Завдання і запитання для самоконтролю
1. Чи згодні Ви з думкою відомого дидакта А.І.Молібога1, який вважав самостійну роботу «основою кожної освіти, особливо вищої. При підготовці творчого фахівця всі останні форми навчальної роботи є тільки допоміжними різного ступеню ефективності»?
2. Сформулюйте основні вимоги до організації самостійної роботи студентів.
3. Охарактеризуйте різновиди самостійної роботи студентів.
4. Як впливає «нова» парадигма навчання на зміст і методи самостійної роботи студентів ВНЗ?
5. Охарактеризуйте можливості і особливості використання комп’ютерів при організації СРС.
6. Порівняйте ефективність конспектування наукових джерел і їх ксерокопіювання.
7. Які методи роботи з книгою можна рекомендувати студентам?
8. Дайте психолого-педагогічну характеристику «Портфоліо» як методу самостійної роботи.
9. Яким чином у процесі організації самостійної роботи можна залучати студентів до науково-дослідної роботи?
10. Укажіть основні вимоги до наукової доповіді, есе, реферату як результатів СРС.
11. Прокоментуйте вислів Ш.Монтеск’є: «Ніколи не треба вичерпувати предмет до тих пір, щоб уже нічого не залишилося на розсуд читача; справа не в тім, щоб примусити його читати, а у тому, щоб примусити його думати».
Індивідуальні творчі завдання
1. Розробіть систему індивідуальних завдань для самостійного опрацювання студентами однієї з тем фахової дисципліни за Вашою спеціальністю. Обговоріть її зміст з викладачем.
|
|
|
2. Складіть список літератури з проблеми організації самостійної роботи студентів (20-25 найменувань). Сформулюйте принципи наукової організації самостійної роботи студента.
3. На допомогу першокурснику складіть схему пошуку книги в систематичному каталозі бібліотеки.
4. Сформулюйте вимоги до організації самостійної роботи студентів. Надайте письмові рекомендації першокурсникам щодо раціоналізації самоосвітньої діяльності.
Міні-модуль 3.4. Педагогічний контроль у вищих навчальних закладах та основні форми його здійснення
З суспільною природою мотивації
людської діяльності пов’язаний вплив,
який справляє на неї оцінка –
обумовлена суспільними нормами
самооцінка й оцінка з боку оточуючих,
особливо тих, думкою яких
людина дорожить.
С.Л.Рубінштейн
Завдання, функції і види педагогічного контролю.
Контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів є важливою складовою навчально – виховного процесу у вищому навчальному закладі.
Процес контролю, здійснюваний викладачем, передбачає декілька етапів (рис. 15):
1) педагогічний супровід і перевірку (виявлення рівня отриманих студентами знань, умінь та навичок);
|
|
|
2) оцінювання (вимірювання рівня знань умінь і навичок та порівняння їх з певними стандартами, окреслених вимогами навчальних програм);
3) облік (фіксація результатів у вигляді оцінок, балів, рейтингу в журналі, заліковій книжці, залікових чи екзаменаційних відомостях) навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Рис. 15 Компоненти педагогічного контролю
Контролюючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, викладач спрямовує свої зусилля на вирішення наступних завдань:
- виявлення якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності отриманих умінь і навичок цілям і завданням навчальної дисципліни;
- виявлення труднощів у засвоєнні навчальної інформації та типових помилок з метою їх корекції та усунення;
- визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання;
- діагностування рівня готовності студентів до сприйняття нового матеріалу.
Педагогічний контроль виконує наступні функції:
- навчальну (освітню), яка полягає у тому, щоб контрольні заходи сприяли поглибленню, розширенню, удосконаленню та систематизації знань, вмінь та навичок студентів, забезпечували зворотній зв'язок у навчанні;
|
|
|
- діагностично-коригуючу, спрямовану на визначення рівня знань, вмінь і навичок, а також типових помилок, прогалин та утруднень у навчанні, причин неуспішності та забезпеченню заходів по їх усуненню;
- оцінювальну, яка полягає у з’ясуванні стану знань, умінь і навичок як окремих студентів так і академічної групи в цілому, а також забезпечує облік і відкритість результатів контролю, що сприяє об’єктивному оцінюванню та кращому навчанню;
- стимулюючу, що передбачає схвалення досягнутих студентами успіхів та формування позитивної мотивації до навчання, систематичної навчально-пізнавальної діяльності, розвитку почуття відповідальності за її результативність;
- розвивальну, яка полягає у тому, що за умов систематичного, педагогічно доцільного контролю розвиваються пам'ять, увага, мислення, усне та письмове мовлення, здібності, пізнавальні інтереси, активність та самостійність студентів;
- виховну, спрямовану на формування дисциплінованості, організованості, вмінь самодисципліни, позитивного ставлення до навчання, формування потреби в постійній самоосвіті та самоудосконаленні;
- прогностично-методичну, яка стосується як викладача (який отримує досить точну інформацію щодо ефективності своєї діяльності), так і студентів, оскільки вибір оптимальної методики викладання, вдосконалення методів навчання, може суттєво вплинути на кінцевий результат - якість професійної підготовки випускника ВНЗ.
