Лікування дисплазій, преінвазивного і мікроінвазивного раку

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

При виборі способу лікування доброякісних процесів і ранньої онкологічної патології шийки матки необхідно намагатись дотримуватись двох основних принципів:
1) забезпечення надійного вилікування, в результаті якого досягається попередження рецидивів захворювання і переходу в більш виражений патологічний процес;
2) бажання застосувати органозбережуючі методи лікування у жінок молодого віку.
Консервативне лікування фонових доброякісних процесів шийки матки не повинно бути тривалим. При його неефективності протягом 1-3 місяців слід застосовувати більш радикальні методи. Основне місце в системі лікування фонових доброякісних захворювань займають методи деструкції з допомогою електрокоагуляції і кріодеструкції. Хірургічне втручання показане при поліпах. Якщо фонові процеси поєднуються з вираженою деформацією шийки матки, то методом вибору є конізація електрохірургічним або ножовим шляхом. Електрокоагуляцію можна застосовувати тільки при негативних морфологічних і ендоскопічних заключеннях, невеликих розмірах патологічного процесу, локалізованого в ділянці ектоцервіксу, і відсутності рубцевої деформації шийки матки. Кріодеструкція - оптимальний метод лікування слабкої і помірної дисплазії, але його ефективність при важкій дисплазії і сa in situ недостатня, проводиться в амбулаторних умовах без знеболювання.
Конусовидна електроексцизія шийки матки є методом вибору для більшості хворих на преінвазивний рак. Її можна застосувати тільки після того, як ендоскопічні і морфологічні дослідження (включаючи прицільну біопсію ектоцервіксу і вишкрібання слизової оболонки каналу шийки матки) не підтвердять інвазивного раку (рис. 1). Проте можна провести просту екстирпацію матки.
Основними перевагами електроконізації є: радикальне видалення патологічно змінених тканин шийки матки в межах здорових тканин, що відповідає онкологічним принципам; можливість проведення детального гістологічного дослідження видаленого препарату; невелика кількість ускладнень; збереження фізіологічних функцій, включаючи дітородну.
Показання до екстирпації матки:
1) вік понад 50 років;
2) переважна локалізація пухлини в шийковому каналі;
3) поширений анапластичний варіант з вростанням в залозу;
4) відсутність в препараті після проведеної конізації ділянок, вільних від преінвазивного раку;
5) технічна неможливість проведення широкої електроексцизії;
6) комбінація преінвазивного раку з міомою матки або пухлинами придатків;
7) рецидиви після кріо- або лазерної деструкції
У старших жінок при протипоказаннях до операції ефективним є внутрішньопорожнинне опромінення.

Якщо при гістологічному дослідженні виявляється інвазія глибиною 2 або 3 мм, то методом вибору є екстирпація матки (з видаленням верхньої третини піхви при виявленні вогнищ дисплазії або преінвазивного раку в ділянці склепінь піхви). При інвазії понад 3 мм проводять операцію Вертгейма.
Показаннями до застосування широкої конізації у хворих на мікроінвазивний рак є рання стромальна інвазія (до 1 мм), відсутність пухлини по краях резекції, високодиференційована форма раку, обмеженого ектоцервіксом, вік хворих до 50 років, можливість динамічного клінічного, цитологічного і кольпоскопічного контролю. Таким чином, при мікроінвазивному раці шийки матки можна застосувати методи органозберігаючих хірургічних втручань та променевої телегаматерапії. Конізація шийки матки показана при помірній та важкій дисплазії епітелію шийки матки, преінвазивному та мікроінвазивному раці шийки матки у жінок молодого віку, які ще хочуть родити. Існує три способи виконання цієї операції: ножовий, який є найбільш раціональним та надійним, електричний та лазерний з використанням СО₂-лазера. Після ножового видалення конуса із шийки матки краї та місця кровотечі коагулюють електродом. Електроексцизія теж є ефективним методом лікування, але протипоказана старшим жінкам з атрофічними змінами, короткою шийкою матки та молодим, які ще не народжували, з конічною шийкою матки, преінвазивним раком в каналі шийки матки, а також при підгострих та гострих запальних процесах в геніталіях, підвищеній температурі тіла, лейкоцитозі. Лазерна конізація - найкращий спосіб лікування вказаних станів, при цьому швидко епітелізується оголена частина каналу шийки матки, мінімальною є крововтрата, він безболісний.

