Функціональний та конфліктологічний підходи до соціальної стратифікації та проблеми нерівності
Теорії соціальної нерівності поділяються на два принципові напрямки:
Функціональний (Е.Дюркгейм, Р.Мертон, Т.Парсонс) виводить нерівність із розподілу праці:
- механічного (природного, статево-вікового);
існування зобов'язуючих їх норм, ставиться до них негативно або байдуже. Ця ситуація може бути результатом будь-якої різкої зміни соціальної структури, наприклад, при раптових економічних піднесеннях чи спадах. Е.Дюркгейм вважав, що відхилення необхідні для розвитку суспільства. Девіація - це форма мінливості, зміни, розвитку будь-якої системи.
Основними компонентами девіації є:
1 - очікування або норма, яка є критерієм оцінки девіантної
поведінки;
2 - людина, якій властива певна поведінка;
3 - інша людина, група або організація, які реагують на поведінку
та оцінюють її.
Соціальні відхилення вивчаються на індивідуальному та масовому рівнях. На індивідуальному рівні йдеться про конкретний вчинок певної людини (або акт діяльності колективу, державної акції в міжнародних відносинах); на масовому - про сукупність актів такого роду, про систему порушень соціальних норм.
Проте часто важко одразу визначити, чи є той або Інший вчинок девіацією. По-перше, це пов'язано з тим, що соціальні норми можуть змінюватися по мірі розвитку суспільства, і те, що вважалося девіацією в одну епоху, може не вважатися нею в іншу. По-друге, визначаючи поведінку як девіантну, слід враховувати конкретні обставини. По-третє, якщо правила чи норми поведінки сформульовані незрозуміло, серед населення можуть виникнути розбіжності відносно їх законності та правильності. Всі ці фактори (релятивна природа девіації, невизначеність сподіванок, розбіжність із питань про правила) свідчать про те, що недопустимо навішувати ярлик девіантності на будь-який тип поведінки при всіх обставинах.
|
|
|
Причини девіацій. Підходи до вивчення причин девіантної поведінки
У соціології девіантної поведінки немає єдиної точки зору щодо причин та обставин походження девіації. Так, наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзо намагався обґрунтувати зв'язок між кримінальною поведінкою та певними фізичними рисами, зазначаючи, що так званий „кримінальний тип" асоціюється з поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції. Хоча подібні біологічні концепції походження девіації були популярними навіть на початку XX ст., їх поступово витиснули пізніші дослідження. Останнім часом біологічне пояснення девіації фокусується на аномаліях статевих хромосом (XV) девіанта.
Американський психолог і лікар Уільям Шелдон у визначенні схильності до девіантної поведінки підкреслював важливість будови тіла.
|
|
|
50
67
процедур. З цією метою створюються спеціальні інститути соціального нагляду. Неформальні санкції є спонтанними реакціями членів різних спільнот, що виявляються у вигляді негативних емоцій, чуток, навіть фізичному впливі.
Виділяють два типи соціального контролю: позитивний - призначений стимулювати чи схвалювати відхилення від норми та негативний - призначений стримувати небажані відхилення.
Соціальний контроль є механізмом І засобом соціалізації індивіда через підпорядкування особистої поведінки, ціннісної орієнтації, очікувань під соціально сталі стандарти, а також відтворення домінуючої системи суспільних відносин і соціальних структур.
Соціальний контроль, його засоби, форми і спрямування завжди історично обумовлені і є засобом саморегуляції суспільства. В періоди соціальної стабільності суспільства система соціального контролю успішно справляється з дезорганізацією нормативної поведінки людей, тобто соціальна патологія не перевищує певної норми. А в періоди кризи, трансформації суспільства, втрати ідеалів та цінностей більшою частиною населення система соціального контролю не справляється із наростаючою дезінтеграцією і соціальною патологією, що призводить до послаблення і розпаду соціальної системи.
|
|
|
Проте спроба посилення примусового соціального контролю, н-д, за допомогою більш жорстких силових заходів стосовно окремих видів правопорушень або специфічних соціальних груп парадоксально веде не до послаблення девіантності, а до її посилення. Тому соціальний контроль повинен базуватися більше на стабільності соціальних груп, соціальних відносин, єдиних цінностях, а не на елементарному примусі.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 299; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!