Основні етапи розробки та прийняття управлінських рішень

Вимоги до УР і умови їх досягнення

Вимоги	Вимоги до УР	Умови досягнення вимог
1	Відповідність УР чинному законодавству і положенням статутних документів компанії	Самоконтроль або контроль з боку юриста, референта
2	Наявність у керівників відповідних повноважень (має права і відповідальність) для розробки УР	Розробка посадових інструкцій і положень про відділи та служби
3	Наявність у тексті УР чіткої цільової спрямованості й адресності (виконавцям має бути зрозуміло, на що спрямоване рішення, яке розробляється, і які засоби використовуватимуться)	Доведення до кожного працівника інформації про цілі, терміни виконання, ресурси, що використовуються
4	Відповідність форми У Р його змісту	Контроль з боку юриста, референта
5	Забезпечення своєчасності (не можна ні випереджати, ні спізнюватися)	Знання й інтуїція керівника, реальна оцінка ситуації
6	Неприпустимість у тексті рішення суперечності самому собі або раніше реалізованим рішенням	Самоконтроль і контроль з боку юриста, референта
7	Можливість технічної, економічної й організаційної здійсненності УР	Висновок фахівців або експертів
8	Наявність параметрів для зовнішнього або внутрішнього контролю виконання УР	Складання робочих документів, проведення аудиту
9	Урахування можливих негативних наслідків при реалізації УР в економічній, соціальній, екологічній та інших галузях	Висновок зовнішніх експертів, оцінка ризиків
10	Наявність можливості обґрунтованого позитивного результату	Набір розрахунків і припущень

Вимоги до управлінських рішень

Перша вимога зобов'язує керівників дотримуватися чинного законодавства і затверджених засновниками (акціонерами) положень статутних документів компанії. Дії УР та його результати не повинні виходити за рамки правового поля.

Друга вимога може бути виконана за чіткого розподілу функцій управління за допомогою розробки посадових інструкцій для конкретної посади і конкретного підрозділу. Кожний керівник повинен знати своє посадове поле.

Третя вимога реалізується за умови зазначення в тексті УР ясної і зрозумілої мети, заради якої розробляється і реалізується УР, а також переліком конкретних виконавців з необхідними відомостями про них, такими як найменування підрозділу, посади тощо. У тексті УР або в додатку до нього вказуються засоби, необхідні для його виконання.

Четверта вимога стосується організаційно-правового боку оформлення УР.

П'ята вимога ґрунтується на тому, що найбільшим запитом користуються очікувані і своєчасні УР.

Шоста вимога має технічний характер.

Сьома вимога стосується технологічного опрацювання УР.

Восьма вимога припускає реалізацію зворотного зв'язку в ланцюзі розробки або реалізації УР.

Дев'ята вимога полягає у тому, що реалізація будь-якого управлінського рішення може мати негативні наслідки.

Десята вимога стосується активізації діяльності персоналу, який розроблятиме або реалізовуватиме УР

Фактори, що визначають якість управлінських рішень

Фактори, що визначають якість і ефективність управлінських рішень, можуть бути класифіковані за різними ознаками. У самому загальному випадку їх можна розділити на фактори внутрішньої природи (зв'язані з керуючою і керованою системами) і зовнішні фактори (вплив навколишнього середовища), включаючи:

o закони об'єктивного світу, зв'язані з прийняттям і реалізацією управлінських рішень;

o чітке формулювання мети-для чого приймаються управлінські рішення, які реальні результати можуть бути досягнуті, як вимірити, співвіднести поставлену мету і досягнуті результати;

o обсяг і цінність розташовуваної інформації-для успішного прийняття управлінського рішення головним є не стільки обсяг інформації, скільки її цінність (релевантність) і своєчасність у поєднанні з рівнем професіоналізму, досвіду, інтуїцією кадрів, приймають і реалізують управлінське рішення;

o час розробки управлінських рішень; як правило, управлінське рішення завжди приймається в умовах дефіциту часу при неординарних обставин (дефіциту ресурсів, активність конкурентів, коливання ринкової кон'юнктури, економічна нестабільність, політична невизначеність тощо);

o наявний кадровий потенціал;

o організаційні структури управління;

o методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень;

Основні етапи розробки та прийняття управлінських рішень

Прийняття рішень - творче, відповідальне завдання управління, зміст якого в тому, щоб відповідно до ситуації визначити подальші дії підлеглих у конкретній сфері діяльності, завдання структурних підрозділів у системі діяльності організації, порядок їх взаємодії.

