Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми

Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на ви­роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап.Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми викори­стовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від до­рослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання.

Другий етаппочинається з появою в учня бажання са­мовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допо­могти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, вироби­ти в учня стійке бажання наслідувати його.

Третій етап.Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

Прийом самопереконання. учневі пропонують у певній конкретній ситуації знай­ти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

Прийом самонавіювання.Його пропонують використо­вувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх пе­ред труднощами, невпевненість у власних силах, нерішу­чість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень.

Прийом самопідбадьорювання.Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у влас­них силах та можливостях.

Прийом самозаохочення.Застосовують у випадках, ко­ли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхідно подолати негатив­ні риси особистості.

Прийом самопримусу.Допомагає у боротьбі з внутріш­ньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працю­вати, з лінощами.

Прийомсамоаналізу. Йсму належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку.

Практичні прийоми.До них, зокрема, належить прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на на­ступний день. Доповнює його прийом «оцінювання прожи­того дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків.

Прийом «правиламоєї поведінки».Полягає у дотри­манні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків.

Прийом самозобов'язання.Передбачає планування уч­нем роботи над собою на місяць, семестр або рік, залеж­но від того, які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін.

Прийом«упізнай себе». Має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його пріз­вища, той впізнає себе, а товариші доповнюють цю харак­теристику.

Прийоми «самохарактеристики»та «взаємохарактери-стики».Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

«Самовиховання потребує, — писав В. Сухомлинсь-кий, — дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьо­годні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, по­ради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в лю­дину, звертання до честі й гідності людини.

Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.

Планування значною мірою визначає результати та ефектив­ність роботи класного керівника, тому що воно дозволяє упоряд­ковувати педагогічну виховну діяльність, забезпечуючи її рівномір­ність, систематичність, наступність. При складанні плану роботи необхідно дотримуватися низки вимог: 1. Чітке визначення мети. 2. Орієнтація на реалізацію потреб, інтересів дітей, їх розви­ток, що передбачає врахування пропозицій школярів і батьків, вивчення їх цінностей. 3. Відображення в плані основних подій держави. 4. Передбачення різних видів діяльності, розвиток їх активно­сті, творчості. 5. Орієнтація на різнобічність змісту, форм і методів роботи, спрямованих на розвиток інтересів, здібностей дітей. 6. Передбачення умов для вибору школярами різних видів, форм діяльності, способів вираження своєї позиції. 7. Забезпечення наступності у змісті, формах діяльності, ви­ключення дублювання, врахування попереднього досвіду, бачен­ня перспективи. 8. Конкретність, реальність, обґрунтованість роботи, яка пла­нується, що передбачає врахування особливостей учнівського і педагогічного колективів, рівнів їх розвитку, традицій та ін. 9.  Врахування таких джерел для складання плану: матеріалів, рекомендацій педагогічних і методичних досліджень з питань ро­боти класного керівника; передового досвіду класних керівників; можливостей школи, батьків, громадськості, оточуючих школу підприємств, культурних закладів; традиційні свята навчального року; традиції школи, класного колективу; події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села; події, дати, пов'язані з життям видатних людей; загальношкільні плани; попередні плани класного керівника тощо. Класний керівник може складати різні плани на рік, півріччя, чверть, місяць, тиждень, день. Основним документом у роботі класного керівника є план на півріччя або рік. Загальноприйнятої структури плану роботи клас­ного керівника немає, кожен повинен творчо підходити до його складання. Тому існують різні варіанти складання планів. Проте план передбачає короткий аналіз педагогічної роботи за поперед­ній час, визначення цілей і завдань роботи з колективом учнів, педагогічним колективом, з батьками і громадськістю. Ефективність виховної роботи класного керівника визначається вивченням результатів його діяльності, тобто встановленням того, які позитивні зміни відбулися в учнівському колективі, в їх взає­мовідносинах між собою, з учителями, батьками, у рівні вихова­ності школярів, розвиткові окремих якостей та ін.

   28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглиб­ленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчаль-ний час. Таку роботу називають позакласною та поза­шкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організова­на в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних

закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передба­чають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закрі­плення, збагачення та поглиблення знань, набутих у про­цесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок само­освіти; формування інтересів до різних галузей науки, тех­ніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивіду­альних творчих здібностей та нахилів; організація доз­вілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напря­мах виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на роз­глянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

Добровільний характер участі в ній.Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педа­гоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст за­нять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів.Цей прин­цип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови україн­ської держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів.У поза-класній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажан­ня школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатсь-кої та художньої творчості.Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв'язок з навчальною роботою.Позакласна та поза­шкільна робота повинна бути логічним продовженням нав­чально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на гематичному вечорі, а з літератури — під час обговорен­ая кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність.Реалізація цього принципу потребує широкого викорис­тання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстру-тння цікавих дослідів та ін.

---

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 733; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!