Класифікація раку шийки матки за системою TNМ
Т - первинна пухлина:
Tis - преінвазивний рак (ca in situ);
Т1 - рак в межах шийки матки;
Т1а - мікроінвазивна карцинома - інвазія до 3 мм;
Т1в - інвазивна карцинома;
Т2 - поширення раку за межі шийки матки, але він не досягає стінок тазу, та (або) проростає стінки піхви верхньої третини, та (або) переходить на тіло матки;
Т2а - ракова інфальтрація лише в верхню третину піхви або матку;
Т2в - ракова інфільтрація в параметрії, але не до стінок тазу;
Т3 - ракова інфільтрація розповсюджена і на нижню третину піхви та (або) на параметрії аж до стінок тазу;
Т3а - ракова інфільтрація майже всієї піхви;
Т3в - ракова інфільтрація в параметріях до стінок тазу, або відсутня функція нирки через стиснення сечоводу інфільтрацією, або гідронефроз;
Т4 - раковий процес, що вийшов за межі малого тазу, інфільтрує слизову сечового міхура, або прямої кишки.
N - регіонарні лімфатичні вузли тазу:
NO - метастази в регіонарних лімфовузлах не виявляються;
N1 - метастази в регіонарних лімфовузлах виявляються;
N2 - пальпуються фіксовані, щільні лімфовузли на стінках малого тазу, але є вільний простір між ними і пухлиною;
NX - оцінити стан лімфовузлів не вдається.
М - віддалені метастази:
МО - ознак метастазів немає;
М1 - виявляються віддалені метастази (в пахових та поперекових лімфатичних вузлах);
МХ - недостатньо ознак для підтвердження віддалених метастазів.

Kлініка. Залежить від стадії процесу. Перебіг доінвазивного та мікроінвазивного раку безсимптомний (доклінічна стадія). У I стадії можуть бути серозні або серозно-кров’янисті виділення, контактна кровотеча після статевого акту, вагінального дослідження, огляду в дзеркалах. У II-III стадії з’являється біль унизу живота, в попереку; виділення серозно-гнійні, мають вигляд м’ясних помиїв, неприємний запах (вони є наслідком витікання лімфи і крові при розпаді пухлини). У хворих порушується загальний стан, з’являються швидка втомлюваність, дратівливість. Пухлина може проростати в сечовий міхур і пряму кишку, відповідно з’являються розлади сечовипускання і запори.

Інвазивний рак шийки матки

Діагностика. Здійснюється гінекологічний огляд за допомогою дзеркал Куско або ложкоподібних. При цьому визначають форму піхвової частини шийки матки, її розміри, анатомічний стан.

При початкових стадіях раку шийки матки можна побачити зміни, притаманні псевдоерозії. Кровоточивість при дотику є важливим симптомом раку. Якщо рак виявлено лише цитологічним методом, то може не бути клінічних проявів. Дворучне піхвове дослідження при початкових стадіях раку не є інформативним. У хворих з вираженим клінічним процесом шийка матки щільна або хрящоподібна, наявні кратер, інфільтрація.

Для хворих з підозрою на рак шийки матки обов’язковим елементом є дослідження через пряму кишку — ректовагінальне та ректоабдомінальне. Це дає змогу краще оцінити стан бокових і заднього параметріїв, шийки матки.

Цитологічне дослідження секрету цервікального каналу та шийки матки є методом ранньої діагностики раку шийки матки. Воно дає змогу швидко встановити клінічний стан шийки матки, діагностувати доклінічні форми раку шийки матки. Забір матеріалу на цитологічне дослідження проводять перед бімануальним оглядом хворої. У здорових жінок забирають матеріал за допомогою одноразового дерев’яного шпателя із піхвової частини шийки матки, бокових склепінь, щіточкою — із цервікального каналу та місця стику обох епітеліїв. Прицільно забирають матеріал у хворих з підозрою на рак шийки матки. Матеріал переносять на скло й тонко розподіляють по його поверхні.

Мікроскопічна оцінка мазків проводиться за методом Папаніколау:

I тип — незмінений епітелій;

IIа тип — запальний процес;

IIб тип — проліферація, метаплазія, гіперкератоз, (при відповідній клінічній картині трактуються як поліп, проста лейкоплакія, ендоцервікоз);

IIIа тип — слабка, помірна дисплазія на фоні доброякісних процесів і незміненого епітелію;

IIIб тип — виражена дисплазія плоского епітелію на фоні доброякісних процесів і в ділянці незміненого епітелію;

IV тип — підозра на малігнізацію, можливо, внутрішньоепітеліальний рак;

V тип — рак;

VI тип — мазок неінформативний (матеріал взято неправильно).