 

Рис. 1.2. Загальна схема розробки та прийняття управлінського рішення

1. Виявлення та аналіз проблеми.

2. Формулювання цілей.

3. Виявлення альтернатив.

4. Попередній вибір кращої альтернативи.

5. Вивчення та оцінка альтернатив

6. Експериментальна перевірка альтернатив.

7. Вибір найкращого варіанта рішення.

Оскільки ухвалення рішення - це не тільки наука, але й мистецтво, прерогатива ухвалення рішення належить особі, що його приймає.

25.Технологія прийняття управлінських рішень базується на використанні
системи методів, які можна класифікувати у три групи: евристичні,
колективні, кількісні.

Треба особливо підкреслити, що будь-яке управлінське рішення
стратегічного або тактичного характеру повинне мати обов’язкове наукове
обґрунтування.

Евристичні методи прийняття рішень базуються на аналітичних здібностях
осіб, які приймають управлінські рішення. Ці методи спираються на
інтуїцію, порівняння альтернатив з урахуванням набутого досвіду, вони
оперативні, але не гарантують вибору безпомилкових рішень.

Колективні методи прийняття рішень передбачають визначення учасників
певної процедури і відбір форм групової роботи: засідання, наради тощо.
Ефективними є такі методи колективної підготовки управлінських рішень:
мозкового штурму (спільне генерування ідей і наступне прийняття рішень)
та Дельфі (багатоетапна процедура анкетування).

В основі кількісних методів прийняття рішень лежить вибір оптимального,
шляхом комп’ютеризованої обробки великих масивів інформації [4].

Процедура прийняття управлінських рішень у державному управлінні часто
пов’язується з таким явищем як лобізм.

Лобізм – це діяльність соціальних
груп, які відстоюють свої інтереси, тиск груп на органи законодавчої і
виконавчої влади. Спектр форм і методів цивілізованої лобістської
діяльності включає: збір інформації, її подання законодавцям; виступи на
слуханнях у комітетах, фінансування виборчих кампаній тощо.

Процедура прийняття управлінського рішення завершується діями з його
реалізації, до яких належать: доведення управлінських рішень до
виконавців, визначення календарних термінів (кінцевих і проміжних)
виконання, призначення відповідальних виконавців, конкретизація завдань
і відповідальності, забезпечення ресурсами, координація дій виконавців,
коригування раніше прийнятого рішення, мотивація діяльності, облік і
контроль виконання.

Передумовами успішної організації виконання є узгодженість розподілу
завдань відповідно до реального потенціалу виконавців і дотримання
балансу між зрозумілими обов’язками і наданими правами (ресурсами).

26.Моделі і методи розробки управлінських рішень

Різні методи прийняття управлінських рішень ґрунтуються на моделях.

Модель - це уявлення об'єкту або системи ідей в певній формі. Головною характеристикою моделювання вважається спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується. Існує декілька причин, що обумовлюють використання моделювання при прийнятті рішень:

- складність багатьох організаційних ситуацій, а модель дозволяє її спростити;

- неможливість проведення експериментів в реальному житті (виготовлення зразків і перевірка їх в реальних умовах);

- орієнтація управління на майбутнє і можливість за допомогою моделі його побачити.

Виокремлюють три базові типи моделей: фізична, аналогова і математична.

На основі цих базових моделей розробляються різні типи моделей і методів прийняття управлінських рішень. Розглянемо найпоширеніші з них.

Теорія ігор - використовується для оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів. В бізнесі ігрові моделі використовують для прогнозування реакції конкурентів на зміну цін, збуту, нову продукцію. Ця модель використовується досить рідко.

