Початок створення ГУЛАГу. «Виправно-трудовий кодекс УСРР» (1925).
Створене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 10 липня 1934. На той час управлінський апарат ГУЛАГу налічував понад 300 осіб, його начальником було призначено М.Бермана[4], який перед тим очолював структуру, що передувала ГУЛАГу, — Головне управління виправно-трудових таборів ОДПУ, реорганізоване у зв'язку з утворенням НКВС СРСР.
Пізніше, 27 жовтня 1934 р., за новою спільною постановою ЦВК і РНК СРСР до ГУЛАГу було передано виправно-трудові установи Наркомату юстиції (будинки ув'язнення, ізолятори, виправно-трудові колонії, бюро примусових робіт тощо).
На ГУЛАГ покладалися такі важливі для режиму завдання, як:
· Ізоляція радянським режимом «ненадійних елементів»;
· Використання в'язнів як дешевої робочої сили;
· Відкриття нових табірних комплексів;
· Ліквідація певних категорій в'язнів; У роки так званого великого терору контингент ГУЛАГу, незважаючи на широке застосування в країні вищої міри покарання — розстрілу засуджених, а також збільшення смертності серед
ув'язнених, стрімко збільшився. Якщо на 1 липня 1937 в таборах перебувало 788 тис. ч., то в квітні 1938 — вже більше 2 мільйонів чоловік. Щоб якось «впоратися» з напливом ув'язнених, були організовані п'ять нових ВТТ (виправно-трудовий табір, серед них знаменитий Норильський), а потім ще тринадцять спеціальних лісозаготівельних таборів (Каргопольський, Тайшетський, Вятський, Північно-Уральський, Унженський, Усольський та ін.)
|
|
|
Наприкінці 1930 — початку 1940-х рр. було створено чимало спеціалізованих управлінь ГУЛАГ (Дальбуд, Гідробуд та ін.), які, використовуючи безоплатну працю численних в'язнів, звершили чимало будов загально-союзного значення, серед яких зокрема — Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольськ-на-Амурі та ін.
Від 1940-х років ГУЛАГом фактично монополізовано проведення наукових досліджень для військових потреб шляхом створення так званих «шарашок» — закритих науково-дослідних установ де працювали ув'язнені. Табірні комплекси ГУЛАГу, які підпорядковувалися лише Москві, були розкидані по всьому СРСР. На середину 1940-х рр. їх налічувалося кілька сотень. 18 млн людей пройшли через радянські табори та колонії в період із 1929 по 1953 р.; разом із військовополоненими, «спецпоселенцями», засланцями вимальовується страшна картина — 28,7 мільйони чоловік пройшли «очищення» у ГУЛАГу. З 1934 по 1953 рік було проведено до 800 тисяч політичних страт.[5] Кількість померлих у ГУЛАГу в період з 1918 по 1956 рік — від 15 до 30 мільйонів.[6]
Після смерті Й.Сталіна всі спеціалізовані управління ГУЛАГ були передані відповідним міністерствам. Від 28 березня 1953 р. ГУЛАГ передано у відання Міністерства юстиції СРСР, а з 28 січня 1954 р. — МВС СРСР. 25 жовтня 1956 створено Головне управління виправно-трудових колоній МВС СРСР (рос. ГУИТК), а 27 березня 1959 р. — Головне управління місць ув'язнення МВС СРСР (рос. ГУМЗ), яке було розформоване 1 травня 1960.
|
|
|
ГУТАБ (Головне управління виправно-трудових таборів, трудових поселень і місць ув'язнення, російською — ГУЛАГ) — у СРСР у 1934— 1956 pp. підрозділ НКВС (МВС), що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів (ВТТ). Спеціальні управління ГУТАБу об'єднували багато ВТТ в різних районах країни: Карагандинський ВТТ (Карлаг), Дальбуд НКВС/МВС СРСР, Соловецький ВТТ, Біломорсько-Балтійський ВТТ і комбінат НКВС, Воркутинський ВТТ, Норільський ВТТ та інші.
З самого початку існування Радянської влади керівництво більшістю місць ув'язнення було покладено на каральний відділ Народного комісаріату юстиції, утвореного в травні 1918 р. Частково цими ж питаннями займалося і Головне управління примусових робіт при Народному комісаріаті внутрішніх справ. 25 липня 1922 р. Рада Народних Комісарів ухвалила постанову про зосередження керівництва основними місцями ув'язнення (крім загальних тюрем) в одному відомстві, і трохи пізніше, у жовтні того ж року, був створений єдиний орган в системі НКВС — Головне управління місцями заслання.
|
|
|
Наступною зміною системи виконання покарань у СРСР стало створення в жовтні 1956 р. Головного управління виправно-трудових колоній, яке в березні 1959 р. було перейменоване в Головне управління місць заслання. У таборах були встановлені важкі умови життя і праці, у в'язнів
не було елементарних людських прав. Вони безкоштовно працювали на будівництві каналів, шляхів, промислових та інших об'єктах на Крайній Півночі, Далекому Сході й інших регіонах. Надзвичайно високою була смертність від голоду, хвороб і непосильної праці. Слово і поняття ГУТАБ (ГУЛАГ) активно увійшло в російську мовул появою книги О. І. Солженіцина «Архипелаг ГУЛАГ», яка, незважаючи на те, що була уперше видана на Заході (1973), дуже широко розповсюджувалася в самвидаті. «ГУТАБ» став синонімом таборів і тюрем радянського тоталітарного режиму.
Спираючись на архівні документи, які зберігаються у ведучих російських архівах, дередусім у Державному архіві Російської Федерації і Російському центрі соціально-політичної історії, можна з певною мірою достовірності зробити висновок, що за 1930—1953 pp. у виправно-трудових колоніях побувало 6,5 млн. чоловік, з них за політичними мотивами — бл. 1,3 млн., через виправно-трудові табори у 1937—1950 pp. пройшло бл. 2 млн. чоловік осуджених за політичними статтями.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 848; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!