Розкрийте мету і зміст навчання інтонації, етапи формування інтонаційних навичок.
Орієнтовні питання до курсового екзамену (3 курс, 2 семестр, заочники)
Розкрийте методику формування іншомовної фонетичної компетенції: мету і зміст навчання вимови, принцип апроксимації.
Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні).
Під слухо-вимовними навичками мовлення розуміють навички фонемно-правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення.
Ритміко-інтонаційні навички – це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.
Усі навички вимови мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.
Вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована мова – це така вимова, в якій, як і в літературній мові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літ. вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.
Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість — ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — 130-150 слів на хвилину).
|
|
|
Фонологічне вивчення повинне ґрунтуватися: на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов. Це допомагає передбачити певні труднощі та знайти їхні шляхи подолання.
Аналітико – імітативний принцип (одночасне пояснення та аналіз)
Фонетичні навички передбачають
1) автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем, аналогією з фонематичним – "інтонаційний слух"),
2) їх (ре)продукцію –артикуляцію та інтонування.
Усі навички вимови мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.
Підходи до формування фонетичної навички:
-артикуляційний(порівняння аналізу 2 мов)
-акустичний (увага приділяється слуховому аналізу і імітації)
-диференційований
Етапи формування слуховимовних навичок. Основні типи і види вправ для формування слуховимовних навичок.
Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями виучуваної іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень.
|
|
|
Існує кілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму. За ступенем трудності фонетичного явища об'єктом спеціального засвоєння при навчанні вимови є лише ті, що являють для учнів певні труднощі; за критерієм відповідності потребам спілкування до мінімуму в першу чергу включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозпізнавальну функцію; за критерієм нормативності з фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання виступає повний стиль зразкової літературної вимови (за еталон береться вимова дикторів (коментаторів радіо і телебачення).
Вимоги до вимови учнів
Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість — ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — 130-150 слів на хвилину).
|
|
|
В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей.
Ритміко-інтонаційні навички — це "навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.
Апроксимована вимова — це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.
За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мови всі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.
До першої групи відносять звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [
|
|
|
Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.
Друга група включає звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.:
Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки/до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту. Звуки цієї групи вимагають від вчителя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови.
До третьої групи входять звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів (наприклад, англ.: [
2 Ознайомлення з новими звуками англійської мови та автоматизація дій учнів з ними
Алгоритм введення звуку:
1. Створення ситуації.
2. Аудіювання тексту вчителем.
3. Виділення слів з новим звуком.
4. Виділення окремого звуку.
5. Імітація та аналіз артикуляції звуку.
6. Артикуляція окремого звука.
7. Включення звука в слово (ряд вправ).
8. Включення слова в речення.
9. Включення слова в контекст.
Вправи на рецепцію звуків
Ці вправи націлені на розвиток фонематичного слуху учнів. (Мовленнєвий, або фонематичний слух — це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення.).
Як правило, це некомунікативні вправи на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію.
Вправи на впізнавання нового звука/звукосполучення серед інших, наголошеного слова, складу тощо. Вчитель пропонує учням послухати слова (фрази, римівки, віршик), в яких є новий звук. Завдання до вправи на впізнавання може бути сформульовано так:
— підніміть руку/сигнальну картку або плесніть у долоні, коли почуєте звук ( .), довгу/коротку голосну, слово, на яке падає наголос тощо;
— порахуйте, скільки разів у реченні /римівці/ вірші трапиться звук ( .), довга/коротка голосна, слово під наголосом тощо;
— послухайте ряд англійських та українських звуків. Підніміть руку (картку), коли почуєте англійський звук.
Вправи на диференціацію звуків, які учні можуть сплутати, не розрізнити. Вони виконуються на рівні окремих слів або коротких речень. Завдання може бути сформульовано у такий спосіб:
— послухайте пари слів і визначте, чи однакові в них а) перші приголосні звуки; б) останні приголосні звуки; в) голосні в середині слова тощо.
Вчитель вимовляє пари слів або включає фонограму. Учні слухають і у своїх зошитах (або спеціальних картках) ставлять знак "+", якщо вони чують однакові звуки, або знак "—", якщо звуки їм здаються різними, навпроти відповідного номера пари слів. Після виконання вправи результат перевіряється за ключем, і в разі помилок пари слів/фраз можна прослухати вдруге.
