Економічний розвиток українських земель у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Основною рисою економічного життя в другій половині ХІХ ст. в українських землях став активний розвиток ринкового господарства. Реформи, що відмінили кріпацтво як у західних, так і східних регіонах України, відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, cтворили передумови для перетворення їх у панівну систему.
В аграрному секторі України, як у її західних, так і східних регіонах, продовжують зберігатися значні залишки феодальних відносин, обумовлені самим змістом аграрних реформ. Зрозуміло, що вони утруднюють розвиток ринкових відносин, але, незважаючи на це, вони все-таки поступово завойовують позиції як у поміщицькому, так і селянському господарствах.
Перш за все цей процес проявляється в істотних змінах, які відбуваються протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. у поміщицькому та селянському землеволодінні Східної України. Іде досить активний процес скорочення дворянського землеволодіння та зростання селянського. Особливо активно цей процес відбувається у Степовій Україні, де досить успішно розвивається товарне зернове господарство. У цьому регіоні дворянське землеволодіння скоротилося за вказаний період майже вдвічі. Слідом за Степовою Україною йшло Лівобережжя, де за той самий період дворянське землеволодіння скоротилося більше ніж на третину.
У Правобережній Україні ж дворянське землеволодіння скорочувалось значно повільніше, його обсяг складав 75 % від усіх земель у 1905 р. Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що в цьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво, пов’язане з виробництвом цукру. до кінця 1910 р. дворянське землеволодіння у Наддніпрянській Україні скоротилося наполовину, а у 1916 р. в руки селян перейшло 65 % усієї землі.
|
|
|
Прогрес у сільському господарстві пореформеного періоду визначається також і іншими ознаками: рівнем урожайності, співвідношенням озимих та ярових культур, використанням вільнонайманої праці. Ці ознаки по-різному проявляються в різних регіонах України. І якщо врожайність була найнижчою на Степовій Україні, там само і найнижчий відсоток озимини, то на Лівобережжі найменше використовувалася вільнонаймана праця. Саме тут панували оренди і різні форми відробітків.
Ознакою прогресу в сільськогосподарському виробництві було і запровадження машин та вдосконалених знарядь праці: кінних і парових молотарок, сівалок, косарок, культиваторів, віялок, жниварок тощо. Найбільш активно вони запроваджувалися у Степовій Україні; знаходять досить активне застосування й на Правобережжі. А от на Лівобережжі використання сільгоспмашин поширене було найменше, вони зустрічалися лише у найкращих господарствах.
|
|
|
У той же час існує і так зване відносне аграрне перенаселення, причиною якого є екстенсивний шлях розвитку аграрного сектору, недостатньо продуктивне використання наявних земельних ресурсів. Воно досить широко розповсюджене в українських землях. Аграрне перенаселення призводить до так званого заробітчанства, коли тисячі й тисячі знедолених селян, у пошуках «свіжої копійки» рушали в різних напрямках Російської імперії: з Правобережжя (де висока густота сільського населення викликала досить велике абсолютне аграрне перенаселення) на південь на сільськогосподарські роботи, або з того ж півдня, де екстенсивне господарювання обумовило відносне аграрне перенаселення, — на цукрові заводи Правобережжя і т.д. Але вже з кінця ХІХ ст., незважаючи на урядові заборони, досить великих обсягів набуває переселенський рух. І хоча отримати дозвіл на переселення було досить важко (переселенець повинен був вийти з громади, для чого сплатити всі борги за поточний рік, відмовитися від наділу землі, здобути дозвіл на переселення від батьків і тієї громади, куди він переселявся та ін.), переселення зростає. Особливо посилюється цей процес у період будівництва Сибірської залізниці, коли через необхідність заселення залізничної зони уряд змінює своє ставлення до цього та формує нову переселенську політику.
|
|
|
Зростання попиту на хліб як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також створення сучасних шляхів сполучення — залізниць — посилило роль Степової України як центру торговельного зернового господарства. Правобережжя і частково Лівобережжя спеціалізувалися на вирощуванні цукрових буряків. У трьох губерніях Степової України вирощували льон-кудряш. На півдні ж починають вирощувати соняшник. Чернігівська та Полтавська губернії стають чітко визначеним регіоном вирощування тютюну, на їхню частку в пореформений період припадає від 40 до 50 % усього виробництва тютюну та махорки Російської імперії. Але найбільш поширеними залишаються зернові культури, на які припадало близько 90 % усіх посівних площ України.
Особливе місце у Столипінській аграрній реформі 1906 – 1911 рр. посідала переселенська політика. З метою скорочення соціальної напруги та аграрного перенаселення уряд сприяє переселенню за Урал близько 3 млн осіб, з яких більше 1 млн з України. Переселенці отримали більше 31 млн десятин землі, завдяки їм населення Сибіру за 1906—1913 рр. зросло на 153 %, посівні площі — на 80 %. Переселенці отримували певні пільги, у тому числі звільнення від податків на п’ять років, безвідсоткові позички від Селянського банку в розмірі від 100 до 400 крб. з відстрочкою сплати на три роки; хлопці на ті ж три роки отримували відстрочку від служби в армії; за рахунок держави на нових землях будувалися залізниці, водосховища, криниці. Проте фінансова підтримка була явно недостатньою, переїзд організовано погано, багато людей загинуло, частина не змогла пристосуватися до суворих сибірських умов. Приблизно 1/6 частина переселенців повернулася в Європейську частину Російської імперії.
|
|
|
Зростання товарності сільськогосподарського виробництва, дедалі більше розшарування селянства об’єктивно впливали на формування та розширення внутрішнього ринку, що, у свою чергу, вимагало вдосконалення транспортних зв’язків. Ще до появи залізничного транспорту в українських землях робилися спроби вдосконалення річкового транспорту. Через пороги судноплавство на головній річці України — Дніпрі — було утруднене, тут дуже повільно розвивається пароплавство. Не дуже пристосованим для пароплавства був і Дністер — друга велика водна артерія України. Спроби будівництва каналів, які б обходили пороги, виявилися невдалими. Основним видом транспорту залишається гужовий (чумаки), який не може забезпечити транспортні потреби в умовах зростання ринку.
