Брейн – стормінг (“Мозкова атака”)
У сучасній зарубіжній та вітчизняній школах все більшого поширення набуває застосування методу «мозкової атаки» (брейн-стормінгу). Його головна функція – генерування ідей. Можна виділити наступні етапи «мозкової атаки»:
1) формулювання проблеми, яку необхідно розв’язати;
2) тренувальна розминка: вправляння в швидкому пошуку відповідей на запитання ("від простого до складного"), звільнення від впливу психологічних бар’єрів (соромливості, ніяковості, замкнутості, скованості);
3) безпосередньо мозкова атака – «штурм» висунутої проблеми; всі пропозиції окремих студентів чи “творчих груп” фіксуються без критики;
4) сумісна оцінка і відбір кращих ідей;
5) повідомлення про результати «мозкової атаки» і сумісне обговорення кращих ідей, їх захист; прийняття колективного рішення.
Методична особливість методу “Мозкової атаки” полягає у тому, що оцінювання та аналіз ідей здійснюється лише після того як запропоновані всі варіанти рішень. У зв’язку з цим можна виокремити шість основних правил проведення “мозкового штурму”:
1.Відсутність критики.
Не варто показувати, що ідея не має цінності, ігнорувати будь-яку пропозицію, демонструючи це вербальними чи невербальними засобами.
2.Заохочення ідей.
Викладач-тренер мусить зробити акцент на кількості пропозицій, а не на їх якості, оскільки на стадії оцінювання у кожного із студентів з’явиться можливість висловитися стосовно тієї чи іншої пропозиції.
|
|
|
3.Рівноправність учасників.
Необхідно знайти спосіб уникнення домінування одного чи кількох членів групи. З цією метою можна використати схему висловлювання думок по черзі. Така процедура може зробити процедуру дещо формалізованою, однак це компенсується залученням до активної участі всіх студентів групи.
4.Свобода асоціацій.
Щоб отримати щонайбільшу кількість ідей та пропозицій, не слід накладати обмежень на процес висловлювання. Треба взяти за основу правило: “Будь-яка ідея варта уваги”.
5.Запис усіх ідей.
Всі думки повинні фіксуватися, що надихає учасників на подальші роздуми.
6.Час на осмислення.
Як тільки всі ідеї будуть зафіксовані, необхідно надати час для аналізу, осмислення та висловлювання.
Суттєвою перевагою даного методу є те, що він дозволяє виявити й співставити індивідуальні судження, розглянути весь спектр ідей по вирішенню проблеми, а потім із багатьох варіантів вибрати виважене та обґрунтоване рішення.
У масовій педагогічній практиці метод «брейнстормінгу» використовується досить широко, однак на його заключному етапі не завжди здійснюється конструктивне оцінювання обраних варіантів рішення. Тому у нашій практиці ми удосконалили традиційну модель «брейнстормінгу», запровадивши у його структуру «метод мислення з використанням кольорів», розроблений Едвардом де Боно і доопрацьований Н.В. Коваль1.
|
|
|
Зокрема, при проведенні семінарських занять з дисциплін «Основи менеджменту» та «Психологія управління» пропонується оцінювати думки та ідеї учасників дискусії, які мають інші позиції та різні аргументи, використовуючи різнокольорові картки. Для кожного з шести кольорів встановлено певне значення:
білий: нейтральне ставлення до зображуваних подій, без оцінювання та вияву почуттів, сприйняття конкретних фактів та аргументів без суб`єктивного фактору;
червоний: спонтанні думки, виплеск почуттів; покладання на емоції, недостатня виваженість аргументів та поглядів;
чорний: бачення недоліків у висловлюванні, вишукування завжди найгіршого, негативне ставлення до зображуваного, чітке окреслення недоліків кожного з можливих варіантів рішення;
жовтий: бачення тільки добрих, позитивних сторін у висловлюваннях учасників; винахід та використання всіх шансів і можливостей; слабкі сторони ідей враховуються недостатньо, дана «оптмістична позиція» не завжди є обгрунтованою;
|
|
|
синій: диригент,щоздалеку спостерігає за ходом подій, контролює, осмислює думки, всіляко намагається обмежити суб`єктивну оцінку рішень, більш спирається на факти;
зелений: постійне перебування у русі, придумування та встановлення чогось нового; спонукання до дії інших, намагається розвинути кожну з ідей незалежно від її якості та можливості її реалізації.
