Типи сховищ для зберігання зерна та вимоги до них

    Для збереженості насіневого матеріалу з підвищеною вологість при тимчасовому збереганні в насіннесховище передбачене консервування вологого насіння охолодженим повітрям за доромогою холодильної машини, яка підключається до аерожолобів, кожна секція насінесховища обладнана системою аспірації, яка знімає пил з насипних латків нижнього конвеєра.[6]

Зерносховища споруджують обов'язково з урахуванням фізич­них і фізіологічних властивостей зернової маси. Крім того, до схо­вищ ставиться ряд вимог: технічних (будівельних, протипожежних тощо), технологічних, експлуатаційних та економічних. Виходячи з цього, зерносховиша будують з різних будівельних матеріалів: дерева, каменю, цегли, залізобетону та ін. Вибір їх залежить від місцевих умов, цільового призначення зерносховищ (тривалого або короткочасного зберігання зерна) та економічних міркувань. Правильно збудовані зерносховища з каменю, цегли і залізобе­тону у зв'язку з малою теплопровідністю цих матеріалів дають можливість також уникати різко виражених явищ термоволого­провідності в зерновій масі.

Зерносховище має бути досить міцним і стійким, тобто витри­мувати тиск зернової маси на підлогу і стіни, тиск вітру тощо. Воно повинне захищати зернову масу від несприятливих атмосферних впливів і ґрунтових вод. Для цього покрівлю, вікна і двері слід зробити так, щоб виключалася можливість потрапляння атмосфер­них опадів, а стіни і підлогу ізолювати від проникнення крізь них ґрунтових і поверхневих вод. У правильно спорудженому зерно­сховищі при його нормальній експлуатації в більшості зон країни не буває вологості. В таких сховищах вологість повітря легко підтримується на рівні 60—70% майже протягом всього року, що від­повідає рівноважній вологості 13 — 15% для всіх зернових культур.

Надійність захисту зернових мас від гризунів і птахів, а також комах-шкідників і кліщів також є однією з вимог, що ставляться до зерносховищ. Вони повинні бути зручними для знезаражування (дезинсекції) і знепилювання.   

Особливого значення тепер набуває механізація сховищ, що дає можливість значно скоротити затрати праці. Незважаючи на повну механізацію виробництва зерна, в деяких колгоспах та радгоспах ще недостатньо механізовані процеси обробки його та насіння в післязбиральний період.

Зернові маси зберігають насипом і в тарі. Перший спосіб є основним і найбільш поширеним. Хороша сипкість зернових мас дає змогу легко завантажувати їх у місткості будь-яких розмірів і будь-якої конфігурації (засік, бункер, склад, силос тощо). При зберіганні насипом переміщення зернових мас можна повністю механізувати. Крім того, при цьому краще використовуються площа та об'єм сховищ. Таке зберігання обходиться дешевше ще й тому, що не потребуе витрат на придбання тари.

Проте частину насіння доводиться зберігати в тарі. Так, у міш­ках зберігають: насіння еліти і першої репродукції, одержане від науково-дослідних установ; насіння кукурудзи, доставлене із заво­дів; насіння овочево-баштанних, ефіроносних культур, трав, дрібне і сипке насіння технічних та олійних культур (наприклад, маку, тютюну та ін.).

Основним видом тари для насіння і зерна є мішки з міцних і грубих тканин (джутові, полотняні та ін.), паперові мішки з про­кладкою із тканини, крафт-мішки та ін.

Характеристика основних типів зерносховищ. У нашій країні основні типи зерносховищ — одноповерхові склади з горизонталь­ними або похилими підлогами і елеватори. У колгоспах і радгоспах зустрічаються різні типи складів. Особливістю багатьох з них є потреба в побудові засіків для різних партій насіння як за культу­рами, так і в межах однієї культури залежно від сортових ознак і посівних якостей. Наявність засіків у таких складах дає змогу краще використовувати місткість сховища і запобігає можливості змішування партій.

