Система доменних імен DNS та її основи
Nbsp; Зміст Вступ. 3 Розділ 1. Протоколи мережі Internet 5 1.1 Загальний огляд протоколів Internet 5 1.2 Адресація в Internet 7 1.3 Система доменних імен DNS та її основи. 11 Розділ 2. Протокол передачі пошти. 14 2.1. Протокол передачі пошти – SMTP. 14 2.2. Команди SMTP. 15 2.3. Складові частини листа: конверт, заголовки і тіло повідомлення. 17 2.4. Розвиток SMTP. 18 Розділ 3. Інші служби Internet 22 3.1. Пошук людей, пошук даних і програм (Archie ) 22 3.2. Всесвітня павутина WWW... 24 3.3. Мережні новини Usenet 26 3.4. Інші служби. 27 Розділ 4. Перспективи розвитку. 30 Висновки. 34 Література. 35
Вступ
Internet – глобальна комп’ютерна мережа, що охоплює весь світ. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10%. Internet утворює так би мовити ядро, що забезпечує надійний зв'язок різноманітних інформаційних мереж, що належать різноманітним засновникам у всьому світі, одна з іншою.
Якщо раніше мережа використовувалась винятково в якості середовища передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні за допомогою неї вирішуються більш складні задачі розподіленого доступу до ресурсів. Кілька років тому були створені оболонки, які мають здатність підтримувати функції мережевого пошуку і доступу до розподілених інформаційних ресурсів, електронних архівів.
Гігантські компанії спокушають швидкість, дешевий глобальний зв'язок, зручність для проведення спільних робіт, доступні програми, унікальна база даних мережі Internet.
|
|
|
При низькій вартості послуг користувачі можуть одержати доступ до комерційних та некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії і багатьох європейських країн. У архівах вільного доступу мережі Internet можна знайти інформацію практично майже з усіх сфер діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра.
Крім того Internet надає унікальні можливості дешевого, надійного і конфіденційного глобального зв’язку по усьому світі. Це являється дуже зручним для фірм котрі мають свої філії по усьому світі, транснаціональних корпорацій і структур керування. Звичайно, використання інфраструктури Internet для міжнародного зв’язку обходиться значно дешевше прямого комп’ютерного зв’язку через супутниковий канал або через телефон.
Кожна серйозна ділова людина, чи то вона фаховий програміст чи системний користувач, не може уявити собі повноцінну роботу без використання такого потужного, оперативного і зручного сполучення як звичайна телефонна лінія, модем та комп’ютерна мережа. Комп’ютерна мережа – це та глобальна ідея, що об’єднує розрізнених власників комп’ютерів, що систематизує й керує хаотично запропонованими вимогами і запитами по швидкому інформаційному обслуговуванню, миттєвим опрацюванням комерційних пропозицій послугами особистого конфіденційного листування і т.д.
|
|
|
Усе вище сказане переконливо вказує на актуальність дослідження, запропонованого в даній роботі.
Метою цього дослідження є вивчення можливостей тих послуг, які надає нам глобальна комп’ютерна мережа Internet, та розгляд напрямків та перспектив розвитку цієї мережі.
Дана мета реалізується через виконання наступних завдань:
1. Опрацювання наукової літератури з відповідного питання.
2. Аналіз різних послуг глобальна комп’ютерна мережа Internet та вивчення діапазону їх практичного використання.
3. Виділення основних напрямків розвитку глобальна комп’ютерна мережа Internet.
Дана курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури, яка використовувалася для написання роботи.
Розділ 1 . Протоколи мережі Internet
Загальний огляд протоколів Internet
Для організації з’єднань між мережами необхідний відповідний протокол. На комп’ютерній мові протокол – це набір домовленостей, що визначає обмін даними між різноманітними програмами. Протоколи задають засоби передачі повідомлень і опрацювання помилок у мережі, а також дозволяють розробляти стандарти , не прив’язані до конкретної апаратної платформи. Всі параметри – від швидкості передачі даних до методів адресації при транспортуванні окремих повідомлень – задаються протоколами, використовуваними в даній конкретній мережі. У Internet базовим протоколом служить TCP/IP (Transmission Control Protocol/ Internet Protocol). IP відповідає за адресацію мережних вузлів, а TCP забезпечує доставку повідомлень за потрібною адресою. Ці протоколи були запропоновані в 1974 р. Робертом Кеном (Robert Kahn), одним з основних розроблювачів ARPANET, і вченим Вінтом Керфом (Vinton C. Cerf). В даний час Кен є президентом американської Корпорації національних дослідницьких ініціатив (CNRI), Керф – президентом Internet Society і віце-президентом CNRI. Варто мати на увазі, що TCP/IP не єдиний протокол, придатний для об’єднання різноманітних мереж. Internet у дійсності перетворилася в багато протокольну мережу, що інтегрує інші стандарти.
