Основні риси розвитку права в Україні у 1929-1939 рр. Розгортання масових репресій.
Характерною рисою у розвитку джерел права з початку 30-х років стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканськими. Ця тенденція виявлялася в двох напрямах: по-перше, поширювалася пряма дія загальносоюзних законодавчих актів, а по-друге, якщо і видавались республіканські законодавчі акти, то здебільшого вони будувалися на основі відповідних загальносоюзних законодавчих актів і значною мірою повторювали останні.
Із прийняттям нових Конституцій СРСР і УРСР у системі джерел права відбулися суттєві зміни. Відтепер усі нормативні акти поділялися на закони і підзаконні акти. Конституція СРСР 1936 р. установила, що законодавство в СРСР здійснюється виключно Верховною Радою СРСР. Аналогічну норму містила і Конституція УРСР 1937 р. стосовно Верховної Ради УРСР.
Президія Верховної Ради УРСР мала право в межах своєї компетенції видавати укази, які за своєю юридичною природою були підзаконними актами. Раднарком УРСР видавав постанови і розпорядження на підставі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Раднаркому СРСР.
Цивільне право
Форсовані темпи проведення індустріалізації та суцільна колективізація сільського господарства сприяли тому, що соціалістична власність ставала безроздільно панівною в усіх галузях народного господарства. Цивільне законодавство цього періоду відігравало активну роль у розвитку та охороні соціалістичної власності, зміцненні плановості народного господарства.
Одним із найважливіших актів, спрямованих на посилення планового керівництва господарством, була постанова ЦВК і Раднаркому СРСР від 30 січня 1930 р. про кредитну реформу. До цього часу підприємства могли вільно кредитувати одне одного; авансувати під товар, який буде доставлений пізніше, або відпускати товар у кредит. Запроваджувалося пряме банківське кредитування. Розрахунки між господарськими організаціями (оплата товарів та послуг) здійснювалися тільки через банки шляхом переказування коштів із рахунка на рахунок.
Водночас слід було розширити і закріпити майнову самостійність підприємств як необхідну умову їхньої діяльності за наявності могутнього планового тиску. За постановою Ради праці і оборони від 23 липня 1931 р. підприємствам виділялися оборотні кошти. Оперуючи ними, підприємство повинно було самостійно відповідати за свої зобов'язання.
Велика увага приділялась зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і Раднаркому УСРР від 21 серпня 1935 р. забороняла примусово вилучати будь-яке майно (підприємства, матеріали, кошти тощо) у кооперативних організацій усіх систем.
Водночас істотні зміни відбулися і в галузі правового регулювання товарообороту і загалом торгівлі.
Істотне зрушення у регулюванні цивільно-правових відносин фізичних осіб обумовлювалося тим, що приватногосподарська діяльність скільки-небудь значного масштабу повністю придушувалася, і пов'язані з нею майнові права, як такі, що суперечать їх соціально-господарському призначенню, на підставі ст. 1 ЦК УСРР не охоронялися законом.
Трудове право
Політика форсованої індустріалізації висунула нові завдання в галузі регулювання праці, а саме піднесення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни, усунення плинності робочої сили.
Згідно з директивами партії і союзного уряду про заходи щодо планового забезпечення народного господарства робочою силою і ліквідації її плинності ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 25 лютого 1931 р. внесли відповідні зміни до Кодексу законів про працю УСРР. Наркомпраці надавалося право переводити кваліфікованих робітників і фахівців в інші галузі народного господарства чи в інші місцевості, а також перерозподіляти кваліфікованих робітників. Установлювалося, що всі підприємства, установи і господарства могли наймати робочу силу тільки через державні органи праці.
На початку 30-х рр. завершилося переведення робітників промисловості і транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ переводилися на безперервний виробничий тиждень, а робітники і службовці мали день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Але від такого порядку незабаром довелося відмовитися.
З метою зміцнення трудової дисципліни встановлювався новий порядок оплати простоїв та браку. Відтепер брак на виробництві з вини робітника зовсім не оплачувався, а брак не з вини робітника
оплачувався в розмірі двох третин ставки погодинної оплати праці даного робітника. Оплата за простій з вини робітника не провадилася.
Особливо суворих заходів вживали з метою посилення боротьби із втратами робочого часу та прогулами. У постанові ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 22 листопада 1932 р. зазначалося, що за неявку на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, робітник або службовець підлягає звільненню з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного підприємства чи установи.
Колгоспне і земельне право
Зрушення, що відбувалися у колгоспному будівництві і земельних відносинах, зумовлювали необхідність підготувати правові підстави проведення суцільної колективізації і ліквідації "куркульства" як класу.
Безпосередній перехід до суцільної колективізації, яку Сталін назвав "революцією згори", проголошувався у рішеннях листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б). Особлива роль у цьому відводилась Україні як найважливішому зерновому району. На пленумі окремо була заслухана доповідь секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора "Про сільське господарство України і про роботу на селі". У постанові наголошувалося, що Україна має достатню матеріально-технічну базу для перетворень у сільському господарстві. ЦК КП(б)У пропонувалося посилити темпи колективізації. Україна належала до групи районів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р.
Кримінальне право і процес
Кримінальному праву в період 30-х рр. надавалося вирішальне значення. Вважалося, що за допомогою жорстоких покарань, шляхом посилення репресій можна швидко та ефективно розв'язати будь-яке завдання. Тим більше, що наприкінці 20-х рр. партійно-державне керівництво на чолі зі Сталіним розпочало штучно відроджувати властиве періоду громадянської війни протистояння соціальних сил і розкручувати маховик репресій, аби повернутися до більш зручної для них воєнно-комуністичної політики. Особливо негативний вплив на розвиток кримінального законодавства мала шкідлива концепція про посилення і загострення класової боротьби в міру успіхів будівництва соціалізму, хибні положення якої були висловлені у доповіді Сталіна на об'єднаному Пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) у січні 1933 р.
Усе це призвело до значного посилення суворості кримінальної репресії, розширення переліку злочинів, за які встановлювалася вища санкція, надзвичайно жорстокого підходу до захисту соціалістичної власності. У цьому розумінні характерна заміна з 1934 р. раніше прийнятого в кримінальному законодавстві терміна "заходи соціального захисту" терміном "покарання". Закон від 8 серпня 1936 р. запровадив на додаток до раніше встановлених видів позбавлення волі (у виправно-трудових таборах і загальних місцях ув'язнення) ще й найсуворіший вид позбавлення волі - тюремне ув'язнення. Посилення кримінальної репресії виявилося і в тому, що Закон від 7 квітня 1935 р. знизив мінімальний вік кримінальної відповідальності неповнолітніх і встановив, що, починаючи з 12 років, особи, викриті у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство, підлягають притягненню до суду із застосуванням усіх установлених законом мір кримінального покарання. До цього слід додати поширення позасудової репресії, діяльність особливої наради при НКВС СРСР та численних "трійок".
Вирішальне значення у розвитку кримінального права мало загальносоюзне законодавство, яке ставало зразком для законодавчої діяльності в Україні. Подальший крок у посиленні ролі загальносоюзного законодавства було зроблено в Конституції СРСР 1936 p., яка віднесла все кримінальне законодавство до відання Союзу PCP, передбачивши створення й видання єдиного для всього СРСР Кримінального кодексу.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 806; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!