Методи формування свідомості:
а) словесні методи:
— роз’яснення,
— бесіда,
— лекція,
— диспут;
б) метод прикладу
Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість.
Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подо лання негативних.
Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною.
Мета використання методів формування свідомості :формування в учнів поглядів і переконань, здійснюючи різнобічний вплив на їх свідомість, почуття і волю. За допомогою цих методів не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки.
2. Методи формування суспільної поведінки (дана група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки):
— педагогічна вимога,
— громадська думка,
— вправлення,
— привчання,
— доручення,
— створення виховуючих ситуацій.
3. Ме тоди стимулювання діяльності та поведінки (Ця група методів виконує функції регулювання, корегування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців).
— змагання,
— заохочення,
— покарання.
4. Методи контролю й аналізу рівня вихованості (уяву про ступінь сформованості у школяра необхідних якостей може скласти лише комплекс діагностичних методів.) Для вивчення інтегральних проявів особистості у поведінці, діяльності педагоги використовують.
|
|
|
— педагогічне спостереження,
— бесіда,
— опитування (анкетне, усне),
— аналіз результатів суспільно корисної роботи,
— виконання доручень,
— створення ситуацій для вивчення поведінки учнів.
Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.
Е фективність вибору методів виховання залежить від:
1) цілей і завдань виховання;
2) змісту виховання;
3) вікових особливостей дітей та їх життєвого досвіду;
4) індивідуальних особливостей вихованців;
5) рівня розвитку дитячого колективу;
6) поєднання методів формування свідомості та поведінки;
7) умов виховання;
8) засобів виховання;
9) рівня педагогічної кваліфікації вчителя;
10) очікуваних наслідків.
Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога.
17. Організаційні форми виховної роботи. Позакласна робота. Позашкільна робота. Види форм виховної роботи: масові, групові, індивідуальні.
|
|
|
Поняття «форма» означає зовнішній вигляд, обрис.
Форма виховання - це зовнішня, організаційна характеристика виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.
Існують різні форми організації виховного процесу.
Позакласною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи.
Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.
До позашкільних установ належать: палаци (будинки) школярів, літні табори відпочинку, дитячі спортивні школи (ДСШ), станції юних техніків (СЮТ), станції юних натуралістів (СЮН), дитячі театри, дитячі бібліотеки, дитячі залізниці, екскурсійно-туристичні станції, дитячі пароплавства, музичні школи та ін.
Поширюється створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.
|
|
|
За участю вихованців позашкільних закладів щорічно проводяться Всеукраїнські конкурси "Наукова зміна", "Таланти твої, Україно", виставки, олімпіади, турніри, конкурси тощо.
Кожен тип позашкільної установи має свою специфіку виховної роботи з учнями.
Отже, кожна форма виховної роботи використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні.
Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, групові (ко лективні) і масові.
Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5—7 до 25—40, у масових формах верхня межа числа не обмежена.
Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи можуть пов’язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференцію, підготовка до участі в конкурсах, олімпіадах тощо.
Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об’єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Це виховні бесіди, гуртки, екскурсії, походи, класні години та ін.
|
|
|
Однією з форм позакласної виховної роботи є участь учнів у випуску стінної газети. В школі випускаються різноманітні стінні газети; загальношкільна, класна, предметного гуртка, сатирична і інші. Вони допомагають формувати громадську думку, спрямовувати її на поліпшення успішності учнів, зміцнення їх дисципліни.
Газета повинна не тільки критикувати недоліки в житті і діяльності учнівського колективу, а й схвалювати хороші справи і зразкову поведінку учнів.
Важливо якомога більше учнів залучати до випуску стінгазети через: створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Активна участь у підготовці стінної газети допомагає формувати в учнів такі якості, як чесність, правдивість, принциповість, вміння аналізувати і давати оцінку фактам і явищам. При цьому в них виробляється критичне ставлення до своїх вчинків.
