Опрацювати пам’ятку «Граматичні категорії іменників, прикметників, займенників».
Пам'ятка
Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень та речень.
Іменник – самостійна частина мови, що має значення предметності та відповідає на запитання Хто? Що?
Граматичні категорії
1. Рід. Більшість іменників належать до одного з трьох родів:
чоловічого (вітер, світ, вирок, документ);
жіночого (дошка, совість, відомість, накладна);
середнього (повідомлення, оголошення, море).
В українській мові є ще іменники спільного роду: сирота, сіромаха, бідолаха, нероба, каліка, гультіпака, суддя.
Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала; клавіш – клавіша; жираф-жирафа.
2. Число. Іменники мають два числа: однину і множину.
Однина: вишня, дорога, ревізія, аптека, працівник.
Множина: вишні, дороги, ревізії, аптеки, працівники.
Більшість іменників мають форми однини і множини, а деякі вживаються лише в однині або лише в множині.
| Лише в однині вживаються | Лише в множині вживаються |
| 1) назви речовин: молоко, сметана, клей, мазут, олія; 2) збірні іменники: листя, худоба, людство; 3) іменники з абстрактним значенням: програмування, індексація, телебачення, доброта, чуйність; 4) власні назви: Волинь, Прип’ять, Тернопіль | 1) назви парних предметів: двері, сани, ножиці; 2) назви, що мають матеріально-речовинне значення: висівки, дрова, дріжджі; 3) назви сукупності предметів: гроші, витрати, фінанси, копалини; 4) назви ігор, процесів: побігеньки, посиденьки, піжмурки; 5) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули, обжинки, заручини, хрестини; 6) власні назви: Суми, Лубни, Черкаси |
|
|
|
4. Відміна. За характером відмінкових закінчень іменники поділяються на чотири відміни:
І відміна – належать іменники жіночого, чоловічого та спільного розу із закінченням – а (-я):
білка, шапка, липа, Микола, Оксана, Ілля, суддя, собака, невдаха;
ІІ відміна – належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, корінь, край) та з закінченням – о (батько, дядько, Дніпро),– е (дідище, сомище); іменники середнього роду з закінченням – о, - е, - я (око, горе, листя, насіння);
ІІІ відміна – належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням (ніч, повість, відомість) та іменник мати;
IV відміна – належать іменники середнього роду з закінченням – а (-я), які при відмінюванні набувають суфіксів – ат – ят, – ен – теля, ягня, хлоп’я, ім'я (теляти, ягняти, хлоп’яти, імені).
|
|
|
5. Відмінок.
Іменники змінюються за сімома відмінками
Н. (називний) хто? що? директор, документ
Р. (родовий) кого? чого? директора документа
Д. (давальний) кому? чому? директору (-ові) документу
З. (знахідний) кого? що? директора документ
О. (орудний) ким? чим? директором документом
М. (місцевий) при кому? на чому? при директору на документі
Кл. директоре документ
Прикметник – самостійна частина мови, що називає ознаку або властивість предмета і відповідає на запитання який? (яка? яке?) чий? (чия? чиє?)
Прикметники змінюються за родами, відмінками і числами: тихий голос, тиха розмова, тихе слово – тихого голосу, тихої розмови, тихим словом – тихі голоси, тихими розмовами, тихих слів.
Залежно від того, чи безпосередню якість предмета виражають прикметники, чи через відношення її до інших предметів, вони поділяються на три розряди:
якісні,
відносні,
присвійні.
Якісними називають прикметники, що виражають ознаку безпосередньо, яка може виявлятися в більшій чи меншій мірі: кислий – кисліший – найкисліший; білий – біліший – найбільший.
|
|
|
Відносниминазиваються прикметники, що виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється в більшій чи меншій мірі: денне світло (світло дня); вечірня прохолода (прохолода вечора)
Присвійніприкметники називають ознаку, що виражає належність предмета людині чи тварині: Галина відповідь, татова розмова, солов’їна пісня.
Якісні прикметники мають ступені порівняння – вищий і найвищий.
Вищий ступінь порівняння показує, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому: Дніпро довший за Прип’ять.
Проста форма вищого ступеня утворюється від звичайного
^ ^ ^
прикметника за допомогою суфікса - ш - (іш) малий – менший, довгий –
^ ^ ^
довший, гіркий – гіркіший, білий – біліший.
Складна форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менші прикметника:
більш (менш) відомий, більш (менш) вдалий.
Найвищий ступінь порівняння прикметників вказує на те, що в предметі найбільше тієї самої якості порівняно з іншими предметами.
|
|
|
То була найкраща відповідь.
Проста форма найвищого ступеня утворюється від простої форми
прикметника вищого ступеня за допомогою префікса най : старший –
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 317; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!