Основні етапи розвитку технології навчання.

Дидактичні технології, як і кожен соціальний феномен у своєму розвитку пройшли складний еволюційний шлях з його протиріччями, вдалими та не зовсім вдалими спробами, досягненнями та помилками (таблиця 4).

Таблиця 4

Основні етапи розвитку технологій навчання1

Періоди розвитку, ХХ століття	Визначальні риси технології навчання
1	2
1-й період. 1940-1950 роки	Характеризується початком упровадження у навчально-виховний процес різноманітних технічних засобів отримання інформації, об'єднаних поняттям “аудіовізуальні засоби” – магнітофони, телевізори, радіоприймачі, програвачі, кінопроектори тощо. Саме з використанням різноманітних засобів навчання деякі педагоги пов'язували сподівання на радикальні зміни ефективності масового навчання.
2-й період. 1950-1960 роки	Теоретичною базою технологізації стала ідея програмованого навчання, яке передбачало розробку і упровадження спеціальних програм управління процесом засвоєння знань. Відповідно були розроблені аудіовізуальні засоби зворотного зв'язку, в школах упроваджувалися класи програмованого навчання, лінгафонні кабінети, навчальні машини, тренажери, засоби систематизування програм: програмовані підручники, дидактичні машини для контролю знань та ін. Особлива увага приділялася програмованому навчанню, однак було визнано, що своєрідна автоматизація навчання, надмірна апеляція до пам’яті можуть негативно впливати на розвиток творчого мислення та емоційної сфери особистості.

Продовження таблиці 4

 

1	2
3-й період. 1970-і роки – середина 90-х років	Характеризується розширенням бази педагогічної технології на ґрунті досягнень психолого-педагогічних наук: запроваджуються результати нових досліджень із психології навчання, теорії управління пізнавальною діяльністю учнів і студентів, наукової організації праці педагогів і студентів. Починаючи з 70-х років, у зв'язку з поширенням концепції програмованого навчання, поняття „педагогічна технологія ” активно упроваджується у науковий обіг і використовується педагогами-практиками. При тлумаченні цього терміну особливого значення набуває визначення навчальних цілей, послідовності кроків навчання і раціональних способів досягнення поставлених цілей. У цей період активізуються спроби упровадження проблемного навчання.
4-й період. Середина 1990-х років – теперішній час	Створюються комп’ютерні аудиторії, центри дистанційного навчання. Збільшується кількість і поліпшується якість програмованих засобів навчання, широко використовуються інтерактивні системи. На основі системного аналізу педагоги-дослідники (В.П. Беспалько, В.С. Даношенков, В.Ю. Питюков та ін.) схиляються до думки, що головне в педагогічній технології – це проектування процесу формування особистості студента. Такий підхід має гарантувати педагогічний успіх незалежно від майстерності викладача. За такого підходу, який можна визначити як дискусійний, педагогічна технологія виступає системою, складовими якої є учасники педагогічного процесу, система теорій, дій, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного забезпечення вирішення проблем, що охоплюють усі елементи засвоєння знань і формування практичних умінь. Сумніви педагогів і психологів викликає звуження комунікативного поля взаємодії викладача і студента (учня), що може негативно вплинути на формування гармонійно розвиненої особистості.

Технологія і методика навчання

При вивченні педагогічної літератури звертає на себе увагу використання у деяких випадках понять „методика викладання” та „технологія навчання”, як ідентичних. Очевидно, необхідно конкретизувати їх зміст, окреслити схожість та відмінність між ними.

Звернувшись до “Українського педагогічного словника”, знаходимо наступне визначення: «Методика навчального предмета – галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. Оскільки загальні закономірності навчання вивчаються дидактикою, то методику окремого навчального предмета правомірно розглядати як часткову дидактику»1.

Погоджуючись з точкою зору Д.В. Чернилевського відносно того, що у своїй більшості педагоги-практики не вбачають особливої різниці між методикою навчання і дидактичною технологією2, розглянемо порівняльну характеристику “методики і технології” (табл.5), спираючись на дослідження М.П. Сибірської.

