Методика розслідування злоч у сфері службової діяльн

За Кримінальним кодексом України до злочинів у сфері службової діяльності відносяться: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади чи службових повноважень (ст. 365), службова недбалість (ст. 367), службове підроблення (ст. 366), одержання хабара (ст. 368), да­вання хабара (ст. 369), провокація хабара (ст. 370).

Службові злочини суттєво відрізняються за об'єктивними характеристиками, причинними зв'язками, формами вини, ме­тою, мотивами, наслідками. їх можна класифікувати на групи: службові зловживання і перевищення влади; службова нед­балість; хабарництво.

Під час розслідування будь-якого службового злочину не­обхідно враховувати ряд загальних положень:

Перш за все вирішується питання про належність даної особи до категорії службових.

Службовими визнаються особи, які постійно або тимчасо­во виконують функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово в державних чи громадських підприєм­ствах, установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням (ст. 364 КК України).

Визначені незаконні дії службової особи можуть розціню­ватися як зловживання службовим становищем, а такі самі дії, вчинені приватною особою, - лише самоуправство. Єдиний злочин із числа службових - давання хабара - може бути вчи­нено не службовою особою.

Під час розслідування будь-якого службового злочину необхідно на підставі спеціальних інструкцій, положень, наказів вивчити коло службових обов'язків, повноважень і компетенції особи, характер підлеглості, звітності, особливості контролю, а також умови діяльності підприємства, установи чи організації, де виник службовий злочин.

У ході вирішення питання про відповідальність певної осо­би факти повинні бути конкретними, а її діяльність показана в точній відповідності з колом її обов'язків та повноважень і офіційно зафіксованих формальних та виробничих підстав.

Однією з умов розслідування кожного службового злочи­ну є встановлення характеру протиправної дії службової осо­би, що спричинила шкоду державним чи громадським інтере­сам, або правам і інтересам громадян, що охороняються законом. Не всі протиправні дії можна кваліфікувати як злочинні. В за­лежності від обставин вони можуть бути розцінені як службо­вий проступок і підлягають лише дисциплінарній відповідаль­ності із-за відсутності події злочину.

Обов'язковим є встановлення провини службової осо­би. Повинен бути також встановленний причинний зв'язок між діями службової особи і наслідками, що наступили. В ході їх вивчення виникає чітка картина ролі особи в тому чи іншо­му процесі, взаємозв'язок її дій, результатів і характеру, причин­ної необхідності наслідків.

Кожний службовий злочин породжує певні наслідки, що проявляються в спричиненні шкоди. Тому встановлення харак­теру і розміру спричиненої шкоди є складовою частиною пред­мета доказування і важливим елементом методики розслідуван­ня службових злочинів.

Загальним під час розслідування службових злочинів є також те, що вони часто бувають пов'язані з іншими злочина­ми (наприклад, зловживання службовим становищем і хабар­ництво тісно переплітаються з розкраданням державного чи громадського майна) або слугують засобом скоєння інших зло­чинів (наприклад, зловживання є однією із форм розкрадання, а службове підроблення може бути способом приховування іншого злочину).

Кримін характерист

Криміналістичну характеристику службових злочинів скла­дають відомості про:

спосіб скоєння та приховання злочину і типові наслідки;

систему загальних і спеціальних вихідних даних, що слу­гують початковою підставою розслідування;

найбільш вірогідні і типові при певних обставинах осо­бистості злочинців;

 мотиви і мету злочину, а також деякі обставини вчинен­ня злочину (час, місце, обстановка, послідовність дій, на­явність слідів, їх види тощо).

Для умисних злочинів спосіб їх скоєння є основним елемен­том криміналістичної характеристики. Як правило, він завчасно ретельно планується і готується. Особливості способів службо­вих злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиночні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочин­ної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) харак­терною є загальна особливість - основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподія­ли фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

Способи скоєння службових підроблень - це внесення заз­далегідь неправильних відомостей в документи, що характери­зують діяльність установ, підприємств, організацій чи службо­вої особи; внесення певних змін в документи.

Хабарництво крім виконання певних розпорядчих дій в указаних формах також може бути реалізовано у виді підроб­лення. Хабарник може одержати «нагороду» не лише у вигляді грошових сум, переданих прямо або через посередників, а й у вигляді «займу», карточного програшу, подарунків, іноді навіть юридично оформлених (автомобіль, будинок тощо). Хабар може бути одержаний службовою особою за виконані законні дії, що значно ускладнює розкриття цього злочину. З об'єктивної сто­рони передача хабара характеризується і тим, що цей акт май­же завжди здійснюється без свідків.