|
|
|
Ефективний педагогічний контроль можливий, якщо забезпечується наступні вимоги до його організації:
- індивідуальний підхід до оцінки навчальних успіхів студентів що передбачає виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, вибору методів контролю з урахуванням індивідуальних особливостей особистості (нервової системи, типу темпераменту, здібностей, потенційних можливостей тощо);
- об’єктивність, тобто максимально точне виявлення рівня навчальних досягнень студентів та їх справедливої оцінки (незалежно від особистісного ставлення викладача до студента) на основі єдиних вимог до всіх студентів згідно критеріїв, окреслених навчальними програмами у відповідності з загальнодержавними стандартами;
- систематичність і системність – здійснення постійного, цілеспрямованого контролю протягом усього періоду навчання у вищому навчальному закладі з використанням поточних (у тому числі модульних контрольних робіт) і тематичних перевірок та підсумкового контролю;
- оптимізація контролю, що передбачає: по-перше, адекватність змісту і методів контролю цілям навчання; по-друге, валідність контролю, який має охоплювати весь обсяг навчального матеріалу, окреслений навчальними програмами; по-третє, надійність – усталеність результатів, одержаних повторним контролем через певний проміжок часу, а також кореляцію результатів під час проведення контрольних заходів різними викладачами; по-четверте, використання такої методики контролю, яка потребує мінімальних затрат часу і зусиль викладачів для отримання необхідної інформації щодо стану знань умінь та навичок студентів;
- гласність контролю полягає в ознайомленні студентів з результатами перевірки рівня знань, їх аргументованій оцінці; обов’язковим визначенням тем і розділів програми, які підпорядковуються контролю та термінів і засобів контролю;
- всебічність контролю означає перевірку і оцінювання теоретичних знань, а також здатності студентів їх застосовувати на практиці;
- дотримання етичних норм полягає в педагогічній тактовності при аргументації оцінки, доброзичливості і делікатності при висловлювані критичних зауважень, відчутті міри в заохоченні чи покаранні студентів тощо;
- професійна спрямованість контролю зумовлюється цільовою підготовкою спеціалістів у ВНЗ та має сприяти підвищенню мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів – майбутніх фахівців.
Викладачеві слід усвідомити, що педагогічний контроль має допомогти молодій людині пізнавати себе, повірити у власні сили, можливість творчо реалізувати набуті знання і навички. Згідно сучасній гуманістичній педагогічній парадигмі викладач – не контролер навчання студента, а в першу чергу помічник і фасилітатор його навчально-пізнавальної діяльності (див. табл. 9 міні-модуля 3.3).
В сучасній педагогічній практиці використовуються такі види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий.
Попередній контроль здійснюється з метою виявлення рівня підготовленості студента до сприйняття нового матеріалу. Він, наприклад, може здійснюватися на початку навчання студента у ВНЗ для встановлення рівня знань і запобігання дидактичних труднощів у період адаптації студентів-першокурсників до особливостей педагогічного процесу у ВНЗ. Доцільно проводити попередню (діагностичну) перевірку перед вивченням нового розділу для виявлення питань, які потребують повторення, тощо. Така перевірка може проводитися у вигляді тестових завдань, письмових контрольних робот, фронтального усного опитування перед початком семінарських, практичних, лабораторних робіт, усних співбесід на індивідуальних чи групових консультаціях.
Поточна перевірка здійснюється на лекціях, семінарах, практичних, лабораторних заняттях, колоквіумах з метою виявлення рівня засвоєння матеріалу і при необхідності коригування навчально-пізнавальної діяльності студентів що особливо важливо при організації їх самостійної роботи.