Таблиця 5

Порівняльна характеристика “методики” і “технології навчання”

Критерії порівняння	Методика	Технологія
1	2	3
Призначення	Рекомендує використання окремих методів, організаційних форм, засобів навчання	Рекомендує процес створення системи методів, організаційних форм і засобів навчання з урахуванням цілей навчання
Визначення	Система науково-обгрунтованих методів, правил і прийомів навчання конкретному навчальному предмету	Інструментарій досягнен-ня цілей навчання. Систе-матичне і послідовне упровадження в практику заздалегідь спроектовано-го процесу навчання,

Продовження таблиці 5

1	2	3
		методів і засобів досяг-нення цілей управління процесом навчання
Парадигма	Сукупність рекомен-дацій по організації і проведенню навчаль-ного процесу	Проект майбутнього навчального процесу
Орієнтація	На вчителів (викладачів)	На учня (студента)
Спрямованість	На конкретний предмет чи на реалізацію визначених завдань	На універсалізацію підходів до вивчення навчального матеріалу
Відображення динамічності навчання	Дає конкретні рекомендації	Відбиває процесуальний динамічний характер процесу навчання
Інтелектуальний підхід	Вузькопредметний аспект до даного предмету (теми)	Культурне поняття, пов'язане з мисленням і діяльністю педагога

 

В основу дидактичної технології покладено ідеї проектування та відтворення навчального циклу, а також забезпечення оптимального зворотного зв’язку. В.О. Сластенін підкреслює, що поняття технологія навчання слід розглядати як педагогічну діяльність, котра реалізує науково-обгрунтований проект дидактичного процесу й має більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результатів, ніж це має місце при традиційних методиках навчання1.

“Традиційне” та “інноваційне” навчання: порівняльний аналіз

Слід зазначити, що у вищій школі протягом століть традиційно домінувала спочатку лекційна, а потім лекційно-практична методика навчання, характерними елементами якої є:

· лекція як основна форма передачі великого обсягу системати-зованої інформації, що має бути орієнтовною основою для самостійної роботи студентів;

· семінарсько-практичні заняття – форма організації деталізації, поглиблення, розширення, закріплення навчального матеріалу, використання його на практиці та для контролю знань, отриманих на лекції та в процесі самостійної роботи;

· основою навчання є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студента;

· навчальна група – форма організації студентів, постійний склад якої зберігається на протязі усього періоду навчання у ВНЗ;

· навчальний рік, що зазвичай поділяється на два семестри, заліково-екзаменаційний період і канікули;

· завершується навчання у вищому навчальному закладі державними іспитами, і (або) захистом дипломної (випускної) роботи.

Традиційна система навчання більш чи менш задовольняла суспільні потреби, однак кінець ХХ століття ознаменувався революційними соціально-економічними, інформаційними змінами, які вимагали кардинальних змін в освітньому середовищі.

У цей період:

1. Освіта перетворюється в одну з ключових сфер суспільства, у якій формується його майбутнє інтелектуальне багатство, у тому числі і основні ресурси.

2. Освіта найбільш активно діє на оновлення і розвиток усіх галузей суспільного життя. Це сприяло підвищенню рівня освіти в найбільш розвинених країнах світу і активізувало проблему переходу до загальної вищої освіти населення;

3. Відбувається швидке зростання об'ємів інформації, що потребує швидкого оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, подовження термінів навчання, утвердження принципу неперервності освіти на протязі усього життя, всебічної технологізації освітнього процесу.

Якщо у традиційному навчанні увага акцентувалася на запам'ятовуванні і відтворенні інформації, то у нових умовах виникла потреба розвитку творчого (продуктивного) мислення студента, формування його комунікативних умінь та практичної підготовки до активної життєдіяльності у постійно мінливому соціальному середовищі. Слід зважати на особливість сучасної системи вищої освіти в Україні, де має місце співіснування традиційних та інноваційних технологій навчання з яскравим нахилом в сторону традиціоналізму, що в повній мірі не забезпечує сучасних вимог до випускників ВНЗ. Отже, начальною постає потреба широкого упровадження інновацій у навчальний процес.