Хворим з мазками III-V типів для підтвердження діагнозу необхідно проводити просту та розширену кольпоскопію, гістологічне дослідження. За хворими з мазками III типу встановлюється диспансерний нагляд.

Цей метод діагностики раку шийки матки є достатньо точним, гістологічне та цитологічне заключення збігаються у 95 % хворих. Цитологічний діагноз не вважається остаточним, тому що він не визначає глибини інвазії процесу.

З метою ранньої діагностики використовують кольпоскопію (просту та розширену). Але слід зазначити, що діагноз раку шийки матки не можна виставляти лише за допомогою кольпоскопічного дослідження, оскільки цей метод є допоміжним і дозволяє вибрати найбільш змінену ділянку шийки матки для взяття прицільної біопсії. Остаточний діагноз встановлюють на підставі гістологічного дослідження матеріалу, отриманого під час біопсії. Біопсія дозволяє також у більшості випадків встановити глибину інвазії.

Лікування проводять лікарі-онкогінекологи залежно від стадії процесу. Внутрішньоепітеліальний та мікроінвазивний рак у молодих жінок лікують хірургічно, застосовуючи конізацію або ампутацію шийки матки. У жінок середнього або старшого віку та за наявності міоми матки, кісти яєчника доцільно здійснювати просту екстирпацію матки з додатками. Стадію раку IБ — ІІ лікують комбінованим (опромінення + операція) або поєднано-променевим методом (при наявності протипоказань до оперативного втручання). Оперативне лікування передбачає розширену екстирпацію матки за Вертгаймом (видалення матки з придатками, верхньої третини піхви та клітковини з регіонарними лімфатичними вузлами). Лікування раку шийки матки при III стадії проводиться поєднано-променевим методом: дистанційне опромінення первинного вогнища та параметріїв із наступною внутрішньопорожнинною кюрі-терапією. Хворих з IV стадією лікують індивідуально, в основному терапія симптоматична.

Вибір методу лікування є складним і залежить від таких факторів: стадії розповсюдження процесу, морфологічної структури та ступеня диференційованості пухлини, ймовірності метастазів, віку хворої, наявності супутніх захворювань і стану хворої. При лікуванні інвазивного раку шийки матки можна використати комбінований та хірургічний способи, а також променеву терапію. Вони не конкурують, а лише доповнюють один одного. Застосування одного із способів лікування вирішують колегіально з участю хірурга, радіолога, терапевта та анестезіолога. Необхідно пам’ятати, що хірургічний спосіб та поєднальна променева терапія, застосована у хворих з І та ІІа стадіями раку, призводять до видужання. Проте хірургічним шляхом цей успіх досягається швидше, з меншими затратами фізичних та духовних сил, з незначними ускладненнями під час лікування та в майбутньому. Навіть жінок старшого віку при відсутності протипоказань треба оперувати, а в післяопераційний період - проводити променеву терапію. Такий метод виправдовує себе через відсутність післяпроменевих стенозів піхви, що дуже важливо для збереження статевої функції жінці й, відповідно, позитивно впливає на її психоемоційний стан. Лише важкі супутні захворювання можуть бути перешкодою для операції. Відносним протипоказанням до операції є ожиріння, що утруднює виконання розширеної екстирпації матки за Вертгеймом. Ступінь інвазії раку теж має значення для визначення способу операції. При мікроінвазивному процесі Т1а (інвазія до 1 мм) у молодих жінок можна проводити конізацію шийки матки, а при Т1а2 (інвазія до 2-3 мм) слід виконати просту екстирпацію матки без придатків. При Т1в та Т2а проводять операцію Вертгейма усім жінкам незалежно від віку, якщо немає протипоказань навіть при наявності вагітності, фіброміоми матки, вражених раком лімфатичних вузлів у малому тазі, при резистентних до променевої терапії пухлинах. При екзофітних пухлинах (Т1в) та у всіх випадках Т2а, ускладнених при цьому кровотечами з пухлин, лікування слід розпочати з передопераційного курсу променевої терапії, а потім виконати операцію Вертгейма. В післяопераційний період завжди проводять курс променевої терапії при інвазії понад 1 мм та виявлених метастазах в лімфатичні вузли. При Т2в та Т3 прововодять поєднану променеву терапію в повному об’ємі з екстраперитонеальним видаленням регіонарних лімфатичних вузлів після проведеної телегаматерапії.

