Мотиваційна сфера й спрямованість особистості керівника

Вивчення мотиваційної сфери особистості керівника детерміноване як соціально-економічними умовами, вимогами науково-технічного і загальнокультурного прогресу, так і назрілою потребою пошуку досконалі­ших форм, методів, технологій підготовки, формування та розвитку кадрів управління. Знання мотивації — сукупності причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність, — розкриває причини вибору керівником певної тактики поведінки при розв'язанні управлінського завдання, дає змогу зрозуміти, чому один управлінець діє, спираючись на матеріальні стимули, інший — на моральні спонуки.

Діяльність керівника, як і будь-який інший вияв ак­тивності людини, може бути обмеженою як зовнішні­ми, так і внутрішніми умовами. Зовнішні умови управ­лінської діяльності постають як стимули. Заохочують керівника до праці матеріальна винагорода (діє тільки тоді, коли постійно зростає), схвалення діяльності коле­гами або вищим керівництвом, можливість придбання акцій підприємства, просування по службі, здобуття са­мостійного статусу тощо. Внутрішні умови — психоло­гічні властивості суб'єкта поведінки, мотиви, потреби, цілі, бажання, інтереси тощо, тобто особистісні диспо­зиції. Отже, диспозиційна і ситуаційна мотивації є ана­логами внутрішньої і зовнішньої детермінації поведін­ки кадрів управління.

Потреби керівника. Найважливіший компонент мо­тиваційної сфери особистості керівника — потреби. Здебільшого управлінська діяльність керівників відбувається під впливом таких потреб:

· досягнення успіху, влади;

· відчуття соціальної значущості своєї діяльності, участі у вирішенні загальнонаціональних завдань, в до­веденні цінності власної особистості;

· самоствердження через власну справу;

· розвитку.

Потреба у розвитку є однією з найважливіших для керівників, а інтерес до управлінської діяльності — вагомим мотивуючим засобом її реалізації. Задоволення цієї потреби змістовно збагачує його роботу. Незадово­леність управлінською діяльністю також може спричи­нити формування потреби розвитку. Незадоволеність співвідноситься із самооцінкою, внаслідок чого вини­кає потреба в конкретних змінах, пов'язаних із розвит­ком особистості. На потребу в розвитку впливають і соціокультурний контекст, вимоги середовища. Однак зв'язок вимог і потреб керівника опосередкований ін­дивідуальними особливостями особистості, можливіс­тю і засобами задоволення потреб. Вік, управлінський досвід теж впливають на характер потреби особистісно-го розвитку.

юМотиви керівника. Сукупність потреб керівника зу­мовлює мотивацію посадового росту. Зіставлення про­відних мотивів керівників з успішністю управлінської діяльності висвітлює різні мотиви для різних рівнів сформованості управлінської діяльності:

· нижчий рівень сформованості діяльності харак­теризується мотивацією, спрямованою лише на досягнення життєвого комфорту;

· середній рівень досягнень в управлінні відзнача­ється перевагою потреби в безпеці, збереженні статусу в управлінській ієрархії;

· вищому рівню сформованості управлінської ді­яльності відповідає домінуюча потреба в самоактуалізації, найповнішій реалізації своїх можливостей, пос­тійному самовдосконаленні, супроводжувана почуттям обов'язку.

Мотивація досягнення успіху, яка є провідною в процесі формування управлінської діяльності, забезпе­чує розвиток здатності оперативно розв'язувати пробле­ми в умовах, що швидко змінюються, у стійкості до стресу, врівноваженості. Вона пов'язана з мотивацією посадового росту, яку визначає потреба керівників ак­тивно освоювати зовнішнє середовище. На формування мотивів посадового росту відчутно впливають такі чинники:

· наявність чіткої системи просування по службі;

· обізнаність про проблеми управління;

· поширеність в організації довгострокового плану­вання управлінського шляху;

· поінформованість про наявні перспективи просу­вання;

· урахування індивідуального внеску працівника в спільну справу;

· високе оцінювання ініціативи та напруженої ро­боти керівника, адекватне регулярне оцінювання ре­зультатів праці, діяльності та її елементів, особистісних характеристик молодого керівника;

· потреба в сенсі праці та життя.

Існує багато чинників, які знижують привабливість управлінської діяльності, що дає підстави стверджува­ти й існування кризи управлінської мотивації.

Кризу управлінської мотивації зумовлюють такі чинники:

· підвищення цінності вільного часу, здоров'я, без­пеки для потенційних і реальних керівників;

· практика підготовки керівників, яка передбачає в процесі навчання постійне зіставлення можливостей потенційного управлінця з абстрактною «ідеальною» моделлю керівника, що спричинює зниження самооцін­ки, послаблює незалежність;

· незадоволеність керівників своїм статусом, служ­бовим становищем;

· суперечності між уявленнями про управлінську діяльність і практикою;

· неможливість бачити результати своєї праці, оскіль­ки керівники безпосередньо не виробляють продукції;

· розбіжність між формальним статусом керівника і його реальною владою (недостатність влади для розв'язання управлінських завдань часто має своїм нас­лідком «відчуження праці», відхилення управлінської діяльності як неприйнятної);

· економічна, політична криза в країні, нестабіль­ність суспільства;

· відсутність вираженого прагнення успіху, вдоско­налення, намагання уникнути невдач.

