Культура України в 2 пол. ХІХ ст.

Живопис

В Україні в цей період сформувалися три центри живопису.

Перший виникає у Харкові, завдяки зусиллям М. Раєвської-Іванової, яка вчилась у Дрездені й стала першою жінкою-маляркою в Україні. М. Раєвська-Іванова відкрила в Харкові школу малювання.

Другий відомий художній центр виникає в Одесі на чолі з Киріяком Костанді.

У 1830 р.в Одесі виникло Товариство південноросійських художників, ідейним лідером якого був К.Костанді.

Третій потужний центр виникає в Києві. За допомогою і на кошти українських цукрових магнатів і меценатів Терещенків була заснована малювальна школа Миколи Мурашка. З цієї школи вийшли такі видатні майстри українського живопису як М.Пимоненко, І.Їжакевич. У школі М.Мурашка навчалися М.Врубель та В.Сєров.

Одним з фундаторів українського стилю в живописі вважається С.Васильківський. Він був визнаним майстром пейзажу, де переважали українські мотиви: "Ранок на Дніпрі". "Козаки в степу", "Ярмарок у Полтаві".

Засновником українського монументального мистецтва став Михайло Бойчук.

Відомі російські художники, українського походження: Ілля Рєпін, Іван Айвазовський.

Театр

В 1863 р. І.Карпенко-Карий створює аматорський театральний гурток в Єлисаветграді, який мав назву "Артистичне товариство". До речі, Єлисаветград можна вважати духовною колискою українського театру. Важливу роль в театральному житті цього провінційного міста відіграла родина Тобілевичів, три брати та сестра, знані в театральному світі під іменами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.

В 1882 р. в Єлисаветграді М.Кропивницький заснував перший професійний український театр. В його трупу прийшли талановиті актори М.Садовський, М.Заньковецька. Професійна трупа М.Кропивницького виїжджала на гастролі до Києва, Харкова, Полтави, Чернігова. В репертуарі переважали українські п’єси: "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М.Кропивницького та ін.

В серпні 1883 р. відбулося об’єднання театру М.Кропивницького з трупою М.Старицького. В новий театральний колектив влився І.Карпенко-Карий та П.Саксаганський. Директором української трупи став М.Старицький, М.Кропивницький залишався режисером, актором, драматургом. Трупа М.Старицького на короткий час об’єднала кращі театральні сили України, до неї входили М.Садовський, М.Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовська-Барілотті та ін.

В 1893 р. заборона на вистави українською мовою була скасована, але місцева адміністрація всіляко перешкоджала українському театру.

Марко Кропивницький написав 45 п'єс. Широким був акторський діапазон М.Кропивницького, від шекспірівського Отелло до "Сватання на Гончарівці" г.Квітки-Основ’яненка. Також він писав музику для вистав, водевілів ("Пошилися в дурні", "По ревізії"), вокальних дуетів ("Де бродиш, моя доля"), романсів ("Соловейко), а також пісні ("Ревуть, стогнуть гори, хвилі").

Михайло Старицький був і режисером і драматургом. Здійснив низку переробок драматичних і прозових творів. За твором М.Гоголя написав п’єсу "Різдвяна ніч", оперету "Сорочинський ярмарок", лібрето до опер "Тарас Бульба", "Утоплена". Твір І.Нечуя-Левицького "На кожум’яках" він перетворив на популярну комедію "За двома зайцями".

М.Старицький був автором історичних драм "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка". Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»). Музику до неї, як включення до опери арії з мотиву повісті Миколи Гоголя «Утоплена», написав Микола Лисенко.

І.Карпенко-Карий відомий як критик і публіцист. Найважливішим доробком українського драматурга були сатиричні комедії, що висвітлювали процеси соціального розшарування, урбанізації, соціальних конфліктів – "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн". Він був непересічним актором, зіграв практично в усіх своїх 18 п’єсах й творах інших авторів.

