Класи і класові відносини. Соціальні революції та історичний прогрес

Класові відносини, класова система суспільства є типом соціальної стратифікації. Поняття "клас" вживається в широкому і вузькому значеннях.
У широкому значенні клас — це велика група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного поділу праці й використовують специфічний спосіб отримання доходу. Відповідно до марксистської теорії, якої дотримуються більшість вітчизняних і багато зарубіжних учених, виникнення класів пов'язане з появою приватної власності, а тому класи зароджуються в умовах рабовласницького суспільства і існують при феодалізмі.
У вузькому значенні клас — це будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві. Такий підхід до розуміння класів нині переважає в зарубіжній літературі й таку точку зору поділяють дедалі більше вітчизняних вчених. Згідно з таким підходом у сучасному суспільстві виокремлюють не два протилежних класи, а кілька страт, здатних переходити одна в одну і які називають класами. Різні вчені виокремлюють різну кількість таких класів. У такому вузькому значенні класів не було до капіталізму. На думку представників теорії стратифікації, вони є продуктом розвитку індустріального суспільства.
Згідно із зазначеною теорією виникнення класів в епоху розвитку капіталізму було зумовлене промисловою революцією XVIII-XIX ст. Завдяки розвитку промисловості й торгівлі, товарно-грошових відносин виникли нові професії (підприємці, комерсанти, банкіри, купці), з'явилася дрібна буржуазія. Внаслідок масового розорення селян, переїзду їх у міста сформувалася нова страта-клас — наймані індустріальні робітники. Це зумовило становлення нового типу соціальної стратифікації — класових відносин, класової системи. Зростання ролі міст, промисловості, сфери послуг супроводжувалося падінням влади і престижу аристократії та зміцненням статусу і багатства буржуазії. Вихід на суспільну арену нових професійних груп — підприємців, банкірів, робітників — передбачав визнання їх соціального статусу (багато з них за значенням зрівнялися з попередніми соціальними станами), однак стати представниками нових станових структур вони не могли. Стани поступово відходили в минуле; поняття "стан" ставало щодалі більше надбанням історії, а нову соціальну реальність адекватніше почало відображати поняття "клас", яке характеризувало економічне становище людей у суспільстві, здатних пересуватися вгору та вниз.
Станові обмеження були зруйновані, кожна людина могла переміститися вгору, переходячи з класу в клас, завдяки власним зусиллям — професіоналізму, працьовитості, таланту. На зміну суспільству, де домінували приписувані соціальні статуси, прийшло суспільство, основу якого становили досягнуті соціальні статуси, яке і є відкритим суспільством.
У науці, зокрема в соціології, існує багато концепцій соціальної структури суспільства, соціально-класових відносин. Однією з перших була теорія К. Маркса. Згідно з марксистською концепцією соціально-класові відносини складаються на основі взаємодії класів, прошарків, іншихладаються на основі взаємодії класів, прошарків, інших соціальних груп. Цементуючим ядром соціальної структури суспільства є класи, які в теорії К. Маркса становлять економічно детерміновані, конфліктні соціальні групи, що, у свою чергу, формуються на основі відносин власності. Основною класоутво-рюючою ознакою марксистської концепції є відношення до засобів виробництва.
За радянських часів основою соціальної структури суспільства, його соціально-класових відносин була схема В. Леніна, згідно з якою класи — це великі групи людей, які в історично сформованій системі суспільного виробництва різняться ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, способами та розмірами отримуваних прибутків, можливостями одного класу присвоювати працю іншого класу.
У 1936 р. Й. Сталін створив так звану тричленку, проголосивши, що соціальне суспільство складається з двох дружніх класів — робітників та селян і прошарку — трудової інтелігенції.
Зарубіжні вчені виявили такі тенденції в розвитку соціально-класових відносин радянського, соціального суспільства, що свідчили про формування нового типу його соціальної структури. Ще на початку XX ст. М. Вебер зазначив, що при соціалізмі панівним класом стануть бюрократи. У 30-ті роки К. Бердяев і Л. Троцький дійшли висновку, що в СРСР сформувався новий привілейований клас — бюрократи, про який говорив М. Вебер. Відомий югославський політолог М. Джилас у праці "Новий клас. Аналіз комуністичної системи", (1957 р.) показав, що в Радянському Союзі після 1917 р. апарат компартії перетворився на новий правлячий клас, який монополізував владу в державі й суспільстві. Шляхом націоналізації він привласнив всю державну власність. Хоча формально члени такого классу є найманими працівниками, але фактично вони є власниками засобів виробництва, класом експлуататорів. Революціонери перетворюються на реакціонерів. М. Восленський ("Номенклатура", 1980 р.) розвинув ідеї М. Джиласа про партократію, однак до панівного класу в радянському суспільстві зарахував не всіх управлінців, а лише номенклатуру, яка є вищою соціальною верствою. На його думку, номенклатура є ієрархічною структурою вищого керівництва країни і панівним та експлуататорським класом феодального типу, бо привласнює приватну власність, створену народом, який позбавлений політичних і економічних прав.
До подібних висновків наприкінці 80 — на початку 90-х років дійшли й окремі радянські вчені. Так, Т. Заславська в 1991 р. виявила в соціальній структурі радянського суспільства три групи — вищий клас, нижчий клас і прошарок, що їх розділяє. До вищого класу належить номенклатура, яка складається з вищих верств партійної, державної, військової та господарської бюрократії. Основою нижчого класу є наймані працівники — робітники, селяни, інтелігенція. Соціальний прошарок між ними утворюють керівники середньої ланки, а також соціальні групи населення, які обслуговують еліту.
Отже, радянське суспільство, його соціально-класові відносини, на думку багатьох учених, належать до особливого, змішаного типу соціальної, належать до особливого, змішаного типу соціальної стратифікації. Це зумовлено тим, що радянське суспільство було закритим, певною мірою станово-кастовим. Економічної основи для формування класів у західному розумінні не було, оскільки не існувало приватної власності. Це означає, що радянське суспільство не було соціально однорідним, у ньому існувала соціальна нерівність, що впорядковувала соціальну ієрархію на основі влади, престижу, багатства.
Г. Спенсе р є автором природно-органістичного вчення про класи. На противагу К. Марксу він вважає, що основу еволюції суспільства становить перехід від гомогенності до гетерогенності, тобто зростаюча різноманітність соціальних організмів. На його думку, джерелом класових відмінностей є завоювання: переможці стають панівним класом, а переможені — рабами, кріпаками. За Г. Спенсером, у суспільстві існують три великих класи: вищий — панівний, керівний; середній, основу якого становлять торговці, постачальники та ін.; нижчий — ті, хто виробляє, добуває ресурси для існування суспільства. Саморегулятор соціально-класових відносин — природний відбір. Так, сильні стають панівними, а слабкі опиняються на нижчих щаблях соціальної ієрархії.
Деякі сучасні західні вчені (К. Оффе, Ф. Паркін) вважають, що поняття "класи" неприйнятне для аналізу соціальної структури суспільства як у марксистському, так і в західному розумінні. На думку цих вчених, в аналізі соціальних відносин у суспільстві доцільніше вживати поняття "верства". Відомі й інші теорії соціально-класових відносин, соціальної структури суспільства.
Отже, людина як суб'єкт соціальної політики входить у систему соціально-класових відносин, процесів соціальної стратифікації, які, визначаючи місце людини, її статуснии рівень у системі соціальної ієрархії, безпосередньо впливають на її соціальну безпеку, соціальне самопочуття, значною мірою детермінуючи інші види суспільних відносин. Це свідчить про те, що соціально-класові відносини є важливим об'єктом соціальної політики, системи державного, соціального управління загалом.