Теорія черг, або оптимального обслуговування - використовується для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування споживачів відносно до їх потреб. Принциповою проблемою вважається урівноваження витрат на додаткові канали обслуговування та втрат від обслуговування на рівні нижчому, ніж оптимальний.

Модель управління запасами - використовуються для визначення часу розміщення замовлень на ресурси і їх кількості, а також маси готової продукції на складах. Мета моделі - зведення до мінімуму втрат від недостачі чи надмірного забезпечення запасами.

Модель лінійного програмування - використовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих потреб (планування диференціації послуг, розподіл працівників тощо).

Імітаційне моделювання - імітація конкретного процесу чи моделі, її експериментальне використання з метою визначення змін реальної ситуації.

Економічний аналіз - оцінка витрат, прибутків і рентабельності підприємства. Найчастіше використовують метод беззбитковості, тобто визначення моменту з якого підприємство стає беззбитковим.

Додатково до вищерозглянутих загальних моделей, керівники використовують різні методи обґрунтування і прийняття управлінських рішень:

1. Матриця оцінки наслідків реалізації рішення - використовується тоді, коли керівник повинен вибрати, яка стратегія в найбільшій мірі буде сприяти досягненню цілей. Ефективність розраховують множенням ймовірності настання події на її значення у складі всіх подій, що можуть відбутися в наслідок реалізації рішення.

2. Метод "дерева рішень" - схематичне уявлення проблеми прийняття рішення. Побудова "дерева рішень" ґрунтується на знанні елементів теорії графів і теорії ймовірності. Метод є досить ефективним, що дає змогу з'ясувати розгалуження проблем та рішень та краще оцінити наявність та кількість альтернатив.

3. Метод теорії ігор - є математичною теорією конфліктних ситуацій, що виникають при зіткненні інтересів двох чи більше сторін, що добиваються різних цілей (наприклад конкурентна боротьба тощо). Суть ігрового методу полягає в передбаченні можливих дій сторін, що беруть участь у ситуації, за якої існує будь-яке незбігання інтересів сторін.

4. Аналітично-систематизаційний метод - передбачає аналіз ситуації, аналіз проблеми, аналіз рішення.

5. Методи прогнозування - використовуються кількісні, якісні і неформальні. Кількісні методи - використовуються в тому випадку, коли в минулому діяльність підприємства мала певні тенденції, які можна перенести на майбутнє. Наприклад: аналіз часових рядків, при-чино-наслідкове моделювання (казуальне). Якісні методи - думка журі, сукупна думка працівників, модель очікування споживачів, метод експертних оцінок. Неформальні методи - вербальна інформація (усна), письмова інформація, промислове шпигунство.

Основи ефективності управлінських рішень

У загальному плані під ефективністю управління підприємством розуміють результативність управління діяльністю підприємства, яка є наслідком здатності менеджерів розробляти ефективні управлінські рішення та домагатися досягнення поставлених цілей.

Багато економістів висловлюють думку про те, що ефективність управління являє собою

При оцінці ефективності управлінських рішень необхідно забезпечити синтез економічних та соціальних аспектів управління. У відповідності з цим повинна розроблятися і система критеріїв оцінки ефективності.

В якості критеріїв ефективності можуть бути використані такі показники, як приріст прибутку, обсягів виробництва та реалізації продукції, зміна термінів окупності капіталовкладень, підвищення оборотності оборотних коштів, приріст економічної рентабельності, скорочення витрат на утримання управлінського апарату і т. п.

Зрештою, майже всі вони призводять до збільшення прибутку підприємства. Кількісні зміни, отримані в результаті реалізації управлінського рішення, називають економічним ефектом.

У якості бази при визначенні економічного ефекту приймаються заплановані значення показників фінансово-господарської діяльності на діючому підприємстві або аналогічних підприємств для знову створюваних фірм.

Всіма визнається, що процес оцінки ефективності управлінських рішень не є самоціллю, а виступає в якості важеля для використання резервів підвищення ефективності суспільного виробництва. Оцінка ефективності управлінського рішення служить мірою доцільність змін у системі управління підприємством, фірмою і, в кінцевому рахунку, повинні визначати характер і зміст конкретних змін у діяльності підприємства, організації.