Тематична перевірка знань спрямована на визначення рівня засвоєння студентами певної теми чи декількох взаємопов’язаних тем (модулів). Одним з основних завдань тематичної перевірки є створення передумов для осмислення та узагальнення достатньо великої за обсягом навчальної інформації. Для проведення тематичного контролю, який може здійснюватися на підсумковому семінарі, колоквіумі чи в процесі модульної або тематичної контрольної роботи, завдання повинні добиратися та конструюватися таким чином, щоб усунути елементи випадковості та об’єктивно оцінити навчальні досягнення студентів за усіма розділами теми.
Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння знань, практичних умінь та навичок студентів за тривалий проміжок часу навчання – семестр, рік, за весь період навчання у ВНЗ. Мета підсумкового контролю знань полягає у виявленні структури і системи знань студентів. Складові такого контролю – семестровий контроль і державна атестація.
Важливе місце в педагогічному контролі посідає колоквіум (лат. colloquium – розмова, бесіда).
Колоквіум – «мікрозалік» - це вид аудиторного чи позааудиторного заняття, де здійснюється обов’язкове опитування за однією чи декількома найбільш важливими темами, розділами навчального предмету. Студентів заздалегідь попереджують про необхідність ретельної підготовки до колоквіуму, зміст запитань та вимоги до відповіді. Відповіді на колоквіумах не можуть набувати форми дискусії. Функції колоквіуму – узагальнююче повторення теми або розділу та контроль якості засвоєння знань. Результати опитування дають змогу внести корективи в лекційний курс і лабораторно-практичні заняття.
Семестровий контроль проводиться у формі заліку або семестрового іспиту з конкретної навчальної дисципліни. Студента допускають до семестрового контролю за умови виконання ним усіх видів робіт, передбачених навчальним планом на семестр з цієї дисципліни. Відповідно до принципів кредитно-модульної системи, якщо підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни (сума оцінок в балах за окремі оцінювані форми навчальної діяльності) є достатньою для продовження навчання (наприклад, 60Е), то студент має право не складати семестровий іспит чи залік.
Семестровий залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентами лекційного матеріалу, а також виконаних ними певних робіт на семінарських, практичних, лабораторних заняттях. Семестровий залік не передбачає обов’язкової присутності студентів за умови виконання ними всіх видів робіт, передбачених навчальним планом за семестр.
Іспити – спеціальні засоби здійснення підсумкової перевірки та оцінювання академічних досягнень студентів. Перші відомості про екзамени в Росії датуються 1703 роком і пов’язані з діяльністю М.В.Ломоносова. У той час екзамени практикувалися двох видів – закриті, що проводилися вчителем у присутності директора, і відкриті, на яких були присутні представники влади, духовенства, дворяни, батьки.
Семестровий іспит – форма підсумкового контролю з окремої навчальної дисципліни за семестр, що спрямована на перевірку засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.
Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. Викладач в обов’язковому порядку повинен ознайомити студентів зі змістом екзаменаційних питань. Такий метод контролю як семестровий іспит має прибічників і противників. З одного боку, іспити підвищують відповідальність студентів за результати своєї праці, а з іншого – створюють надмірне психологічне напруження. Тому нерідко досвідчені викладачі модифікують процедуру проведення іспитів з метою створення атмосфери довіри і взаєморозуміння. Різновидом подібних модифікацій можуть бути “іспити без білетів”, які проводяться у формі вільної бесіди, або “іспити з відкритим підручником”, коли викладач має на меті не тільки перевірку фактичних знань, але й уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, навчальними посібниками тощо. Такий іспит доцільно проводити зі складних і великих за обсягом навчальних дисциплін.
Практичний іспит найчастіше полягає у виготовленні студентами натуральних об’єктів, макетів, схем, захисту попередньо розробленого науково-методичного проекту тощо.
Державну атестацію студентів здійснює державна екзамена-ційна (кваліфікаційна) комісія після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої підготовки вимогам кваліфікаційної характеристики. Теперішнього часу присвоєння кваліфікації молодшого спеціаліста здійснює державна кваліфікаційна комісія, інших кваліфікацій – державна екзаменаційна комісія (ДЕК). Під контролем державних комісій студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні іспити та захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи).
Складання державних іспитів та захист дипломних робіт (проектів) проводяться на відкритому засіданні ДЕК за участю принаймні половини її складу та обов’язкової присутності Голови комісії.
