Обґрунтування господарських рішень
Обґрунтування ГР- підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реально існуючим обмеженням.
Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать, з одного боку, від ступеня досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень, з іншого - від рівня знань і володіння персоналом комплексом методів [24]. У зв'язку з цим, викликає цікавість:
- загальна характеристика всієї сукупності наукових методів, що використовуються при прийнятті ГР;
- визначення кращої області використання певної групи методів (окремого методу), залежно від типу рішення;
- умови, у яких приймаються рішення.
Вибір методів для обґрунтування конкретних ГР повинен включати:
- аналіз господарської задачі щодо її змісту, можливості формалізації;
- вибір методів для пошуку оптимального варіанта рішення;
- визначення правил і умов застосування методів, які обрано.
Методи обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно. Це визначається наявністю формальних і неформальних факторів, що створюють ситуацію. Ці фактори необхідно враховувати при остаточному виборі рішення. Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають: масштаб задачі, що розв’язується (глобальні і локальні); довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні); умови ПР (визначеності, ризику, невизначеності).
|
|
|
При розробці ГР найбільш точний результат можна одержати, застосовуючи математичні методи на основі формалізації завдання, хоча цей шлях і є досить складним. Дуже непросто точно побудувати модель об'єкта, що досліджується, за обраним критерієм; навіть точне математичне вирішення завдання, може, як правило, не враховувати можливі наслідки найбільш оптимальних рішень соціального, екологічного, ергономічного і т.п. характеру.
Викладені вище судження, а також ряд інших особливостей діяльності керівника, вказують на необхідність акцентування уваги ОПР саме на неформальні аспекти цього процесу. З цією метою доцільним є використання переліку питань, що у певній мірі можуть сприяти правильній і свідомій спрямованості думок на даному етапі роботи:
1. Що виграє фірма (менеджер) при прийнятті цього рішенні? Варіанти рішення (гроші, час, стійкість, впевненість і т.д.)?
2. Чи існує взагалі потреба в якому-небудь рішенні?
3. Чи буде певне рішення краще іншого?
4. Чи досить у менеджера інформації, щоб прийняти оптимальнерішення?
5. Що втратить менеджер при прийнятті такого рішення (гроші, час, престиж)?
6. Які нові завдання постануть перед менеджером?
|
|
|
7. Які нові обов'язки з'являться в менеджера?
8. Яка нова ситуація може виникнути?
9. Які позитивні чи негативні побічні дії цього рішення можуть виникнути найближчим часом і у віддаленій перспективі?
10. Чи принесе користь (чи шкоду) іншим дане рішення?
11. Чи вимагає ефективне виконання завдання згоди підлеглих з рішенням менеджера?
12. Чи погодяться підлеглі з прийнятим менеджером рішенням?
13. Чи виникнуть в результаті даного рішення нові проблеми?
14. Чи не веде прийняте рішення до конфлікту між підлеглими, постачальниками, власниками й іншими учасниками бізнесу?
15. Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення?
16. Які можуть бути наслідки прийняття та реалізації рішення?
По можливості відповіді варто сформулювати кількісно. Треба брати до уваги (враховувати кількісно) наслідки аварій, зриви планів, ризик, що пов'язаний з даним рішенням. Бажано, наприклад, хоча б орієнтовно враховувати несприятливі ринкові, правові, технологічні, техногенні, сезонні та інші умови, ймовірність виникнення яких та їх наслідки можуть виявитися дуже відчутними для компанії.
Наслідки рішень тісно пов'язані з тими критеріями, за якими оцінюють варіанти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання - дуже важливий етап роботи, тому його бажано проводити, об'єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців. Можливі критерії:
|
|
|
- технологічні критерії (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації тощо);
- техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами тощо);
- ергономічні критерії (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника);
- соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці тощо);
- психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі тощо);
- естетичні критерії (привабливість, впізнання, доцільність тощо);
- соціальні критерії (юридичні норми, людський фактор, політичні наслідки тощо);
- екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моніторинг і наслідки).