Хірургічне лікування

При інвазивних варіантах раку шийки матки проводять екстирпацію матки за Вертгеймом, яку віденський гінеколог запропонував ще у 1902 році. Про 500 випадків проведеної операції Е. Вертгейм повідомив у 1911 році на конференції гінекологів, але прибічників її було мало. Лише у 1952 році його учні П. Вернер та Ю. Зедерль знову заговорили про цю операцію і дали поштовх до її проведення. У 1967 році японський гінеколог Магара описав “ультрарадикальну техніку розсічення кардинальних зв’язок” при цій операції. Професор Я.В. Бохман теж удосконалив її техніку, впровадивши екстрафасціальний спосіб проведення. При виконанні розширеної екстирпації матки треба дотримуватись таких положень:
- відсепарування тканин проводити лише гострим шляхом, а не тупфером; сечовий міхур та пряму кишку відділяти від матки без жирової клітковини;
- тазову клітковину видаляти разом з лімфовузлами, що в ній знаходяться, одним блоком, оголюючи судини та нерви в малому тазу;
- пересікати крижово-маткові та кардинальні зв’язки біля стінок тазу, а не матки;
- виділяти та відсікати верхню третину піхви разом з клітковиною, що її оточує.
При лікуванні запущених форм раку геніталій (ІІ-ІІІ ст) досить ефективною є променева терапія, а також перед- та післяопераційні курси, які доповнюють хірургічне лікування. Протипоказаннями до використання променевої терапії є запалення придатків матки у вигляді гнійників, ендометритів, параметритів, віддалених метастазів, проростання із шийки матки в кістки тазу, хронічні запалення сечового міхура або прямої кишки, гострий нефрит, пієліт, атрезія та стеноз піхви, вроджені вади піхви та зовнішніх статевих органів. Вони не дозволяють провести введення всередину засобів випромінювання. Найчастіше променеву терапію використовують як радикальний метод. Як паліативний засіб її застосовують для призупинення росту пухлини. Повною мірою використати променеву терапію не дозволяє стан хворої або велике розповсюдження процесу в малому тазу. Як симптоматичний засіб її застосовують для зняття болю та зупинки кровотечі.

Комбінований метод лікування

Комбінований метод лікуваннявиник внаслідок бажання покращити успіх розширеної екстирпації матки з придатками у випадках раку шийки матки при значеннях Т1в, Т2а, Т2в, Т3. При стадіях Т1в та Т2а спочатку проводять операцію Вертгейма, а з 7-8 дня після її виконання розпочинають курс післяопераційної телегаматерапії на зону малого тазу та поперекову ділянку, тобто на проекцію лімфатичних вузлів по ходу судин тазу. При стадіях Т2в, Т3, а також при екзофітній формі росту Т2а з вираженою кровотечею із шийки матки, проводять спочатку передопераційний курс телегаматерапії в половинній дозі, а через 2 тижні виконують операцію Вертгейма. При другому варіанті проводять повний курс променевої (внутрішньопорожнинної та дистанційної) терапії великими дозами протягом 1-1,5 місяця, потім, після перерви до 4 тижнів, виконують операцію Вертгейма. Передопераційне опромінення має ряд переваг: клітини раку більш чутливі до променевої дії, внаслідок чого знижуються їх дисимінація та місцеві рецидиви пухлини, крім цього, зменшується інфільтрація навколо пухлини, настає облітерація лімфатичних ходів, що призводить до зменшення імплантаційних метастазів та можливості видалити їх при операції. Професор Я.В. Бохман стверджує, що при Т2в, тобто при інфільтратах, які добре виражені по боках від матки, краще проводити поєднальну променеву терапію. Після цього слід виконати лімфаденектомію навіть без видалення матки, коли є впевненість, що первинна пухлина на шийці матки зникла. Розширену екстирпацію матки після променевої терапії проводять лише у тих випадках, якщо пухлина на шийці матки не зникла. Враховуючи можливість виконання лімфографії в спеціалізованих онкозакладах, можна виявити хворих з лімфогенними метастазами, яким після поєднальної променевої терапії показано провести лімфаденектомію без видалення матки. Слід відзначити, що післяопераційний курс променевої телегаматерапії не треба виконувати при мікроінвазивному (Т1а) раці, а також при інвазивному (Т1в), коли у видалених лімфовузлах немає метастазів, а пухлина вростає в підлеглі тканини не більше як на 1 см, коли хірург переконаний в радикальності операції. Перед- та післяопераційні курси телегаматерапії обов’язково проводять у всіх випадках інвазивного раку шийки матки, при значеннях Т2, Т3. Після виконаної поєднальної променевої терапії радикальні операції Вертгейма проводити недоцільно. Вчені-онкологи вважають, якщо після проведеної радикальної операції за Вертгеймом або поєднаної телегаматерапії з'являються пухлини, то це просте продовження росту незалежно від місця його локалізації. О.І. Серебров ділить рецидиви на місцеві та метастатичні. Тобто після операції або опромінення поодинокі ракові клітини залишаються живими і починають рости, утворюючи через певний час пухлини, які вдається пропальпувати, виявити і назвати рецидивом. Якщо час суб’єктивного видужання менший як 6 місяців, то треба говорити не про рецидив, а про процидив, тобто продовження невилікуваної пухлини. Лікують рецидиви, залежно від місця їх появи, розмірів, рухомості, стану хворої, хірургічним шляхом, променевою та хіміотерапією. Прогнозування має важливе значення для оцінки ефективності лікування, вибору термінів оптимального спостереження та реабілітації хворих на рак шийки матки. Можна стверджувати, що гістологічна структура пухлин не така суттєва, як стадія процесу, локалізація його в цервікальному каналі та глибина інвазії, коли прогноз в даних випадках сумнівний. Тому треба виявити ранні стадії розвитку ракового процесу (преінвазивного та початковоінвазивного), коли видужує кожна хвора.