Рішення державної комісії щодо оцінювання знань, продемонстрованих під час складання державного іспиту, захисту дипломного проекту, а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного освітнього рівня виноситься ДЕК на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, які брали участь у засіданні. За однакової кількості голосів голос Голови є вирішальним.
Студент, який не склав державний іспит або не захистив дипломного проекту, допускається до повторного складання іспитів чи захисту дипломної роботи протягом 3 років після закінчення вищого навчального закладу .
Форми і методи контролю навчальних досягнень студентів.
Кожна з форм контролю має особливості й залежить від мети, змісту та характеру навчання.
Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні здібності, сприяє виправленню мовних помилок. Відтворення студентом раніше вивченого матеріалу сприяє кращому запам’ятовуванню, активному використанню наукових понять, що неможливо без достатнього застосування їх у мові.
Усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Частковим випадком фронтального опитування є групове опитування, коли опитується 5-6 осіб одночасно. Індивідуальне опитування здійснюється у процесі проведення співбесіди під час лабораторних робіт, семінарських занять, при роз’язуванні задач біля дошки, під час захисту рефератів, курсових і дипломних робіт.
Запитання для усної перевірки знань поділяють на основні, додаткові і допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання щодо змісту лабораторного заняття). Додаткові – спрямовані на уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання мають на меті виправлення помилок та неточностей, якщо такі мали місце у відповіді студента. Усі запитання викладача мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і системною.
Письмовий контроль можна здійснювати у вигляді диктантів, відповідей на запитання, розв’язання задач, виконання вправ, тестових завдань, лабораторних робіт, графічних робіт, написання рефератів, доповідей тощо. Письмові роботи допомагають за короткий час з’ясувати рівень засвоєння матеріалу у великої кількості студентів. Результати письмових робіт зберігаються і тому можна з’ясувати деталі і неточності у відповідях та діагностувати їх причини. При письмовому опитуванні слід виключити можливість списування. Письмові роботи також потребують великої кількості часу для перевірки, і оскільки викладачі не завжди вимагають правильної орфографії, то є ризик зниження грамотності студентів.
У деяких випадках можна організувати комбіноване (ущільнене) опитування, за якого викладач одночасно запрошує до відповіді декількох студентів, один з яких відповідає усно, один – два готуються до відповіді біля дошки, інші – виконують індивідуальні письмові завдання на місцях.
Програмований контроль здійснюється за допомогою перфокарт, посібників з друкованою основою, комп’ютерних програм.
Практичний контроль – контроль, за якого виявляються вміння і навички студентів, набуті під час практичної діяльності (проведення дослідів, лабораторних експериментів, проходження різних видів виробничої практики). Така перевірка дає змогу виявити, на якому рівні студент засвоїв теоретичні основи цих дій.
Тестовий контроль (від англ. test – випробування, іспит) все ширше використовується для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни. Такий вид контролю передбачає однакові вимоги до усіх студентів, допомогає уникати надмірних хвилювань, надає можливості ефективніше використовувати час, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тестування краще використовувати для виявлення знання фактів, для визначення вмінь творчо використовувати набуті знання більш ефективними є інші методи контролю.
Дидактичний тест – система завдань специфічної форми, певного змісту, що довзоляє якісно виміряти і оцінити рівень знань, умінь і навичок студентів. Тест має містити достатню кількість тестових завдань.
Тести можуть бути:
- короткими (10 – 20 завдань);
- середніми (до 300 завдань);
- довгими (більш як 300 завдань).
За дослідженнями В.С.Лозниці оптимальна кількість завдань – 40-60.
Складання тестів передбачає таку послідовність дій:
1. Структурування навчального матеріалу.
2. Вибір оптимальної форми тестових завдань.
3. Розроблення тестових завдань та їх апробація.
4. Опрацювання результатів тестування.
5. Визначення якості тесту.
Існує декілька форм тестових завдань.
Закрита форма – коли студентам пропонується декілька готових відповідей, що мають правдоподібний зміст, але тільки одна (декілька) з них є правильною. Відповідей може бути 1, 2 та більше. Завдання закритої форми будуються у вигляді стверджувального речення, тобто висловлювання, правильногго чи неправильного. Це речення має бути завершеним, коротким, чітким і ясним. Завдання повинні бути абсолютно зрозумілими для студента. Завдання в тесті позначаються послідовною цифровою нумерацією, відповіді також. До кожної групи завдань додаються інструкції.