|
|
|
Основне, що відрізняє Internet від інших мереж – це її протоколи – TCP/IP. Взагалі, термін TCP/IP звичайно означає усе, що пов’язано з протоколами взаємодії між комп’ютерами в Internet.Він охоплює ціле покоління протоколів, а також прикладні програми, і навіть саму мережу. TCP/IP – це технологія міжмережевої взаємодії, основна технологія Internet. Мережа, що використовує технологію Internet,називається “Internet”.
|
|
|
Свою назву протокол TCP/IP одержав від двох комунікаційних протоколів (або протоколів зв’язку). Це Transmission Control Protocol (TCP) і Internet Protocol (IP). Незважаючи на те, що в мережі Internetвикористовується велика кількість й інших протоколів, мережа Internet досить таки часто називають ще TCP/IP- мережею. Це відбувається тому, що ці два протоколи безумовно, є найважливішими.
Як і у всякій іншій мережі, так і в Internet існує 7 рівнів взаємодії між комп’ютерами: фізичний, логічний, мережевий, транспортний рівень сеансів зв’язку, представницький і прикладний рівень. Кожному рівню взаємодії відповідно відповідає визначений набір протоколів, тобто правил взаємодії.
Протоколи фізичного рівня визначають вид і характеристики ліній зв’язку між комп’ютерами. У Internet використовуються практично усі відомі в даний час засоби зв’язку від простого проводу до волокно – оптичних ліній зв’язку (ВОЛЗ).
Для кожного типу ліній зв’язку розроблений відповідний протокол логічного рівня, що займається керуванням передачею інформації з каналу. До протоколів логічного рівня для телефонних ліній ставляться протоколи SLIP (Serial Line Interface Protocol) і PPP (Point to Point Protocol). Для зв’язку по сітці локальної мережі – використовують пакетні драйвери плат ЛВС.
Протоколи мережевого рівня відповідають за передачу даних між пристроями в різних мережах, тобто займаються маршрутизацією пакетів у мережі. До протоколів мережевого рівня належать IP (Internet Protocol) і ARP (Address Resolution Protocol).
Протоколи транспортного рівня керують передачею даних з однієї програми в другу. До протоколів транспортного рівня належать TCP (Transmission Control Protocol) і UDP (User Datagram Protocol).
Протоколи рівня сеансів зв’язку відповідають за установку, підтримку і знищення відповідних каналів. У Internet цим займаються вже згаданіTCP і UDP протоколи, а також протокол UUCP (Unix to Unix Copy Protocol).
Протоколи представительського рівня займаються обслуговуванням прикладних програм. До програм відносяться: telnet - сервер, FTR – сервер, Gopher – сервер, NFS – сервер,nntp (Net News Transfer Protokol) , SMTP (Simple Mail Transfer Protokol), POP2 і POP3 (Post Office Protokol) і т.д.
До протоколів прикладного рівня відносяться мережні послуги і програми їх надання.
Адресація в Internet
На кожному рівні ієрархії Internet мережа, що входить у її склад, сама відповідає за порядок усередині себе. З погляду адресації це означає, що будь – яка залучена до мережі організація веде базу даних своїх мережних комп’ютерів. Унікальні номера, що застосовуються для ідентифікації комп’ютерів у Internet, називається IP – адресами.
Кожний мережний інтерфейс в Internet повинен мати свою унікальну IP – адресу ( IP addres ), іноді також названою Internet – адресою ( Internet addres ). IP – адреса містить 32 двійкових розрядів (4 байта). Множина IP – адрес (так названий адресний простір Internet) структурована : вона розбита на 5 різних класів (мал.1)
7 біт 24 біта
| 0 | netID | hostID |
Клас А
14 біт 16 біта
| 1 | 0 | netID | hostID |
Клас В
21 біт 8 біта
| 1 | 1 | 0 | netID | hostID |
Клас С
24 біт
| 1 | 1 | 1 | 0 | multicast group ID |
Клас D
27 біт
| 1 | 1 | 1 | 1 | 0 | (зарезервовано на майбутнє) |
Клас E
Мал 1. Класи ІР-адрес
Конкретні IP – адреси прийнято записувати десятковими значеннями (0 – 255) чотирьох байтів, розділених крапками. Такий спосіб позначення називається крапково – десятковим записом ( dotted – decital notation ).