Іноді виникає необхідність надання хворим допомоги при кровотечі, яка при раку шийки матки може виникнути зненацька і бути досить значною. Навіть у такому випадку необхідно обережно оглянути шийку дзеркалами, щоб виключити травму вагіни, народження субмукозного вузла. За наявності кровотечі з кратероподібної виразки або пухлини, що має вигляд цвітної капусти, слід ввести у вагіну гемостатичну губку, а за відсутності її — щільно затампонувати вагіну марлевим тампоном, попередньо просякнутим 10 % розчином хлориду кальцію, перекису водню чи ЕАКК і госпіталізувати хвору в стаціонар (транспортувати санітарним транспортом, у супроводі медпрацівника).

Прогноз залежить від стадії процесу, гістологічної структури та клінічної форми росту пухлини. П’ятирічне виживання хворих при першій стадії раку шийки матки спостерігається у 75-85 %, при II ст. — 55-65 %, III ст. — 20-30 % випадків.

Хворі на рак шийки матки в період лікування потребують особливого догляду, повноцінного збалансованого харчування. Основним елементом медичної реабілітації є індивідуальне лікування. Особливо складним є лікування ускладнень променевої терапії (проктиту, циститу та ін.). При цьому застосовують інстиляції та мікроклізми настойками трав, обліпихової олії. Хворі жінки після комбінованого лікування вважаються працездатними залежно від професії: з розумовим видом діяльності — після 6-7 місяців, з фізичною працею — після року. Якщо є виражені ускладнення або лікування виявилося неефективним, хворих переводять на інвалідність.

Профілактика. Профілактика раку шийки матки полягає в діагностиці та лікуванні захворювань, що є причиною його виникнення, фонових та передракових станів. Регулярно, протягом усього життя, жінки повинні проходити профілактичні огляди у жіночій консультації, оглядових кабінетах, фельдшерсько-акушерських пунктах, за місцем роботи.

Білет №5

1. Будова статевих клітин. Запліднення і розвиток плідного яйця. Капацитація. Імплантація.

СТАТЕВІ КЛІТИНИ АБО ГАМЕТИ

Статеві клітини на відміну від соматичних мають гаплоїдний набір хромосом. Всі хромосоми гамет, за винятком однієї статевої, називаються аутосомами. В чоловічих статевих клітинах людини та ссавців статеві хромосоми X або Y, а в жіночих — тільки X. Статеві клітини на відміну від соматичних мають здатність до асиміляції (злиття) і якщо вона не відбулася, то чоловічі і жіночі гамети гинуть.