Наведемо приклади.
— Послухайте пари слів і скажіть, чи однакові в них звуки (перші приголосні, голосні в середині слова). Поставте знак "+", якщо вони однакові, знак"—", якщо різні.
1) thick – this; 2) that – those; 3) thought – thin. Etc.
Ключ: 1 - , 2 +, 3 - , еtc.
Вправи на ідентифікацію звука, мета яких розпізнавати звук як відомий з певними характеристиками. Учні мають прослухати та ідентифікувати звуки.
— Послухайте слова із звуками ( .) і ( .). Кожного разу піднімайте картку з відповідним транскрипційним значком або червону картку для звука [ .], зелену — для звука [ .]. (Замість піднімання карток можна записувати транскрипційні значки.) Ускладнений варіант вправи, коли учні мають ідентифікувати не два, а три звуки (наприклад, англ.: [ ] – [s] – [f].
Питома вага вправ на рецепцію значно менша, ніж вправ на репродукцію звуків. У більшості випадків від суто рецептивних вправ учитель досить швидко переходить до рецептивно-репродуктивних, в яких поєднуються дві цілі — формування слухових та вимовних навичок.
Вправи на репродукцію звуків
Ефективність цієї групи вправ значно зростає, якщо перед репродукцією зразка учні мають змогу ще раз почути зразок, незалежно від того, чи вивчається новий матеріал, чи повторюється вже засвоєний.
Матеріалом для репродуктивних фонетичних вправ служать окремі звуки, звукосполучення, слова, словосполучення, фрази.
Це головним чином рецептивно-репродуктивні вправи на імітацію одиниці мовлення, некомунікативні та умовно-комунікативні. У некомунікативних імітативних вправах доцільно звертати увагу учнів на певні характеристики звуку (довготу, наголос, аспірацію тощо), що робить імітацію свідомою. Щодо умовно-комунікативних вправ, то тут можна, використати такі види: імітація ЗМ, підстановка у ЗМ, відповіді на запитання — лаконічні та повні.
У рецептивно-репродуктивних вправах об'єктом може бути окремий звук або контрастуватися два чи три звуки.
Наведемо приклади вправ.
1) Послухайте слова (словосполучення, фрази) із звуком [ .].
Повторіть їх, звертаючи увагу на . (Некомунікативна вправа на свідому імітацію нового звука, якій передує слухання.)
2) Послухайте пари слів, словосполучення, фрази із звуками [ ] і [ .]. Повторіть їх, звертаючи особливу увагу на . (Некомунікативна вправа на свідому імітацію звуків, що контрастуються. Імітації передує слухання.)
Для особливо важких звуків цим вправам можуть передувати вправи на так звану беззвучну артикуляцію — "гімнастика" язика і губ, наприклад:
— округлити губи/розтягнути губи
— кінчик язика притиснути до нижніх зубів / альвеол тощо.
3) Послухайте мої твердження. Якщо вони правильні, підтвердіть їх. (Умовно-комунікативна вправа на слухання та імітацію.)
4) Дайте лаконічні/повні відповіді на мої питання (до малюнка, предметів, погоди тощо).
Розкрийте мету і зміст навчання інтонації, етапи формування інтонаційних навичок.
Інтонація являє собою комплекс просодичних засобів, складну єдність таких компонентів як мелодія, фразовий і логічний наголос, ритм, тембр, і темп, паузація. Умови навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах обмежують завдання навчання інтонації оволодінням її основними компонентами, а саме: мелодією, фразовим та логічним наголосом (останній має вирішальне значення для спілкування), паузацією при нормальному темпі мовлення.
Метою навчання інтонації є формування:
1) рецептивних ритміко-інтонаційних навичок, або "інтонаційного слуху" в аудіюванні та
2) продуктивних ритміко-інтонаційних навичок (в говорінні та при читанні вголос).
Важливо зазначити, що процес навчання інтонації повинен передбачати нероздільне формування обох груп навичок.
Формування інтонаційної навички:
І ознайомлення з новою ІМ
-демонстрація
-пояснення комунікативного значення ІМ
-прослуховування діалогів з новою ІМ
ІІ автоматизація з новою ІМ
А)рецепція правил ІМ
-ідентифікація
-пізнавання
-диференціація
Б)репродукція
-імітація
-підстановка
-трансформація
-самостійне вживання
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 662; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!