Дуже істотним є і саме оформлення стінної газети. Не рекомендується втискувати її в спеціальні рамки. Кожна чергова газета повинна мати нове оформлення (крім назви заголовка), що впадає у очі, звертати на себе увагу учнів. Вивішувати газету доцільно не в класі, а загальношкільний колектив учнів в спеціально відведеному місці в школі. В такому разі вона інформуватиме про стан справ у даному класі.
Необхідно дбати і про культуру мови стінгазети, стиль викладу її змісту, колективно вирішувати, кого і за що похвалити чи покритикувати. Щоб редакційна колегія успішно справлялася зі своїми обов’язками, її необхідно постійно навчати.
Масові форми виховання бувають простими й комплексними.
Прості — це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.)
Ком плексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).
До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, читацькі конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.
Форми виховної діяльності ви окремлюють також згідно напрямків виховної роботи класного керівника (вихователя).
Ø Наприклад, форми розумового виховання: вікторина, аукціон знань, "Що? Де? Коли?", засідання клубу допитливих, конкурс проектів, конкурс ерудитів, інтелектуальний конкурс, ділові ігри, огляд знань, наукові конференції, конкурс винахідників і фантазерів, турнір ораторів, робота з книгою (читацькі конференції та ін.), усний журнал, практичні заняття "НОП школяра", "Навчайся вчитися" тощо.
Ø Для реалізації завдань морального виховання широко застосовуються такі форми: "круглий стіл", прес-конференції, усні журнали, диспути, вечори питань і відповідей, бесіди на етичні теми, про самовиховання, огляд літератури з різноманітних проблем, видавничі конференції, літературно-музичні композиції, практичні заняття типу "Культура спілкування". "Єдність прав і обов’язків", заочні подорожі, акції милосердя, пошукова діяльність та ін.
Ø Трудове виховання учнів організується за допомогою таких форм: зустрічі з представниками різних професій; "У світі професій"; "Як вибирати професію": екскурсії на виробництво; гра-конкурс "Чия професія краща?", суботник тощо.
Ø В естетичному вихованні доречні конкурси малюнків на асфальті, літературні і музичні вечори і ранки, "година поезії", екскурсії до музеїв, відвідання театрів, виставок, прогулянки на природі, бесіди про музику і живопис, класні диско вечори, свята мистецтв, огляди журналів, випуск рукописних журналів та подібне.
Ø У фізичному вихованні корисні ігри типу "Веселі старти", малі олімпійські ігри, туристичні походи і естафети, зустрічі з представниками різних видів спорту, спортивні вечори і ранки, бесіди про гігієну, здоров’я і фізичну культуру і тощо.
18. Поняття колективу: суть, ознаки, функції. Стадії розвитку колективу.
Духовне становлення і розвиток сучасного підростаючого покоління пов'язані з існуванням суперечки про те, якою варто виховувати сучасну особистість – індивідуалістом або ж колективістом? Але сучасне життя вимагає розумного поєднання індивідуалізму і колективізму.
Сьогодні ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина.
Колектив(Н.Є.Мойсеюк) – (від лат. – збірний) – група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю.
Дитячий колектив – об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).
Дитячий колектив – це така форма організації життя дітей, яка задовольняє їх життєві потреби і одночасно є могутнім чинником морального виховання.
Дитячий колектив відрізняється від інших колективів:
- віковими межами;
- специфічною діяльністю (навчання);
- послідовною мінливістю складу;
- відсутністю життєвого досвіду;
- потребою в педагогічному керівництві.
Колективу властивий цілий ряд важливих ознак.
Серед основних ознак групи, що визначають її як колектив, виділяють такі:
1. Наявність суспільно значущої мети і діяльності, спрямованої на її досягнення. (Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави).
2. Щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення.
3. Чітка організаційна структура: наявність органів самоврядування, визначеність прав і обов'язків, сформованість відносин взаємозалежності (кожен відчуває відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків перед іншими членами колективу). Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи – класи. Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, актив класу.
4. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок. Психологічний клімат у колективі це загальний настрій, що створює здорову атмосферу, емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного, забезпечує захист людини від агресивних проявів соціуму.