Чоловічі статеві клітини — сперматозоїди, або спермії, розвиваються в дуже великій кількості. В спермі людини, яка виділяється при еякуляції, міститься від декількох мільйонів сперматозоїдів, у риб і птахів — до декількох мільярдів. Розміри сперматозоїдів коливаються у широких межах: від 20 мкм у кролика до 5000 мкм у тритона. Сперматозоїди мають здатність до активного руху. Форма їх може бути різною. У хребетних сперматозоїди мають джгутикову форму ( мають хвіст, що по своїй суті є органелою спеціального призначення – джгутиком).

Будова сперматозоїда. В ньому розрізняють головку, шийку і хвіст.

Головка сперматозоїдапобудована із невеликого щільного ядра з гаплоїдним набором хромосом та вузькою смужкою цитоплазми. В передній частині є чохлик, в якому розміщується акросома. Чохлик і акросома є похідними комплексу Гольджі. В акросомі локалізуються видоспецифічні ферменти гіалуронідаза і протеази, які здатні розщеплювати оболонки, якими покрита яйцеклітина.

Апікальна частина голівки спермія, в якій знаходиться акросома і яка має дещо загострену форму називається перфораторіум.

В шийці сперматозоїда розміщуються проксимальна і дистальна центріолі, від останньої починається осьова нитка, яка продовжується у хвостовий відділ.

Хвостовий відділ сперматозоїда складається із початкового, головного і кінцевого. В початковому відділі довкола осьової нитки локалізуються мітохондрії. Головний відділ хвоста побудований із центральної пари мікротрубочок з осьовою ниткою і периферійно локалізованими дев'ятьма парами мікротрубочок, покритий вузькою смужкою цитоплазми, яка зникає у кінцевому відділі.

Сперматозоїди тварин різняться між собою, головним чином, за будовою головки. У амфібій головка сперматозоїда довга і загострена, у ссавців — сплющена.

Тривалість життя і здатність до запліднення після еякуляції за оптимальних умов не одинакова у різних тварин. У ссавців вони коливаються в межах від декількох годин до декількох діб.

Будова яйцеклітини. Яйцеклітина містить ядро, цитоплазму (овоплазму) і оболонки. Яйцеклітини, в переважній більшості, мають круглу форму, великий об'єм цитоплазми і є нерухомими. В залежності від кількості жовткових включень розміри яйцеклітини коливаються від декількох мікрометрів до декількох сантиметрів (яйцеклітини акулових риб). Класифікація яйцеклітин за вмістом і розміщенням жовтка в овоплазмі подана на рисунку: безжовткові клітини не містять жовтка, багатожовткові мають багато жовткових включень і маложовткові – помірну його кількість.

Всі яйцеклітини мають цитолему, багато — слизово-білкову і деякі — третинну оболонки. Яйцеклітина є полярною (ядро розташоване не точно в центрі клітини), що зумовлено наявністю жовтка. Периферійний шар має мікроворсинки. В овоплазмі за вийнятком клітинного центру (центросома відсутня) є всі органели загального призначення: ендоплазматична сітка гладка і шорстка, рибосоми, кілька диктіосом комплексу Гольджі; на периферії — кортикальні гранули, до складу яких входять глікозаміноглікани. Мітохондрії розвинуті помірно, розташовані дифузно в овоплазмі.

У людини в процесі овогенезу зазвичай одна яйцеклітина завершує дозрівання у складі зрілого третинного фолікула і овулює в середині оваріального циклу.

В процесі росту і дозрівання овоцита в яєчнику його оточує шар фолікулярних клітин. Наслідком діяльності овоцита і фолікулярних клітин є утворення зони, багатої глікозаміногліканами, навколо яйцеклітини. У ссавців вона називається прозора зона (zona pellucida). Отже, яйцеклітина ссавців має такі оболонки: внутрішню – оволему, наступну блискучу – zona pellucida і зовнішню – променистий вінець або corona radiata (шар фолікулярних клітин).

Фрагмент кіркової речовини яєчника. Препарат забарвлений гематоксиліном та еозином. Видно стінку фолікула (theca) утворену фолікулярними клітинами (granulosa cells). Просвіт фолікула (antrum) містить фолікулярну рідину. Овоцит розташований на яйценосномугорбику (cumulus oophorus) і має 3 оболонки, зовнішня з них – променистий вінець.

Преовуляторний овоцит у складі зрілого фолікула яєчника. А – світлооптичний рівень, Б – електронномікроскопічна картина.

