Центральні органи виконавчої влади України.
| До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви — агентства, комітети, служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»). Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з відповідного кола питань на всю територію країни За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади (надалі — центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України. Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади (пункт 15 ст. 106 Конституції"). Президент призначає за поданням Прем'єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах (п. 10 згаданої статті). Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106) передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України. Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Лише їх керівники — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні. Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними органами.Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособове його керівником — міністром, головою державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі — керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і урядом. Керівник здійснює керівництво центральним органом, спираючись в цьому на своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади Кабі-нетом'Міністрів за поданням відповідного керівника. Кількість заступників керівника в кожному центральному органі визначається Кабінетом Міністрів. Заступники керівника виконують за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщують його у разі його відсутності. Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у вигляді наказів його керівника. Вони є обов'язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу є обов'язковими для виконання всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. |
Сутнісні характеристики (риси) організаційної структури державного управління.
|
|
|
|
|
|
Організаційна структура державного управління— це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління.
|
|
|
Органи державної влади, що характеризуються однаковим організаційно-правовим статусом і однорідністю здійснюваних управлінських функцій позначають поняттям ланка державно-управлінської системи(міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації тощо).
Системним елементом організаційної структури виступає орган державної влади,пов'язаний з формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів. Він є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій. У державі, в якій встановлено конституційний поділ влади по горизонталі й вертикалі, організаційна структура державного управління набирає певної конфігурації.
Наступним елементом,що формує організаційну структуру є організаційні зв'язки між суб'єктами управління.Можна виділити три види зв'язків в організаційній структурі державного управління:
• субординаційні(упорядкування зверху вниз, від керуючого до керованого);
• реординаційні(знизу вверх, від керованого до керуючого);
|
|
|
• координаційні(упорядкування на одному рівні, між двома і більше суб'єктами, що не виключає того, що в загальному вони можуть знаходитись на різних рівнях в ієрархічно організованій системі управління).
Субординаційнізв'язкив організаційній структурі державного управління можуть передбачати:
• виключну компетенцію вищого за організаційно-правовим статусом органу щодо органу, нижчого за статусом;
• безпосереднє і пряме лінійне підпорядкування;
• функціональне або методичне підпорядкування;
• право затвердження проекту рішення;
• підконтрольність;
• підзвітність.
Реординаційні зв'язкипередбачають:
• певну самостійність нижчого за організаційно-правовим статусом органу (з певного кола питань орган приймає рішення без їх попереднього узгодження з вищим за організаційно-правовим статусом органом, а останній вправі скасовувати чи призупиняти ці рішення);
• право законодавчої, а також нормотворчої ініціативи;
• право планово-бюджетної ініціативи;
• право структурно-штатної ініціативи;
• право представлення для призначення на посаду;
• право органу, нижчого за організаційно-правовим статусом брати участь у підготовці рішень органу вищого за статусом;
• право органу, нижчого за організаційно-правовим статусом на консультативне погодження з ним підготовленого вищим органом проекту рішення;
• право й обов'язок не виконувати незаконний, особливо злочинний наказ.
Координаційні зв'язкибазуються на взаємній зацікавленості різних органів державної влади (та органів місцевого самоврядування) в узгодженні своїх управлінських впливів або на один і той же об'єкт, або на різні об'єкти і можуть передбачати:
• створення й функціонування спеціальних координаційних органів управління;
• проведення координаційних нарад;
• регулярний обмін інформацією, насамперед плановою й обліковою;
• прийняття одночасних спільних рішень.
33. Поняття організаційної структури управління
Якщо в команді немає людини, що приймає рішення, то рішення ніколи не будуть прийняті
Пітер ФердинандДрукер
Організаційна структура управління – фундаментальне поняття управління, безпосередньо пов'язане з цілями, функціями, процесом управління, роботою керівників і розподілом повноважень між ними. Саме в рамках цієї структури відбувається весь управлінський процес, у який залучені керівники всіх рівнів і спеціальностей.
Структура – це внутрішня організація цілісної системи, яка є специфічним способом взаємозв'язку, взаємодії, взаємодоповнення компонентів, які її утворюють. Структура управління – це упорядкована сукупність стійко пов'язаних між собою елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного організму. Елементи організаційної структури управління: служби, відділи, інші органи апарату управління, а також окремі працівники (керівники, фахівці й службовці). Взаємодія між елементами організації здійснюється за допомогою вертикальних і горизонтальних зв'язків. Структура управління – це сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій підпорядкованості, які забезпечують взаємозв'язок між керуючою і керованою системами.
