З книги Йосипа Флавія «Іудейська війна» про сарматів
Сармати – ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – іраноязичні племена з-за Уралу та Поволжя. Вони проживали там кілька століть, розподіляючись на язигів, аланів і роксоланів. У своїй масі сармати були кочовими скотарями, їхні житла, зброя майже не відрізнялись від скіфських. Жили сармати на возах-халабудах, а напівосідлі сармати-орачі – в грубошерстних наметах. Назва сарматів походить, можливо, від іранського слова «саоромат», що означає «перепоясаний мечем». Дійсно, головним предметом їхнього культу був меч – уособлення бога війни. Сарматська кіннота вважалася непереможною, до того ж жінки й дівчата теж майстерно володіли верховою їздою, зброєю, брали участь у походах. Вони нарівні з чоловіками їздили на конях, стріляли з лука, добре кидали дротини, билися мечем. Воювали вони до одруження. Дівчину, що не вбила трьох ворогів, ніхто не брав за жінку. Звідси, мабуть, побутує записана Геродотом легенда про походження сарматів від шлюбів скіфів з амазонками, а також прізвисько сарматів – «покірні жінкам».
У І ст. до н.е. племена язигів та роксоланів проникли на землі Римської імперії, а грецькі міста – колонії Причорномор’я й Криму сплачували їм данину. Наприкінці І ст. об’єднання сарматських племен, прозване аланами, підкоривши інші споріднені народи, примусило до сплати данини й Рим. Через деякий час сарматів розгромили гуни, і частина сарматів разом з ними рушила в Європу, а звідти – до Африки. Невелика частина сарматського населення влилася в праслов’янське середовище.
|
|
|
* * *
«… До Риму дійшла звістка про повстання скіфів проти римлян. Численне скіфське плем’я – сармати – непомітно переправилась через Дунай в Мізію у великій кількості і напали на римлян, розповсюджуючи паніку несподіваністю свого нападу, знищили значну частину римського гарнізону, вбивши виступившого проти них легата Фонтея Агріппу, після чого вони пограбували і спустошили всю переможену країну. Віспасіан (римський імператор 69-79 рр.), дізнавшись про ці події і про спустошення Мізії, відрядив для помсти сарматам Рубрія Галла, який знищив значну кількість сарматського війська, а тих, що залишилися в живих, примусив тікати на батьківщину. По закінченні цієї війни полководець подбав про майбутню безпеку краю: він виставив більш численні і більш сильні гарнізони, які б зробили неможливим для варварів перехід через Дунай…»
Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – С. 9-10.
З книги візантійського історика Прокопія Кесарійського «Війна з готами»
Про життя і побут слов’янських племен
|
|
|
Майже в один голос давні історики хвалять гостинність слов’ян, небачену в інших землях. Подорожній був для них оповитий святістю. Його ласкаво зустрічали, радісно пригощали, проводжали з благословенням і передавали один одному в руки. Господар відповідав перед людьми за безпеку чужинця. Хто не зумів уберегти гостя від біди або ж неприємності, тому сусіди мстились як за власну образу. Виходячи з дому, слов’янин залишав двері відчиненими й їжу для подорожнього. Крім того, місцеві звичаї дозволяли бідному, який не мав чим пригостити гостя, безкарно вкрасти все необхідне у багатого сусіда.
Тканини для одягу слов’яни ткали з льону і конопель, пряли з вовни овець і кіз, зимою носили шуби-кожухи із хутра домашніх і диких тварин. Тканина цінувалась у слов’янському світі й за його межами.
За відомостями східних авторів, слов’яни платили данину своїм правителям одягом. Щоправда, відомості про слов’янський одяг у древніх акторів дуже обмежені. Прокопій Кесарський, описуючи побут слов’ян у VI ст. говорив, що слов’янські воїни не мають панцира, не носять ні хітону, ні плаща, вдягають лише короткі штани. Штани особливо вражали античних авторів: цей одяг вважався варварським, греки і римляни не носили штанів. Про одяг древніх слов’ян можна судити по залишках її залізних деталей – пряжках, застібках тощо. По знахідках ремінних пряжок ясно, що чоловіки носили штани або сорочки, підперезані ременем, зверху на сорочку вдягали плащ, який застібався фібулою. На голові носили шапки, які мали опушку з хутра, а інколи й наушники.
|
|
|
Жінки носили прямі довгі сорочки з однією застібкою, спідню білизну не носили. На голові – хустки або шапочки. Взуттям як у чоловіків, так і у жінок служили чоботи, напівчоботи, постоли. Характерними прикрасами слов’янських жінок височні кільця – привіски з бронзи чи срібла, які вплітались у волосся біля виска або прикріплялись до головного убору. В різних племен типи височних кілець були різні. Наприклад, у ільменських словен кільця були з ромбічними щитками. В’ятичі, які селились на Оці, носили кільця з сім’ю лопастями. Радимичі, які жили до сходу від Верхнього Придніпров’я по річці Сож, – кільця з сім’ю променями; сіверяни (Чернігівсько-Сіверські землі) – закручені в спираль дротяні кільця; древляни, поляни, дреговичі й жителі Волині – дротяні кільця у вигляді перснів; кривичі – браслетоподібні прикраси зі звичайного дроту.
|
|
|
У період з І ст. до н.е. і по І ст. н.е. на території нинішнього Полісся у стародавніх слов’янських племен з’явилися прикраси з каміння (при розкопці поховання знайдено намисто з синього і зеленого каміння).
* * *
«Ці племена, склавини й анти, не управляються однією людиною, але з давніх часів живуть у народоправстві (демократії), і того всі справи. Чи щасливі чи лихі, вважаються спільними. І в усіх інших справах однаково ведеться в обох цих варварських народів і встановилося давно. Єдиного бога, що надсилає блискавку, визнають єдиним владикою всіх, і жертвують биків, і здійснюють інші священні обряди. Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не загинуть, жертву богу, і врятувавшись, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасли собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім і з тих жертв ворожать. Живуть вони в жалюгідних халупках, на великій відстані одна від одної, наскільки можливо міняючи часто місце поселення.
Виступаючи на битву, ідуть здебільшого маючи в руках щити і списи, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані сорочки (хітона), ані плаща, але тільки в коротких штанах, підтягнутих широким поясом на стегнах, стають битися з ворогами. В обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вона також не різняться поміж собою. Всі вони високі й надзвичайно міцні. Тілом і волоссям білі або золотисті, і не впадають зовсім в чорне, а рудуваті всі. Спосіб життя вони мають суворий і зневажають зручності, як масагети, і дуже брудні, як і ті. Але вони зовсім не злі і не підступні і в простоті вони немовби зберігають гунські звичаї. І навіть ім’я у слов’ян та антів було спочатку одне».
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 288; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!