Самі терміни “інноваційне” та “традиційне навчання”, а також ідея їх альтернативності були запропоновані групою вчених у доповіді Римському клубу в 1978 році. Ця доповідь привернула увагу світової наукової спільноти до факту неадекватності принципів і методів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості та розвитку її пізнавальних можливостей. Доповідь викликала значний резонанс в освітньому середовищі, що стало поштовхом до розробки і упровадження в педагогічний процес вищих навчальних закладів інноваційних дидактичних технологій.

Характерною рисою інноваційних педагогічних і зокрема дидактичних технологій є особистісно-орієнтована освіта. Її основні закономірності мають наступний зміст:

1. Якщо під час проектування традиційного педагогічного процесу вивчення навчальної дисципліни є фрагментом змісту навчання і його діяльнісно-процесуальним забезпеченням, то в особистнісно-орієнтованій освіті елементом проектування стає подія в житті особистості, яка дає цілісний життєвий досвід, у якому отримані знання є його елементом, частиною.

2. Проектування навчального процесу є предметом сумісної діяльності викладача і студента, способом їх життєдіяльності як суб'єктів освіти.

3. Навчальний процес набуває вигляду дослідження, пошуку, навчальної гри, що стають джерелом досвіду.

4. Змінюються функції міжособисністного спілкування між викладачем та студентом: педагог стає фасилітатором навчально-пізнавальної діяльності студентів, одним із джерел інформації.

5. Розвиток „Я” концепції суб'єктів навчальної діяльності йде через усвідомлення цілісної життєдіяльності, що передбачає імітаційно-рольове відтворення життєвих ролей і ситуацій, конструювання і організацію навчального матеріалу у такий спосіб, щоб студент міг самостійно вибрати зміст, форму і вид навчально-пізнавальної діяльності та засоби самоконтролю.

Зважаючи на актуальність інноваційних освітніх процесів, розглянемо порівняльну характеристику традиційних та інноваційних технологій навчання (таблиця 6).

Таблиця 6

Порівняльна характеристика традиційного

та інноваційного навчання

 

Критерій характеристики	Особливості технології навчання
	традиційна	інноваційна
1	2	3
Місце і роль викладача у навчальному процесі	Суб'єкт, який визначає всі аспекти процесу навчання	Суб'єкт, який ініціює про-цес навчання і стимулює перетворення студентів в активних суб'єктів процесу навчання
Місце і роль сту-дентів у навчаль-ному процесі	Сприйняття, засвоєння і відтворення інформа-ції, яку надає викладач	Активне засвоєння і гене-рування знань, отриманих із різноманітних джерел
Тип інформаційної комунікації	Керована викладачем інформація	Багатоканальна система, яка генерує інформацію між викладачем і студентами, а також забезпечує інформаційну взаємодію між ними
Методи управ-ління процесом навчання	Тоталітарне або авторитарне управління	Демократичне управління
Рівень творчості	Творчість притаманна викладачеві, студенту пропонується вже готова інформація	Творчість викладача стає все більш різноманітною, а діяльність студентів має яскраво виражений творчий характер
Проблемність процесу навчання	У кращому випадку має місце описування проблем чи проблемних ситуацій	Навчання відбувається в основному на прикладах і в умовах проблемних ситуацій, що сприяє формуванню вмінь їх визначення і подолання

Продовження таблиці 6

1	2	3
Рівень контролю за процесом навчання	Формальні, не індивідуалізовані форми контролю. Жорсткий контроль	Гнучкі індивідуалізовані форми контролю, навчання студентів самоконтролю
Результат навчання	Сукупність знань	Сукупність знань, практичних вмінь і навичок, здатність до їх творчого використання в професійній діяльності

       

Як видно з таблиці 6 інноваційні технології відрізняються від традиційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу – викладача і студентів, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема “суб'єкт - об'єкт”, у якій тільки викладач відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між викладачем і студентом. Студент у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з викладачем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації. Спрямованість на суб'єкт - суб'єктну, діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально – виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.

---

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 214; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!