Чисельність, розміщення і соціальна структура населення України
В 1921 - 1941 рр.
На чисельність населення України сильно вплинула Перша світова та громадянська війни. Багатомільйонні втрати від військових дій, епідемій, еміграції, погіршення економічного становища призвели до деякого скорочення населення у 1917 – 1920 роках (на 4 млн.). Втрати від голоду 1921 – 1923 рр. досягають 1,5 – 2 млн. чол. Проте поступово після ліквідації наслідків війни та початку економічного зростання чисельність населення почала збільшуватися. За переписом населення СРСР 1926 року чисельність населення УРСР склала 28.995 млн осіб. Крим з населенням 707 тисяч входив до складу РРФСР. Західні області входили до складу Румунії (Північна Буковина — 639 тис., Бесарабія — 286 тис. на 1930 рік), Чехословаччини (Закарпаття — 725 тис. на 1930 рік) та Польщі (Галичина та Волинь — 6828 тис. на 1931 рік). Таким чином на нинішній території України наприкінці 20-х років проживало близько 38 млн. осіб.
Перший загальний перепис населення в радянські часи відбувся на зламі 1926 року. Станом на 17 грудня 1926 року 80% населення УСРР визнали себе українцями.
За 1929 – 1940 рр. в УСРР, як і в усьому СРСР, відбувалися великі зміни в чисельності і соціальній структурі населення. Форсована індустріалізація і прискорена примусова колективізація, „розкуркулення”, фактично розорення й адміністративне виселення у віддалені місця багатьох селян, голод 1932 – 1933 рр., жорстокі репресії, які посилилися наприкінці 1920-х – у 1930-х роках привели до значного зменшення чисельності населення. Якщо зважати, що за час масового розкуркулювання у 1930 – першій половині 1931 рр. близько 100 тис. сімей було депортовано з України, що становило не менше 600 тис. чол., та приблизно стільки ж розкуркулених, але не виселених, побоюючись подальших репресій, втекло з України в інші республіки, понад 5 млн. чол. становили втрати голодних років 1932 – 1933 рр. та були сотні тисяч розстріляних і відправлених в ГУЛАГ, то можна цілком допустити, що з 1929 р. – року „великого перелому” – до початку Другої світової війни в 1939 р. Україна втратила щонайменше 7-8 млн. чол. населення. Смертність і втеча селян з сіл призвели до зменшення аграрного населення країни: з 80% в 1928 р. до 56% у 1937 р.
|
|
|
17 вересня 1939 р. війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова – Ріббентропа, підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939 р., вступили на територію Західної України і Західної Білорусі. На території Західної України, офіційно долученої до складу УРСР, було створено шість областей – Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку. До Радянського Союзу відійшла територія загальною площею до 200 тис. кв. км з населенням до 13 млн. осіб, в тому числі близько 5 млн. поляків і понад 1 млн. євреїв.
|
|
|
Проводилась великомасштабна масова депортація населення краю; за даними науковців, з краю було вислано 10 % населення (близько 1 млн. 200 тис. чол.). Масова депортація супроводжувалася справжнім геноцидом проти населення. Загалом за 1939—1941 pp. жертвами репресій — депортацій, ув'язнень, розстрілів — став чи не кожен десятий мешканець Західної України. В одній лише Галичині, за підрахунками дослідника І. Андрухіва, за той період населення зменшилося майже на 700 000 чол. Тільки за один рік до 90 000 осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії.
Наступний радянський перепис населення відбувся у 1937 році. Результати його були оголошені сфальсифікованими, а фахівці (які, до речі, проводили і перепис 1926 року) у більшості своїй розстріляні.
Чому так сталося, пояснюють двома причинами: 1) надзвичайно високий відсоток "віруючих", що показувало провал атеїстичної політики; 2) надзвичайно низький показник українського населення, що було свідченням людських втрат під час голоду 1932-1933 років. Через два роки – у січні 1939 р. був проведений повторний перепис населення, результати якого визналися правдивими.
|
|
|
Кількість українського населення СРСР за трьома переписами:
Радикальних змін зазнав також соціальний склад населення. Передусім, у зв’язку з прискореною індустріалізацією в УСРР різко зросла кількість робітників і службовців: з 2322 тис. чол. наприкінці 1928 р. до 6578 тис. у 1940 р., тобто у 2,8 рази, в тому числі робітників – відповідно з 1774 тис. до 4610 тис. (у 2,6 рази). Значне зростання числа робітників відбувалось за рахунок некваліфікованих кадрів, у т.ч. колишніх селян. Важливим наслідком індустріалізації була ліквідація безробіття. Якщо навесні 1929 р. ще було понад 300 тис. безробітних, то на кінець 1930 р. їх не стало зовсім. Зникли такі категорії людей, як наймити в сільському господарстві і робітники в приватних підприємствах. З’явилася нова категорія – робітники МТС, яких у 1940 р. налічувалося 97 тис. Крім того, в радгоспах працювали 303 тис. чол. Колгоспників, зайнятих у громадському господарстві колгоспів, налічувалося в 1940 р. 5854 тис. чол. проти 246 тис. наприкінці 1928 р. Суцільна колективізація і масове розкуркулювання привели до ліквідації селян-одноосібників, які мали свою землю і вели самостійне господарство. Це справляло дуже негативний вплив на розвиток сільського господарства і всієї економіки.
|
|
|
Всього в Україні у 1940 р. робітників, службовців і колгоспників, налічувалось 12432 тис. чол. У 1930-х роках не стало непманів, приватників-торговців, куркулів. У зв’язку зі швидким зростанням чисельності робітників і службовців частка міського населення зросла з 19,6% наприкінці 1928 р. до 37,2% у 1940 р., а кількість сільського населення зменшилася з 80,4 до 62,8%. При цьому кількість українців серед міських жителів зросла у 1939 р. до 58% проти 33% у 1926 р.
Дедалі ширше залучалися до роботи на підприємствах, в організаціях та установах, до громадського життя жінки. Якщо в 1928 р. серед робітників і службовців налічувалось 487 тис. жінок, або 21% до їх загальної кількості, то в 1940 р. – 2412 тис., або 37%. Ще більше жінок працювало в колгоспах.
За роки радянської влади з низів, переважно з числа робітників і селян – членів комуністичної партії з’явився прошарок працівників, які зайняли керівні пости в державних органах, господарському й партійному апараті, в командному складі збройних сил, НКВС, міліції, у колгоспах і радгоспах. Створилася своєрідна адміністративна піраміда – партійно-державна номенклатурна верхівка, яка зосереджувала у своїх руках владу в усіх сферах життя країни і користувалася різноманітними привілеями. Протягом 1930-х років число службовців зросло в 3,6 раза.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 351; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!