Завдання відкритої форми – такі завдання, відповіді до яких не додаються. Студенти повинні самостійно відповідати, висловлюючи власну думку та відношення до проблеми.
Приклад тесту з завданнями відкритої форми.
Інструкція
Вашій увазі пропонуються завдання, до яких немає готових від-повідей. Ці відповіді необхідно написати від руки розбірливо і чітко.
Акції – це ...
Функції грошей полягають у ...
Банк – це ...
Для студента вищої школи великого значення набувають вміння самоконтролю. Самоконтроль, самоаналіз і самооцінка формує критичність мислення, адекватну самооцінку, позитивно впливає на розвиток здібностей рефлексії.
Для самоконтролю студенти можуть використовувати: тестування, перевірку знань за допомогою комп’ютера, авторецен-зування, виконання контрольних завдань з подальшим обговоренням результатів з викладачем та інші методи.
Курсові і дипломні роботи.
Вивчення профілюючих предметів у ВНЗ завершується підготовкою курсових робіт. У дидактичному відношенні підготовка курсових робіт суміщається з контролем знань і створює заключний етап циклу вивчення блоку навчальних дисциплін.
Курсова робота – один з видів індивідуальних завдань навчально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і формування вмінь самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології.
Підготовка курсової роботи – це узагальнення теоретичних знань та накопиченого практичного досвіду студентів. За своїм змістом курсова робота певною мірою відповідає науковому пошуку, тому не може бути обмеженою реферуванням наукових джерел, а повинна містити елементи нових знань та експериментального досвіду.
Структура курсової роботи охоплює вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел та додатки (за необхідністю). У вступі слід обґрунтувати вибір теми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; запропонувати лаконічний огляд літератури, який містив би узагальнення й оцінку проблеми, а не переказ прочитаного.
В основній (найбільшій за обсягом) частині необхідно на конкретному матеріалі послідовно розкрити тему курсової роботи. Викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достатньою для висновків та узагальнень.
У заключній частині подають стислі висновки, які можна сформулювати як тези.
Завершує текст курсової роботи список використаних джерел (у тому числі і Інтернет-ресурсів).
Головне для курсової роботи – глибина та повнота розкриття теми, творчий підхід, обґрунтованість висновків та узагальнень. Вона має відзначатися композиційною довершеністю, логічністю викладу інформації, вправністю літературної мови.
Захист курсової роботи є не менш відповідальною справою, ніж її підготовка. Він відбувається у присутності кількох викладачів (комісії), студентів, які мають право ставити запитання та висловлювати зауваження щодо змісту, результатів і якості роботи. Процес захисту протоколюється, протокол подають на кафедру разом із текстом курсової роботи.
Найуніверсальніші й найпоширеніші такі вимоги до курсових робіт:
1. Робота повинна бути актуальною, мати елементи новизни та практичну значущість.
2. У роботі не повинно бути нічого зайвого, матеріалів, що не стосуються зазначеної теми.
3. Недоцільно повторювати одне й те саме, експлуатувати однакові приклади, слова та словосполучення.
4. Необхідно забезпечити логічність викладу, уникати невиправдано великих розмірів викладеного матеріалу.
5. Не слід писати роботу нашвидкоруч, бо така робота є незрілою.
На високу оцінку заслуговують курсові роботи, які характеризуються науковою достовірністю, насиченістю конкретним змістом, багатим фактичним матеріалом, аргументованими висновками, бездоганними орфографією, пунктуацією та стилістикою, чіткістю композиції і правильним оформленням. Якість виконаної роботи та результати її захисту оцінюють за національною шкалою та шкалою ECTS.
Поширеними і суттєвими недоліками курсових робіт є схематизм, дослівне переписування фрагментів з підручників або спеціальних робіт; механічне, неосмислене поєднання думок різних вчених або виписок із робіт, що висвітлюють протилежні думки стосовно суті питання; граматичні й стилістичні помилки.
Вдало обрана тема, успішно виконана курсова робота з часом може бути трансформована в дипломну роботу і навіть значно масштабніше наукове дослідження.
За час навчання студент повинен виконати щонайменше 2-3 курсові роботи, передбачені навчальним планом з дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності.