У подібній модифікації метод брейнстормінгу дозволяє більш детально обговорити та осмислити кожен із запропонованих учасниками варіантів рішення. Одним із варіантів є пропозиція студенту або групі студентів зайняти певну «кольорову» позицію і саме з цієї точки зору розглядати можливі варіанти розв`язання проблеми. Тобто хтось виступає у ролі «червоного», і його основною задачею є саме емоційне сприйняття ситуації, для «чорного» гравця головною задачею гри буде критика усіх варіантів, пошук слабких сторін, і т.д. Такий варіант буде ефективним на стадії оцінювання рішень і дозволить визначити наскільки життєздатним є кожне окреме рішення, дозволить оцінити преваги та недоліки кожного з варіантів.
У той же час можливим варіантом використання методики Е. де Боно є участь аудиторії у обговоренні проблеми, коли кожен учасник може приймати у процесі дискусії будь-яку зі сторін (самостійно обирати картку, які відповідає сприйняттю подій та ставленню до теми).
|
|
|
Саме цей варіант, з нашої точки зору, посилює зворотній зв’язок викладача (ведучого гру) із аудиторією. Викладач може звернути більше уваги на позиції студентів, виділити перевагу «нейтральних» кольорів, «тривожних» кольорів, «пригнічених» кольорів.
Загалом, проведення брейнстормінгу з використанням «методу кольорів» дозволяє студентам ширше поглянути на проблему, вчить їх конструктивно сприймати думки оточуючих, глибше обґрунтовувати власний погляд на проблему, обумовлює розуміння багатоваріантності можливих рішень, привчає конструктивно ставитись до самого процесу прийняття рішень. Майбутній менеджер має розуміти, що на кожну проблему можна поглянути під різним кутом зору, й саме це обумовлює вміння коректно оцінити ситуацію і плідно її вирішити. Адже найгірше в управлінні - навіть не неефективне, помилкове рішення, а взагалі його відсутність. Тому слід знайомити майбутніх менеджерів з управлінською аксіомою: «Щоб навчитися приймати вірні рішення, необхідно навчитися висувати багато рішень», чому й сприяє пропонована методика.
Метод «635» Метод Дельфи
Метод синектики
Метод синектики запропонував американський вчений Дж. Гордон, який отримав різнобічну освіту в Гарвардському, Каліфорнійському, Пенсільванському та Бостонському університетах. Термін синектика означає «об’єднання різнорідних елементів». З точки зору психології творчості ймовірність отримання творчого, нестандартного результату у процесі колективного пошуку підви-щується, якщо його учасники мають різнобічну підготовку. Так, у першу групу синектиків, яка була організована Гордоном у 1952 році в США, входили фахівці різних спеціальностей: архітектор, інженер, біолог, дизайнер. Несподівано для всіх така «різнорідна» група здійснила багато винаходів.
Сутність методу синектики полягає у наступному: на перших етапах його використання йде процес навчання «механізму творчості». Частину цих механізмів автори методики (Дж.Гордон, Г.Буш та ін.) пропонують розвивати навчанням, розвиток інших не гарантується. Перші – називають «операційними механізмами», до яких відносять пряму, особисту та символічну аналогію. Такі явища як інтуїція, абстрагування, вільні роздуми, використання можливостей, які не мають відношення до справи, використання неочікуваних метафор та елементів гри вважаються “неопераційними механізмами”, розвиток яких не гарантується навчанням, хоч і може позитивно вплинути на його активізацію.
