Розділ 5. ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ
Поняття і ознаки правосвідомості
Правосвідомість ‑ це система почуттєвих і мислених образів комунікативно‑вольової спрямованості, через які відбувається безпосереднє і опосередковане сприйняття правової реальності ‑ ставлення до чинного, минулого і бажаного права, до діяльності, пов’язаної з правом, до правових явищ та поведінки людей у сфері права.
Ознаки правосвідомості:
1) є однією з форм суспільної свідомості; перебуває у взаємозв’язку з усіма її формами (політичною, етичною, філософською, релігійною та іншими свідомостями), які є предметом її відображення: випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;
2) є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають комунікативно‑вольову спрямованість;
3) пов’язана зі знанням права, слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;
4) сприймає правове середовище, право минуле, нинішнє, майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;
5) виступає передумовою і регулятором (саморегулятором) юридично значущої поведінки людини;
6) надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;
7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.
Отже, правосвідомість пов’язана зі знанням права, ставленням до права, поведінкою у правовій сфері. Ключовий пункт правосвідомості ‑ усвідомлення людьми цінностей права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з огляду на його відповідність загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Це означає, що міжнародна гуманітарна правосвідомість має пріоритет перед національною.
|
|
|
Правосвідомість є суб’єктивною формою реалізації функцій права.
Структура правосвідомості
У структурі правосвідомості суспільства за рівнем відображення правової реальності (оцінна функція) виділяють такі її елементи: правова психологія і правова ідеологія. У поведінці людини визначальну роль відіграє така складова її правосвідомості як юридично значуща настанова.
Правова психологія ‑ це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ. Така правосвідомість відштовхується від повсякденної практики, від конкретних юридичних ситуацій, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не впорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. Наприклад, у дорадянській Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично‑ заводського законодавства, ламали машини, заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у цьому разі ‑ на законодавство. За формою відображення дійсності правова психологія складається з правових почуттів, правових настроїв, правових переживань, які є рухливими, емоційними; правові звички, правові традиції, правові звичаї ‑ нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки; правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди ‑ пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з огляду на її відповідність праву.
|
|
|
Правова ідеологія є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів ‑ теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей перед класовими цінностями, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, високої ролі суду як антиподу бюрократичного управління та ін. Вона повинна формуватися як процес виявлення, теоретичного (наукового) осмислення, координації і узгодження різних суспільних інтересів з метою досягнення соціального компромісу. Правова ідеологія обґрунтовує і оцінює існуючі або виникаючі правовідносини, стан законності і правопорядку. У її розробленні беруть участь юристи, політологи, економісти, які враховують конкретні історичні умови, розміщення політичних сил, рівень суспільної свідомості, соціальну психологію, потреби й інтереси (волю) як більшості, так і меншості населення, кожної соціальної групи.
|
|
|
Правова ідеологія ‑ це:
•усвідомлене осмислення правової реальності ‑ правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання;
• проникнення в сутність правових явищ ‑ правові поняття, правові категорії;
|
|
|
• розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація ‑ юридично значущі цілі, юридично значущі мотиви, юридично значущі настанови.
Було б неправильно принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції і почуття ‑ необхідний ґрунт, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції ‑ сліпі, поки вони не зливаються з об’єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології відбувається усвідомлення реальності, що виражається в мотивах поведінкових актів (дій, учинків, бездіяльності), які формуються через мету. Мета вплітає усвідомлені інтереси у зміст свідомої діяльності (інтереси є джерелом цілей), сприяє формуванню поведінкової частини правосвідомості, визначальним елементом якої виступає юридично значуща настанова, тобто настанова на правомірну чи неправомірну поведінку.
Юридично значуща настанова ‑ це діяльнісна (поведінкова) частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або у сфері ігнорування і порушення правових норм. Настанова є вольовим процесом переведення правових норм у реальну поведінку. Цей процес складається з певних взаємозалежних елементів: інформованість про норму та розуміння її змісту; оцінка, тобто ступінь схвалення норми права; ставлення до прав інших осіб; емоційне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії через сформування мотивів поведінкових актів, включаючи ступінь їх відхилення від правових норм тощо. Отже, правозначуща настанова становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб’єкту правових знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого‑небудь і до чого‑небудь. Останні переходять в інтереси та прагнення і зовні виражаються у поведінкових актах правомірного чи неправомірного змісту.
Юридично значуща настанова ‑ суб’єктивний (усвідомлений) регулятор поведінки, сполучна ланка між правовою психологією і правовою ідеологією, з одного боку, та юридично значущою (правомірною чи протиправною) поведінкою, з другого.
Функції правосвідомості
Функції правосвідомості ‑ основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість ‑ елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість правової культури.
Основні функції правосвідомості:
1) пізнавальна (гносеологічна, когнітивна, інформаційна) ‑ передбачає нагромадження знань про право, про юридичну практику, інформованість про нові нормативні акти, про зміст юридичних норм, адже без інформації про закон та її осмислення не може бути і ставлення до нього (правові знання).
