Проаналізувати соціально-психологічні аспекти спілкування
Однією з необхідних умов високого рівня керівництва організацією є забезпечення ефективного міжособистісного спілкування всередині організації — її підрозділах, групах, командах. Тому важливого значення в сучасному менеджменті набувають знання сутності і психологічних особливостей спілкування, його функцій, принципів, а також способів ефективної міжособистісвої взаємодії членів організації.
За сутністю, спілкування — це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування та розвитку суспільства й особистості.
У процесі спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури і сутності суб'єктів, що взаємодіють, формуються конкретно-історичні типи особистостей і вся різноманітність людських індивідуальностей, соціалізується особистість.
Спілкування виражає не лише суспільну, а й особисту необхідність індивідів один для одного в процесі суспільного відтворення самої людини в усьому багатстві її особистих здібностей, потреб, цінностей та інших характеристик. У спілкуванні відбувається процес формування особистості, її свідомості та самосвідомості.
Спілкування насамперед виявляється в єдності п'яти його сторін: міжособистісної, когнітивної, комунікативно-інформаційної, емотивної та конативної.
|
|
|
Міжособистісна сторона спілкування відображає взаємодію людини з безпосереднім оточенням: з іншими людьми і тими спільнотами, з якими пов'язане її життя, — сім'єю, професійною групою, які формують у неї певні культурно-історичні та професійні норми поведінки і діяльності. Разом із цими нормами поведінки людина засвоює національно-етнічні, соціально-вікові, емоційно-етичні та інші еталони і стереотипи спілкування.
Когнітивна сторона спілкування спрямована на пізнання співрозмовника, пошук відповіді про те, хто він і чого можна очікувати від нього. Вона охоплює не лише пізнання іншої людини, а й самопізнання. В результаті у процесі спілкування формуються образи-уявлення про себе і партнерів, які регулюють цей процес.
Комунікативно-інформаційна сторона спілкування передбачає обмін між людьми різними уявленнями, ідеями, інтересами, почуттями, настановами тощо.
Емотивна (фр. emotion — збуджувати, хвилювати) сторона спілкування пов'язана з функціонуванням емоцій та почуттів, настроїв в особистих контактах партнерів. Вони виявляються у виразних рухах суб'єктів спілкування, їх діях, вчинках, поведінці. Через них виражаються взаємні відносини, які стають своєрідним соціально-психологічним фоном взаємодії, зумовлюючи більший чи менший успіх спільної діяльності.
|
|
|
Конативна (поведінкова) сторона спілкування слугує цілям узгодження внутрішніх і зовнішніх суперечностей у позиціях партнерів. Вона забезпечує керівний вплив на особистість у всіх процесах життєдіяльності, розкриває прагнення людини до тих чи інших цінностей, виражає спонукальні сили людини, регулює взаємовідносини у спільній діяльності.
Спілкування виконує певні функції:
· прагматичну функцію, яка відображає потреби та мотиваційні причини і реалізується у взаємодії людей у процесі спільної діяльності, при цьому саме спілкування є дуже часто найважливішою потребою;
· функція формування і розвитку, що відображає здатність спілкування справляти вплив на партнерів, різнобічно розвиваючи й удосконалюючи їх, адже спілкуючись з іншими, людина засвоює загальнолюдський досвід, соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності, що історично склалися, а також формується як особистість;
· функція підтвердження, що забезпечує людям можливість пізнати, утвердити і підтвердити себе;
|
|
|
· функція об'єднання-роз'єднання людей, яка, з одного боку, встановлюючи контакти, сприяє передачі один одному необхідних відомостей і налаштовує їх на реалізацію спільних цілей, намірів, завдань, поєднуючи їх тим самим в одне ціле, а з іншого — може спричинити диференціацію та ізоляцію особистостей у результаті спілкування;
· функція організації та підтримки міжособистісних відносин, яка слугує завданням налагодження та збереження стійких і продуктивних зв'язків, контактів і взаємовідносин між людьми в інтересах їх спільної діяльності;
· внутрішньо-особистісна функція, що реалізується у спілкуванні людини із самою собою (через внутрішню чи зовнішню мову у вигляді діалогу). Таке спілкування може розглядатися як універсальний спосіб мислення.
У процесі взаємодії та спілкування людей в організації, виробничому колективі, групі виникає прямий обмін думками, поглядами, ідеями, виявляються різні форми симпатій і антипатій та інші міжособистісні відносини.
Взаємовідносини в таких спільнотах бувають таких видів:
· суспільно політичні (виникають і функціонують у процесі підготовки і проведення громадських та інших заходів у групі);
|
|
|
· службові (складаються у процесі спілкування професійної діяльності членів колективу під час вирішення завдань і досягнення важливих цілей);
· позаслужбові (формуються між членами групи поза їх службовою діяльністю під час дозвілля, спільного відпочинку тощо).
Важливою умовою підвищення ефективності взаємовідносин людей в організації є їх розвиток на основі таких принципів:
· поваги і субординації (передбачає створення таких взаємовідносин в організації, які відповідають нормам суспільної моралі, встановленим традиціям, урахування індивідуальних і соціально-психологічних особливостей усіх її членів, уважне ставлення до їх інтересів, схильностей і запитів; вимагає субординації в дотриманні всіма членами організації своїх обов'язків, професійного і соціального статусу кожної людини);
· згуртованості членів групи (передбачає формування в усіх її членів здатності до взаємодопомоги, підтримки, взаємодії та взаєморозуміння. Члени малої групи зобов'язані високо цінувати належність до неї і дорожити цим, допомагати і підтримувати один одного, утримувати своїх товаришів від негідних вчинків);
· гуманізму (вимагає чуйності, справедливості й людяності у взаємовідносинах у малій групі, які мають характеризуватися довірою, щирістю, доступністю).
У процесі міжособистісних відносин самостверджується особистість у групі, оцінюються власні чесноти порівняно з чеснотами інших членів групи для того, щоб розкрити свої можливості, показати себе, визначається особиста роль у групі.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!