В умовах використання методу синектики викладачеві не слід чітко формулювати проблему (творчу задачу), бо це може нейтралізувати подальший пошук її вирішення. Слід згадати, що іноді важче виявити проблему, ніж її вирішити. Обговорення бажано розпочинати не з самої задачі (проблеми), а з аналізу деяких загальних ознак, які допомагають «ввійти» в ситуацію постановки проблеми, неодноразово уточнюючи її зміст. Не можна зупинятися, якщо здається, що вже знайдена оригінальна ідея і задача вирішена. Бажано накопичувати ідеї і вибирати кращі з них. Якщо ця проблема (творча задача) не вирішується, то доцільно знову повернутися до аналізу ситуації, яка породжує проблему, або ж «подрібнити» проблему на окремі елементи. При використанні методу синектики великого значення набуває звернення до аналогій, які використовуються в самих різних видах: особиста (емпатія), пряма, фантастична і символічна. Як приклад надамо використання символічної аналогії Г. Бушем:
Ключове слово – символічна аналогія;
Ядро атома – енергетична неперервність;
Мішень – фокальне спрямування;
Розчин – зважене безладдя і т.п..
Використання методу синектики вимагає високої майстерності керівника групи, його вміння стимулювати творчу уяву учасників. Він має досконало володіти мистецтвом задавати запитання, уточнювати, тактовно пояснювати, подавати репліки, які стимулювали б увагу, фантазію то звужуючи, то розширюючи поле пошуку творчих задач.
Методика синектики має декілька етапів:
1. Окреслення викладачем напрямку наукового пошуку.
2. Висунення ідей. Приймаються всі без винятку пропозиції.
3. Здійснюється сумісний короткий аналіз кожної запопонованої ідеї.
4. Ідеї бажано згрупувати та доповнити – інтегрувати.
5. Конструктивно проаналізувати інтегровані ідеї.
6. Здійснити відбір найбільш оригінальних ідей, їх груп чи варіантів.
7. Підвести підсумки роботи, позитивно оцінити діяльність кожного, оригінальність думок та бажання творчості.
До позитивних якостей методу синектики можна віднести його евристичні можливості. До недоліків належить зниження продуктивності пошуку та генерування нових ідей після 30 - 40 хвилин інтенсивної розумової діяльності. Слід зазначити, що часте використання синектики може стати причиною інтелектуального та емоційного виснаження.
Метод вільних асоціацій
О.В. Морозов та Д.В. Чернилевський зазначають, що результат-тивність творчої діяльності, особливо на етапі генерування нових ідей, суттєво підвищується, якщо використовувати нові асоціації, котрі породжують продуктивні думки щодо вирішення проблеми. Таким чином, у процесі зародження асоціацій встановлюються нові неординарні зв’язки між компонентами проблеми, яку слід вирішити, і елементами оточуючого середовища, зовнішнього світу, минулим і актуальним досвідом особистості студента тощо.
Використовуючи метод вільних асоціацій, доцільно спиратися на наступні принципи:
· Забезпечення умов для виникнення вільних асоціацій (позитивне емоційне тло навчання, сприятливе інтелектуальне оточення, відкритість до сприйняття нових ідей, які на перший погляд здаються незрозумілими чи парадоксальними, неможливими для використання);
· Антиконформізму – стимулювання студентів до висловлення слів і фраз, які можуть викликати в аудиторії певні асоціації;
· Визнання необхідності критично-конструктивного аналізу ви-сунутих ідей, що означає необхідність сприйняття присутніми всіх ідей, їх осмислення протягом певного відрізку часу, фіксація і відбір найбільш оптимальних після доброзичливого обговорення з обов’язковими позитивними відгуками.