Тематика курсових робіт визначається кафедрами (або цикловими комісіями) відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Вона повинна бути актуальною і тісно пов’язаною з вирішенням практичних фахових завдань. Студентам надається право вільного вибору теми курсової роботи із запропонованого переліку. Студенти можуть також пропонувати свої теми, які повинні затверджуватися відповідними рішеннями на засіданні кафедрі.
Керівництво курсовими роботами здійснюють професори і доценти, які мають досвід науково-дослідної і практичної роботи.
Дипломна робота є підсумком навчальної та науково-практич-ної діяльності студента за період навчання у вищому навчальному закладі. Захист дипломної роботи є комплексною формою контролю досягнутого випускником кваліфікаційного рівня. Випускна диплом-на робота виконується під керівництвом найбільш досвідчених науково-педагогічних працівників ВНЗ (доцентів та професорів).
Дипломна магістерська робота виконується на завершальному етапі навчання студента за освітньо – професійною програмою підготовки фахівців освітньо - кваліфікаційного рівня «магістр».
Магістерська робота – це кваліфікаційний науково-практичний доробок, що містить науково обґрунтовані теоретичні та експериментальні результати, наукові положення, і свідчить про спроможність студента самостійно проводити наукові дослідження в обраній галузі знань.
Завдання для самостійної роботи
Завдання і запитання для самоконтролю
1. Визначте мету і функції педагогічного контролю у вищому навчальному закладі.
2. Розкрийте сутність поточного і підсумкового контролю знань.
3. У чому полягає зміст тематичного контролю?
4. Розкрийте особливості модульного контролю при модульно рейтинговій системі навчання.
5. Охарактеризуйте особливості застосування тестової методики перевірки знань студентів.
Творчі завдання
1. Охарактеризуйте систему оцінювання знань студентів за національною шкалою та шкалою ЕСТS. Порівняйте цю систему оцінювання з оцінками в Київській духовній академії в першій половині XVII ст.: добре навчання (4), надійно-бадьоре (5-), охочеретельне (5), всенадійне (4+), навчання підле (2), прекепське (3-), малонадійне (3)1. Чому, на Ваш погляд, крім характеристики знань, педагог мав оцінювати також ставлення до дисципліни і моральні якості вихованця?
2. Складіть дидактичний тест на правильну послідовність слів у реченні. Для розробки тесту візьміть визначення “навчальний план”, “навчальна програма”, “педагогічний контроль”. Зразок тестового завдання надається.
Тест (зразок)
Завдання. Необхідно встановити правильну послідовність слів у реченні.
При прийнятті на посаду роботодавець може припускатися:
а) ефекту “первинності”;
б) ефекту “проекціювання”;
в) ефекту “авансування”, коли:
полягає, про людину, інформація, вагомий відбиток, відношення, на подальше, до цієї людини, перша слухова, чи візуальна інформація, накладає, у тому, який.
Правильна відповідь до тесту:
При прийнятті на посаду роботодавець може припускатися “ефекту первинності”, який полягає у тому, що перша слухова чи візуальна інформація про людину накладає вагомий відбиток на подальше відношення до цієї людини.
3. Складіть тези наукових статей:
1) Нагаєв В.М. Оцінювання навчальної діяльності студентів за модульно-рейтингової технології навчання //Педагогіка і психологія. – 2000. №3. – с. 84 – 88.
2) Зварич Ірина. Засади педагогічного контролю й оцінювання знань студентів //Рідна школа. – 2002. №10. – с. 19 – 21.
3) Заводяний Віктор, Заводяний Володимир. Рейтинг – система оцінювання успішності студентів //Рідна школа. – 2001. - №1. – с. 45.
Висловіть власні думки щодо удосконалення системи контролю академічних досягнень студентів.
4. Заповніть пропуски в структурно-логічній схемі:
«Сутність педагогічного контролю у навчальному процесі»
| Завдання |
| · · · · · |
| Функції |
| Види |
| Педагогічні вимоги |
| Форми |
| Методи |
| Система оцінювання |
| Національна | ЕСТS |
Міні-модуль 3.5. Інноваційні технології і методи навчання
Нове треба створювати в поті чола,
а старе саме продовжує існувати
і твердо тримається на милицях звички.
О. Герцен
Поняття педагогічної інновації.
Одним із шляхів модернізації освітньої системи України постає упровадження в навчальний процес ВНЗ інноваційних педагогічних технологій і методів. Інновації (італ. іnnovatione – зміна, новизна, нововведення) – нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.