Необхідність і обсяг правових знань особи зумовлені тим, наскільки вона залучена до системи правових відносин. Здобуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи;
2) оцінювальна (правостворювальна, емоційна) ‑ передбачає оцінку як правових знань, так і правової дійсності з погляду цих знань; відбувається оцінювальне ставлення до правових явищ, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне (правові оцінки).
Оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду знань. Оцінювальні судження виражаються у схваленні або критиці (конструктивній чи реконструктивній) нормативних приписів законодавчих актів. Зазвичай схвалюються ті норми, що охороняють і захищають права людини, а негативні судження стосуються суперечливих норм або їх відсутності. Оцінюються юридичні дії та операції державних органів, що застосовують право (суд, прокуратура, міліція, адвокатура, нотаріат та ін.). Піддаються оцінюванню правопорушення громадян, зловживання владою посадових осіб тощо. Свідомо уявляються правовідносини, і у свідомості визріває власна модель поведінки;
З) регулятивна (настановна) ‑ припускає, що на основі оцінювального ставлення до чинної в суспільстві системи правових приписів, заборон, зобов’язань і дозволів відбувається формування мотивів юридично значущої поведінки, настанов на правомірні чи неправомірні дії (бездіяльність). Регулятивна функція пов’язана з вольовим аспектом правосвідомості, відображає її діяльну сторону, коли власна модель поведінки дозріла (правомірні настанови).
Мотив у правовій реальності є внутрішнім станом особи і визначається її усвідомленою потребою в правомірній (неправомірній) дії (бездіяльності). Мотивацією може бути власне або чуже переконання, яке спонукає людину до дій (бездіяльності). Основну роль відіграє настанова ‑ готовність діяти певним чином (правомірно або протиправно).
Елементи правосвідомості відповідно до виконуваних ними функцій:
• пізнавальний (гносеологічний, когнітивний, інформаційний) ‑ правова онтологія;
• оцінювальний (правостворюючий, емоційний) ‑ правова аксіологія (поділяється на правову психологію і правову ідеологію);
• регулятивний (настановний) ‑ правова праксіологія.
Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної і повної реалізації (за якістю законів можна визначити рівень правосвідомості парламентарів; судових рішень ‑ правосвідомості суддів; адміністративних актів ‑ правосвідомості посадових осіб адміністративного апарату). Правосвідомість виступає фактором поваги до права.
Види правосвідомості
Види правосвідомості за суб’єктами:
1) індивідуальна ‑ сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда, що визначаються обставинами його життя, правовою освітою та зовнішнім середовищем;
2) групова ‑ виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку соціальними групами, формальними і неформальними колективами, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги шахтарів, що страйкують);
3) суспільна ‑ відображає ставлення до права всього суспільства або етносу, виражає їхні інтереси.
Суспільна і групова правосвідомість виявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожної людини вона проходить крізь призму особистих потреб та інтересів, рис характеру. Було б неправильно говорити, що суспільна і групова свідомість ‑ це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.
Види правосвідомості за глибиною відображення правової реальності:
1) професійна ‑ спеціалізовані знання права, що складаються у середовищі професіоналів‑юристів: а) професійно‑ теоретична ‑ ідеї, концепції, погляди, що виражають систематизоване, теоретичне освоєння права вченими‑правознавцями, які працюють у науково‑дослідних інститутах і вищих навчальних закладах юридичного профілю. Наукова правосвідомість відіграє пріоритетну роль у прогнозуванні напрямів розвитку права, удосконаленні законодавства, узагальненні нормативно‑ правового матеріалу, розробленні поняттєво‑категоріального апарату юриспруденції, концепцій та проектів нових нормативних актів тощо; б) професійно‑практична ‑ поняття, ідеї, переконання, що формуються на підставі юридичної практики суддями, юрисконсультами, адвокатами, прокурорами та іншими практикуючими юристами, яким належить головна роль у реалізації юридичних норм. Від практичної правосвідомості залежить ефективність юридичної практики, її відповідність демократичним і гуманістичним вимогам нашого часу;
2) компетентно‑неюридична ‑ правова інформованість службових і посадових осіб у межах компетенції, якою вони офіційно наділені у сфері екології, економіки, культури тощо. Компетентна правосвідомість фізика, інженера, медика, еколога та інших професіоналів‑посадовців неюридичного профілю відрізняється як від професійної юридичної правосвідомості (знанням законодавства щодо сфери його професійної діяльності), так і від повсякденної правосвідомості (глибшою інформованістю в конкретній сфері та умінням застосувати її у службовій діяльності);
3) повсякденна ‑ життєві, часом поверхові правові судження особи, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя («повсякденне знання») і користується в оцінюванні фактів юридичного змісту своїм або чиїмось правовим «досвідом». Така правосвідомість складається насамперед на основі рівня отриманого юридичного виховання і нерідко «замикається» на правовій психології, тобто на почуттєвому елементі правосвідомості, і виражається в емоційній реакції на такі факти або в підході до них чи інтуїтивно з позицій здорового глузду (в кращому разі).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!