Приведемо приклад використання методу вільних асоціацій при вивченні теми «Психологічні аспекти рекламної діяльності» (навчальна дисципліна «Психологія управління»). Викладач пропонує наступне завдання: «Ви – керівник типографії. Запропонуйте заходи щодо підвищення ефективності реклами друкованої продукції». Асоціюйте слово «реклама» і слово «студент». У процесі обговорення у присутніх виникають наступні ідеї:
- виставити зразки друкованої продукції в читальних залах та гуртожитках, де живуть студенти;
- проінформувати студентів про пільги, які вони отримуватимуть, якщо будуть звертатися до типографії для друку своїх дипломних та курсових робіт;
- залучити студентів до роботи в якості рекламних агентів;
- залучити студентів до оформлення молодіжних видань;
- провести студентську дискотеку за спонсорської підтримки і водночас оформити приміщення зразками друкованої типографської продукції;
- на зворотній стороні вхідного квитка надрукувати фразу «Довір оформлення диплому нам! Гарантуємо «5» та ін.
Потім можна надати слово учасникам, які запропонують в якості основи для зародження нових асоціативних зв’язків та генерування нових ідей інші слова, наприклад, «комп’ютер», «колір» тощо.
Дидактичні ігри
У грі є така сама
відповідальність,
як і в праці, безперечно,
у грі хорошій, правильній
А.С. Макаренко
Поняття «гра» в педагогіці та соціальній психології має декілька значень. По-перше, під грою розуміють не примусову, а вільну діяльність, яка є особливою формою самовираження особистості людини, спрямованої на задоволення потреби у розвагах, зменшенні напруги, а також на розвиток певних знань, вмінь і навичок. По-друге, гра, на думку американського соціолога Дж.Міда, - це соціальна діяльність, у процесі якої дитина чи доросла людина, копіюючи інших, сприймає їх цінності, установки і вчиться виконувати соціальні професійні ролі. Ю.П. Сурмін та Н.В. Туленков виокремлюють сукупність функцій гри і показують призначення ігрової діяльності у сучасному суспільстві (табл.12).
Таблиця 12
Функції гри і їх характеристика
| Функція | Характеристика |
| Пізнавальна | Пізнання людиною оточуючого світу і своїх можливостей засобами гри |
| Соціалізуюча | Формування необхідних властивостей і якостей особистості у процесі гри |
| Тренувальна | Тренування вмінь і навичок (комунікативних, професійних, пізнавальних та ін.) |
| Комунікативна | Гра – важливий засіб спілкування і взаємодії індивідів |
| Розважальна | Розвиток емоцій, почуттів, відновлення життєвих сил людини |
| Статусно-рольова | Гра – важливий засіб досягнення певного соціального статусу і виконання відповідної йому соціальної ролі |
| Контролююча | Перевірка рівня розвитку особистісних рис особистості, набутих знань, вмінь і навичок |
У вищому навчальному закладі як засіб активізації процесу навчання доцільно використовувати дидактичну гру – цілеспрямо-вану організацію навчально-ігрової взаємодії викладача і студентів в процесі моделювання ними цілісної структури професійної діяльності майбутнього фахівця.
Сутність дидактичної гри полягає у взаємозв’язку імітаційного моделювання і рольової поведінки учасників гри в процесі вирішення ними типових і творчих, професійних і навчальних задач достатньо високого рівня проблемності. Гра розкриває особистісний потенціал студента, адже кожен учасник може продемонструвати і проаналізувати свої власні можливості, співставляючи їх з діями інших учасників ігрової діяльності. Трансформація особистісних рис студентів відбувається на всіх рівнях підготовки і проведення гри, адже їм необхідно «вжитися» у роль фахівця, роль якого вони будуть виконувати.
Дидактичну гру можна розглядати і як технологію групової психотерапії, адже за правильної організації атмосфера групи, співробітництво і підтримка позитивно впливають на кожного учасника. Студенти вчаться долати психологічні, комунікативні бар’єри, вдосконалюють особисті властивості. Результати дидактичної гри в значній мірі залежать від авторитету викладача, його вміння встановлювати контакт з аудиторією та завойовувати довіру. У вищій професійній школі наразі широко упроваджуються ділові та рольові ігри.