Склади, збудовані в колгоспах і радгоспах ще кілька років тому, за рідким винятком були малої місткості (50—100—200— 300 т) і не мали засобів механізації. Тепер склади зводять за проек­тами, що передбачають завантаження і вивантаження зерна транс­портерами, використання принципу самопливу тощо.

Для прикладу наведемотнпове насіннєсховище місткістю 500 т (типовий проект 0,8—106), яке можна збудувати з цегли, бутового каменю, шлакобетонного каменю або дерев'яних пластин. З різ­них матеріалів можна зробити і покрівлю (з азбоцементних волок­нистих листів по опалубці або з руберойду по основі із збірного залізобетону). Підлоги в засіках асфальтові на бетонній основі й утрамбованому із щебенем грунті, а в приямках — цементні.

Насіннєсховище має 21 засіку загальною місткістю 475 т для розміщення партій насіння насипом і площадку для укла­дання насіння в мішках загальною масою до 25 т. Засіки роблять із щитів, виготовлених з підігнаних сухих дощок так щільно, щоб не було щілин і не допускалося просипання зерна. Щоб запобігти нерівномірному обігріванню або охолодженню насіння, стінки засіка розташовують до зовнішньої стіни складу на відстапі 0,5 м. Внутрішні віконні рами обтягують металевою сіткою для захисту від птахів, а двері оббивають знизу покрівельним листом із сталі на висоту 500 мм для захисту від гризунів.

Очищене і висушене насіння, яке надходить на зберігання, доставляють машинами і через лоток засипають у приймальний бун­кер транспортера (Т-80-Ата ін.). Кінець транспортера вставляють усередину сховиша через відчинене вікно проти відповід­ного засіка. Висота насипу насіння в засіках становить до 2,3 м. Вивантаження насіння провадять, поміщаючи бункер транспортера у відповідний даному засікові приямок. При відкритті шибера зер­нова маса через закріплений лоток потрапляє на транспортер і по ньому надходить у кузов автомашини. При горизонтальних підлогах у засіках залишок зернової маси підгрібають до лотка.

Насіння, яке зберігається в тарі (мішках), укладають на ґрат­часті підкладки в штабель заввишки до 6 мішків. Біля сховища є асфальтована площадка для теплового обігріву насіння і повітряно- сонячного сушіння. У сховищі є потрібна вентиляція та електро­освітлення.

Сучасний елеватор — потужне промислове підприємство для приймання, обробки, зберігання і відпускання зерна. Це фабрика, на якій зерно доводять до кондицій споживання, формують великі, однорідні за якістю партії зерна, призначені до використання в народному господарстві на ті чи інші цілі.

Елеватор складається з двох основних частин: робо­чої башти і силосного корпусу або кількох корпусів. Зернові маси зберігають у силосах заввишки до ЗО м, а іноді і більше. Міст­кість елеватора залежить від кількості снлосів, їхньої висоти і по­перечного перерізу. Силоси споруджують із монолітного або збір­ного залізобетону. Вони бувають циліндричними і прямокутними. При обладнанні кількох рядів циліндричних силосів між ними утворюються додаткові місткості, так звані зірочки.

Місткість силосів становить частіше від 150 до 600 т. При згаданій висоті силосів завантажувана в них зернова маса повинна мати добру сипкість і бути стійкою при зберіганні, Тому в силоси елеватора на зберігання завантажують тільки партії сухого або середньої сухості зерна.