27.Поняття та види органів держави. Державні органи України

Важливим і невід'ємним елементом структури державного апа­рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив­ність державного апарату.

Орган держави — це структурний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які на­ділені державновладними повноваженнями та необхідними мате­ріальнотехнічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Органи держави мають певні ознаки, які відрізняють їх від дер­жавних підприємств, установ, а також від недержавних структур. Ос­новними серед них є:

є структурним елементом апарату держави;

мають певну економічну і організаційну відокремленість і са­мостійність;

створюється державою чи обирається безпосередньо народом;

наділені нормативно закріпленими державновладними повно­важеннями;

характеризуються відповідною організаційною структурою;

мають територіальні межі діяльності;

здійснюють свої функції від імені держави;

використовують символи держави у офіційному порядку;

мають відповідну компетенцію, приймають юридично обов'яз­кові нормативні та індивідуальні акти;

характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними органами і установами;

спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави;

забезпечують державновладні повноваження шляхом застосу­вання засобів виховання, переконання, заохочення, а в певних випадках — заходів примусу;

характеризуються особливим порядком утворення, видами ді­яльності, характером та обсягом повноважень, формами і ме­тодами виконання функцій.

До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов'язків і надан­ня їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу­ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій.

До системи державних органів України належать:

1) орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2) глава держави — Президент України;

3) органи виконавчої влади, що поділяються на:

вищі (Кабінет Міністрів України);

центральні (міністерства, державні комітети, центральні — ор­гани виконавчої влади зі спеціальним статусом);

місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відді­ли і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4) органи судової влади — Конституційний Суд України та су­ди загальної юрисдикції;

5) органи місцевого самоврядування, до яких входять:

сільська, селищна, міська рада;

сільський, селищний, міський голова;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні й обласні ради;

органи самоорганізації населення;

6) контрольнонаглядові органи, до яких належать:

Генеральна прокуратура та її органи на місцях;

податкові адміністрації, санітарні, контрольноревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших принципів органі­зації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Ві­дповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав.

Основними функціями Верховної Ради України є:

1) представницька, тобто народ передає владу своїм представни­кам і уповноважує їх здійснювати державну владу, представляти весь український народ і виступати від його імені;

2) законодавча, тобто наявність законодавчих повноважень щодо внесення змін до Конституції України, прийняття законів, вне­сення до них змін, скасування або призупинення їх чинності, а також тлумачення їх положень;

3) установча, тобто участь парламенту у формуванні органів ви­конавчої та судової влади, формуванні власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з по­сад інших органів державної влади;

4) контрольна, тобто здійснення законодавчим органом контролю за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міні­стерств, відомств, прокуратури тощо, а також контроль за доде­ржанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист.

Кожна функція має свій особливий порядок, спеціальну проце­дуру здійснення.

Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень у різних сферах управління.

Виконавча влада — це одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих органів, які здійснюють безпосе­реднє управління державними справами.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах на­зивається порізному: у США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, у Швейцарії — Федеративна рада, в Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава (у Франції — Прем'єрміністр, у Німеччині — канцлер, у Норвегії — Державний міністр). У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його скла­ду входять віцепрем'єр, міністри, які очолюють окремі міністерства.

Згідно з Конституцією України суб'єктами виконавчої влади в Україні є:

1) органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади;

2) органи спеціальної компетенції — центральні органи виконав­чої влади;

3) місцеві органи виконавчої влади.

Виконавча влада має універсальний характер, її органи безпере­рвно діють на всій території держави, спираючись при цьому на люд­ські, матеріальні та фінансові ресурси.

Судова влада — це одна з гілок державної влади, яка діє са­мостійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалі­зується шляхом здійснення правосуддя.

Отже, основною функцією судової влади є здійснення право­суддя.

Правосуддя — це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється одноособово суддею або судовою колегією у строго ви­значеній законом процесуальній формі. Правосуддя — це виключно судова діяльність.

Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою вла­ди і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегу­вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими орга­нами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будь-яке втручан­ня в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену зако­ном відповідальність.

---

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 843; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!