Колектив здійснює різноманітні ф ункції колективу: організаторська (керує своєю діяльністю); виховна (є носієм моральних переконань); стимулююча (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників).
Існує кілька підходів до вивчення стадій (етапів) розвитку дитячого колективу. Розглянемо стадії розвитку дитячого колективу за концепцією А.С.Макаренка.
І стадія: с творення колективуучнів, коли педагог висуває вимоги безпосередньо до всієї групи.
Ця стадія характеризується недостатньою організованістю, розрізненістю учнів, формально об’єднаних в один клас. Учитель виступає організатором колективу, єдиним джерелом вимог до учнів. Колектив лише формується, учні недостатньо знають один одного, не ініціативні, не сформований його актив. Відбувається знайомство класного керівника з дітьми, ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами та режимом дня школи.
Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного впливу, то згодом їм важко підкорятися впливові органів учнівського самоврядування.
ІІ стадія — поширення впливу активу на весь колектив, коли вимоги поряд із педагогом висуває актив класу.
На цій стадії в класі виділяються учні (актив), які підтримують вимоги вчителя і готові до співробітництва з ним. Вони не тільки самі погоджуються з нормами поведінки, яких вимагає педагог, але й переконують у необхідності їх дотримання інших учнів класу.
Особливу увагу приділяє педагог створенню активу класу та засвоєнню ним своїх прав і обов'язків, методів роботи. Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і водночас зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо.
На цій стадії набуває великого значення принцип паралельної дії А.С.Макаренка: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три сили: вихователь, актив і весь колектив. Друга стадія може тривати рік - півтора. На її початку колектив нібито поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору класного керівника); пасивних учнів (які поступово долають байдужість); «ядро опору» (педагогічно занедбані діти).
Наприкінці ІІ стадії клас стає психологічно та педагогічно однорідним.
ІІІ стадія – вирішальний вплив громадської думки, коли вимоги висуває колектив до себе та до його членів.
Ця стадія характеризується високим рівнем згуртованості групової самосвідомості, єдиною системою групових норм (громадська думка), дотримуватися яких повинен кожний член колективу. Дитячий колектив стає суб’єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає спонукає дітей до самовиховання.
На третій стадії розвитку колективу педагог менше контролює і частіше скеровує діяльність колективу. Вихователь надає право колективу самостійно, без класного керівника, розв'язувати питання про заохочення і стягнення, планування роботи тощо.
ІV стадія – с амовиховання як вищий тип виховання в колек тиві, коли вимоги вихованець ставить сам до себе на фоні вимог колективу.
Цей етап передбачає створення такої моральної атмосфери, коли кожний вихованець сприймає колективні вимоги як вимоги до себе і, відповідно до них вибирає способи поведінки. Завдяки засвоєному колективному досвіду виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у самовиховання.
Колектив перетворюється з об’єкта виховання – на суб’єкт виховання, стає носієм виховуючи функцій. На цій стадії колектив виходить на активну взаємодію з іншими первинними колективами, ставить до них певні вимоги, надає допомогу.
19. Система розумового виховання школярів в контексті Концепції національного виховання.
(Див. Концепцію національного виховання – про розумове виховання).
Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.
Розумове виховання – це процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, озброєння їх знаннями, вміннями та навичками, формування наукового світогляду. Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.
Саме поняття "розумове виховання" значно ширше ніж поняття "освіта", "навчання". Розум людини розвивається з перших місяців і до кінця її життя. Але всю повноту значення розумового виховання одержує в умовах систематичного навчання і освіти.
Мета розумового виховання – формування творчої мислячої особистості.
Завдання розумового виховання:
1. Оволодіння учнями знаннями з основ наук.
2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціального досвіду. Структурними компонентамисвітогляду є: система наукових знань; погляди; переконання; ідеали людини.
3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.
4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних), вміння раціонально організовувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, приладдя, навчальні посібники тощо.
Зміст розумового виховання складає система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися. Завдання і зміст розумового виховання інколи розуміють спрощено, намагаючись "вкласти" у дитячу голову якомога більше знань про навколишній світ. Набагато важливіше виробити в дитини загальні способи пізнавальної діяльності.
