Ділові журнали. Журнали-дайджести. Безкоштовні газети.
Ділові журнали. У 1920-1930-ті роки найбільш спостережливі і прозорливі видавці звернули увагу на незадоволеність частини ділового світу змістом і стилем «якісних» видань, звернених до економічної і політичної еліти. Характерне для тодішньої «якісної» преси достаток неінтерпретірованних фактів не виглядало великою гідністю в очах деяких бізнесменів і промисловців, які хотіли б отримувати більш стислу, більш систематизовану ділову та політичну інформацію і коментар до неї. На запити цієї частини аудиторії відповіли творці щотижневого журналу «Business Week» («Деловая неделя»), що виходить у США з 1929 р.
X. Люс використав деякі напрацювання, накопичені в період становлення «Time», при заснуванні в 1930 р. ще одного журналу ділових новин - «Fortune» («Успіх»), адресованого бізнесменам. Новий журнал, швидко утвердився на ринку періодики незважаючи на умови економічної кризи, пропонував поряд із звичайною для ділового журнального видання фінансової та біржової інформацією, новинами індустрії і торгівлі, також великі відомості про новини політичного і громадського життя США, про події у світі, викладені головним чином у стислій та доступній формі. Стиль викладу і комбінація новинного і аналітичного матеріалу в журналі забезпечували діловому читачеві доступність і засвоюваність пропонованої йому різноманітної інформації. Аналогічні видання з'явилися і в Європі. Вихід в Дюссельдорфі (Німеччина) з 1926 р. щотижневий журнал для ділових людей «WirtschaftsWoche» («Економічний тиждень») викладає новини на економічні та суспільно-політичні теми у вигляді розширених заміток і коротких статей з вбудованим коментарем
|
|
|
Журнали-дайджести. У кінці XIX–поч. XX ст. набувають поширення журнали, зміст яких формувався на основі перероблених матеріалів, взятих з інших видань. Вони отрим. назву «дайджести» (від англ. digest -стислий виклад, резюме). Творці дайджестів заявляли, що такі недорогі видання здатні кращим чином озброїти масову ауд. новітніми знаннями в різних областях. Редактори дайджестів зазвичай передрук. тільки добірні, найб. значущі, цікаві матеріали. Передруковувані матеріали попередньо оброблялися аби зробити їх більш доступними масовому читачеві.
У 1890 р. в США був ств. масовий щотижневий «Literary Digest» («Літературний дайджест»). Основу змісту цього журналу (один примірник коштував 10 центів) становили стислі переробки публікацій, що з'явилися в журнальній пресі США, Канади, Англії, Франції, Італії, а також огляди новин тижня, на основі передруків статей, інтерв'ю та коментарів, взятих з американських видань. Через прорахунки в управлінні видання «Literary Digest» припинилдо своє існування в 30-і р.
|
|
|
Подружня пара - видавці Уоллес -у 1922 р. поч. випускати щомісячний журнал «Rider's Digest». Форма журналу повинна була підтверджувати його репутацію просвітителя і порадника людини: в номері кишенькового формату публік. 31 стаття: «кожен день- по 1-ій статті постійного інтересу».
Звернення до тем, до яких небайдужа найширша ауд., було покликане перетворити журнал в щось подібне до кишенькового довідника, що допомагає розібратися в життєвих ситуаціях. Спочатку протягом багатьох років журнал принципово не публікував комерційну рекламу.
Зміст журналу, його редакційна політика свідчать про те, що він розрахований на масового читача з невисоким освітнім рівнем. Журнал культивує у свого читача оптимізм, впевненість у собі і своїх силах. Концептуальна модель видання забезпечила журналу великий комерційний успіх у США, а потім і за кордоном.
В даний час у світовій журнальній періодиці досить широко представлений тип спеціалізованого дайджесту, з певною тематикою і чіткою адресною аудиторною спрямованістю.
Безкоштовні газети. У другій пол. 1990-х рр. у великих містах-мегаполісах Північної Амер. і Європи набули пошир. газети, що взагалі не залежать від читацького фінансування. Мова йде про інформаційно-рекламні газети, що безкоштовно розповсюджуються у місцях великого скупчення людей - на станціях метро, вокзалах, у поїздах і т. д.
|
|
|
Поєднується у змісті журналістський та рекламний компоненти (при домінуванні останнього), ці видання в ряді випадків склали істотну конкуренцію традиційним газетам.
Цей тип газет, привабливий для рекламодавців. Разом з тим надає видавцям можливість економити на виробництві та дистрибуції тиражу, уникнути залежності від конкурентних умов, які впливають на збут звичайних видань.
Власники безкоштовних газет стверджують, що ці видання не складають конкуренцію платним, але це далеко не завжди відповідає дійсності. Користуються успіхом безкоштовні газети здатні погіршити положення інших видань на ринку періодики. Розповсюдження газет цього типу викликало протести серед видавців і редакторів традиційних видань.
Концепція безкоштовної газети була розроблена і здійснена в Швеції. У 1995 р. в Стокгольмі почала поширюватися газета «Metro», призначена для швидкого прочитання під час поїздок в міському транспорті, а тому містить набір коротких новинних матеріалів у поєднанні з рекламними оголошеннями. Видання швидко стало популярним, була доведена економічна ефективність щоденної безкоштовної газети.
Характерно, що деякі з них мають назву «20 хвилин» (наприклад, паризька безкоштовна щоденна газета): така середня тривалість їх прочитання. У Нью-Йорку стала поширюватися безкоштовна газета «Express», у Філадельфії - «Metro» з її 125-тисячним тиражем. У Великобританії найбільший комерційний успіх придбали безкоштовні рекламні газети «Metro» і «Evening Standard. Поширення безкоштовних щоденних газет у Німеччині почалося з 1998 р. з Берліна, але в цій країні подібні видавничі проекти опинялися перед лицем економічних п
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 578; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!