Стратегічне управління підприємством на Україні.
Розвиток вітчизняної системи управління потрібно розглядати в контексті багатонаціональної російської держави, оскільки Україна упродовж багатьох століть була у складі Російської імперії, а потім у складі СРСР.
Для повнішого розуміння суті розвитку управління, його концепційних засад варто ширше розглянути всю його спадщину і зробити критичний аналіз: все краще взяти на озброєння, а гірше – відкинути. У цьому зв’язку, очевидно, справедливим буде зазначити, що розвиток економіки не міг здійснюватись без відповідної управлінської концепції.
Так, у 20-ті роки ХХст., коли відбувався перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики, широко розгорнулись дискусії щодо співвідношення плану та ринку: яким повинно бути перспективне планування – директивним чи індикативним.
Прихильники директивного планування ( Ф. Вінник, І. Фалькевич, С. Струмилін) забезпечували позитивну роль ринку, розглядаючи плани як регулятор виробництва. Але цей напрям планування був формою жорстокого державного регулювання економіки в колишньому СРСР. При директивному плануванні товаровиробнику визначають, скільки і яку продукцію потрібно виготовити, кому, коли і за яку ціну продавати. Цьому процесу відповідала адекватна централізована система постачання ресурсів. В основі цієї форми планування передбачалось досягнення результатів всупереч економічній логіці. Більш ніж 70-річна практика довела, що така система відносин між державою і товаровиробником не могла забезпечити збалансованості економіки.
|
|
|
Чому? По-перше, жорсткий контроль сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, знищує стимули для саморозвитку.
Змістовний модуль 1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємства.
__________________________________________________________________________________________________________________
По-друге, для збалансованості розвитку економіки через план треба розраховувати не лише на прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції.
Прихильники ж індикативного планування (П.Фомін, О.Звоницький) відстоювали ринковий механізм господарювання, відхиляючи диктатуру плану. Вони вважали, що планування неможливе без прогнозу, а розробка плану має залежати не від довільно вибраної мети, а від об’єктивних закономірностей і умов розвитку. Тому невипадково у 1929-1933рр. індикативна форма планування увійшла у світову господарську практику, за допомогою якої можна запобігти виникненню в економіці кризових явищ.
Проте органи влади в Україні не могли зважитись на індикативне планування, і всякі намагання вчених довести протилежне виявились зайвими.
|
|
|
Протягом усього періоду, починаючи з 30-х років аж до проголошення курсу переходу до ринкової економіки (початок 90-х років), відбувається подальший розвиток адміністративної системи управління виробництвом і розподілом продукції, централізоване забезпечення кожного підприємства матеріально-технічними ресурсами, планування «від досягне туго». Проте об’єктивні закони економіки «взяли гору», починаючи з 90-х років, пріоритет вже надавався ринковому саморегулюванню. Під впливом об’єктивних реалій відпала необхідність складання п’ятирічних планів і спрощено структури річних планів.
У 1993 році в Україні було запроваджено індикативне планування, яке носило орієнтувальний, рекомендаційний характер і було основою для вироблення регуляторів ринку. Правда, частина плану залишалася директивною. Це стосувалось заходів, які фінансувалися з бюджету (проведення соціальних, науково-технічних, економічних та інших національних програм).
Звичайно, в Україні ще не відпрацьований механізм стратегічного управління, але заслуговує на увагу те, що товаровиробники отримали економічну свободу і таке управління буде розвинуто, але заслуговує на увагу те, що товаровиробники отримали економічну свободу і таке управління буде розвинуто, але з урахуванням сучасних його особливостей, досвіду інших передових країн світу, в тому числі Західної Європи.
|
|
|
Змістовний модуль 2. Основи прийняття стратегічних рішень.
__________________________________________________________________________________________________________________
План
2.1. Методологічні підходи до розробки і прийняття стратегічного управлінського рішення.
2.2. Наукові основи прогнозування.
2.3. Методи прогнозування змін.
Змістовний модуль 2. Основи прийняття стратегічних рішень.
__________________________________________________________________________________________________________________
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 203; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!