ЗАПЛІДНЕННЯ

Заплідненням називають процес злиття чоловічої і жіночої гамет, внаслідок чого виникає новий організм — зигота. У савців процес запліднення відбувається в ампулярній частині маткової труби. Зигота — одна клітина і одночасно одноклітинний організм.

В процесі запліднення розрізняють два етапи: дистантний і контактний. Дистантний етап реалізується за допомогою таких факторів: капацитації та направленої міграції сперматозоїдів.

Капацитація (активація) сперматозоїдів відбувається в жіночих статевих шляхах. Механізми капацитації:

1)дестабілізації плазмолеми;

2) підвищення її проникливості для іонів кальцію;

3) підвищення рухливості сперматозоїдів і здатності до запліднення.

Направлена міграція здійснюється за рахунок хемо-таксису,реотаксису та стигмотаксису.

Хемотаксис –ціленаправленй рух сперматозоїдів назустріч хімічним речовинам атрактантам які виділяє оовоцит

Реотаксис –ціленаправленй рух сперматозоїдів проти «току рідини», тобто проти руху слизу в матоковій трубі і матці.

Стигмотаксисціленаправлений рух сперма-тозоїдівпроти перистальтичних скорочень матокової труби і матки.

Після завершення дистантної фази, статеві клітини вступають у другу, контактну фазу взаємодії. Для того, щоб відбулося запліднення, сперматозоїд повинен подолати три перепони: променистий вінець, прозору оболонку і плазматичну мембрану яйцеклітини. Момент злиття мембран сперматозоїда і яйцеклітини і є початком запліднення. Сперматозоїди легко проникають між клітинами фолікулярного епітелію, які утворюють променистий вінець і досягають прозорої оболонки. Zona pellucida є суттєвим бар'єром на шляху сперматозоїда. Для його подолання виникає акросомальна реакція (екзоцитоз вмісту акросоми). При цьому з акросоми викидаються гіалуронідаза і трипсиноподібні ферменти (акросомальна реакція), які розщеплюють молекули прозорої оболонки. В ділянці вузького дефекту zona pellucida через плазмолему овоцита другого порядку проникає лише один з багатьох сперматозоїдів (моноспермія), що оточують яйцеклітину.

В результаті пенетрації(проникнення) в цитоплазму яйця входить головка і шийка сперматозоїда, після чого виникає кортикальнареакція. Остання полягає у викиданні вмісту кортикальних гранул у перивітеліновий (навколожовтковий) простір. Під впливом ферментів кортикальних гранул сперматозоїди втрачають здатність до запуску акросомальної реакції, завдяки чому блокується поліспермія. В результаті кортикальної реакції відбувається стабілізація прозорої оболонки — виникає оболонка запліднення. У цитоплазмі заплідненого овоцита здійснюється низка послідовних змін. Запліднений овоцит другого порядку завершує мейоз. Відбувається перебудова ядер (пронуклеусів) гамет, які злилися, вони набрякають, з'являються ядерця. Одноклітинний організм із материнським та батьківським пронуклеусами, що мають гаплоїдний набір хромосом, іменується синкаріон. Пронуклеуси мігрують в "центр яйцеклітини і зближаються. їх ядерні оболонки щезають, а материнські та батьківські хромосоми перемішуються і утворюють синкаріон. Процес злиття двох пронуклеусів (чоловічвг® і жіночого), внаслідок якого формується загальна метафазна пластинка зиготи є власне заплідненням. Появляється диплоїдна зигота — одноклітинний новий організм.

Роль сперматозоїда в заплідненні полягає:

1. У внесенні половини (батьківських) хромосом у диплоїдну зиготу;

2. Мітохондріального геному (мітохондрії зиготи мають двояке походження: материнське і батьківське);

3. Стимулює завершення мейозу овоцитом другого порядку;

4. Детермінує генетичну стать нового організму;

5. Приносить сигнальний білок дроблення.

Таким чином, у процесі запліднення і зразу ж після нього в зиготі і структурах, що її оточують, відбуваються такі зміни: зменшення об'єму зиготи за рахунок формування перивітелінового простору, кортикальна реакція і формування оболонки запліднення. Цим забезпечується моноспермія і створення гомеостатичного середовища для концептуса (зиготи).

Біологічне значення запліднення полягає в тому, що в зиготі відновлюється нормальний для даного виду диплоїдний набір хромосом (для людини — 46), відбувається передача спадкових властивостей новому організму, статеві хромосоми визначають стать нового організму, активується синтез АТФ, посилюються обмінні процеси, протеази розщеплюють запаси жовтка, починається синтез ДНК і нових білків, починає реалізуватись програма розвитку нової особини.