Керівник має спиратися на цілісне розуміння управ­лінської діяльності як органічної єдності її почуттєво-практичної і теоретичної форми. Тобто його діяльність передбачає такі дії, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями.

Мета керівника. З цим важливим компонентом моти­ваційної сфери особистості керівника пов'язані його розумовий процес і емоційні переживання. Мета — це безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у конкретний момент спрямована дія, що задовольняє актуалізовану потребу керівника. Мотиви досягнення її можуть бути різними: намагання досягти успіху в управлінській діяльності, отримати визнання серед колег, задовольнити свої матеріальні, духовні потреби тощо. Але діяльність керівника мотивується лише значущими і безпосередньо пов'язаними з досягненням мети мотивами. Потреби і мо­тиви є фундаментом життєвої мети особистості керівника, яку можна розглядати як просування рівнями ієрархії системи управління і як особистісний управлінський розвиток. Образ майбутнього управлінського шляху, вектор «мотив — мета», що формується на базі потреб особистос­ті, забезпечує відповідальність і активність керівника у процесі прийняття рішень щодо кар'єри.

Потреби, мотиви і цілі — це психологічна основа ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтації виражають стан мотиваційної сфери особис­тості, забезпечують вибірковість сприймання життя ке­рівником. Вони є критерієм, який визначає сенс його життя. Зміни ціннісних орієнтацій кадрів управління зумовлені процесами у суспільстві.

На динаміку і структуру мотиваційних процесів як окремої особи, так і різних організаційних підструктур, впливають чинники:

· адаптація як фаза підготовки особистісних засо­бів, що дають змогу оптимізувати процес включення в систему організаційних відносин, прийняття і засвоєн­ня професійних функцій та інституціональних ролей як підготовка для розгортання різноманітних форм актив­ності суб'єкта;

· влада і підкорення як засоби соціального контро­лю і санкцій;

· патерналізм: довіривши організації свій талант, сили, матеріальний достаток, людина свідомо включа­ється в численні відносини організації, засвоює їх, що має своїм наслідком формування взаємної відповідаль­ності, прийняття певних зобов'язань.

Отже, мотиви, потреби і цілі є основними складови­ми мотиваційної сфери особистості керівника. Як спо­нуки поведінки керівника можна також розглядати ін­тереси, завдання, бажання, наміри. Чим більше у керів­ника різних мотивів, потреб і цілей, тим розвинутішою є його мотиваційна сфера. На її гнучкість впливає здат­ність керівника, на відміну від інших, задовольняти один і той самий мотив різноманітними засобами. На­віть короткий аналіз мотиваційної сфери особистості керівника свідчить про складність цієї проблеми. Один керівник не може мати завжди однієї і тієї самої моти­вації. Змінюються життя, економічна, політична ситуа­ція, і під їх впливом змінюються особистість керівника і пов'язана з нею мотиваційна сфера: відбувається зміна структури мотивів, з'являються нові. Чим однотипніша дія керівника в різних ситуаціях, тим більше його пове­дінка обумовлюється дією особистісних чинників.

Процес навчання, самовдосконалення, набуття про­фесійних навичок і вмінь сприяє розвиткові та транс­формації мотиваційної сфери кадрів управління: відбу­вається трансформація загальних мотивів особистості у трудові; змінюється система професійних мотивів; на­магання досягти успіху співвідноситься з успішністю; управлінська діяльність керівників, які досягли межі посадового росту, є ефективною, якщо провідна мотива­ція перестає бути пов'язаною лише з управлінською ді­яльністю. Стабілізація посадового рівня здебільшого спричинює втрату інтересу до роботи, зниження продук­тивності праці, хоча буває і навпаки: керівники, які до­сягли межі посадового росту, не втрачають ініціативнос­ті, зацікавленості в роботі. Це зумовлено намаганням літніх керівників, попри свій вік, утриматися на посаді.

Специфіка управлінської діяльності передбачає по­двійний процес спонукання до дії, тобто спонукання себе та інших для досягнення як особистих, так і загальних цілей. Щоб знайти підхід до кожного співробітника, ке­рівник повинен використовувати його індивідуальну мотивацію, цікавитися нею. Отже, досягнення загаль­ної мети не заперечує наявності індивідуальної мотива­ційної сфери як на рівні «керівник — керівник», так і на рівні «керівник — підлеглий». Попри особистісний сенс у здійсненні управлінської діяльності, який вбачає кожна особа колективного суб'єкта управління, має іс­нувати спільний сенс досягнення загальної мети, який можливий на перетині мотиваційних сфер усіх учасни­ків управлінської діяльності. Це дає підстави стверджу­вати, що управлінській діяльності притаманні два види мотивації: 1) індивідуальна мотивація; 2) спільна (групо­ва) мотивація. Спонукальні моменти особливо сильні то­ді, коли група й індивід відчувають відповідальність за досягнення поставленої мети та її результати. Чим силь­ніше учасники взаємодії відчувають відповідальність за наслідки своєї роботи, тим сильніше мотивовані їхні дії.

 

---

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 406; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!