Організаційна структура охоплює спосіб організації праці, інформаційних каналів, аналіз, планування, прийняття рішень, організацію їх виконання, діловодство, облік, контроль. Вона також відбиває будову суб'єкта управління, спосіб його внутрішньої організації, рівні управління, зв'язки елементів суб'єкта між собою. Структура управління забезпечує стабільність, стійкість системи, якою управляють, дозволяючи їй тим самим зберегти властивості при зміні зовнішніх умов.
Організаційна структура управління – це сукупність організаційно впорядкованих відносин і зв'язків між ланками й рівнями керівництва. Тобто під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.
Організаційна структура управління дозволяє працівникам чітко усвідомити своє місце в школі, завдяки чому вони спільно можуть працювати над досягненням цілей навчального закладу. Крім того, структура – це єдиний спосіб перейти від планів до дій. Без якої-небудь структури неможлива координація дій співробітників і найкращі плани не зможуть бути реалізовані.
Елементами структури є окремі працівники школи, підсистеми й інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні й вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і мають, як правило, один рівень. Вертикальні зв'язки – це зв'язки підпорядкування, і необхідність у них виникає за ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.
У теорії управління існує такі типи структур управління: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, програмно- цільова, матрична й дивізіонна.
1. Лінійна структура управління. У лінійній структурі керівники наділяються повноваженнями вирішувати будь-які питання, що виникають у процесі діяльності його підлеглих. На верхівці ієрархії знаходиться директор школи, якому безпосередньо підпорядковуються заступники, котрим у свою чергу, підпорядковуються групи педагогічних працівників. Керівник делегує заступникам права керівництва роботою підлеглих їм педагогічних працівниках.
Делегування повноважень – це передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Під відповідальністю розуміють зобов'язання вирішувати поставлені завдання і відповідати за якість їх виконання. Проте відповідальність не може бути делегована навіть при передачі завдань підлеглому, відповідає за їх виконання керівник.
Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання певних завдань. Серед повноважень розрізняють: рекомендаційні, обов'язкове узгодження; функціональні, лінійні в управлінському апараті. Так, педагогічній раді, що є дорадчим органом, делегуються повноваження, пов'язані з обговоренням шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, проте її рішення не є обов'язковими, а носять рекомендаційний характер.
У загальношкільному управлінні можна виділити кілька рівнів лінійного управління, які виступають як ієрархічна система. Виший рівень цієї системи забезпечує директор, відповідно до посадової інструкції (див. додаток А). Як єдиноначальник, він здійснює безпосередню управлінську діяльність, а саме: забезпечує добір і розстановку кадрів, здійснює внутрішньошкільний контроль, надає допомогу учнівському колективу, організовує роботу з батьками, звітує про роботу школи тощо. Другий рівеньуправління здійснюють заступники директора, які реалізують управлінські рішення. Третій рівеньуправління реалізують учителі, вихователі, класні керівники, методичні об'єднання, громадські організації. Учитель займає центральне місце в системі управління, оскільки він найближче знаходиться до учнів і через його працю реалізуються управлінські рішення директора школи. Четвертий рівень управління становить учнівський колектив (учнівські організації). Накази передаються від керівника до його заступників і далі.
Переваги лінійної структури управління: єдність і чіткість розпорядництва, яке виключає дублювання функцій, суперечливість і неузгодженість; підвищується відповідальність керівника за результати діяльності керованого ним підрозділу; оперативність прийняття рішень.
Недоліки лінійної структури управління: високі вимоги до керівника, який повинен мати різноманітні знання і досвід управління підлеглими; численні контакти з підлеглими, вищими й суміжними організаціями, перевантаження інформацією.
У лінійній структурі все замкнене на керівникові, він повинен швидко переключатися на вирішення різних за типом завдань, що примушує його відчувати значне навантаження. У чистому вигляді ця структура в навчальному закладі не існує, але за бюрократичного характеру керівництва реальна організаційна структура може наближатися до лінійної.
2. Функціональна структура управління передбачає виконання окремих спеціальних функцій або окремих виконавців, а виконавець по окремим питанням підпорядковується декільком функціональним керівникам.