ДРОБЛЕННЯ

Дроблення— наступний після запліднення період життя зародка. Дробленням називають процес в результаті якого із зиготи шляхом послідовних поділів утворюється багатоклітинний організм — бластула. Дроблення відбувається шляхом мітозу. Характерною особливістю його є дуже короткий період інтерфази між двома послідовними мітозами, що приводить до прогресивного зменшення розмірів новоутворених клітин зародка. Клітини, з яких побудований зародок у період дроблення, називаються бластомерами. Внаслідок прогресивного зменшення величини бластомерів розміри бластули не перевищують розмірів зиготи.

Дроблення характерне для всіх хордових тварин, але залежить від кількості і розміщення жовтка в яйцеклітині. Чим більше жовтка в цитоплазмі зиготи, тим повільніше ділиться (або не ділиться) ця частина зародка.

Первинноізолецитальна яйцеклітина дробиться повністю на однакові бластомери і кількість їх після кожного етапу поділу збільшується вдвоє. Таке дроблення називається голобластичним (повним) і рівномірним. Перша і друга борозни дроблення ідуть меридіально і перпендикулярно, одна до одної, третя — екваторіально. Такий тип дроблення характерний для ланцетника.

Вторинноізолецитальна яйцеклітина дробиться повністю, субеквально (бластомери, які утворились, майже однакові за розмірами) і асинхронно (бластомери вступають у мітоз неодночасно). Вже з перших етапів дроблення серед бластомерів зародка людини виділяють два різновиди: темні і світлі. Великі темні бластомери формують внутрішній вузлик ембріобласт, дрібні світлі — стінку бластули або трофобласт. Такий тип дроблення характерний для ссавців і людини.

Помірнотелолецитальна яйцеклітина (наприклад: амфібії), ділиться повністю. Перші дві борозни проходять меридіально, третя — вище екватора, тобто тангенціально. На анімальному полюсі, де жовтка менше, дроблення іде швидше і утворюються дрібні бластомери, на вегетативному полюсі, де жовтка багато, дроблення відбувається повільніше і утворюються великі бластомери. Таке дроблення буде повним, але нерівномірним.

Різкотелолецитальна яйцеклітина (наприклад: птахи), дробиться лише частково (меробластично). Поділу підлягає лише частина цитоплазми вільна від жовтка, яка розміщується на анімальному полюсі у вигляді диска. Вегетативний полюс заповнений жовтком не ділиться. Таке дроблення називається меробластичним і дискоїдальним.

Біологічне значення дроблення полягає в тому, що одноклітинний організм (зигота) перетворюється в багатоклітинний (бластулу). Під час дроблення збільшується вміст і синтез ДНК, починають синтезуватись основні типи РНК (мРНК, рРНК, тРНК), відбувається підготовка до диференціації.

БЛАСТУЛА

В результаті дроблення зародок стає багатоклітинним і називається бластулою. Бластула має стінку — бластодерму і порожнину — бластоцель, заповнену рідиною. Будова бластули визначається ходом дроблення.

Бластула в подальшому перетворюється у гаструлу.

Целобластула— результат повного і рівномірного дроблення (лан-цетник). В ній розрізняють дах, утворений бластомерами анімального полюса, краєву зону, яка розміщена між полюсами. Бластоцель знаходиться в центрі.

Амфібластула— результат повного, але нерівномірного дроблення (мінога, жаба). Бластула утворена багатошаровою бластодермою і ексцентрично розміщеним бластоцелем. Дах такої бластули, утворений дрібними бластомерами, а дно, утворене великими, перевантаженими жовтком, бластомерами.

Дискобластула— результат часткового дискоїдального дроблення (акулові, птахи). Вона представлена зародковим диском, розпластаним на жовтку. Зародковий диск, утворений бластомерами, які відповідають даху і краєвій зоні целобластули, жовток — дну бластули, а вузька щілина між ними — є бластоцеллю.

Бластоциста— результат повного асинхронного дроблення. В ній розрізняють стінку — трофобласт і невелике скупчення бластомерів подібне до вузлика, з внутрішнього боку трофобласта —ембріобласт. На цій стадії зародок ссавців відповідає стадії бластули інших тварин, але не гомологічній, тому що стінка бластоцисти не бере участі у побудові тіла зародка.

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 330; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!