Якщо ж рішення стосуються виробничих ситуацій, то брати до уваги необхідно такі фактори, як: собівартість роботи; якість роботи; час її виконання.
Насамперед, потрібно скласти досить повний список можливостей. Потім приступити до вибору критеріїв і рішень, проводячи оцінку з використанням певної шкали оцінювання, що відповідає даному критерію (точні оцінки, наближені оцінки, відносні оцінки, очки чи бали, словесні оцінки чи оцінки з використанням апарата нечітких множин).
|
|
|
Можливо виокремити три підходи до обґрунтування та вибору рішень:
- концепція математичного вибору рішень (нормативний підхід);
- якісно-предметна концепція (дескриптивний підхід);
- комплексна (змішана) концепція рішень.
У рамках математичної теорії прийняття рішень за допомогою нормативних моделей вибір найкращих альтернатив здійснюють, виходячи з заданого критерію та ситуації, у якій приймаються рішення. Нормативні моделі наголошують на тому, як ОПР повинна підходити до прийняття рішень. Теорія заснована на припущенні, що всі ОПР є "економічно мислячими" людьми та намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток). Однак у житті ОПР не завжди прагнє максимізувати економічний результат, а приймає задовільне, "досить гарне" рішення. У цьому випадку, при прийнятті рішень можуть використовуватися такі критерії, як: "прийнятна величина прибутку", "надійне виконання плану" тощо. Математична теорія прийняття рішень не дає рецептів для демонстрації того, як фактично повинні прийматися рішення.
Спроби осмислити справжні причини прийняття рішень привели до виникнення дескриптивних моделей. В основі методу лежить поведінкова теорія прийняття рішень, яка носить яскраво виражений пояснюючий характер (тобто як фактично приймаються рішення), але не визначає характер (якими повинні бути рішення). У ній використовуються психологічні моделі, в яких враховуються процеси та сили, що пояснюють реальну поведінку ОПР. Особисті якості ОПР є визначальними при виборі рішення. Далеко не всі керівники прагнуть до максимізації певного критерію, тому що люди по-різному відносяться до ризику і до оцінки очікуваних наслідків прийнятих ними рішень, а також до їх впливу на досягнення цілей інших людей чи груп. Опис того, чим керується ОПР, використання нею аргументів, технологічних аспектів цього процесу - важливе й складне завдання. Ця складність збільшується тим, що багато кількісних оцінок рішення(наприклад, "ваги" цілей і критеріїв) носять суб'єктивний характер.
Багато рішень приймаються інтуїтивно. Тому в основі вибору рішень лежить комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей. Такий комплексний підхід має наступні особливості.
1. Побудова комплексних методик обґрунтування рішень, що сполучають у собі застосування взаємодоповнюючих методів:
- структуризація (структурування) - визначає місце і роль об'єкта дослідження у вирішенні завдань більш високого рівня (завдання фірми в завданнях об'єднання), виділяє основні елементи, встановлює стосунки між ними. Процедури структуризації дозволяють представити структуру завдання у вигляді, зручному для послідуючого аналізу з метою досягнення бажаного результату;
- характеризація, як метод, повинна описувати визначену систему характеристик, що кількісно розкривають структуру проблеми;
- оптимізація - припускає вибір найкращого варіанта рішення за конкретних умов.
Застосування цих методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обґрунтування рішення та підвищує ефективність діяльності ОПР.
2. Сполучення формальних і неформальних методів обґрунтування рішень припускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Включення керівника в процес прийняття рішення на всіх його етапах обов'язкове.
Комплексний підхід дає можливість сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, за якої приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах рішення проблеми, що виникла. При цьому виявляються й стають більш ясними сховані припущення, мотиви поводження, аргументи, що логічно включаються до моделі всього процесу.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 191; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!