Педагогічну інновацію розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті. Інноваційний процес в освіті – це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов. Освітні інновації – важливий соціокультурний феномен. Так, на Міжнародній конференції «Керівництво глобальною освітою», яка відбулася 26-27 липня 1997р. в м.Бостоні (США), лейтмотивом звучала думка: «Ми живемо у єдиному світі, який долає бар’єри на шляху до подальної інтеграції, тому керівники навчальних закладів повинні бути лідерами змін не лише в школі, а й у суспільстві, бо тільки так можна створити сприятливі передумови для подальшого утвердження глобально орієнтованої моделі школи».
Проблема інноватики в освітній системі актуалізувалася після набуття Україною незалежності, що було викликано наступними чинниками:
- нові соціально-економічні перетворення обумовили не обхід-ність корінних змін в організації системи освіти, методології і технології організації педагогічного процесу в навчальних закладах різного типу (гімназії, ліцеї, коледжі та ін.) і потребу підготовки нової когорти науково-педагогічних та педагогічних кадрів;
- посилилася тенденція гуманітаризації змісту освіти, з’явилися нові навчальні дисципліни та стрімко виникла потреба в викладачах, які б могли забезпечити творчий, інноваційний підхід до реалізації цих тенденцій;
- на відміну від умов жорсткої регламентації змісту і організації навчального процесу у радянський період в оновлюваній національній школі викладач отримав можливість творення власної педагогічної лабораторії, що, безперечно, вимагає набуття досвіду інноваційної діяльності;
- входження навчальних закладів у ринкові відносини викликає конкуренцію між державними і недержавними ВНЗ, надає можливості молодій людині навчатися там, де інноваційний потенціал та якість отриманої освіти вищі, що стимулює навчальні заклади до упровадження інновацій.
Д.С.Мазоха та Н.І.Опанасенко1 зазначають, що педагогічна діяльність вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного життя, здатності до адекватного сприйняття потреб суспільства і відповідної корекції навчально-виховної діяльності. Особливу значущість має ця здатність за теперішньої постіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь і нового педагогічного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних суб’єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у царині змісту, форм і методів навчання і виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійну діяльність викладача ВНЗ.
Нововведення (інновації) не виникають спонтанно, а постають результатом системних наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є упровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення і поширення передового вітчизняного та іноземного педагогічного досвіду. Процес упровадження інновацій регламентується положенням «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності».
Процес упровадження педагогічних інновацій, творчий пошук суттєво залежать від морально-психологічного клімату у науково-педагогічному колективі ВНЗ, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці. В організації інноваційних пошуків важливим є вибір актуальної науково-педагогічної теми, чітке формулювання мети і завдань творчих розвідок як усього колективу, так і кожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і корпорація праці.
Процес упроводження інновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавши теоретичну та практичну підготовку викладачів. На підставі всебічного аналізу своєчасно коригувати темп та зміст оновлення педагогічного процесу, накреслюючи нові перспективи роботи.
Слід подбати про науково-методичне обґрунтування інновацій, залучення до їх упровадження авторитетних, творчих педагогів, які можуть подолати супротив педагогічної спільноти. У таких випадках необхідним є створення спеціальних груп кваліфікованих, творчих, ініціативних викладачів, які візьмуть на себе відповідальність щодо аналізу та апробації передового досвіду, систематичного відбору ефективних ідей, технологій, концепцій, які можуть бути упровадженими в педагогічну практику. Такий підхід дає змогу об’єднати зусилля авторів педагогічних нововведень із зорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами, створити сприятливе інноваційне середовище.
Інноваційна спрямованість визначається критеріями педагогіч-них інновацій1, до яких відносять:
а) новизну, що дає змогу визначити рівень оригінальності досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, та суб’єк-тивний рівні новизни;
б) оптимальність, яка сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних і розумових сил учасників педагогічного процесу;
в) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача;
г) можливість творчого застосування нових результатів у масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового упровадження в навчальних закладах.
Інновації конкретизуються як в цілісній конструкції педагогічного процесу, так і у кожному конкретному його елементі:
- цільова складова впливає на структуру і зміст навчального плану та програми як окремої дисципліни, так і усього комплексу навчальних дисциплін, орієнтує на певний прогнозований педагогічний результат;
- змістова складова впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому;
- оцінна складова впливає на зміст, методи, форми контролю і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 349; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!