Робоча башта має висоту 50—65 м. У її поверхах розміщені високопродуктивні зерноочисні машини, аспіраційиі пристрої, автоматичні ваги, а іноді і зерносушарки. Елеватори різного при­значення (заготівельні, млинсві, перевалочні, портові) мають різні технологічні схеми. У загальному вигляді схема руху зерна на елеваторі така: зернова маса з приймальних точок (на хлібоприй­мальному пункті), вагонів або суден надходить у приймальну яму, розташовану нижче рівня поверхні землі під баштою елеватора. Звідти потужними ковшовнмн норіями (І00—175 т/год кожна) зерно піднімається у верхню частину башти елеватора, потрапляє на автоматичні і ваги, а потім самопливом, надходить на зерноочисні ма­шини, розташовані на поверхах башти. Після цього, якщо потріб­но, зернову масу направляють на зерносушарку.

Очищена і просушена зернова маса знову піднімається на верхні поверхи елеватора і розподільними пристроями направляється на стрічкові надснлосні транспортери. Переміщуючись транспорте­рами над силосами, зернова маса за допомогою скидального візка (який переміщується вздовж всієї довжини надсилосного поверху) висипається в призначений для зберігання її силос. Випуск зерна із силоса відбувається самопливом (після відкриття засувки) на стрічки підсилосного транспортера. Звідси зернова маса направ­ляється в спеціальні відпускні силоси і пристрої для вантаження у вагони або судна.

Багато елеваторів, крім механічного транспорта, для перемі­щення зерна (особливо для його вивантаження із суден) обладнано пневматичним транспортом. Зерно прямо з трюмів суден системою трубопроводів переноситься в завалочну яму елеватора.

Елеватори обладнані централізованою системою керування, здійснюваною диспетчером з пульта керування. На елеваторі одночасно можна виконувати багато операцій із зерном (приймання, відпускання, очищення, сушіння, переміщення тощо). Вперше в світі у 50-ті роки в нашій країні було створено елеватори з цілком автоматичним керуванням всіма операціями.

Місткість елеваторів коливається від 27 тис. до 150 тис. тонн залежно від цільового призначення і місця розташування їх.

Практика показала, що заготівельні елеватори вигідні при експлуатації їх у комплексі із складами. Зберігання обробленого зерна в складах дешевше, ніж в елеваторах. Елеватор передусім слід використовувати для обробки зерна, підготовки партій і зруч­ного відвантаження їх на тривале зберігання або до місць спожи­вання. Чим більше зробить елеватор «оборотів», тобто чим більше пройде через нього зерна, тим він рентабельніший.

Зберігання зерна в бунтах і на площадках. Незважаючи на бурхливе зростання мережі зерносховищ у нашій країні, в зби­ральний період у деяких районах масового виробництва зерна кол­госпи, радгоспи і хлібоприймальні пункти ще застосовують тим­часове зберігання зерна в бунтах і на площадках. Під бунтами розуміють укладені за певними правилами поза сховищами, тобто під відкритим небом, насипом або в тарі партії зерна.

При зберіганні зернових мас у бунтах насипом останнім нада­ється форма конуса, піраміди, паралелепіпеда, тригранної призми (одна з граней якої є нижньою частиною бунта) або іншої конфігу­рації, що дає змогу легше укрити бунт і забезпечити найбільше стікання атмосферних опадів. У нашій країні бунти роблять пере­важно видовженої форми.

Доступність зернових мас у бунтах впливу атмосферних умов робить їх ненадійними при зберіганні, особливо восени і весною. При зберіганні в бунтах важко вести спостереження за станом зер­нової маси у внутрішніх ділянках її. Тому самозігрівання і розви­ток шкідників часто не можна своєчасно виявити. Крім того, зерно в бунтах легко забруднюється, псується і часто знищується птахами і гризунами. У відкритих бунтах зерно легко проростає.

Можливості і недоліки зберігання зерна в бунтах докладно вивчались у нас і за рубежем. Досвід багатьох країн показав, що при зберіганні зерна у відкритих бунтах втрачається від 10 до 30% урожаю.

