Сутність і особливості менеджменту органу державної влади, регламент його діяльності.
Як будь-якій організації, державній організації властиві процеси управління, які є предметом менеджменту.
Органи державної влади відрізняються від інших організацій тим, що властива їм адміністративна діяльність відрізняється від виробничої діяльності. Основним ресурсним компонентом системи менеджменту органа державної влади є державний службовець, специфіка діяльності якого полягає в: різноманітті цілей; складності у вимірі результатів праці; технології, через які важко виявити залежність між внеском і результатом.
З погляду менеджменту орган державної влади або орган місцевого самоврядування, як і інша організація, має внутрішнє й зовнішнє середовище.
Основні внутрішні змінні в органі державної влади, — цілі, завдання, структура, технологія і люди.
Цілі органа державної влади — це те, заради чого він створюється і функціонує, завданням органа державної влади є створення правових, організаційних і інших умов для розвитку відповідного сектора економіки або функціональної сфери управління. Сукупність цілей органів державної влади становить державну політику.
В органах державної влади цілі можуть бути встановлені вищими за організаційно-правовим статусом органом управління або формуватися цим органом.
Структура органа державної влади — це логічні взаємини рівнів управління і функціональних сфер, побудовані в такій формі, що дає можливість найбільш ефективно досягти його цілей.
|
|
|
Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади
З метою удосконалення діяльності державних органів і підвищення ефективності їх роботи проводиться функціональний аналіз.
Функціональний аналіз органів державної влади здійснюється на основі відповідного функціонального обстеження апаратів цих органів всіх рівнів згідно з методичними рекомендаціями, схваленими Постановою Колегії Головдержслужби (протокол № 6 від 6 липня 2000 р.).
Завдання функціонального обстеження апарату конкретного органу полягає в тому, щоб визначити:
- які конституційно й законодавчо визначені цілі поставлені перед конкретним органом виконавчої влади і чи відповідають вони завданням, передбаченим у положенні про цей орган;
- які функції закріплені в положенні про цей орган і наскільки вони відповідають завданням, визначеним в інших актах законодавства;
- якою мірою положення про структурні підрозділи органа виконавчої влади відповідають положенню про цей орган, чи повністю повноваження цих органів забезпечують виконання функцій, покладених на орган;
|
|
|
- якою мірою посадові інструкції відповідають положенням про орган і його структурні підрозділи, професійно-кваліфікаційним характеристикам посад державних службовців, а також реально виконуваній роботі;
- чи потребує уточнення перелік завдань і функцій даного органу, а також структура його апарату і кадровий склад.
Здійснюючи функціональне обстеження, слід керуватися такими визначеннями цілей, завдань і функцій державного органа:
- цілі діяльності органа виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України, указами Президента і постановами Кабінету Міністрів України;
- завдання конкретизують цілі органу і, як правило, становлять цільову функцію структурного підрозділу; їхня реалізація повинна забезпечити досягнення мети діяльності органа;
- функцією варто вважати діяльність, пов'язану з одержанням чітко визначеного кінцевого результату, що прямо відображає досягнення завдань органу виконавчої влади.
Централізація і децентралізація в структурній організації державного управління.
Формування демократичної моделі управління, становлення громадянського суспільства можливі лише за умови оптимального співвідношення централізації і децентралізації в сфері державного управління. Механізм взаємодії централізації і децентралізації виступає відправною передумовою ефективності і конструктивності управління.
Централізація в управлінні фактично підкреслює замкненість системи управління, коли воно будується з єдиного центру в напрямку «зверху вниз» з дотриманням строгих принципів єдності та чіткості розпорядництва. Характерними рисами централізації є збільшення кількості рівнів в управлінській ієрархії, зосередження прийняття більшості рішень на верхніх рівнях управління, обмеження участі органів управління нижчих рівнів у прийнятті рішень.
Децентралізація в управлінні, навпаки, підкреслює відкритість системи управління для рішень «знизу». Багато локальних рішень можуть прийматись на середніх і нижчих рівнях організаційної ієрархії без шкоди для інтересів системи, яка функціонує як єдине ціле. Система управління, в якій гармонійно враховані принципи централізації і децентралізації (досягнуто оптимальної пропорції між ними), є по суті відкрито-замкнутою.
Централізація в державному управлінні покликана внести організуючий момент у функціонування органів державної влади, спрямовувати їх діяльність у русло реалізації єдиної державної політики. Цьому присвячено розділи VI і XI Конституції України, де конкретизуються принципи державного управління, відповідно до яких воно має один вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, який забезпечує загальне спрямування діяльності з організації виконання законодавчо-нормативних актів і якому підпорядковуються всі інші органи виконавчої влади.
Однак надлишкова централізація, локалізуючи прийняття рішень на вершині державної піраміди, придушуючи ініціативу місцевих органів виконавчої влади у виробленні управлінських механізмів, слабко враховуючи інтереси окремих регіонів, територіальних громад, колективів, організацій не може забезпечувати ефективності й конструктивності управління. Ця ситуація спостерігається в Україні, що підсилює актуальність проблеми децентралізації державного управління. Практика показує, що за умови посилення централізації законодавство часто не спрацьовує внаслідок відсутності належної взаємодії між органами виконавчої влади різних рівнів, а це визначає дезінтеграційні тенденції в різних сферах суспільної життєдіяльності.
Децентралізація є характерним явищем для сфери сучасного державного управління й обумовлена об'єктивними й суб'єктивними факторами. Проблема децентралізації в Україні стала актуальної в результаті недосконалості розподілу управлінських функцій і повноважень між органами виконавчої влади різних організаційно-правових рівнів. Реальне здійснення державного управління являє собою органічне поєднання централізації й децентралізації. Роль децентралізації постійно зростає, що становить загальну закономірність раціонального, конструктивного й ефективного управління. Однак перекоси в сторону децентралізації також є небезпечними, оскільки можуть зумовити деструктивність діяльності місцевих органів виконавчої влади.
Співвідношення централізації і децентралізації в сфері державного управління має бути оптимальним, яке б забезпечувало ефективне державне управління і, відповідно, покращувало б добробут суспільства. Вирішити проблему оптимального і раціонального сполу поєднання централізації і децентралізації покликана адміністративна реформа в Україні.
|
|
|
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 353; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!