Основними шляхами вирішення завдань розумового виховання є
1. Процес навчання (на будь якому уроці реалізуються завдання розум. виховання)
2. Позакласна робота (тематичний тиждень предметів художньо – естетичного циклу, гуртки «Юний математик», «Комп’ютер та мистецтво», екскурсія у бібліотеку, виховна бесіда «Наукова організація праці школяра», вікторина «Чи знаєш ти своє місто?», інтелектуальні ігри: «Найрозумніший», «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг», пізнавальні бесіди, диспути, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, вікторини, інтелектуальні ігри, ігри-мандрівки тощо.
3. Позашкільна робота (робота гуртків та закладів позашкільної освіти.)
4. Виховання в сім’ї (формувати у дітей позитивну мотивацію навчання, вчити їх спостерігати, аналізувати, порівнювати, визначати суттєві особливості, робити висновки тощо; залучати дітей до читання книжок; купувати ігри, які сприяють розумовому розвитку, грати разом з дітьми в ці ігри, залучати дітей до гурткової роботи, організовувати спільні сімейні читання, разом з дітьми переглядати та обговорювати пізнавальні телепередачі для дітей, домашні ігри «Ерудит», шахи тощо).
20. Система морального виховання школярів в контексті Концепції національного виховання.
(Див. Концепцію національного виховання – про моральне виховання).
Моральне виховання – цілеспрямована і систематична виховна діяльність школи і сім’ї, яка направлена на формування моральної свідомості, моральних переконань, моральних почуттів, навичок і звичок правильної поведінки.
М.В. залежить від моралі – однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.
Методологічною основою морального виховання є етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
Оскільки моральність має суспільний характер, то під нормами моральності слід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях.
Метою морального виховання є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.
Завдання морального виховання передбачають:
1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.
2. Виховання моральних почуттів, які виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізувалися б у будь-якій ситуації та умовах.
Зміст морального виховання – виховання любові, поваги до батьків і старших, вірності у дружбі та коханні, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов'язків, особистої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо.
Ці норми конкретизуються в моральних цінностях, моральному ідеалі, моральних принципах та підтримуються авторитетом громадської думки, прикладом, звичкою.
Основними методами морального виховання є переконання, привчання, заохочення тощо.
Результатом морального виховання має бути формування моральної свідомості, на її основі – моральної культури, прищеплення навичок і звичок гідної поведінки.
Шляхи морального виховання:
1. У процесі навчання
2. У процесі позакласної та позашкільної роботи.
3. У сім’ї.
21. Система трудового виховання школярів в контексті Концепції національного виховання.
(Див. Концепцію національного виховання – про трудове виховання).
Трудове виховання (за Волковою Н.П.) — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.
Мета трудового виховання зазначається в Концепції національного виховання, зокрема:
“3.12. Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин....”
Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі.
1. Психологічна підготовка особистості до праці —формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.
2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури.
3. Підготовка школярів до свідомого вибору професії — виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий шлях.
Зміст трудового виховання в сучасній школі визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової ді яльності», «активна трудова позиція».
Шляхи трудового виховання.
— Процес навчання (уроки трудового навчання, розумова праця при вивченні навчальних дисциплін)
— Позакласна робота (гуртки “Умілі руки”, трудовий десант позбору макулатури та металолому, організація роботи “Книжкової лікарні”, робота по заготовці лікарських рослин, рейди по благоустрою міста, створення шкільного музею Трудової Слави, зустрічі з ветеранами праці, робота на пришкільних ділянках тощо)
— Позашкільна діяльність (гурткова та клубна робота тощо).
— Виховання в сім’ї (участь у побутовій праці, виконання трудових доручень тощо).
22. Система естетичного виховання школярів в контексті Концепції національного виховання.
(Див. Концепцію національного виховання – про естетичне виховання).
Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості. Методологічною засадою естетичного виховання є естетика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й церетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.
Естетичне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.
Метою естетичного вихованняє високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.
Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 286; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!