічна, фінансово‑економічна та ін. Завершується стадія нормопроектування внесенням проекту нормативного акта на розгляд органу, який є уповноваженим реалізувати нормотворчу ініціативу (пропозицію).
ІІІ. Стадія прийняття проекту нормативно‑ правового акта:
5. Обговорення проекту нормативно‑правового акта та його подальше доопрацювання. Форми обговорення різні: парламентські читання; наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств; резензування науково‑дослідними інститутами; обговорення в пресі, на радіо і телебаченні та ін. Якщо це важливий законопроект, то його виносять на всенародне обговорення. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно доопрацьовується, узгоджується і редагується. Так, після прийняття законопроекту в першому читанні відповідний комітет Верховної Ради (разом з Кабінетом Міністрів України) допрацьовує його з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи і вносить на розгляд Верховної Ради в другому і третьому читаннях. У процесі нормотворчості реалізується принцип змагальності ‑ розглядаються альтернативні проекти. їх вивчення та аналіз проводяться за допомогою спеціальних порівняльних таблиць текстів.
На цій стадії виявляє себе лобіювання в парламенті ‑ діяльність окремих осіб або груп тиску, які прагнуть домогтися підтримки депутатів у прийнятті, відхиленні чи зміні законів шляхом прямих контактів або за допомогою засобів масової інформації. Лобіювання є формою реалізації інтересів різних соціальних, політичних і професійних груп та в принципі не суперечить конституційним правам громадян України.
6. Прийняття нормативно‑правового акта (закону) залежно від його виду може бути колегіальним (постанова уряду) і одноосібним (указ Президента). Акт колегіального органу приймається в результаті голосування більшістю його складу. Закони ухвалюються в результаті голосування (в Україні звичайні закони приймаються простою більшістю голосів, конституційні ‑ 2/3 від конституційного складу Верховної Ради). Тексти законів, ухвалені Верховною Радою, у 5‑денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президенту України.
IV. Посвідчувально‑інформаційна стадія (промульгація):
1. Підписання нормативно‑правового акта. Підписання закону главою держави (промульгація закону президентом) відбувається у встановлений Конституцією строк (в Україні ‑ 15 днів). У деяких конституціях зарубіжних держав, наприклад у Конституції Італійської Республіки (ст. 73), міститься таке типове положення з цього питання: «Закони промульгуються Президентом Республіки протягом місяця від дня їх затвердження».
Чимало підзаконних нормативно‑правових актів вводяться в дію іншими підзаконними нормативними актами[45].
8. Присвоєння реєстраційного номера. Нормативно‑правовий акт (після підписання) одночасно з присвоєнням йому номера скріплюється гербовою печаткою відповідного суб’єкта нормотворення і в п’ятиденний строк включається до Єдиного державного реєстру нормативно‑правових актів. Для проведення державної реєстрації може надсилатися його копія, посвідчена в установленому порядку. Відомчий нормативно‑правовий акт проходить державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Нормативно‑правові акти місцевого значення реєструються у відповідних (міських, районних) управліннях юстиції.
9. Оприлюднення нормативно‑правового акта шляхом опублікування або безпосереднього доведення до виконавців ‑ опублікування тексту акта з усіма реквізитами відбувається в офіційно встановлених друкованих виданнях: закони ‑ «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газета «Голос України»; постанови уряду ‑ «Урядовий кур’єр»; укази Президента ‑ «Офіційний вісник Президента України»; відомчі нормативні акти ‑ у відповідних бюлетенях; нормативні акти органів самоврядування та державної адміністрації на місцях ‑ в місцевій пресі. За законодавством України, нормативно‑правовий акт (закон) набуває чинності після його опублікування (загальне правило).
Конституціями ряду країн (СІЛА, Індія, Україна та ін.) передбачена факультативна (додаткова) стадія в законодавчому процесі ‑ вступ у дію права «вето» президента, тобто накладання ним заборони на прийнятий парламентом законопроект. Зокрема, в Україні Президент може скористатися своїм правом відкладного вето і повернути закон зі своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон приймається не менш як 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов’язаний підписати його і представити для офіційного опублікування протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно обнародується Головою Верховної Ради України і публікується за його підписом. Вето об’єктивно є стадією законотворчого процесу, має позапарламентський характер, але переборюється в парламенті (законодавчому органі).
Нормативно‑правові акти скасовуються через голосування щодо них в цілому, а зміни і доповнення до них вносяться шляхом: 1) вилучення структурних частин; 2) доповнення структурних частин; 3) прийняття поправок; 4) викладення тексту акта в новій редакції.
Для докладного ознайомлення із законодавчою процедурою в Україні слід звернутися до Регламенту Верховної Ради України.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 259; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!