Релігійний тип (сім'я) правових систем
Релігійний тип (сім’я) правових систем ‑ сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі релігійного тексту як основного джерела права, котре являє собою тісне переплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних приписів, визнаних державою.
Релігійний тип правових систем складається з великих груп, об’єднаних внутрішньою подібністю (мусульманська, індуїстська, іудейська, християнська).
Основні ознаки релігійного типу (сім’ї) правових систем:
1) релігійна норма домінує в соціальному регулюванні, оскільки основним творцем усього сущого, зокрема права, визнається Бог;
2) правова норма є частиною релігійної, становить з релігійною нормою синкретичну єдність, не відділена від неї, а також від моральних та інших соціальних норм;
3) релігійно‑правова норма міститься у священних книгах, які є основним джерелом права (у мусульман ‑ Коран, Сунна, іджма, кияс; в індусів ‑ піастри (Артхашастра) та ін.; в іудеїв ‑ Тора (Старий Завіт), Талмуд);
4) релігійно‑правова норма застосовується в громаді (мусульманській, індуїстській, іудейській), що тривалий час зберігалася, і, як правило, не використовується за її межами;
5) чільне місце в системі джерел права посідає доктрина, що міститься у працях (трактатах) вчених‑богословів і правознавців та спрямована на конкретизацію тлумачених релігійно‑правових першоджерел ‑ її покладено в основу конкретних рішень; у мусульманському праві є різноманіття напрямів тлумачення, так званих «толків» ‑ ханіфітський, ханбалістський та ін.; в індуїстському ‑ тлумачення релігійних текстів філософами і правознавцями містяться в коментарях до дхармашастр, які зазвичай санкціонувалися державою;
|
|
|
6) закон (нормативно‑правовий акт) визнається вторинним джерелом права, але чимало його норм зазнали впливу релігії, тобто право, яке історично освячене релігією і звичаєм, поєднується із сучасними правовими приписами законів і підзаконних актів;
7) право структуроване своєрідно ‑ немає поділу на приватне і публічне право, а галузевий принцип поділу норм не є адекватним структурі романо‑германського права (галузь, підгалузь, інститут, норма). Наприклад, у мусульманському праві є такі галузі права: «право особистого статусу» (його провідні інститути ‑ шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення родини, обов’язок щодо виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності й ін.), деліктне право, цивільне право, яке регулює цивільно‑правові відносини, забезпечує захист п’яти основних цінностей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду, власності;
|
|
|
8) право здебільшого формувалося як система обов'язків і заборон, на відміну від правових систем романо‑германського і англо‑американського типів, де переважають дозволи;
9) різний ступінь впливу права колишніх метрополій на трансформацію правових систем країн Арабського Сходу, Індії, Ізраїлю та ін.
Правові системи релігійного типу, хоч і найменш піддаються зовнішньому впливу, проте вони не «нерухомі», не застигли у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічного положення. При збереженні наступності з минулою правовою культурою вони під впливом романо‑германського й англо‑ американського типів правових систем внесли чимало нововведень у національне право, змінили його структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки тощо.
§ 10. Традиційний тип (сім’я) правових систем ‑ далекосхідна та африканська групи
Традиційний тип (сім’я) правових систем ‑ сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі традицій як основних джерел права, котрі становлять тісне переплетення моральних, звичаєво‑общинних, міфічних, релігійних, юридичних норм, визнаних державою.
|
|
|
Далекосхідну групу становлять правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Китай і Японія виділяються специфікою морально‑ідеологічного підходу до права, що вплинув на правові системи інших країн Сходу.
Африканську групу становлять правові системи країн Африки і Мадагаскару (Мальгаська Республіка), що розвиваються. Сьогодні на Африканському континенті налічується понад 50 незалежних держав, що мають різний ступінь економічного, політичного і соціо‑культурного розвитку.
Основні загальні ознаки традиційного типу (сім'ї) правових систем:
1) домінуючими, тобто такими, що мають пріоритет перед правовими нормами, є традиції ‑ моральні норми (у китайському і японському праві) і норми‑звичаї (в африканському праві), тобто норми, які здебільшого мають неписаний характер;
2) правові норми невіддиференційовані від інших соціальних норм (моральних, звичаєво‑общинних, релігійних та ін.), які широко використовуються;
|
|
|
3) традиції і звичаї застосовуються в громаді завдяки тривалому збереженню общинного устрою (особливо в африканському праві);
4) особа розглядається в контексті груп, до яких вона входить, а групи функціонують на принципах ієрархічності й одноголосності ‑ правові рішення приймаються за абсолютної або відносної більшості;
5) право здебільшого формується як система обов’язків і заборон, на відміну від правових систем романо‑германського і англо‑ американського типів, де переважають дозволи;
6) традиційно право реалізується без звернення до судових органів держави у разі його порушення, ігнорується державна допомога в конфліктних ситуаціях і застосовуються примирливі процедури на основі традицій (за допомогою жерців, старійшин тощо), тобто використовуються традиції позасудового вирішення спорів;
7) зберігається вплив права колишніх метрополій на розвиток правових систем (в африканському праві): вплив романо‑германського права ‑ в Алжирі, Конго, Марокко, Сенегалі, Тунісі та ін.; вплив англійського права ‑ у Нігерії, Судані, Танзанії та ін.;
8) закон (нормативно‑правовий акт) визнається вторинним джерелом права, а судовий прецедент не набуває значення джерела права;
9) традиційні (моральні і звичаєві) норми протиставляються приписам законів та інших нормативних актів держави.
Кожна з груп (далекосхідна й африканська) має свої особливості, що дає змогу об’єднати їх у відносно самостійні групи певного типу (сім’ї) правових систем. Як і правові системи релігійного типу, традиційний тип правових систем зазнав еволюції під впливом правових систем романо‑германського й англо‑американського типів, визнав норму права як модель поведінки, а закон ‑ як джерело права тощо.
ЧАСТИНА СЬОМА ТЕОРІЯ НОРМОТВОРЧОСТІ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО‑ ПРАВОВИХ АКТІВ
Розділ 17. НОРМОТВОРЧІСТЬ
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 578; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!