У бунтах не можна зберігати насінні фонди. Якщо свіжозібране зерно продовольчого або фуражного призначення треба тимчасово зберігати в бунтах, слід звертати увагу на таке: вибір площадки для бунтів і підготовку її для розміщення зерна; підготовку зерно­вої маси до укладання в бунт; спосіб укриття бунтів.

Площадку для бунтів слід обладнати на рівному місці, щоб на ній не затримувалася вода. Вона повинна бути зручною для під'їзду автомобілів, доставки транспортних механізмів, зерноочис­них машин, установок для активного вентилювання тощо. Пло­щадку асфальтують або утрамбовують грунт і роблять настил з дерева, сухих солом'яних (очеретяних) матів чи вистилають плівками.

Якщо осінь без дощів і грунт сухий, а підстилкових матеріалів нема, слід видалити задернілу частину і щільно закоткувати ого­лену землю. Дуже важливо площадку обладнати так, щоб бунти на ній розташовувалися вузькою (торцевою) частиною у напрямі панівних вітрів у осінньо-зимовий період.

Не менше значення має підготовка зернової маси до укладання в бунт. При будь-якому стані за вологістю вона повинна бути охо­лоджень до температури 8° і нижче. Це запобігає активному роз­витку в ній кліщів і комах та значною мірою змекшуе можливість самозігрівання.

Охолодження досягають: пропусканням зерна крізь ряд транс­портерів, зерноочисні машини; застосуванням установок для активного вентилювання. При цьому слід враховувати і добові перепади температур. Укривати доцільно тільки бунти з сухим або вологим, але попереду охолодженим зерном. Бунти з неохолодженою зерновою масою і з вологістю вище критичної укривати не можна, тому що в них швидко почнеться самозігрівання.

Для укривання бунтів використовують брезенти, солом'яні і очеретяні мати, солому (яка комелем закладається в зернову масу при засипанні з нахилом верхньої частини соломин донизу). Укриття закріплюють так, щоб воно не зривалося вітром і забез­печувало стікання опадів нижче основи бунту.

Треба ще раз підкреслити, що тимчасове зберігання зерна в бунтах — це крайній захід. Щоб зменшити втрати зерна в них, слід повністю дотримуватися рекомендацій по влаштуванню бун­тів і ретельно доглядати за ними. У південних районах країни, якщо потрібно, зберігають фуражне зерно не в бунтах, а в грунті. Для зменшення втрат зерна в колгоспах, радгоспах, державних хлібоприймальних підприємствах та інших організаціях треба далі розширювати мережу зерносховищ, вдосконалювати їх експлуа­таційні якості і знижувати вартість тонномісткості. У зв'язку з цим у нашій країні, а також за рубежем будують ємкості з металу, твердих пластиків або синтетичних плівкових матеріалів. В остан­ньому випадку потрібну форму надають їм застосуванням метале­вих каркасів або пневматики (так звані сналувні сховища, стіни і дах яких тримають у належному стані в результаті заповнення внутрішніх герметичних порожнин повітрям до певного тиску).

Металеві бункери добре захищають зернову масу від зволо­ження, доступу шкідників (комах та гризунів). Вони можуть бути збудовані за короткий строк з найменшими затратами праці, за­ймають менші плещі, ніж підлогові склади чи бунти, їх легко з'єд­нати комунікаціями з іншими сховищами та комплексом по очи­щенню і сушінню зерна.

Слід також мати на увазі, що металеві ємкості придатні тільки для зберігання зернових мас з вологістю, нижчою від критичної на 1—2%. Але і за цих умов ие виключена можливість утворення конденсаційної вологи внаслідок перепаду температур. Щоб недопустити пліснявіння, самозігрівання зерна, треба своєчасно ви­водити конденсат (або запобігти його появі) за допомогою уста­новки для активного вентилювання. Якщо зерно має низьку вологість і періодично вентилюється зернова маса, то малі і середні мітелеві ємкості придатні для зберігання насіннєвих фондів основ­них зернових культур.[4]

---

Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 394; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!