Розпізнати клас мережі у заданій адресі легко – він визначається першим числом в крапково – десяткового запису. Діапазони адрес для всіх 5 класів приведені в таблиці 1 (значення першого байта виділені чорним шрифтом ). Відмітимо, що багатозв'язаний хост буде мати декілька IP – адрес – як мінімум по одному на кожний свій інтерфейс.
Таблиця 1.
| Клас | Діапазон адрес |
| А В С D Е | 0.0.0.0 – 127.255.255.255 128.0.0.0 – 191.255.255.255 192.0.0.0 – 223.255.255.255 224.0.0.0 – 239.255.255.255 240.0.0.0 – 247.255.255.255 |
netID – ідентифікатор мережі
hostedID – ідентифікатор хоста
multicast group ID – ідентифікатор групи (групова адреса)
З такими адресами відразу виникає проблема – вони довгі і їхні важко запам’ятати. Щоб полегшити запам’ятовування, комп’ютери стали позначати спеціальними іменами, наприклад liberty.uc.wlu.edu (таке імя називається доменним, з ким ми познайомимося пізніше).
Тепер, коли в нас є доменні імена, чи не час відкинути IP – адреси? Вважається, немає, оскільки імена дозволяють комп’ютерам у мережі усього лише одержати інформацію про запитувані адреси. Коли ви вказуєте конкретний комп’ютер за допомогою доменного імені, наприклад quake.think.com, сервер імен, відповідальний за відповідну область адрес (домен), перекладе це ім'я в IP – адресу. У залежності від місцезнаходження машини і географічної відстані від її до вас такі запити можуть пройти через декілька серверів імен, перед тим, як буде отримана остаточна адреса. Принадність цієї системи укладена в таких двох обставинах : по – перше, вам не потрібно опрацьовувати жодний із запитів/відповідей, оскільки це відбувається автоматично ; по – друге, у порівнянні з централізованим списком адрес (до речі, саме так колись працювала Internet), система DNS дозволяє мережі рости з набагато меншими організаційними зусиллями.
Так як і будь – який інтерфейс в Internet повинен мати свою унікальну IP – адресу, то необхідна централізована служба, яка розподіляє адреси для мереж, що приєднані до всесвітньої мережі Internet. Такою службою є InterNIC ( Internet Net – work Information Center – мережний інформаційний центр Internet).InterNIC керує регістра цією мереж, даючи кожній унікальний ідентифікатор (поле IP – адрес даної мережі під назвою netID). Розподілення конкретних IP - адрес даної мережі її хостами (тобто закріплення за ними певних значень поля hostID) – задача, яка покладається на системного адміністратора мережі.
За кількістю адресатів розрізняють три типа IP – адрес : однозначний ( unicast ) – призначений для єдиного хоста, широкооголошуючий ( broadcast ) – для всіх хостів в одній мережі і груповий ( multicast ) – для кількох хостів, які утворюють так названу групу розсилання.
Клієнти і сервери.
Більшість розподілених мережних додатків реалізовані так, щоб одній стороні відводиться роль сервера, а іншій – клієнта. При цьому прикладна задача виконується за рахунок того, що сервер певним чином обслуговує запити клієнтів.
За методом обслуговування сервери поділяються на ітеративні і паралельні.
Робота ітеративного сервера ( iterative server) описується циклом із чотирьох кроків.
і1: Очікування запиту від клієнта.
і2: Обробка запиту з одержанням результату.
і3: Пересилання клієнту результат обробки його запиту.
і4: Повернення в стан очікування і1.
Очевидно недостача ітеративного циклу: обробка запиту на кроці і2 потребує часу, протягом якого знову отримані запити не обробляються.
Принцип дії паралельного сервера ( concurrent server ) описується іншим циклом.
п1: Очікування запиту від клієнта.
п2: Запуск нового сервера для обробки поточного запиту. При цьому створюється новий процес ( process ), задача ( task ) або ланцюг ( thread ), залежно від конкретних методів паралельності, які підтримуються даною операційною системою.
п3: Повернення в стан очікування п1.
Перевага паралельного сервера полягає в тому, що лише він породжує нові сервери, які вже і займаються обробкою запитів. Тобто для кожного клієнта створюється персональний сервер, а значить, якщо операційна система підтримує багатозадачний режим, то одночасно будуть обслуговуватись декілька клієнтів.
То, яким самим із двох способів сервер обробляє запити, не впливає на роботу клієнта. Клієнт звичайно не може розрізнити принцип дії сервера.
Як правило, сервери над UDP працюють ітеративно, а сервери над TCP– паралельно, хоча можливі і виключення.