Революція соціальна, спосіб переходу від що історично зжила себе суспільно-економічній формації до прогресивнішою, корінний якісний переворот у всій соціально-економічній структурі суспільства. Вміст Р. класично розкритий К. Марксом в Передмові до «До критики політичної економії»: «На відомому рівні свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять в протиріччя з існуючими виробничими стосунками, або — що є лише юридичним вираженням останніх — із стосунками власності, усередині яких вони до цих пір розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці стосунки перетворюються на їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природничонауковою точністю переворот, що констатується, в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше — від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його дозвіл» Характер, масштаби і конкретний вміст всякого Р. визначаються умовами тієї суспільно-економічної формації, яку вона покликана усунути, а також специфікою тих соціально-економічних буд, для яких вона розчищає грунт. У міру переходу до вищих стадій суспільного розвитку розширюються масштаби, заглиблюється вміст, ускладнюються об'єктивні завдання Р. На ранніх стадіях історії суспільства (перехід від первіснообщинного устрою до рабовласницького, від рабовласницького до феодального) Р. відбувалася переважно стихійно і складалася з сукупності спорадичних, в більшості випадків локальних масових рухів і повстань. При переході від феодалізму до капіталізму Р. набуває меж загальнонаціонального процесу, в якому все велику роль грає свідома діяльність політичних партій і організацій (див. Буржуазна революція ). У епоху переходу від капіталізму до соціалізму розгортається світовий революційний процес, в якому свідома політична діяльність передового класу стає необхідною умовою розвитку і перемоги Р. Наїболєє повне своє вираження Р. знаходить в соціалістичній революції, яка звільняє суспільство від всіх форм експлуатації і пригноблення, кладе початок становленню комуністичної суспільно-економічної формації (див. Комунізм ), де, по словах До. Маркса «... соціальні еволюції перестануть бути політичними революціям і» (там же, т. 4, с. 185).

Мы поможем в написании ваших работ!