Методика проведення дидактичної гри
Продемонструємо особливості методики проведення дидактик-ної гри на прикладі гри «Ми живемо в містечку Х» (навчальна дисципліна «Конфліктологія»).
1 етап. (Підготовка) Студентів заздалегідь знайомимо з темою практичного заняття «Технології управління конфліктними ситуаціями» та пропонуємо самостійно підготуватися до нього, опрацювавши рекомендовану літературу.
2 етап. На початку практичного заняття знайомимо студентів з ситуацією, що склалася в невеличкому містечку Х:
Уявіть собі, що Ви мешканці маленького містечка Х, на території якого розташований хімічний завод (рис.18).
Рис.18 Розташування містечка Х.
Хімічний завод забруднює оточуюче середовище. Жителі містечка вимагають його закрити. Позиція представників заводу: завод випускає багато продукції, якою користуються жителі міста. На заводі працюють жителі містечка Х, якщо його раптом закриють , то виникне проблема безробіття. Позиція представників громадськості містечка Х: завод забруднює середовище, річку, з якої жителі беруть воду. Забруднене повітря пагубно впливає на здоров’я людей. Завод необхідно закрити.
3 етап. Групі незалежних експертів (найкраще підготовлені та найбільш авторитетні студенти групи або викладачі, запрошені з кафедри екології, менеджменту організацій та ін.) пропонують організувати дискусію з метою вирішення конфлікту між представниками заводу і жителями міста Х. Для цього групу за бажанням поділяють на дві підгрупи: заводчани і представники громадських організацій містечка. При організації дискусії бажано використати стратегію «П’ять кроків» (Методика Д.Шапіро):
1) Аналіз конфлікту: виявити причину конфлікту та позиції учасників.
2) Аналіз почуттів. Учасникам конфлікту рекомендується проаналізувати емоції та почуття, які вони відчувають при виявленні причини конфлікту.
3) «Чого ми хочемо?» Учасникам конфлікту слід сформулювати свої вимоги один до одного. Висловити їх в коректній формі. Проаналізувати: «Чого ми хочемо? Чого хочуть наші опоненти? Які перешкоди заважають нам досягти бажаного? Яким чином сумісними зусиллями досягти цього?»
4) Наші ідеї. Сформулювати ідеї, реалізуючи які можна б досягти бажаних результатів (вирішити конфлікт).
5) Наш план. При обговоренні ідей сформулюйте сумісний з опонентом план досягнення бажаних результатів, обміняйтесь думками: «Чи задовольняє присутніх запропонований план?»
4 етап. Після завершення дискусії слід обговорити стилі поведінки у дискусії учасників гри та запропонувати їм визначити оптимальні шляхи вирішення конфлікту. Слід визначити, чи дотримувалися учасники гри етичних норм ведення дискусії. Якщо вирішення конфлікту не відбулося, то необхідно проаналізувати причини.
Безперечно, організація дидактичної гри потребує від викладача широкої ерудиції, педагогічної майстерності та вмінь педагогічної імпровізації. Так, наприклад, у даному випадку у сюжет гри можна включити виступ мера міста, представників засобів масової інформації, представників громадських організацій з інших міст, які б могли стати третейськими суддями, консультантами тощо. Для поглиблення дидактичного ефекту організованої гри студентам доцільно пропонувати подальшу самостійну роботу за темою та виконання творчих вправ. Зокрема, у розвиток теми дидактичної гри «Ми живемо в містечку Х» учасникам можна запропонувати:
а) знайти шляхи вирішення міжгрупового конфлікту, зміст якого описаний місцевими засобами масової інформації (газета, часопис, телебачення);
б) скласти анотацію джерел інформації, у яких запропоновані шляхи вирішення виробничих конфліктів.