Серед основоположників українського модерного театру особлива роль належить актрисі Марії Заньковецькій. У 1882 р. М.Заньковецька дебютувала в новоутвореному М.Кропивницьким українському театрі в Єлисаветграді в ролі Наталки в п’єсі "Наталка Полтавка" І.Котляревського (музика М.Лисенка). В 1897 р. на І Всеросійському з’їзді сценічних діячів у Москві М.Заньковецька відстоювала ідею українського театру, закликала скасувати принизливі обмеження (репертуарні, мовні, адміністративні) його існування в Російській імперії.

Музика

1863 р. – відбулася прем’єра опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» (Перша опера на лібрето українською мовою).

Фундатором і видатним представником модерної музичної культури в Україні був Микола Лисенко, – видатний композитор, піаніст, диригент, музикознавець, талановитий педагог, відомий громадський діяч. М.Лисенко виступав блискучим музичним інтерпретатором творчості Т.Шевченка. Йому належать цикл творів під назвою "Музика до "Кобзаря" Т.Шевченка", зокрема відомі кантати "Б’ють пороги", "Гайдамаки", "Заповіт" та ін. М.Лисенко – засновник українського оперного мистецтва. Його перша українська опера "Різдвяна ніч" (1873). Композитор створив різні жанри української опери: історико-героїчну, лірично-побутову, лірично-фантастичну – Утоплена" (1883), "Наталка Полтавка" (1889), "Тарас Бульба" (1890).

Писав М.Лисенко дитячі опери "Коза-Дереза" (1888), "Пан Коцький" (1891), "Зима і Весна" (1892).

Найвищим досягненням оперної творчості М.Лисенка вважається опера "Тарас Бульба", що пройнята духом народних пісень і дум, вона створювала неперевершений зразок професійної національної музики.

Михайло Вербицький був одним з перших професійних композиторів у західноукраїнських землях. М.Вербицький назавжди увійшов до модерної музичної культури України як автор національного гімну: в 1863 р. він написав музику на слова П.Чубинського "Ще не вмерла Україна".

Література

Імпресіонізм М.Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і природи, про що свідчить його поетична повість "Тіні забутих предків", написана на унікальному етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини.

Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Світове визнання Леся Українка здобула як драматург-новатор. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія "Лісова пісня", яка стверджує ідеали високої духовності, гармонії і краси – лише той народ, який зберігає ці ідеали, може вижити.

Наука в Україні

Суттєві зрушення відбуваються в галузі української історичної науки. В Київському університеті виникає перша наукова школа на чолі з професором Володимиром Антоновичем. В.Антонович – автор численних історичних праць, статей; серед узагальнюючих праць можна назвати "Дослідження про козацтво", "Курс історії українського козацтва".

Видатними історичними мислителями були М.Грушевський та В.Липинський. М.Грушевський – найталановитіший учень В.Антоновича, в 1894 р. очолив кафедру української історії у Львівському університеті. В своїй фундаментальній праці "Історія України-Руси" запропонував нову концепцію історії України. Він обгрунтував ідею тяглості української історії від часів Київської Русі до сучасності.

М.Пильчикова можна вважати засновником ядерної фізики в Україні, він здійснював перші теоретичні та експериментальні дослідження з радіоактивності, був піонером вітчизняної рентгенографії та рентгенології.

І.Пулюй – не тільки відомий український фізик, електротехнік, винахідник, але й відомий громадський діяч. Його лампи були досконаліші від ламп американського дослідника Т.Едісона і здобули визнання на світовій виставці у Штайєрі в 1884 р. І.Пулюй одним з перших досліджував "холодне світло", яке зараз відоме як неонове. За 14 років до німецького вченого Рентгена І.Пулюй сконструював електронну трубку для Х-променів, яку потім назвали рентгенівською трубкою.

Успіхи біологічної науки в Україні були пов’язані з іменем відомого біолога, одного з засновників імунології та мікробіології І.Мечникова. Його науково-організаційна діяльність пов’язана з Новоросійським університетом. Тут він створив першу в Україні та Росії бактеріологічну станцію (1886). І.Мечников відкрив явище фагоцитозу (1882), обгрунтував фагоцитарну теорію імунітету. У 1908 р. став лауреатом Нобелівської премії.

Персоналії

1. 2. 3.