Система доменних імен DNS та її основи
Система доменних імен DNS (Domain Name System) – це розподілена база даних, яка дозволяє додаткам в TCP/IP визначати взаємовідповідальність між хостами і їх IP – адресами.Вона також містить інформацію, яка використовується при доставці електронної пошти. СлужбаDNS основна на взаємодії глобально розташованих серверів в Internet не існує центрального сервера, що накопичує всі поточні данні про імена. Кожна окрема організація, представлена в Internet як самостійно адміністративна структурна одиниця (site), - будь то університетський корпус, факультет університету, приватна фірма або її підрозділ – підтримує особисту частину про цієї бази даних і свій сервер імен, який відповідає на запити від будь – яких других систем (клієнтів) в Internet. Система доменних імен надає можливість набору і процедур, регламентуючих взаємодію серверів імен із клієнтами.
Додаток отримує від свого хоста доступ до DNS через визначник ( resolver ) Визначник встановлюється в додаток – він не являється частиною ядра операційної системи, на відміну від реалізованих в ньому основних протоколів TCP/IP. З іншої сторони, протоколи TCP/IP, які являються частиною ядра операційної системи, оперують лише IP – адресами і самі по собі не взаємодіють із DNS. Тому будь – який додаток повинен володіти здібністю самостійно конвертувати імя хоста у відповідну IP – адресу призначення ще до того, як вона звернеться до TCP для встановлення зєднання або до UDP для відправлення дійтаграми.
Ми зосередимося на тому, яким чином визначники спілкуються із серверами імен через протоколи транспортного рівня ( в основному використовується UDP) в своєму обміні повідомленнями.
Імена в DNS утворюють ієрархічно організований простір.
Ви набираєте імя, а маршрутизатори, що опрацьовують мережний потік даних, підставляють замість нього відповідні цифри IP – адреси. Система доменних імен (DNS), що описує комп’ютери й організації, у яких вони встановлені, улаштована дзеркально стосовно цифровій IP – адресації. Якщо в IP – адресі найбільше загальна інформація зазначена зліва, то в доменних іменах вона – справа. Доменні імена можуть багато чого сказати про конкретну адресу, як очевидно з такого опису :
com – комерційні домени США, тобто ці адреси належать фірмі або компанії ;
edu – в американських адресах позначає утворювальну організацію. Wisc.edu, наприклад, відповідає Університету шт. Висконсін ;
gov – домен верхнього рівня для комп’ютерів урядових організацій США ;
mil – ставиться до військового відомства США ;
net – ставиться до організацій, що управляють мережами ;
org – як правило, застосовується для приватних компаній, що не підходять під вищевказані категорії. Так, Internet Society використовує домен iso.corg.
Якщо, com, .edu, .gov і mil використовується в основному стосовно до американських заснувань і організацій, то в інших країн є власні домени верхнього рівня. Доменне імя Німеччини – de,Швейцарії – ch,Італії – it, Сполучені Штати теж мають свій домен - .us. Щоб звернутися до конкретного користувача за допомогою символу@ (комерційне at)
Кожному вузлу графа співставлень мітка ( label ) довжиною до 63 символів. Писані і великі літери в мітках не розрізняють. Доменне імя ( domain name ) кожного вузла дерева являє собою список міток, розділених крапками. Список починається зліва із мітки даного вузла, і далі в ньому послідовно перераховується вузли, розташовані верх по дереву до кореня. Безімений корінь ( root ) має “пусту” мітку, тобто після крайньої справа крапки в доменних іменах. Доменне імя кожного вузла повинно бути винятковим, хоч одна і таж мітка може зустрічатися в іменах різних вузлів дерева.
Доменне ім’я вузла, яке закінчується крапкою, називається абсолютним ( absolute domain name ) або повністю означеним доменним ім’ям, FQDN (fully qualified domain name ). Наприклад, sun . tuc . noao . edu. за означенням відповідають FQDN. Якщо ж ім’я не закінчується крапкою, то можна передбачити, що воно не повністю означене і повинно бути доповнене. Так, ім’я нашого хоста sun доповнюється локальним суфіксом (. tuc . noado . edu .). інтерпретація імен із двох і більше міток, не закінчується крапкою, залежить від настройки визначника: таке ім’я розуміється за повне, або “добудовується” до FQDN.
Існує три різних доменів верхнього рівня.
1. Спеціальний домен arpa, який використовує для визначення ім’я за ІР-адресою.
2. Початкові ( generic ) домени – сім трьох літерних доменів; в деяких джерелах їх називають організаційними ( organization ) доменами.
3. Національні, або географічні домени – двох літерні домени, які позначені згідно кодам країн, певним стандартом ISO 3166.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 306; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!