Відразу ж після реформи 1861 р. в Україні розпочинається будівництво залізниць, які з’єднуватимуть головні хліборобні регіони України з Чорноморськими портами. До кінця 80-х років територія України вкрилася цілою мережею залізниць, які сполучили її найбільші міста та промислові центри. Поєднуючи окремі райони України між собою, а також Україну з Росією, залізниці сприяли розвиткові як зовнішнього, так і внутрішнього ринку, народного господарства в цілому і промисловості зокрема. Велику роль у будівництві залізниць відіграє держава. У цій справі уряд керувався як економіко-господарськими, так і військово-стратегічними міркуваннями, а тому активно фінансував залізничне будівництво. До речі, для економіки України така політика принесла позитивні результати: продукуючи понад три чверті загальноімперського виробництва рейок, підприємства України стають головним їх постачальником.
В Україні у пореформений період виникає цілий ряд промислових центрів усеросійського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий і Південно-західний цукровий.
Отримує свій досить активний розвиток у пореформений період і машинобудування, перш за все сільськогосподарське. У Степовій Україні виникають нові та розширюються старі підприємства, виробництво сільськогосподарських машин за останню чверть ХІХ ст. зростає у 12 разів. Головними центрами цієї галузі стають Олександрівськ (нині Запоріжжя), Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ. Набуло поширення в Україні наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. і транспортне машинобудування, яке було зосереджене у Харкові, Луганську, Миколаєві. У Харкові та Луганську виробляли паровози. Ці підприємства за період від 1900 до 1913 року випустили більше трьох тисяч паровозів, що становило до 40 % паровозів, випущених у Російській імперії за цей час. У Миколаєві, а також у Києві та Одесі працювали суднобудівні підприємства.
Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і почав бурхливо розвивати промислове виробництво, то південно-західний район орієнтувався головним чином на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігались залишки кріпацтва, помітно відстало від інших регіонів України.
У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, відміна кріпацтва також відкрила шлях до розвитку товарно-грошових відносин та ринку, становлення вільного підприємництва і формування ринку робочої сили, що, у свою чергу, забезпечило передумови для зростання товарності сільськогосподарського виробництва як у панських, так і у селянських господарствах. Сільське господарство залишається провідною галуззю цих земель. Умови реформи 1848 р. забезпечили збереження великого землеволодіння, яке складало більше 40 % у Галичині та Буковині і 70 % у Закарпатті. Проте, зберігши на деякий час за собою такі величезні земельні угіддя, з часом великі землевласники починають втрачати свої позиції, їх земельні володіння починають переходити у власність підприємців, різних компаній, банків, багатих селян
Зміни, які відбуваються в аграрному секторі, перебудова організації сільськогосподарського виробництва сприяють підвищенню врожайності зернових (на 20—25 %), розширенню посівних площ, зростанню валової продукції землеробства. Але через зростання кількості населення, зайнятого в сільськогосподарському виробництві (протягом другої половину ХІХ ст. вона зросла у 2,7—2,9 раза), продуктивність праці не лише не зростає, а навіть знижується. Зростання аграрного перенаселення зумовлює зубожіння основної маси селянських господарств, усе більше селянських господарств опиняється на межі розорення.
Шукаючи кращої долі, значна частина селян Західної України, починаючи з 90-х років ХІХ ст., емігрує в інші країни (США, Канаду, Бразилію, Аргентину), а також у Наддніпрянську Україну і на Балкани. До початку Першої світової війни звідси виїхало близько 1 млн осіб.
Семінарське заняття 1 по темі 6.
План
1. Поділи Польщі та доля українського населення.
2. Географія економічних та культурних зв’язків.
Література:
1. Бойко О. Історія України. – К., 2000, 2003.
2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К., 1996.
3. Економічна історія України. – К., 2004.
4. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства; Україна і світ. – К., 1995
5. Описи Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. – К., 1997.
6. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.
7. Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політика царизму на Правобережній Україні. Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – К., 1997.
8. Атлас історії України. 9 клас.
Методичні рекомендації
Перше питання розглядається коротко по адміністративному поділу українських земель внаслідок трьох поділів Речі Посполитої. Необхідно також вказати й статус інших українських земель, що визначався іншими договорами (зокрема, земель Новоросії, Буковини). Охарактеризуйте та порівняйте адміністративно-територіальний устрій українських земель в Російській та Австрійській (Австро-Угорській імперії). Зверніть увагу на т.зв. проблему Збруча.
По другому питанню слід охарактеризувати економічну спеціалізацію районів, нововведення у господарюванні, розвиток міст, внутрішньої та міжнародної торгівлі. Для цього достатньо проаналізувати карти, вміщені в «Атласі». Як змінюються соціально-економічні відносини та устрій українських земель після відміни кріпацтва? Охарактеризуйте культурні зв’язки між Галичиною та Наддніпрянщиною.
Семінарське заняття 2 по темі 6.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 351; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!