Деякою мірою відособлено вирішується питання щодо спо­собу скоєння службової недбалості. Недбалість характеризуєть­ся наявністю мотивів і певного вольового змісту, який відно­ситься не до наслідків злочину, а до самих дій суб'єкта. Спосіб скоєння недбалості - це безініціативне, недбале виконання службових обов'язків, ігнорування і некваліфіковане виконан­ня директивних та інструктивних постанов і розпоряджень керівних органів.

Спосіб приховування умисних злочинів, як правило, є еле­ментом всієї злочинної діяльності, що складається з підготов­ки, здійснення і приховання злочинів, що скоюються за єдиним задумом, зв'язаних між собою в єдину систему. В таких випад­ках виділяти спосіб приховування злочину як елемент його криміналістичної характеристики недоцільно. Таке становище спостерігається майже в усіх справах про хабарництво і зло­вживання, де спосіб приховування заздалегідь планується і є справжнім елементом способу скоєння злочину.

Основними способами приховування службових злочинів, що входять в заплановану систему злочинних дій чи тих, що здійснюються самостійно, є:

заздалегідь неправдиве повідомлення про вчинений злочин;

внесення змін в документи;

заплутування обліку і звітності;

заміна чи виготовлення фіктивних документів;

знищення матеріальних слідів шляхом підпалу;

звільнення окремих співробітників.

Типові матеріальні сліди та інші джерела відомостей про службові злочини містяться в документах, що відображають офіційну діяльність персоналу. Із них можна одержати повну картину керівництва підприємством, установою, організацією, вияснити характер організаційно-розпорядчої діяльності, поря­док, технологію і на цій основі виявити порушення.

Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути співробітники, знайомі, родичі, клієнти, а також інші свідки.

Типовими обставинами, що сприяють скоєнню службових злочинів є:

порушення принципів підбору кадрів та їх розстановка;

недоліки в організаційно-господарській діяльності підприємств, установ, організацій (безгосподарність, пору­шення планової дисциплини, неналежний облік і неза­довільні умови зберігання і транспортування товарно- матеріальних цінностей тощо);

відсутність контролю за діяльністю службових осіб з боку вищестоящих організацій і контрольно-ревізійних установ;

недоліки в діяльності правоохоронних органів.

Хабарництво: Хабарництво охоплює два взає­мозалежних склади злочину: одержання хабара; давання хаба­ра. Оскільки ці діяння є обов'язковими елементами хабарницт­ва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, був одержа­ний хабар до чи після виконання (чи невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання предмета хабара. Однак для доведення вини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями (або бездіяльністю) служової особи. Криміналістична характеристика хабарництва містить вка­зівку на такі типові ситуації вчинення злочину:

хабарництво, пов'язане з вчиненням незаконних дій (без­діяльності) в інтересах давача хабара;

хабарництво, пов'язане вчиненням законних дій у тих самих інтересах;

давання і одержання хабара без посередників;

давання і одержання хабара з посередниками;

одержання хабара за допомогою вимагання чи без нього.

Обставини, що підлягають встановленню. В ході розсліду­вання хабарництва підлягають встановленню такі обставини:

коло учасників злочину: одержувач хабара; давач хабара; посередник давання хабара;

мета давання хабара;

мотиви злочину: в хабарника - користь; у давача хабара і посередника - користь, в тому числі задоволення осо­бистих або громадських інтересів тощо;

предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів для давання хабара;

обставини і обстановка давання - одержання хабара (час, місце, умови, в яких було вчинено злочин, спосіб вручен­ня хабара, хто був присутній тощо);

наявність чи відсутність вимагання хабара, конкретні об­ставини, в ході яких вимагався хабар;

чи мало місце заздалегідь обіцяне приховування хабар­ництва, неповідомлення про хабарництво, а також обста­вини, що сприяли хабарництву;

законність виконаних службовою особою дій;

обставини, що впливають на ступінь і характер відпові­дальності винних.

Типові слідчі ситуації і версії на початковому етапі розсліду­вання (Схема 23). Кримінальні справи про хабарництво порушу­ються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинні­стю, організованою злочинністю і корупцією. Джерелами повідомлень про хабарництво можуть бути заяви громадян, явка з повинною, публікації в засобах масової інформації та резуль­тати оперативно-розшукових заходів правоохоронних органів. Наприклад, надійшли конкретні факти про те, що певною служ­бовою особою одержано хабара. В таких випадках порушується кримінальна справа і складається план розслідування. В числі початкових слідчих дій передбачаються: допит свідка, виїмка та огляд документів, обшук у співучасників, огляд предметів хаба­ра; проведення очних ставок; призначення криміналістичної, товарознавчої, судово-бухгалтерської та інших експертиз.