Реформування системи вищої освіти (при всій різноманітності підходів до її реалізації) центрується навколо однієї мети - розвитку тих структурних елементів професіоналізму, за допомогою яких формується особистість майбутнього спеціаліста. Важливим структурним елементом професіоналізму сучасного випускника вищого навчального закладу є його здатність до ефективного ділового спілкування. З усіх можливих інтерактивних методів навчання саме ділова гра містить у собі великі можливості в підготовці студентів до такого спілкування. Вона дає змогу залучити кожного студента у такі ситуації, що враховують динамізм комунікативних дій, їх нестабільність та пульсації. Зазначимо, що ігровий підхід особливо необхідний у фаховій підготовці сучасного менеджера, керівника виробництва, адже його діяльність вимагає постійного ризику, вибору, потреби у зміні самого себе, мотивації професійної діяльності. Відомо, що мотив, його спрямованість і характер обумовлюються різноманітними потребами тих, хто нав-чається. Внутрішня спонука зважується і зіставляється з обставинами відповідно до пізнавальних інтересів і потреб, професійних установок і ціннісних орієнтацій студентів. При використанні ділової гри у навчальному процесі важливо враховувати те, що мотив як внутрішній стимул до дії неможливий без відповідності його спрямованості характеру діяльності, так само, як і самостійне вирішення навчальних завдань, пошук виходу з ігрових ситуацій неможливі без наявності позитивної мотивації. Під час використання ділових ігор у навчальному процесі важливо стимулювати позитивну мотивацію студентів, внутрішні спонуки їхньої активної участі у пошуку виходу із запропонованих ігрових ситуацій і поєднувати ділову гру з іншими методами активного та інтерактивного навчання. За твердженням Морозова О.В. та Чернилевського Д.В.: "Активні методи вивчення (дискусії, дидактичні ігри, моделювання ситуацій та ін.) в тому випадку, якщо вони відображають суть майбутньої професії, формують професійні якості спеціалістів, є своєрідним "полігоном", на якому студенти можуть відпрацьовувати професійні навички в умовах, наближених до реальних. Глибокий аналіз помилок студентів, який проводиться при підведенні підсумків, знижує ймовірність їх повторення в реальній дійсності. А це сприяє скороченню терміну адаптації молодого спеціаліста до повноцінного виконання професійної діяльності"1.
Молодому викладачеві і, зокрема студенту магістратури, в процесі педагогічної практики, плануючи дидактичну гру, слід дотримуватися наступного плану дій:
1. Вибір теми та діагностика початкової ситуації. Темою дидактичної гри може бути практично любий розділ соціально-гуманітарної дисципліни. Бажано при цьому, щоб ігровий матеріал був орієнтований на формування навичок професійної діяльності.
2. Діагностика рівня психологічної та навчальної підготовки студентів.
3. Формування цілей та задач гри, які формулюються не тільки згідно теми, але й з урахуванням раніше вивченого матеріалу. В одній і тій ситуації, але маючи різні дидактичні та виховні цілі, бажано по-різному моделювати гру. Для цього потрібно відповідно розмістити акценти та сформулювати цілі гри на кожному її етапі, дотримуючись правила: «Гра не заради гри, а для навчання».
4. Діагностика ігрових якостей учасників ділової гри. Проведен-ня занять в ігрових формах буде більш ефективним, якщо дії викладача звернені не до абстрактного студента, а до конкретної особистості або глибоко вивченої групи студентів.
5. Визначення структури гри. Структура визначається з ураху-ванням цілей, задач, теми, кількості учасників та рівня їх підготовки.
6. Діагностика об'єктивних обставин. В даному випадку розгляд-дається питання про те, де, як, коли та при яких умовах, з якими предметами буде проходити гра, тобто оцінюючи її зовнішні атрибути (аудиторія, технічні засоби навчання, навчальне заняття за розкладом та ін.).
7. Виявлення можливих варіантів перебігу гри, вибір оптималь-ного варіанту з урахуванням специфіки студентської групи.