Переваги функціональної структури управління: висока компетентність спеціалістів, які відповідають за виконання конкретних функцій; розширення можливостей лінійних керівників в оперативному управлінні школою завдяки їх звільненню від виконання питань функціональної діяльності.
Недоліки функціональної структури управління: недостатня координація дій між працівниками функціональних підрозділів; труднощі підтримки постійних взаємозв'язків між різними функціональними підрозділами; збільшення часу прийняття рішень у зв'язку з їх узгодженнями зі спеціалістами; ієрархія у взаємовідносинах між різними службами; зниження відповідальності виконавців за роботу, оскільки кожний з них має вказівки від декількох керівників функціональних підрозділів; виникнення дублювання і неузгодженості вказівок і розпоряджень, які надаються лінійними керівниками зверху; порушення принципів єдиноначальності та єдності розпорядництва.
3. Лінійно-функціональна структура управління об'єднує переваги обох структур. У цій структурі паралельно з ієрархією лінійного керівництва існують функціональні підрозділи, які спеціалізуються на виконанні визначених видів управлінської діяльності й спроможні приймати рішення відносно вузького кола спеціальних питань. Роль функціональних підрозділів у системі управління школою виконують педагогічна рада, методичні об'єднання, рада класних керівників та інші. Ці підрозділи приймають обов'язкові для всіх членів педагогічного колективу рішення тільки з тих питань, які стосуються їх компетенції.
Переваги лінійно-функціональних структур полягають у тому, що через їх вузьку спеціалізацію вони дозволяють якісно вирішувати певні проблеми й висувають менші вимоги до різнобічної підготовки керівників і виконавців. Але під час нестабільної ситуації, коли необхідно узгоджувати свої рішення з іншими підструктурами управління, такі структури стають малоефективним. Іншим недоліком лінійно-функціональних структур є той факт, що функціональна диференціація призводить до втрати загальної мети управління, вона опиняється поза зором її функціональних структур. Кожен підрозділ бачить тільки свою частину роботи, і на керівника полягає обов'язок бачення всієї системи управління навчальним закладом взагалі, й лише він стає носієм загальної мети.
4. Програмно-цільова структура управління складається в школі з тимчасових творчих колективів для виконання окремих програм або вирішення конкретних проблем. Створення творчих колективів не порушує цілісності існуючої структури управління, а органічно вписуються до її складу. Переваги програмно-цільової структури: забезпечення системного наукового управління; оперативна переорієнтація діяльності у відповідності вимог суспільства; організація роботи спеціалістів по цільовим програмам.
5. Матрична структура управління створюється шляхом суміщення лінійної і програмно-цільової, і є сучасним ефективним типом структур. Управління окремими сферами діяльності в школі здійснюється за лінійною структурою, а управління програмами, проектами, темами за програмно- цільовою структурою (по горизонталі).
Переваги матричної структури: залучення керівників і спеціалістів до активної творчої діяльності по удосконаленню навчально-виховного процесу; розподіл функцій управління між керівниками відповідальними за високі кінцеві результати й повне використання ресурсів; значна активізація діяльності працівників апарату управління.
Створення матричної структури управління школою доцільно у випадках при освоєнні складних технологій і швидкого реагування в проблемних ситуаціях.
6. Дивізіонна структура управління використовується в розвинутих країнах, в основу якої покладений принцип оцінки діяльності кожного функціонального структурного підрозділу по кінцевому результату. Дивізіонна структура управління передбачає делегування окремих управлінських функцій на нижчі органи управління, які фактично самостійні у виборі різних управлінських рішень, за винятком фінансових і матеріальних.
Фактори, що впливають на структуру системи управління. Побудова структури системи управління школою залежить від її розмірів, від характеру освітньої системи, від інновацій, що впроваджуються в навчальному закладі і їх інтенсивності, від стабільності оточуючого середовища.
Чим більший навчальний заклад, тим більше в його організаційній структурі може бути рівнів, більш різноманітним – склад органів управління, більш широкою – спеціалізація та делеговані повноваження, значну роль відіграють вертикальні та горизонтальні механізми координації зв'язків між підрозділами. Варіативність, інтегрованість, індивідуалізація навчально-виховного процесу теж вагомо впливають на організаційну структуру навчального закладу.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 349; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!