В ході розслідування в справі про хабарництво висувають­ся і проводяться такі версії:

хабар дійсно мав місце при обставинах, викладених в матеріалах, що стали підставою для порушення криміналь­ної справи;

хабар мав місце, але переданий несправжній службовій особі;

грошові кошти передані службовій особі правомірно (по­вернення боргу), заява про хабар - добросовісна помилка;

 службовій особі хабар не давався, має місце обмова, на­приклад під час відмови виконати незаконну вимогу;

службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи певні службові дії і не одержала хабара.

Виходячи із версій, планується послідовність проведення слідчих дій, строки їх проведення, визначаються виконавці.

Затримання з хабарем - дієвий засіб викривання хабар­ників. Як правило, воно проводиться за всебічно перевіреною заявою особи про вимагання хабара. Для викривання хабар­ників може використовуватися судово-оперативна фотографія, кіно- і відеозйомка та оперативно-розшукові заходи.

Зловживання: злочини, що розглядаються, різноманітні за формою і змістом. У практиці найчастіше зустрічаються: обман контролюючих органів, порушення фінансової дисципліни, не­належне зберігання державної власності, порушення правил торгівлі тощо. Зловживання в більшості випадків учиняється одним із таких способів:

вчинення дій у межах своїх службових повноважень, але таких, що не викликаються службовою необхідністю (на­приклад, видання наказу щодо позбавлення премії тощо);

вчинення дій, які перевищують права службової особи (бу­дівництво особистої дачі за рахунок коштів підприємства);

бездіяльність. До початкових слідчих дій відносяться: виїмка й огляд до­кументів, огляд місця події, допит свідків і підозрюваних, а іноді й обшук у службової особи за місцем її мешкання чи роботи.

У випадках, коли для вивчення обставин зловживань не­обхідні спеціальні знання, призначаються експертизи: технічна - з метою визначення причин аварії, придатності обладнання для експлуатації тощо; товарознавча - для визначення якості, сор­тності, правильності зберігання і транспортування промислових і продовольчих товарів; судово-бухгалтерська, судово-економі­чна - для встановлення правильності використання фондів підприємства тощо.

Ефективним засобом викривання зловживань владою чи службовим становищем є показання свідків.

Недбалість: Недбалість - діяння не умисне. Цим в основному воно відрізняється від інших службових злочинів. Спосіб скоєння даного злочину виражається в бездіяльності службової особи на службі або неналежному виконанні службових обов'язків, у злочинно-недбалому відношенні до зберігання майна, що вик­ликало його псування чи розкрадання. Найбільш розповсюд­женим видом шкоди, спричиненої недбалістю, є недостача гро­шових коштів або товарно-матеріальних цінностей тощо.

Під час розслідування недбалості, крім загальних обставин роз­слідування службових злочинів, необхідно додатково встановити:

 чи належать до службових обов'язків дії, невиконання яких призвело до службової недбалості;

у чому виражається факт службової недбалості;

підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

чи могла службова особа передбачити настання певних наслідків у результаті невиконання або неналежного ви­конання своїх службових обов'язків;

освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого;

кому конкретно заподіяний істотний збиток;

види майна і характер заподіяних збитків;

умови зберігання сировини і готової продукції, товарів;

норми природного убутку сировини і готової продукції;

у чому виражається істотна шкода, заподіяна недбалістю;

чи мав можливість обвинувачений вжити необхідних за­ходів щодо усунення шкоди. Недбалість характеризується такими ознаками, як недбале ведення обліку, приймання та відпускання товарно-матеріаль­них цінностей без зважування, допуск до матеріальних цінно­стей сторонніх осіб, недотримання умов зберігання і транспор­тування вантажів, невиконання правил будівельних робіт тощо.

У ході розслідування злочинів висуваються версії щодо розміру і характеру збитків, причин, що призвели до таких наслідків, ролі окремих службових осіб у вчиненні злочину. Перевіряються також версії про те, чи не була використана си­туація, що виникла внаслідок допущеної службової недбалості, для вчинення іншого злочину або його приховування.

На початковому етапі розслідування проводиться огляд місця події, а також огляд документів, зразків продукції, сиро­вини, матеріалів, освідування потерпілих. Подальший хід розс­лідування повинен бути спрямований на вияснення кола фун­кціональних обов'язків службової особи, встановлення змісту допущеного порушення. Для цього слідчий допитує свідків, підозрюваного, вивчає правила, інструкції та інші нормативні документи. Якщо службова особа пояснює допущену нею нед­балість відсутністю досвіду або посилається на службову не­обхідність чи необережність поведінки самих потерпілих, необ­хідно уточнити і ретельно перевірити її повідомлення на допиті вищестоящих службових осіб та інших свідків, ознайомитися з особливостями роботи організації, де допущена недбалість, одержати консультації в спеціалістів, призначити з урахуван­ням характеру наслідків недбалості проведення судових експер­тиз (технічної, медичної, ветеринарної, бухгалтерської тощо).

 

---

Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 146; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!