8. Завдання для самостійної роботи студентів для поглиблення знань та умінь, отриманих у процесі гри.
Наведемо декілька прикладів дидактичних ігор з дисципліни "Менеджмент", адаптованих нами до навчання економістів-менедже-рів та апробованих в процесі магістерської педагогічної практики на економічному факультеті ХДАУ.
Ділова гра «Новий керівник»
Проведення гри передбачає вирішення таких завдань:
- закріплення теоретичних знань з теми "Процес менеджменту та його складові";
- зосередження уваги студентів на необхідності чіткого формулювання мети, виявлення проблемної ситуації та аналізу всіх можливих варіантів усунення проблеми;
- навчання студентів обґрунтуванню можливих альтернатив у аргументуванні власної думки;
- формування навичок прийняття управлінських рішень за обмежений період часу;
- формування навичок групової розробки та прийняття управлінських рішень;
- виявлення лідерів в групах та розвиток їх лідерських можливостей, а також творчої активності студентів.
Ділова гра "Новий керівник" надає можливості моделювати діяльність сучасного керівника та демонструє особливості прийняття індивідуальних та групових рішень. У процесі імітації ігрового експерименту досліджуються мотиви прийняття рішень, виявляються лідери, оцінюються можливості та наполегливість учасників гри у відстоюванні власної думки.
Термін ділової гри 30-35 хв.
Кількість учасників не обмежується.
Дія ділової гри "Новий керівник" відбувається на умовному підприємстві, де призначений новий керівник невеликого виробничого підрозділу (low-менеджер), який зайняв посаду після отриманого від директора попередження, що діяльність персоналу очоленого ним підрозділу на сьогодні є незадовільною. Протягом перших тижнів, проведених зі спеціалістами даного підрозділу, новий керівник став очевидцем їх недбалої, неакуратної та неякісної роботи. Він дійшов висновку, що підлеглі потребують суворої дисципліни і скликав нараду де "встановив порядок" і не стримався у висловленні своєї думки про підлеглих і їх працездатність.
Через декілька годин цей керівник зустрівся зі своїм знайомим, теж керівником низової ланки, і розповів йому про свої дії: "Я оголосив перелік проблем, які виникають у мене при керівництві підрозділом, і повідомив, що з наступного дня діяльність буде організована по-новому. Я знаю, що вони здатні працювати добре. Настав час, коли вони почнуть заробляти гроші, а я буду спостерігати за ними, і у разі виявлення недоліків вдаватимуся до дисциплінарних заходів". Колега запропонував йому використовувати інший підхід у роботі з підлеглими.
Проблеми для обговорення зі студентами.
1. При вирішенні людських проблем у своєму підрозділі новому керівнику низової ланки необхідно буде використовувати багато знань з управління. Які вони і в яких випадках він буде їх використовувати?
2. Керівник переймає на себе багато ролей. Які ролі він буде змушений виконувати? Чи доцільне це? Чому?
3. Чи існує ймовірність того, що при переговорах з підлеглими вони відчують, що керівник маніпулює ними? Якщо так, то що може зробити керівник для зміни такого враження?
4. Уявіть, що колега запропонував молодому управлінцю здійснювати консультативний підхід у роботі з підлеглими. З Вашої точки зору, це – можливо?
Гра проводиться в три етапи. На першому етапі йде обговорення поставлених питань. На другому етапі – кожен учасник гри приймає індивідуальне рішення щодо виходу з критичної ситуації.
На третьому етапі приймається групове (колективне) рішення стосовно цієї ж проблеми, виходячи з критеріїв, сформульованих самою групою (підкоритися лідерові, досягти консенсусу).
Слід підкреслити, що учасники гри повинні приймати рішення в конкретній ситуації стосовно себе, а не удаваної особи.
Об'єктом гри обрана досить складна управлінська ситуація (вирішення людських проблем), яка потребує термінового аналізу для усунення проблеми. Ігрова ситуація передбачає наявність ведучого (викладача), який знайомить з умовами гри, правилами, слідкує за термінами прийняття рішень та підводить підсумки гри. Лідери груп обираються учасниками гри або після проведення тесту "Оцінка лідерських рис".
На узагальнюючому практичному занятті навчальної дисципліни «Основи менеджменту» можна провести дидактичну гру "Старт -Фініш".
Цілі гри:
- закріплення, узагальнення та систематизація теоретичних знань з дисципліни "Основи менеджменту".
- Зосередження уваги студентів на необхідності чіткої відповіді на тести.
Крім дидактичних завдань окреслюємо психологічне та виховне завдання підсумкового практичного заняття.
Психологічна мета: розвивати у студентів довільну та післядовільну увагу.
Виховна мета: виховувати у майбутніх менеджерів культуру прояву емоцій.
Сценарій гри
У грі використовуються фішки та ігрове поле. Об׳єктом гри обрані комплексні тести з дисципліни "Основи менеджменту". В аудиторії повинен бути великий ігровий стіл (наприклад поставлені разом 4 столи). З навчальної групи формують дві команди, а також визначають експертів з числа найбільш підготовлених студентів. Кожна команда обирає колір фішки та ігрову доріжку. Команди встановлюють свої фішки "на старт". До ігрового столу запрошуються по одному учаснику з кожної команди. Запрошені по черзі відповідають на запитання, які довільно вибирають з купи розкладених карток. Правильна відповідь надає право команді перемістити фішку на наступну позначку в напрямку до фінішу; неправильна відповідь - фішка повертається назад. Виграє команда, яка першою дістанеться фінішу.
Розподіляючи студентів на дві команди, проводимо експрес-діагностику за методикою Сьюзен Делінгер1: кожен з студентів повинен намалювати на аркуші паперу одну з декількох фігур: трикутник, овал, квадрат та ін. Студенти будуть поділені на дві команди: наприклад, команда "трикутників" та команда "квадратів". Декілька студентів обираються в експерти. Після закінчення гри експерти визначають команду-переможницю, викладач аналізує психологічні особливості ігрової діяльності студентів - "овалів", "квадратів", "трикутників" та ін. Знання психологічних особливостей поведінки людей, виявлених на основі психолого-«метрії», необхідні менеджерам, викладачам, юристам, тобто фахівцям типу «людина-людина» у майбутній професійній діяльності.
Наші спостереження свідчать, що ігри, окрім вирішення навчальних завдань, дають змогу студентам відверто висловлювати свої думки та стимулюють їх до удосконалення комунікативної культури та культури прояву емоцій, вчать приймати правильні рішення в ситуаціях наближених до реальних, виховувати в собі професіональні навички, зосереджувати увагу на конкретній проблемі, а також удосконалювати комунікативну і управлінську культуру.
Переваги дидактичних ігор
1. Отриманий в процесі дидактичної гри досвід та переживання запам’ятовуються та зберігаються протягом тривалого часу.
2. Учасники гри отримують позитивні емоції.
3. Гра дає змогу зрозуміти, як почувають себе інші люди, потрапляючи в конкретні виробничі чи життєві ситуації.
4. Гра надає можливість учасникам засвоїти та закріпити різно-манітні моделі поведінки.
Недоліки дидактичних ігор
1. Успішність ділової гри цілковито залежить від умов її проведення: якщо студенти відчують, що сценарій гри – нереалістичний за своєю сутністю, та не враховує деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачена, а її мета не буде досягнута.
2. Якщо мета гри не має ґрунтовних пояснень і не зроблений акцент на важливості демонстрації певної поведінки (а не акторських здібностей), то існує небезпека, що дидактична гра буде сприйматися як розвага і не матиме конкретного дидактичного результату.
3. Якщо студенти не підготовлені до гри, бояться “втратити обличчя”, емоційно скуті, то використання цього методу лише посилить напруження, а дидактичні, виховні та розвивальні завдання не будуть досягнуті.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 651; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!